"По сонячній доріжці
Біжать, стрибають ніжки
Хто то біжить? Дитятко?
А може козенятко?
Біжить то – мій синочок,
Малесенький росточок,
Тонесенький пагінчик,
Яснесенький промінчик..."(Світлана Пасенюк)
"Доброго дня, мої шановні читачі. Як ви вже знаєте, попри диплом україністки я планую реалізуватися як перекладачка художньої літератури. Тож зі студентами з перекладу у своїй шаразі я теж була знайома. І вони поділилися зі мною деякими матеріалами зі своєї навчальної програми. Наприклад, ось цією анкетою перекладача. Хоч вона й створена для студійців цієї спеціальності, та буде корисна й для широкого кола читачів. Я, своєю чергою, відповіла на запитання, як змогла, і пропоную цю інформацію до вашої уваги..." (Ольга Шарко)
Гайдемарі Стефанишин-Пайпер – перша американська астронавтка NASA українського походження, яка побувала у відкритому космосі та допомагала у спорудженні Міжнародної космічної станції. Вона любить повертатися в Україну, позаяк саме тут, на Львівщині, її коріння. В рамках Всесвітнього тижня космосу вона провела зустріч зі студентами НУ "Львівська політехніка", де розповіла про своє життя та кар’єру. Астронавтка поділилася особливостями тренування та роботи на космічній станції, а також про те, як проходив її перший політ.
"Світить сонечко мені –
Хочу я того, чи ні.
Простяга проміння-руки
Аж до самої землі.
Там погладило Маринку
І покрасило їй спинку.
Подивилось на дівчатко
Й на щоках зробило цятки..."(Світлана Пасенюк)
"Історико-просвітницький проект «Бункер» створений Мистецьким збіговиськом «Delirium» у 2018 році. Метою проекту є популяризація української історії, як одного з головних елементів національної ідентифікації. Бо «хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього» – слова, які є ключовими у розповсюдженні проекту. Все почалося дуже просто, як завжди – з ідеї. Ідеї, чи не створити нам історичні ролики, які б розповідали про звитягу боротьби за незалежність України, крізь призму часу і у сьогодення. Перші випуски, були так би мовити більш аматорськими намаганнями вибрати формат проекту, і ось уже починаючи з четвертого-п’ятого – сформувавши бачення, які повинні бути відеоролики, ми почали плідну працю для досягнення своєї мети. На даний час нами створено дев’ять робіт, що у своєму часовому проміжку зачіпають різні епохи, від козацької до теперішніх часів. Кожен з випусків розповідає про один із елементів історії України, більш чи менш ключовий, але важливий..." (Володимир Ухач)
Карколомні пригоди й чарівні перетворення, загадкові зникнення й несподівані з’яви, сміх, веселощі, сльози, розпач — все це химерно переплелося в іскрометних і вигадливих повістях-казках Всеволода Нестайка:
Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків
"Лесик був фантазер. Коли, наприклад, він бачив на вулиці перехожого, в якого випиналися лопатки, уява якось сама собою домальовувала на тих лопатках срібні крила, з холош незнайомця вибухав вогонь, і реактивний перехожий злітав у небо, щоб там наздогнати авіалайнер, відчинити на льоту двері й зайти в салон, перелякавши пасажирів. Починалися карколомні пригоди з погонями, бійками й таємницями. Або коли Лесик дивився якийсь фільм і фільм закінчувався, то закінчувався він для всіх, але не для нього. Фільм крутився далі в його уяві. Те саме було й з книжками. Після прочитання герої продовжували жити й діяти у Лесиковій фантазії. Виникали все нові й нові їхні походеньки. Причому сюжети різних книжок перехрещувалися. Том Сойєр і Гекльберрі Фінн потрапляли у Ліліпутію, зустрічалися з капітаном Немо, з графом Монте-Крісто, разом із Гаврошем опинялися на барикадах революційного Парижа тощо. Однокласники тільки очима кліпали..." (Всеволод Нестайко)
"«А сон заховався!» — подумала Василинка і піднялася з ліжечка, щоб визирнути через вікно й порахувати зорі на небі. Коли дівчинка полічила їх тими числами, які були їй відомі, то почала вигадувати нові, яких ще ніхто не знав. «Квітканадцять», — тицяла вона пальчиком у віконце, — цукернадцять, шоколаднадцять, ляльконадцять», — і так далі, доки їй це заняття не набридло. Потім вона подалася до ліжечка, зручненько вмостилася, заплющила оченята і старанно намагалася заснути. На жаль, ці зусилля виявилися марними. «Де мій сон? — уже спантеличено думала дівчинка. — Мабуть, десь сховався. Отже, треба його відшукати». І вона розпочала пошуки. Під м’якою подушкою сну не було, під ковдрою теж, там була лише вона — Василинка..." (Марія Дем'янюк)
"Тут, саме тут, я ріс, тут виростав, тут і зістарівся. Люблю ці милі австрійські заміські будиночки з прохідними кімнатами по колу, де кожен покій є продовженням попереднього. Щоразу отримую добру порцію вина насолоди, коли, сидячи в одній кімнаті, бачу дві сусідні. Часами просто ходжу собі покоями, щоб вкотре спромогтись відчути безмежність світобудови, спокушений неперервністю великого неосягненного простору і його маленької проекції — мого дому. Лише тут, у цьому затишному помешканні, не боюсь втрачати пам'ять. За вхідними дверима потрапляю в простір інший, тиснучий. Інколи наче бачу, як тут чи там висуваються цибулини голів і моторошно вигукують на повну силу: „Запам'ятай“. І те боляче б'юче слово, схоже на Левітанове попередження про початок війни, відстукує в моїй голові. Іноді навіть здається, що сунеться з-під землі грубезний вказівний палець і погрожує. Дивись мов..." (Галина Мирослава)
Карина Гусельникова. Прозові твори
Реальні історії про людські долі в реаліях російського вторгнення в Україну...
