На відео: Юлія Хандожинська. Казка "Петрушка–сонна мушка" . Читає — авторка.
Юлія Хандожинська
ПЕТРУШКА – СОННА МУШКА
(казка)
Була собі мушка, а звали її Петрушка. Мушка була неповоротка, повільна. Нікуди ніколи не поспішала. Сяде, бувало, на квіточку і спить, нічого її не турбує — ну геть зовсім, аністілечки!
Нічого Петрушці не цікаво, тільки б поспати, і побільше, і подовше. От так вона і жила: де не сяде — там і спить.
Одного разу вирішила Петрушка–сонна мушка на листочку біля лісу поспати. Лежить собі на сонечку, загоряє. Аж раптом — чує якийсь шелест. Глянь, а то комарик внизу, бідний, один тягне соломинку.
— Гей ти, комарику, ану не шелести там, невже не бачиш, що тут я на листочку сплю, — закомандувала мушка.
— Ти знаєш, не бачу, а шелестіти буду, бо бачиш, білий день надворі і потрібно працювати, а не спати.
— А як будеш мені шелестіти, то я зараз спущуся і вкушу тебе, дзз-дзз.
— Ах так! — сказав комарик, і як свисне!
Почали з купки ліворуч вилазити й інші комарики, лізуть, як маленька чорна хмара.
— Тепер спробуй нас усіх перекусати, — кричать комарики і лізуть нагору.
Злякалася мушка, і хоч яка сонна була, а все ж мусила з листочка полетіти.
Летить вона собі лісом, аж бачить високу сосну, а в ній — дупло.
— Ось тут вже я перепочину, і ніхто не буде мені заважати.
Залізла вона в дупло і навіть не постукала. Дивиться, а всередині — мед по стінках тече, і оси поруч трудяться.
— Ну, привіт, — каже мушка, — це я тут маю спати, ще й меду заодно поїм, а от ти — геть звідси.
— Це мій дім, і мед — також мій, — заперечила оса.
— Будеш ще мені тут розказувати! Зараз як укушу тебе, — пригрозила Петрушка, — дзз - дзз.
Раптом, як затріпоче крильми оса, та де не взявся —рій! І давай мушку з дупла виганяти!
Вилетіла мушка, як куля, геть і про сон свій зовсім забула.
Летить Петрушка–сонна мушка, аж бачить — щось у траві блищить. Підлетіла вона ближче, дивиться — ниточки срібні в траві переплітаються у павутинку. Торкнулася мушка...
— Ой, як мякенько, — прошепотіла Петрушка.
Закралася вона тихенько в серединку, але заплуталась у павутинні і вже не змогла звідти вибратись. Ось така вона необачна, Петрушка–сонна мушка.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"
(Юлія Хандожинська)