«Перекладіть англійською "Це не на часі"
Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Народився у Києві 4 жовтня 1957 року. Закінчив Київський педагогічний університет ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького. Тривалий час працював журналістом, редактором на українському телевізійному каналі. Пише вірші та сценарії. Поезії перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій в пресі на культурологічні теми. Олесь Ільченко — лауреат телепремій «ТЕФІ» й «Телетріумф» (2006), переможець конкурсу журналу "Кореспондент" "Найкраща книга року - 2010". Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.
У рамках проекту «Ранкова книготерапія» у спеціалізованих медичних закладах будуть відкриті «Лабораторії книготерапії». Це невеличкі бібліотеки сучасної української дитячої книжки, де усі охочі до читання діти зможуть знайти нових друзів, та відволіктися від поганих думок. Заплановано, що кожне відділення для онкохворих дітей отримає у подарунок майже 200 найменувань нових книжок, розвиваючих ігор та енциклопедій.
"Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем —
Кожнісінька родина
Саджає деревце.
Той вишеньку,
Той яблуньку,
Той дуб, а той горіх
Для того, щоб прикрасити
Свій батьківський поріг..."(Надія Кир’ян)
"В сестри Оленки в квітничку
Барвіночок зацвів.
А я викохую квітник
Із наймиліших слів.
Квітник-словник,
Словник-квітник —
Він справжній чарівник.
Вміщає поле, і ріку,
І день, і ніч, і вік..."(Надія Кир'ян)
"Любий святий Миколаю!
Ми на тебе всі чекаєм!
У зимову ніч казкову
Одягнеш свої обнови,
та візьмеш дарунків міх,
Й обдаруєш діток всіх.
Не минеш і сиротину,
І знедолену дитину.
Хай всміхнеться дітвора
Від двора і до двора!
Радо свято зустрічає,
Миколая величає!" (Тетяна Винник)
"Їжачок народився навесні. Тоді, коли лише починала пробуджуватися від сну природа. Мама з татом облаштували йому дитячу кімнату, що залишилася від старших братика та сестрички, які уже виросли. Як відомо, перше,що надається від народження - ім'я. Але ніхто не міг придумати як назвати малого. "Може Пушок чи Колько?" - думав вголос тато. "Та ні, він не пухнастим буде,коли виросте!" - говорила мама, -"Та й зараз не дуже м'які чи гострі у нього колючки". Як ви вже зрозуміли, поки що їжачок був без імені. Одного разу сестричка повела його на прогулянку. Маля неквапливо брело по стежці та позіхало. Не дійшовши й до середини шляху, малий заснув і молодша їжачиха понесла його додому..." (Юлія Забіяка)
"Квартира Люсі Оберемок. Просте, навіть бідне умеблювання: старезна шафа, сервант радянських часів, продавлений диван, круглий стіл, старовинний настінний годинник в дерев'яній оправі, пара стільців та ще й великий абажур з китицями знизу. У передпокої чути приглушені голоси. Через мить до кімнати стрімко заходить Люся, тягнучи за собою велику китайську сумку. Слідом за Люсею в кімнату заходить Катька..." (Раїса Гончарова)
"Колись давно жили - були у країні Малюванії двоє друзів. Звали їх Олівець і Пензлик. Вони дуже любили малювати і змальовувати різні речі. Якось у їхню країну прийшла зима, і на вікнах будинків, де мешкали товариші, від морозу з’явилися сніжинки. «Що це? Який майстерний малюнок!» – зачудовано промовив Пензлик і додав: «Треба покликати Олівця!» І тут у його домівку вбіг радісний друг. «Ти це бачив?» – спитав Пензлика. «Що саме?» – і собі запитав той. «Сніжинки! Їх намалював Дідусь Мороз, щоб прикрасити вікна взимку!» «А, то це сніжинки?!.." (Юлія Забіяка)
"Де, мій друже, Україна,
Наша рідна Батьківщина?
Якщо буде твоя ласка,
Підкажи мені, будь ласка.
Відповів мені хлопчина:
"У серцях в нас Україна!""(Юлія Забіяка)
"На небі є Ведмедиця,
Якої не боюсь.
Колись давно сузір’я це
Відкрив мій пра-дідусь.
Ведмедиця, Ведмедиця,
Ведмедиця крилата —
Навколо неї бавляться
Маленькі ведмежата.
Як ніч сховає сонечко,
То з-під її крила
Нам світять дві Ведмедиці —
Велика і Мала..." (Надія Кир'ян)
Володимир Євтимович Свідзінський — видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові. Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».
"Ця стаття визрівала понад рік, і я все не могла зібратися докупи, аби її написати. Ба більше, я збиралася йти з філології цього місяця, аж доки один талановитий аналітик, назвемо його Максимом Юрійовичем, не відписав мені в Телеграмі «Ти не можеш піти звідти, де тебе нема». А далі в нас почалася палка полеміка філологині й економіста, чому мова перебуває в глибокій рецесії. Максим Юрійович вважає, що причини такої ганебної ситуації суто економічні, я ж переконувала, що криза в головах, а не в гаманцях. Тож ми уклали парі (я не впевнена, чи мій опонент хоче розголошувати, на що ми посперечалися, тож просто знайте, що ставка вкрай висока)..." (Ольга Шарко)