"Живемо у часи, коли багато що оновлюється і набуває нових барв. І слова, нібито давно знайомі, уже вживаємо у дуже несподіваних для себе випадках. Та і нові слова з’являються. Слово інавгурація і чути, і читати доводилося. І переважно це було пов’язано з початком виконання президентських обов’язків. Нині ж це слово було уже адресовано початку нового навчального року у технологічному університеті... Бо на об’яві повідомлялося, що має бути інавгурація... нового (2019 – 2020) навчального року у цьому уже добре відомому виші. Звичайно ж, урочистості з приводу початку занять проводилися у технологічному універі і раніше. Але ж слово інавгурація вживалося з цього приводу уперше. А нове слово – це і новизна у його фактичному втіленні. Отож у чому себе виявила новизна у проведенні університетського свята?! Свята, на якому, до речі, було немало поважних гостей... Можливо, усі елементи новизни цього вельми традиційного свята і не згадаю, бо їх загалом було немало. Мова йтиме лише про те, що найбільше запам’яталося..." (Володимир Даник)
Цикл поезій Сергія Губерначука "Джунґлі"
"Коли я вітром оперезався і літати научався,
ставало легше не мені, а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві, кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок такого не я і не ті… я – летів
по появі своїх почуттів, по піднебінню неба,
і вище – до Феба, у рай-надсвіти..."(Сергій Губерначук)
Тетяна Строкач. Загадки про овочі
"На городі урожай!
Що вродило - те й збирай!
Не знести без помочі
Із городу...."(Тетяна Строкач)
Зміст казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі" з книги "Казкові пригоди і таємниці":
Сонячний зайчик і сонячний вовк
Всеволод Нестайко. Повість-казка "Пригоди журавлика" - з книги "Казкові пригоди і таємниці".
"Коли він нарешті проклюнувся і вистромив на білий світ свого довгого цікавого носа — сліпуче сонце сяяло з безхмарного неба, на старій вербі весело щебетало птаство, а лагідний ранковий вітрець про щось грайливо шепотів на вухо шурхотливому очерету.
І рідне болото здалося йому таким гарним, а життя навколо таким прекрасним, що він засміявся від нестримної радості. І ну витанцьовувати в гнізді, весело піднімаючи свої цибаті ноги. Та раптом почув сердитий скрипучий голос: "Ква! Ква! Кум! Чого це ти розкричався, голомозий!" Він обернувся. Недалеко від гнізда на лататті сиділа велика баньката жаба в золотих окулярах..." (Всеволод Нестайко)
"Вона з'явилася раптово й нечутно. Вийшла з темного кутка за шафою і спинилася біля столу — у чорному оксамитному плащі з високим коміром, у крислатому капелюшку з вуаллю, струнка й велична, схожа на королеву. Тінь падала на її обличчя. Лише великі сині очі дивилися з-під вуалі. Вітя завмер. Вдома не було нікого. Двері замкнені на два замки й ланцюжок. Вітя чув, як шалено б'ється його серце. Він сидів на тахті, підібгавши під себе ноги, з книжкою на колінах. «…містер Паррик, мабуть, досить-таки дивна людина, якщо міс Персимон…» Він не встиг дочитати до крапки… З вулиці долинав гомін великого міста. Десь за стіною джмелем гудів пилосос. Поверхом нижче цинькали на піаніно. Та ці віддалені звуки ще більше підкреслювали моторошну тишу, яка панувала у квартирі. Вона ступила ще один нечутний крок, наближаючись до нього. Вітя придивився і враз похолов — ноги незнайомки не торкалися паркету. Він ясно бачив: між гостроносими замшевими її черевичками, що ледь визирали з-під довгого, до п'ят, плаща, й підлогою — відстань..." (Всеволод Нестайко)
"На околиці нашого села, якраз над річкою жила собі вдова Ганна. Чоловік її був добрий і славний козак Шуляк, та загинув у бою з татарами. Зосталася Ганна сама з маленькою дочкою Явдошкою. Тож люди на селі так і звали Ганну — Шулячкою. Лишилося у Ганни невеличке поле біля високої могили, пара воликів та, на згадку про чоловіка, коралове намисто, яке він привіз їй з далекого походу з Туреччини. Гарне намисто — дванадцять разків червоних коралів, ціни неміряної. Ганна була молода і вродлива, та ще й роботяща, але хіба багато жінка без чоловіка зробить? А орати-сіяти треба. Тяжко Ганні орати. Воли не слухаються, плуг важенний, леміш у землю не лізе, ноги за ріллю чіпляються. Помучилася так Ганна до ночі, та й уклалася спати з Явдошкою на возі..." (Сашко Лірник)
"Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари..."(Сергій Губерначук)
"Колись, вже давно, на великім болоті
Жили журавель і лисичка у згоді.
Жили. Не сварились, а навіть дружили
І в гості один до одного ходили.
Ось, якось улітку, погожої днини
Лисичка чемненько мовля до пташини..."(Світлана Пасенюк)
