Статті для дітей та батьків

Діяльність Українського товариства історії та культури Рівненської області сконцентрована не тільки на Волинському регіоні та Україні. Вона сягає інших країн Європи, зокрема Естонії, де налагоджені тісні стосунки з українськими патріотами. Представляємо Вам Тетяну Івушкіну, членкиню Рівненського Товариства, яка створила в Естонії унікальний український музей.

"Згадується… Колись надіслав кілька пісенних віршів одному з композиторів Черкащини, а потім одержую відповідь. Мовляв, так, вірші цікаві… Але ще цікавіше, а що у вас вийшло нині, так би мовити… з-під пера! Якби подібне питання у ці дні виникло б у читачів щодо творчих поривань такого майстра слова, як Вадим Крищенко, то хорошою відповіддю на нього могла б бути досить розлога публікація поета у газеті «Літературна Україна» (номер від 23 листопада 2019 року). Приведені там і вірші з пісенним корінням, і вірші загалом не пісенні. Що аж ніяк не применшує ні глибини їх змісту, ні актуальності їх тематики. Вірш, яким розпочинається добірка, має назву «Я нікого уже не боюсь». Поет пише нібито про власне, про глибоко особисте. Але це глибоко особисте дуже близьке думам і прагненням багатьох українців..." (Володимир Даник)

"Жила колись на світі маленька овечка Пхинька. І все їй завжди було не те і не так. Піде, бувало, в садочок пастися і — "ме-ме", недобра травичка в садку ("пхе, пхе, пхе"), наллє їй мама свіжого молочка, а вона надіп'є трішки, скривиться і: "Ме-ме: не люблю таке, хочу молочко з вареннячком!" Отак вона собі і жила, що не так, одразу: "Ме!" За це її не дуже любили інші мешканці двору. Одного літнього жаркого дня Пхинька вирішила піти попити холодної водички у луг. Бігти треба було через садочок донизу, а там через кладочку і джерельце прохолодне. Біжить Пхинька, мекає по дорозі, як завжди, все їй не так, добігає вона до кладочки, аж на зустріч їй баран..." (Юлія Хандожинська)

 

"Жила собі у річці маленька рибка. Така собі срібляста і швидка. І більше за все на світі любила рибка поговорити. Та от біда, що не почує — перекрутить, як захоче, а потім і по-своєму розкаже. Любила рибка затаїтися в очереті, де жили по сусідству водяні раки, і слухати, про що вони говорять, а потім швиденько пливти і розказувати усім новини. Дуже вже їй подобалося усе про всіх наперед усіх знати. Отож, одного дня засіла рибка в зеленому очереті. Нагострила вушка і слухає, про що раки говорять — думає, що ніхто її не бачить. А раки того дня підрізали очерет, прибирали навколо своєї хатки. Раптом бачать — щось поблискує. Знають, що то вже рибка чатує. От і шепоче один рак до іншому..." (Юлія Хандожинська)

 

Довгоочікувана третя частина порад Петра Одарченка зі збірника статей «Про культуру української мови». Читайте, зберігайте, радьте друзякам і родичам, кидайте ворогам – хай теж розуму набираються 

"Немає України без калини,
Як і нема без пісні солов’я:
А ми — народ, зернина від зернини, 
В біді і щасті — ми одна сім’я."

(Галина Клок)

"Була собі мушка, а звали її Петрушка. Мушка була неповоротка, повільна. Нікуди ніколи не поспішала. Сяде, бувало, на квіточку і спить, нічого її не турбує — ну геть зовсім, аністілечки! Нічого Петрушці не цікаво, тільки б поспати, і побільше, і подовше. От так вона і жила:  де не сяде — там і спить. Одного разу вирішила Петрушка–сонна мушка на листочку біля лісу поспати. Лежить собі на сонечку, загоряє. Аж раптом — чує якийсь шелест. Глянь, а то комарик внизу, бідний, один тягне соломинку. — Гей ти, комарику, ану не шелести там, невже не бачиш, що тут я на листочку сплю, — закомандувала мушка. — Ти знаєш, не бачу, а шелестіти буду, бо бачиш, білий день надворі і потрібно працювати, а не спати..." (Юлія Хандожинська)

 

"Мадонні незнаній
Віками лунали
Органні хорали
В густі небеса.
А я тебе знаю,
Тебе я кохаю,
Люба Маріє!"

