Марія Дем'янюк. Дитячі вірші про хмаринки та дощ

                Марія Дем'янюк

                      Хмарка     
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцису,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до вечора сиділа в біленькій косинці,
Дуже гарно примостилась на високій гілці.

                      * * *

                   Малюнок

Намалюю на папері біленькі хмаринки.
Хай летять у небо синє хутко, без зупинки.
Щоб нічого не гнівило сонечко палюче –
І не кидало проміння золоторазюче.
Щоби щедро достигали і грушки, і сливки,
Не хилилися від спеки квіточок голівки.
Щоби врожаї збирали у серпневу днину,
І усі до столу мали запашну хлібину.
Як не вистачить хмаринок – намалюю знову,
Нехай небо зодягає з хмарочок обнову.

                   * * *

             Вітер пише

       Вітер гілоньки колише
       І листи по небу пише.
       Хутко рухає хмаринки:
       Старт, а далі – серединка,
       Потім – фініш, жирна крапка –
       Записав усе на згадку.

                * * *

           Про хмарки

       Білосніжні та блакитні
       хмароньки – слова привітні,
       Їх цілісінький рядок,
       Золотіють від думок.

       І хмарки рожево-ранні –
       Речення завжди жадані,
       Бо привітно день вітають,
       Всіх довкола усміхають.

       Та ось раптом хмара сиза,
       Містить у собі капризи,
       Норовиста, вередлива,
       Умостилася сміливо
       І суворо поглядає,
       Чи на неї хтось чекає.

       Зачаїлись всі довкола...
       Та сказало сонцеколо:
       "Це ж не слово, темна клякса,
       І вона до того ж плакса".

Хмарка нюхала цвіт вишні 
Запахи такі розкішні! 
Пелюстками милувалась —
Синьонебо зачекалось!
Небо в диві причаїлось: 
Хмароквітка розпустилась!

         * * *

На небесні подушки
Cонечко лягло поспати,
І тополі височенні
Cтали хмари діставати.
Сонце довго не барилось:
Пухом білим гілля вкрилось.
Осокорова перина 
Така ніжна, як хмарина!

          * * *

    Про Марічку

Задивилася Марічка:
сині очі має річка,
а волосся — довгі хвилі,
в них лілеї серцю милі,
скачуть сонячні яскринки,
наче золоті рибинки,
відображення хмарин —
справжнє диво із дивин,
а на березі вербички
заплели тонкі косички,
темноокий очерет
одягнув новий берет,
лиш поважна чапля пані
знову в сірому жупані...
Сяде дівчинка у човник
і яскравий сонці вогник
принесе в дарунок цаплі —
хай на дзьобі сяють краплі!

               * * *

Може це мені здається

І Петрусь промовив: "Ах!
Біла киця в небесах!
Невеличенька на зріст,
Білі вушка, білий хвіст,
Білі лапки, біловуса,
Поруч — золота спокуса:
Чи то сонячний калачик,
Чи яскравий жовтий м'ячик,
Чи пшенична паляниця,
Чи клубком руда лисиця.
Кицька лапки простягає,
Білу спинку вигинає.
От до неї би дістатись,
Разом в хованки погратись,
Сонце ж весело сміється,
Може це мені здається?

Так спалося, бо нічка шепотіла,
Що я для мами люба, добра, мила,
І що всі зорі - сяєво в долоні 
Подарувати вона рада доні.

На ранок я щаслива прокидаюся,
До любоматінки горнуся і вітаюся! 

* * *

Краплинка

Це - краплинка із хмаринки, 
Це - хмаринкова дитинка,
У хмаринки їх багато 
І гарцюють так завзято,
Бо їм крепонько кортить 
На земні осісти вмить.
Ось тоді на капустині,
На кульбабовій хустині,
На волошці й спориші 
Сяятимуть від душі.
І на ягідках малини,
На пелюсточках жоржини, 
На ромашці, листях м'яти 
Заяскріють заповзято.
Вже довкола все блищить: 
Теплий дощик крапотить.

Весь асфальт у сонечках - 
Діти малювали,
І тепер і знизу вгору 
Сонечка заграли.

Розгубилися хмарини:
Де їм треба бути?
Та потроху, по краплині 
Опустились в люди.
 
Їм сподобалося тут:
Друзів-сонець цілий гурт!
Як веселкою піднялись,
Сонця всюди усміхались!!!

           * * *

         Літачок

Найвродливіша хмаринка
Дуже хутко, без зупинки
Здоганяла літачок.
Він помітив, усміхнувся,
І крилом її торкнувся –
Похилився на бочок.
Фарами мигнув хмаринці:
Гарна ти в білій косинці!

     Хмаринкове

“Уночі мені не спиться,-
Каже хмарка білолиця,-
Знову у цю ніч не спала,
Цілу нічку рахувала
Хвою на гілках ялини,
Не спочила ні хвилини.
Ще на комині хатинки
Підглядала у шпаринку
Як кружляють Янголята
Біля ліжечка маляти.
І подушкою слугувала
Зіроньці, шоб та поспала.
Хоча трішечки втомилась,
Та ранковим сяйвом вмилась!”

          * * *

Хмарки — гойдалки для мрій,
Ти поглянь на них мерщій:
Там блакитне сяйво ллється,
Небо золотом сміється,
Сонце в центрі каруселі
Вертить промені веселі.
Мріяння яскріють дивні,
Але є й хмаринки сливні,
Бо лишилися без мрії,
Їм сльозинки сріблять вії.
Мрію садови хутчіше, -
Буде в небі веселіше!

