Статті для дітей та батьків

"Тут, саме тут, я ріс, тут виростав, тут і зістарівся. Люблю ці милі австрійські заміські будиночки з прохідними кімнатами по колу, де кожен покій є продовженням попереднього. Щоразу отримую добру порцію вина насолоди, коли, сидячи в одній кімнаті, бачу дві сусідні. Часами просто ходжу собі покоями, щоб вкотре спромогтись відчути безмежність світобудови, спокушений неперервністю великого неосягненного простору і його маленької проекції - мого дому. Лише тут, у цьому затишному помешканні, не боюсь втрачати пам'ять. За вхідними дверима потрапляю в простір інший, тиснучий. Інколи наче бачу, як тут чи там висуваються цибулини голів і моторошно вигукують на повну силу: „Запам'ятай“. І те боляче б'юче слово, схоже на Левітанове попередження про початок війни, відстукує в моїй голові. Іноді навіть здається, що сунеться з-під землі грубезний вказівний палець і погрожує. Дивись мов..." (Галина Мирослава)

 

"Було це багато років тому. Ми з сестричкою, ще зовсім малі, бігали чудовим буковим лісом, збираючи веснівки, козелець, листя папороті. І раптом сестричка знайшла дивовижну квітку, якої ми ніколи раніше не бачили. Вона мала опуклий яскраво-жовтий мішечок, зсередини поцяткований червоним. Він нагадував черевичок балерини. Від нього відходили довгі вишневі пелюстки, ще й підкручені, мов кучері модниці. Мені стало прикро, що в моєму букеті немає цього дива. Побігавши, я знайшла і зірвала таку ж квітку..." (Зірка Мензатюк)

"Нас було двійко у батьків, і кликали нас двійнятами, і плутали, і пестили, як нікого, бо дуже пишалися — двійко ж. Татко любив забирати нас обох до себе на роботу. А його ательє знаходилось далеко від нашого дому, тож додому він носив нас по черзі на спині, а нам то страх як подобалось. Ми інколи навмисно покульгували, щоб він це робив. А ще обожнювали на його роботі засиджуватись, особливо в кімнаті одній, яку він примірковою називав. Інші її примірочною іменують. А мені до вподоби більше приміркова і нині. Правда, тоді ми на неї просто "міркова" казали, адже так швидше вимовляється. Ми там одна одну метром міряли і реготали, мірки порівнюючи. Постійно вони відрізнялись, коли ми до перемірювання брались. І суттєво. Іноді з вішаків чужий одяг тихцем познімаємо і на себе прилаштовуємо. А як хто йшов, ми ховалися. Одного разу нас відсварили за це, та так, по-доброму, ми й уваги не звернули — далі свою гру вели, правда, обережніше, щоб на проблеми не наразитись. Чи то тато вдавав, що не помічає, чи то за роботою дійсно не зауважував — досі загадка..." (Галина Мирослава)

 

"Жив на світі їжачок Колько Колючка. І жив на світі зайчик Кося Вухань. Гарні були хлопці, але боягузи страшенні. Всього на світі боялися. Боялися темряви і боялися сонця. Боялися блискавки і боялися грому. Боялися вітру і боялися дощу. Навіть тіні власної боялися. А найдужче боялися хуліганів. То прибіжить Колько Колючка до мами-їжачихи: "Ой мамо, мамо! До нас у двір хулігани вдерлися!" Вийде мама-їжачиха на ґанок, — а у дворі дві маленькі жабки стрибають..." (Всеволод Нестайко)

Турботливі батьки із покоління до покоління намагаються передати свій досвід дітям, навчити їх життєвій мудрості й застерегти від помилок. У кожній сім'ї є свої традиції такого передавання, та об’єднує усіх спільне бажання - навчити дітей гармонійно й ціннісно жити в реальному світі. Озброївшись саме таким бажанням, Василь Стус створив цілу серію листів до сина, які вплинули не тільки на становлення особистості Дмитра, а й на оформлення загальнонаціональної ідентичності нашої країни.

Нещодавно на BookForum-26 у Львові відбулася презентація оновленого перевидання “Листів до сина” Василя Стуса, на яку завітали і дорослі, і діти. Батьки разом із дітьми дізналися, що перше видання складалося із підбірки листів до сина, а вже друге, оновлене, було доповнене передмовою сина, картою маршруту перебування самого Василя Стуса та описом його подальшої долі. 

"Якось зауважила, що мимоволі людей сортую, утримуючи в голові впорядковану інформацію в папочках. Кількість тих файликів не настільки велика, щоб не трималась у пам'яті. А класифікувати насправді легко, бо про кого б не йшлось, він так чи інакше у чомусь обмежений. Рівень обмеженості, безумовно, різний. Якщо починати розкладати за однією окремою ознакою, то папочок виходить дві — хтось має цю рису, хтось не має. Але так складати було би нудно — я вже пробувала. Назайво згайнований час. І почала їх розділяти за принципом - як та чи інша людина малювала би дерево. Часто, щоб бути певною, мені доводилось йти від протилежного, тобто як вона не може малювати дерево..." (Галина Мирослава)

 

"Можна було сторопіти — Дніпро вихилявся як велика риба. Подекуди вправно вдаряв хвостом, прудко застрибуючи кучерявими краплями на палубу. Усі, хто стояв на катері, замилувано всміхались. То з одного боку, то з іншого хтось із його пасажирів, вихлюпуючи припливи почуттів, раптом поряд голосно когось цьомав у щічку. Хоча тут мало хто кого знав. Та й ніби ніхто навмисно і не шукав знайомств, принаймні, виразно цього помітно не було. Здебільшого всі трималися своїх приятелів. Кожного привело сюди щось своє. Чому ці пасажири сіли саме в цей пливучий будиночок і поплили саме цим курсом - важко сказати напевно. У когось це відбулось миттєво - прийшов, побачив, купив квиток... У результаті катер, мовби ховаючи себе від пронизливих поглядів, обгорнувшись прозорою шовковою хустиною води, розкішно тріпотить на вітрі та мчить його подалі від заюрмленого світу. Дехто, на противагу, мріяв про таку поїздку давно, тож ретельно все спланував, навіть настрій..." (Галина Мирослава)

 

Доброго дня, шановні читачі та гості блогу. Сьогодні ми знову поповнюємо знання з кроскультурної комунікації завдяки прекрасній Юлії Володимирівні.