(Володимир Івасюк)

У цьому розділі читаймо поради від мовниці Ольги Шарко про те, як можна інтегрувати рідну мову у життя:

– Порада № 1 – глобалізуймося!

– Друга порада: позбуваймося людського ока

– Порада № 3 – підтримуємо вітчизняних виробників

 

 

"Ми - маленькі козачата,
Станем справжніми людьми.
Ми кохаєм рідну пісню,
Україну любим ми!"

(Ольга Яворська)

"У кожного із нас своя стежинка,
Що із дитинства в юність привела.
Як талісман, там золота росинка
На конюшині білій край села."

(Олександра Бурбело)

"Дід Мороз іде до хати
З новим Роком Вас вітати.
Він гостинці Вам приніс –
Побажань аж цілий віз:
І любові, і удачі,
І діток, котрі не плачуть.
Люблять тата, люблять маму,
Все робить уміють самі.
Щастя, радості, пісень –
Щоб було вам кожен день.
Щоб у затишне віконце
Вам завжди світило сонце.
Тяжко все перелічити.
Тож бажаю добре жити
В новім році вам усім!
Хай вас радує ваш дім!" (Світлана Пасенюк)

"Товариство, минуло трохи днів у плідній роботі над новими проектами. Швидкоплинність часу поки що ніхто не відміняв. Та сьогодні ми хочемо розповісти вам про роботу над п’ятим випуском «Бункеру». Отож відмотаємо календар на цілий рік назад. Саме тоді ми зняли цей епізод. У ньому розповідається про подію, що слугувала утворенню Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Отож, Листопадовий чин – повстання організоване в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською Національною радою силами січових стрільців з метою встановлення Української Держави..." (Володимир Ухач)

14 листопада 2019 року побачила світ нова зворушлива пісня "The Rain". Слова пісні написали Serge Bo і Ольга Віжанська, музику - Олександр Бойправ (14 років, Чернігів). Виконує пісню Вікторія Віжанська (14 років, Київ). Барабани - Carl Holz, США. Обкладинку створено за мотивами картини Валерії (Нідерланди). Жанр твору - Hard Rock.​ Про що ця пісня? "Може, про те, що у кожного з нас бувають моменти, коли пелена проблем занадто затягнулася і хочеться сонця? Або про те, що нам всім буває потрібна підтримка - хоча б чашечка запашної кави або слово підбадьорення? А може ця пісня - про любов, на яку так сподіваєшся в 14 років, а в 55 раптом розумієш, що саме вона і була найголовнішим у твоєму житті?" (Serge Bo)

 

"Вже давно відбили куранти й відбахкали феєрверки. Навіть, найзавзятіші гуляки, й ті десь поділися. Мабуть, насвяткувавшись, спали без задніх ніг. А от Пончик не спав. Він сидів на підвіконні й дивився на небо. Він чекав на Санта−Клауса. З подарунками, звичайно ж. Як ви вже здогадалися, це була Новорічна ніч. Незвичайна і чарівна. Надворі було дуже гарно. Сніжинки поволі падали, на й без того вкриті снігом стежки. У світлі місяця вони блищали, наче дорогоцінні камені. Пончику закортіло спати. Але він не міг заснути! Он, минулого року заснув і не побачив, як Санта−Клаус приніс подарунки! Ні! Цього разу Пончик твердо вирішив дочекатися на Санта−Клауса. Він обов’язково повинен прийти! Пончик сам чув у новинах: по телевізору повідомили, що Санта-Клаус приходить у кожен дім, де є маленька дитина. А в їхньому домі була така маленька дитина..." (Ольга Зубер)

