Статті для дітей та батьків

"Ти увійшла нечутно, як русалка, 
Обличчя тлінне, спущені повіки,
Вогка земля в одежі. Ти сказала, 
Глузливо усміхаючись: — А, морок, 
Морока, труд гіркий — живу сховати! — 
Я крикнув і збудився. Ніч стояла,
Ніч, повна шуму й древньої скорботи.
І плакав я вночі. Ти так далеко! 
Страшна земля в одежі... Так глибоко! 
Та сосонка, приставлена до тебе,
Та сосонка зів’яла чи живе?.."  (Володимир Свідзінський)

 

"На небі є Ведмедиця,
Якої не боюсь.
Колись давно сузір’я це
Відкрив мій пра-дідусь.
Ведмедиця, Ведмедиця,
Ведмедиця крилата —
Навколо неї бавляться
Маленькі ведмежата.
Як ніч сховає сонечко,
То з-під її крила
Нам світять дві Ведмедиці —
Велика і Мала..."  (Надія Кир'ян)

"Холодна тиша. Місяцю надламаний,
Зо мною будь і освяти печаль мою.
Вона, як сніг на вітах, умирилася,
Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.
Три радості у мене неодіймані: 
Самотність, труд, мовчання. Туги злобної 
Немає більше. Місяцю надламаний,
Я виноград відновлення у ніч несу..."

(Володимир Свідзінський)

 

"Прозорий січень небо розтворив 
І знову світло світові явив.
Срібліє обрій в ніжному тумані; 
Широко день роздав блискучі грані,
І я дивлюсь — і всі щасливі дні,
Що спопеліли в сонячнім вогні,
Мов віяло, таємною рукою 
Розгорнене, встають передо мною.
І первісна затаєна любов 
На мляве серце напливає знов..."
(Володимир Свідзінський)

 

Володимир Євтимович Свідзінський — видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові. Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».

"У тім краю, відкіль весна нам перші вісті шле, 
Була собі вдова одна — Нанана Боселе.
Дві дівчинки росло при ній і ще дитя мале.
І кажуть люди, що вдова поставила свій двір 
Коло дороги, де блукав і кочовик, і звір,
І що двора не прихищав ні тин, ні частокіл,
Нанана смілива була і певна власних сил.
От сталося, пішла вона у гай по вітролом,
Аж до оселі слон бреде, виляючи хвостом, 
Неначе скирта лугова, оперта на стовпи.
Від човгання незграбних ніг здвигаються степи..."

(Володимир Свідзінський)

"Колись у давній давнині - є в людях поговір -
Численні карлики жили серед Кавказьких гір,
Такі дрібні, що папороть здавалась їх очам 
Високоверхим деревом з розложистим гіллям.
На неї лазили вони, стинали гілочки 
І мудро будували з них хороші теремки.
І добре жити їм було. Розумні та сильні, 
Вони уміли ставити огради кам'яні, 
Стріляли з лука дичину, багато мали стад, 
Удозвіль зерна й волокна..."

 (Володимир Свідзінський)

"Ця стаття визрівала понад рік, і я все не могла зібратися докупи, аби її написати. Ба більше, я збиралася йти з філології цього місяця, аж доки один талановитий аналітик, назвемо його Максимом Юрійовичем, не відписав мені в Телеграмі «Ти не можеш піти звідти, де тебе нема». А далі в нас почалася палка полеміка філологині й економіста, чому мова перебуває в глибокій рецесії. Максим Юрійович вважає, що причини такої ганебної ситуації суто економічні, я ж переконувала, що криза в головах, а не в гаманцях. Тож ми уклали парі (я не впевнена, чи мій опонент хоче розголошувати, на що ми посперечалися, тож просто знайте, що ставка вкрай висока)..." (Ольга Шарко)

"Був дід, і баба, і синок їх милий, 
Івасик був, чорнявий хорошень.
Він пас гусей, робив до лука стріли 
Або кував зозулею з вишень.
Була й сестра в Івасика, Олена.
Та що ж? Сестра не бавилася з ним: 
Завжди понура, заздра, потаєнна, 
Вона не знала приязні ні з ким..."

(Володимир Свідзінський)

 

"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"

(Юлія Хандожинська)

"Новорічна пригода", "Спуня і Різдво", "Спуня і Застуда", "Чому синичка у вирій не полетіла" - ​зимові казки для малят від Юлії Забіяки.

"— Хлопче, ти що, не чуєш? То ти виходиш на наступній?
Я гортаю підбір смішних фото про дружбу вівчарки і сови.
— Та ви що, не бачите, їм тільки і треба, що втупитись у свої ґаджети і все – нічого не чують.
На одному із зображень вівчарка і сова їдуть разом на скейтборді. Відчуваю сильний поштовх. Трохи не клюю носом екран. Повертаю голову й бачу розчервоніле обличчя чоловіка, потім його широку спину. Очевидно, що він поспішає, мабуть, спізнюється. Бо так посувається проходом, наче від його напору чарівним чином може прискоритись рух електропотягу. Вібрує телефон..." (Олена Більчук)

 

"Був собі парубок убогий
Та й пішов найматися в службу.
Коли зирк — чоловік устрічу.
«Хочеш, сину, наймися до мене!»
Хлопець каже: «Чому б не найнятись?
А яка у вас, діду, робота?»
«Та робота, сказати б, звичайна:
У незгасимій печі палити».
От прийшли вони в ліс великий,
Несказанно сильний і темний..."

(Володимир Свідзінський)

"Був дід і баба, і синів троє —
Два розумних, а третій дурень.
Як були при малім достатку,
То старший син каже до мами:
«Піду я, нене, та десь наймуся».
Спорядили його, пішов він.
Іде та й іде, коли дід назустріч —
Сам коротун, сміхотливі очі.
«Куди ти, парубче, чимчикуєш?»
- Та ось іду, чи не стану в службу..."

(Володимир Свідзінський)

Зміст книги: Нанана Боселе Сонцева помста Сопілка Чудесна тростка​ Кий

Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.

"і він видихався
ця швидкість була не його
і плутались кроки
і серце стискало без жалю
ховалося сонце лягаючи в очі на дно
і він відчував
що все далі від світу
все далі..."

(Галина Мирослава)

 

"...Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ...
Те, що в душі заясніло,
Стрімко, мов хвиля, зліта. 
Мовонько, ти ж наша сила,
Ти наших дум висота!"

(Володимир Даник)

"...тільки всесвіт і вічність
тільки вічність і всесвіт
завжди все бачать
завжди все чують
завжди з тобою
і немає болю
він у смугах
які зависають туманом
а твоє серце його не витримує..."

(Галина Мирослава)

Представляються окремі фрагменти з оригінального лібрето українського національного мюзиклу "Запорожець за Дунаєм" – римейку однойменної опери Семена Степановича Гулака-Артемовського. Лібрето створено в 2004 році українським поетом Сергієм Губерначуком. У сучасному варіанті лібрето реалізовано нове драматургічне проведення взаємодії дійових осіб через нові діалоги і збагачення сюжету, здійснено драматургічне наповнення образів (зокрема Прокопа Тереня та Холуя). У цій літературній редакції глибоко осмислено історію українського козацтва, яскраво змальовано високі патріотичні почуття козаків до рідної землі, особливо тепло відображено ідеї вільнолюбного українського народу, його любові до батьківщини, до її історії. Загалом у драматично-літературному матеріалі Сергія Губерначука запропоновано сучасний погляд у музичній драматургії.