Наталя Карпенко. Осінні поезії для дітей (оновлюється)

       Наталя Карпенко

              Вересень

Вересень з подиву руки розвів:
– Я вам не любий? Не лайте!
Я пригощаю! Мій сонях дозрів!
Лускайте, все забирайте!

Годиш, не годиш…  Усе вам не так!
Хочете літа? Там спека!
В мене на блюді солодкий кабак
І терта кашиця з глека.

                * * *

     Вересень в панамці

Знову ходить вересень в панамці, 
Знову гріє сонечко плече.
Тепло-тепло, наче біля мамці,
Сонце струдлі вересню пече.

Знову усміхаються обличчя,
Знову джмелик квітку обійняв.
Вересень муркотиком мурличе,
Сонечку виспівує: «Мур-няв».

Бабине літо

Виткало прядиво бабине літо, 
Дню капелюха торочить.
Вечір за нитку і гай понад віти –
Ніч собі сукню доточить.

Ранок втягнув білу голову в плечі,
Ранок до сонця муркоче.
Літо плете і йому теплі речі,
Сонце на кутні регоче.

* * *

Літо? Бабине!

Ходить дворами літо,
Літечко золоте.
"Бабине!" – чують діти.
Бабине, а цвіте!

В небі пливуть хмарини
З пінкою в молоці.
В маминої жоржини –   
Сонечко у руці.

Пальчиком шевелюру
Чеше рябий кленок.
Тулиться до бордюру
Висушений листок.

Ніч сьогодні на коні...

Ніч сьогодні на коні,
Вкоротила нічка дні.
Ото ляси точить,
Ото зорі строчить!

Сяє зірочка в пітьмі,
Стелить стежечку зимі.
Ото вже високу,
Ото вже широку!

Ще надворі тепло так,
Ще не віриться ніяк, –
Нічка ляси точить,
Нічка зорі строчить.

Каштан

Зняв каштан тісний кожух
І м’ячем на землю – бух!
Не забився, не розбився,
Скоком-боком покотився.

Скоком-боком до листка,
Скоком-боком до горбка.
Не забився, не розбився,
У сорочці народився.

У сорочечці рудій
Повз паркан помчав водій. 
Не забився, не розбився,
У калюжі зупинився.

* * *

Барвиста осінь

Падає з дерева листя жовтеньке,
Падає з дерева листя руде.
Ще би дощу хоч малесеньку жменьку,
Вересень кладку для жовтня кладе.

Хай розмалює нам жовтень намисто,
Вкутає стежку і вкриє траву. 
Хай сорочину пошиє барвисту,
Вересень вив’язав жовтню канву.

* * *

Здивований кленок

Стоїть кленок здивований:
– Кудись листочок втік,
Мальований, цяткований,
Без нього мерзне бік!

А лист руденьким коником
За вітром поскакав. 
А лист згорнувся котиком
І до землі припав.

Літо бабине утекло

Висне дощ срібняком над жоржиною,  
Чубить сіверко цвіт молодий.
Ліг червоний листок під калиною, 
Під березою – золотий.

Холоднеча рукою кістлявою
Виганяє за двері тепло.
Вкрилась осінь сльотою дірявою,
Літо бабине утекло.

* * *

Злива

Жовтень з порога так вшкварив коня,
Що полякалися хмари.
Злива на голову з першого дня,
Жовтень збив бучу і чвари.

* * *

Гами дощу

Дощик струмочком з усіх парасоль,
Дощик струмочком на п’яти.
Він кожним пальчиком до-ре-мі-соль,
Дощик вчить вересня грати.

Виростуть з нього великі дощі,
Жовтень стоїть біля брами. 
От хто нам випере пальта й плащі,
От хто зіграє всі гами.

Екватор осені...

Позаду – пів дороги,
Позаду – теплі дні. 
Упав листок під ноги,
Співає дощ пісні. 

Той дощ тепла не просить,
Той дощ бере своє. 
Він сам пере і косить,
Нікому не дає.

Він вийшов на роботу
І гримає з містка:
– Зніму всю позолоту
З осіннього листка.

* * *

Трава зелена восени...

А трава, як ото навесні, 
Цього року зелена, зелена.
То нічого, що ранки хмурні
І у гілочки пісня жовтнева.

То нічого, що йдуть холоди,
І каштан вже намірився спати.
Ще так яблучком пахнуть сади,
Ще горішок не вискочив з хати.

Летить пташатком лист...

Летить пташатком лист на брук,
Великий і маленький,
І дуже проситься до рук.
– Ходи сюди, рідненький!

Він щось тихенько гомонить,
Шепоче щось на вушко, 
І так безпомічно тремтить.
– Не бійся, відчайдушко.

Це ж ти метелика гойдав
І зустрічав лелеку.
Це ж ти обійми розкривав
Під час дощу і в спеку.

Ще дуже хочеться листку
Поніжитися в хаті,
Згадати сон у сповитку
І дні свої крилаті.

* * *

Жовтневий день

Скаче козенятком день жовтневий,
Тупу-туп копитцем, хвиць і хвиць.
То скубе листочок ще зелений,
То на землю носиком – беркиць.

* * *

Дивно...

– Що зі мною? – дивується осінь.
– Я стою у зеленім пальті!
Де мої позолочені коси,
Де дукати мої золоті?

Хіба в жовтні травиця зелена?
Хіба жовтень бджолою гуде?
Хтось багрянець позичив у клена
І ховає під листя руде!

Листопад

Хто вночі сьогодні чхнув?
Жовтень з хати дременув!
Покотилося апчхи
На садиби і дахи,
Понад поле, понад ліс…
Листопад апчхи приніс!

Дощ за вікнами  дзвенить,
Листопад під ніс бубнить:
– Як ушкварю, як дмухну,
Одяг з гілочки стягну.
Вже ніхто не дорікне,
Що назвали так мене.