         Хмаринка

Сиділа хмаринка в долонці,
У мріях гляділа на сонце
І думку гадала: “А може, злетіти
І сяєво ніжною ковдрою вкрити?
Світило вже довго трудилось
І зрештою добре втомилось,
Весь час працювати негоже –
Поспати натомлене зможе.”
Всміхається хмарка раденько,
Бо має хустину руденьку,
Що сонечко їй пов’язало,
Як солодко спати лягало.

                * * *

        Дощенятко

Не дощ, а дощенятко за вікном 
У шибку стукає маленьким кулачком.

Уже убрало листя у краплинки,
Засяяли на травах намистинки,
Проміння сонця їх позолотило,
Природа усміхнулась ніжно-мило...

Хмарина-мама дощик зве до себе,
Барвиста стежка у блакиті неба.
Сміється радісно маленьке дощенятко,
Біжить веселкою до себе, в хмарохатку.

* * *

Дощик

Дуже рясно без упину 
З неба плигали краплини 
І мостились на деревцях,
І на хвильках у озерцях,
На пелюстках дивоцвіту 
Та сміялись радо літу. 
Повзували босоніжки 
На свої прозорі ніжки.
Стали господарювати 
На городах біля хати.
І від щастя пиншовуста 
Засміялася капуста,
І петрушка, і морквина,
І смачненька картоплина 
Й червоненький бурячок 
Радо підставляв бочок.
Так краплинкам тим раділи, 
Бо спекотні дні стомили.
І, будь ласочка, доще,
Ти прийди до нас іще. 

«Сніг - молоком,
Сосни - корицею,
Блюдечко - сонце 
Ясніє сторицею. 

Озеро - гарний 
Лискучий льодяник. 
Смачно ласує 
Зима спозаранок!

В небі блакитнім 
Цукрові хмаринки, 
Що карамелять 
Солодкі сніжинки! 

Зимоньці цукор 
Додав у напій 
Щедрий і добрий 
Дідусь Сніговій!

І задивоване
Чудом зайчатко
Носик вистромлює
З білої хатки!»

Про хмаринку

Висока ялинка
торкалась хмаринки
і їй лоскотала животика.
Сміялась хмаринка,
і білі сніжинки
Зі сміхом стрибали із ротика.
Краса неймовірна!
І вже Зимовії
фарбують миловано
Голочки-вії!
Срібляться сніжинки
на віях ялинки.
А рада хмаринка
сніжить без зупинки!

              * * *

В синім небі намандрувалася,
Дивоцвітом намилувалася,
Захотіла у віночку гуляти 
Та не можу до квіту дістати.

Синьоока волошка всміхається,
В білу сукню ромашка вдягається, 
А від усмішки сонця-кульбабки 
Вже потроху пухнастіють шапки.

Та до них мені не дістатися,
Лише можу у небі гойдатися,
З прудким вітром у хованки грати, 
Свою мрію у серці плекати.

Зазирнула раптово в озерце:
Білі квіти в блакитному серці...
Зупинилася зачаровано,
Затремтіла від щастя здивовано,
Бо угледіла, що увінчана 
Цвітом білим, як юна дівчина.

Забавлянка хмарочок 

Граються у звірів хмари - 
Кращої нема забави!
Ось великий бегемот 
З подиву роззявив рот.

Там повільна черепаха,
Що живе під власним дахом.
Далі зайчик-сіромашка 
Заховався між ромашки.

Ще там є пухнаста кішка,
Лапки догори здіймає:
Їй здається, що ще трішки 
Й клубок сонця упіймає.
 
Враз з’явилася жар-птиця,
Веселковий хвіст яскриться.
Диво-казка, чудеса!
Розглядаймо небеса!

Хмарка коником...
Ой, як хочеться її осідлати 
й небом скакати!
Хмарка - м'яка вівця,
що ласує гілочками 
й листям берізки.
А ще хмарина - маленька кізка.
Хмара-собака:
спочатку з'являється хвіст і лапа,
а далі, потроху, він сам і його великі вуха.
На носику в нього, здається, хмарина-муха.
Он і хмара-левенятко,
яка ласо дивиться на хмарину-телятко.
А ще там безліч хмаринок, 
схожих на різних птахів і тваринок.
Дивлюся захоплено у вікно й чекаю,
Котра з них мені лапкою помахає.

* * *

Проханнячко

Порахуй, будь ласка, яснолице сонце, 
Скільки крапелинок дощику в долоньці?
І старанно сонце краплі рахувало,
Доки в рученятах дощичку не стало.

Так сміється радісно золотий промінчик - 
Дощиком умився й скочив на камінчик. 
Розкажи, будь ласка, моє любе сонечко,
Є серед промінчиків золотава донечка?

Пречудово на вишні, 
там, де хмари розкішні, 
де тендітні пелюстки - 
то мережки для хустки.

А у цвіті - по зірці: 
оченята закрили, 
бо всю нічку світили,
і в яскраву нічницю 
муркотіли, мов киці.

Заджмеліли листочки: 
на зелені місточки, 
що у деревонебі 
граціозно мостились, 
щоби вишні родились 
золоті трудівниці - 
бджілки сяйва кориці.

В білосукнях розкішні 
забуянили вишні...

          * * *

Небесна чудасія

Хтось на небі ліпить хмари –
Кращої нема забави!
Ось великий бегемот
з подиву роззявив рот.
Там повільна черепаха,
Що живе під власним дахом.
Далі зайчик-сіромашка
Заховався між ромашки.
Ще там є пухнаста кішка,
Лапки догори здіймає:
Їй здається, що ще трішки,
Клубок сонця упіймає.
Враз з’явилася жар-птиця,
Веселковий хвіст яскриться.
Диво-казка, чудеса
Розглядаймо небеса!