Продовжуємо знайомитись з творчістю юної художниці Лізи Слюсаренко. Наразі споглядаємо на нові образи, які виникли в уяві майстрині, і які так чудово лягли на папір...

Ці відео-уроки з орігамі покажуть вам, як швидко зробити милого паперового кролика. Це так просто, що кожен міг би успішно зробити його разом із дітками.

"І знову ми з тобою, друже мій дорогий, у лісовій школі. Давай-но зазирнемо у клас. Онде за першою партою сидять вони — вірні нерозлучні друзі зайчик Кося Вухань та їжачок Колько Колючка. За ними — рисеня Раїска Мняу та козеня Зіна Бебешко. Далі — ведмежа Михайлик Ведмеденко та борсученя Боря Сук. Потім лосеня Соня Лось та білченя Вірочка Вивірчук. А за останньою партою, як майже у кожному класі, сидять — хто? — авжеж, сидять зривщики дисципліни, ледарі й двієчники вовченя Вовчик Вовченко та лисеня Рудик Лисовенко, які останнім часом подружилися. Зараз саме урок музики, і вчитель сольфеджіо Бегемот Гіпопотамович розучує зі школярами нову спортивну пісню. От послухай..." (Всеволод Нестайко)

"Тобі невідома мелодія білого лебедя.

Коли розгубилися очі
                    І  плечі твої зні́тилися,
я́к знати могла ти 
                               Слово,
таке випадкове і рятівне?

"Осінь," – промовила ти
                       і кинулася до дерева..."

(Сергій Губерначук)

Усіх вітаю! Завчасно перепрошую, цей матеріал буде песимістичним. Можливо, найсумнішим матеріалом за всю історію блогу.

"Причаїлася Марія під яблунею в саду. Чатує, коли прийде яснозора осінь по яблука. Час минав, а жовтокосої красуні не було. Над головою курликали журавлі. Диво-птахи відлітали у вирій. Сонечко спускалося за багряний ліс, кидаючи останнє проміння на землю. Раптом почувся бабусин голос, який розбудив дівчинку від мрій..." (Людмила Кибалка)

З чим порівняти музику, що подобається?! З зіркою на потемнілому нічному небі... Зі спалахом блискавки поміж тривожних осінніх хмар! З квітучою весняною повінню... А можна ні з чим не порівнювати, а просто – слухати! А просто переповнюватись звуками, що хвилюють і надихають. Згадалася розмова з актором одного з театрів, що колись гастролювали у Черкасах. Мова йшла про нещодавно переглянутий фільм. Фільм пригодницький, фільм присмачений гумором. Здавалося б…" (Володимир Даник)

"Вітаю моїх читачів! Можливо, хтось із вас знає, що моє улюблене хобі – це куховарство. А одним із шанованих мною кухарів є Ілля Лазерсон (до речі, він народився в Рівному). А найкращою програмою за його участі я вважаю «Принципи Лазерсона», де Ілля Ісакович розповідає й демонструє базові правила приготування певних страв. От і я за аналогією вирішила створити матеріал «Принципи філолога». Розумію, що ця добірка радше вузькопрофільна, ніж для широкого вжитку. Перш за все вона спрямована на тих, хто сумнівається у виборі філологічної стежинки, аби усвідомити, чи хотілося б вам працювати із подібною інформацією та реферативно-аналітичним характером роботи..." (Ольга Шарко)

"Ранок. Кафе. Марія пила каву та дивилася у вікно. Поруч дорога, де сновигали автомашини. "Мить життя... Насолоджуйтеся нею! Усі кудись поспішають. Цікаво куди? Зупиніться!" – промовила в думках, розглядаючи проїжджаючі машини. Зненацька рух зупинився, щоб молодий чоловік міг перетнути дорогу на інвалідному візку. На жаль, не виходило самотужки виїхати на пандус. Кут нахилу не відповідав нормам, тож візок скочувався назад. Так продовжувалося хвилину…" (Людмила Кибалка)

 

 

 

"Журавель, прилаштований біля колодязя для витягування води, сумно дивився вслід птахам, які відлітали у вирій. Щодня дивився в небо і мріяв про крила, які понесли б його кудись у невідомі землі світу. Якось до нього підійшли стомлені дідусь з онуком, яких мучила спрага.
–  Дідусю, а як ми дістанемо воду з криниці? – запитав онук.
–  Нам поможе  дерев'яний журавель, – відповів дідусь. Підійшовши ближче до нього, промовив..." (Людмила Кибалка)

 

 

"Усім вітання!!! Сьогодні досить незвичний матеріал. Ви вже раніше мали змогу ознайомитися з моїми шкільними віршами (хто ще не знає – ось вони: ( Ольга Шарко. Добірка поезій "Ідентифікація свідомості​" ), а сьогодні я вас ознайомлю зі своїм студентським есеєм, який я написала другому курсі та який опублікувала в студентській онлайн-газеті «Абзац» за 9 жовтня 2013 року моя чудова одногрупниця й пані-головред видання Станіслава Міхеєва.." (Ольга Шарко)