 

"В українській літературі ім’я Юрія Яновського належить до найпомітніших, а художня спадщина становить яскраву сторінку її класики. Видатного письменника знають у нашій країні та в усьому світі, його твори входять до тих надбань, які гідно репрезентують духовну українського суспільства. Літературному поколінню, до якого належав Юрій Яновський, випало йти незвіданими шляхами, відкривати нові теми, творити образи нових людей і шукати для цього відповідних художніх форм. За словами Олеся Гончара, «це був художник-відкривач, що дорожив свіжістю, правдивістю образів, нетерпимець до будь-якої рутизни». А творив він на рубежі прози й поезії і, працювавши в багатьох жанрах, лишив по собі неповторні, високомистецькі здобутки. За ним утвердилася слава романтика. Юрій Яновський — один із тих, хто започаткував романтичну течію в українській літературі." (М. М. Острик)

"...Отож передача «Дрімайко»… Назва, якою ця публікація розпочинається, певна річ – просто жарт. Бо передача цікава і приваблива! І таке враження, що слухачі у неї є. Ведучий передачі представився, як Cашко-лірник. І правильно – нема чого занадто розшифровуватися! А то ще переманять кудись... у Париж чи Нью-Йорк! А нам самим в Україні такі люди потрібні. І хоч не так і багато удалося прослухати, виникало враження – талановита передача, зроблена талановитою людиною. Не збираюся когось у цьому переконувати, але деякі аргументи щодо цього усе ж приведу. Звертає на себе увагу прагнення ведучого вести розмову з маленьким українським слухачем, як з рівним собі співрозмовником. Казки – це важливо і цікаво! Бо у них немалий життєвий досвід – і конкретної людини, і цілого народу. Але ж казка і привід зачепити вагомі і неперебутні теми – а якими ж мають бути майбутні українці! А якою б ми хотіли бачити Україну…" (Володимир Даник)

"Моя листопадова закордонна подорож цього року — неабиякий подарунок долі до моїх уродин у грудні. Дні народження кількох минулих років доливали до вина мого приватного свята краплю незахищеності та жури. Наче за правилом канапки, що традиційно падає маслом донизу, завжди знаходився хтось, хто уперто намагався випитати (щоб не відривалась від реальності, чого найбільше потребує моя душа), скільки ж то мені років, або голосно задемонструвати свої знання з арифметики й кількох деталей моєї біографії. Моїм порятунком від осідання в конкретному часі та замкненому певними межами просторі завжди була дорога, вона додавала сил і дозволяла забути бодай на трохи те, що тривожило або допікало. Тому запрошенню від „Geoattractions“ приєднатись до туристичної групи, яка, прямуючи на виставку мінералів і біжутерії „Скарби Землі“ у Любліні (Польща), планувала відвідати Музей скам'янілих дерев польської частини Розточчя, Музей фортифікації у Замості, Собор Різдва Пресвятої Богородиці, збудований князем Данилом Романовичем (Данилом Галицьким) у XIII столітті в Холмі, раділа, як мала дитина, з різних, звичайно, причин. І от, повернувшись домів, дякую усім причетним до цієї події, якою ще живу..." (Галина Мирослава)

 

"Листопад рахує кроки – раз, і два, і три, 
З ним крокують попід руки хмара і вітри. 
Розминає хмара ноги, вниз ось-ось пірне, 
А вітрисько вздовж дороги долу гілля гне."

(Наталя Карпенко)

"Вітаннячка! Пропоную вашій увазі дізнатися значення українських прізвищ, із якими нас ознайомила викладачка курсу «Оніми в сучасній українській мові» Кравченко Людмила Олександрівна. Що не вдалося записати за пані Людмилою, «реконструйовано» за допомогою вже звичного нам словника В'ячеслава Бусла."(Ольга Шарко)