Галина Мирослава
КОХАЮ
(оповідання з книги «Маю вам сказати»)
Ти поспішаєш до найближчої крамниці. У тебе нема часу. У думках проскакує, що ця мандрівка надто довга, тож раз за разом прискорюєш ходу. Залишається кілька кроків, кожний на вагу золота.
Чуєш дзвінок. Мить — і хапаєшся за трубку: “Так, серденько. Зараз. Лише придбаю ґудзики, тканину на обрус і мереживо, плетене човником, тиждень поспіль не вдається заскочити, хоча й поруч, а товаришка казала, що майже не залишилось. Може яку прикрасу до хати пошукаю. Чогось мені бракує, але досі не визначилась”.
А собі подумала: “Часом навіть добре, що чоловік не переймається дрібницями.”
І похопилась: “Чого ж він телефонує?”
Притулила вухо до телефона ще дужче. Нарешті починає розуміти – йому хочеться солоденького, як і їй зрештою.
Вона не заперечує, лише уважно слухає, як Божедар пошепки пестливо випрошує приємну послугу: “А щодо смачненького, люба? Якісь би тістечка, цукерки, лизачки, морозиво. Маємо шляхетний напій – спотикач.”
Зореслава усміхається, а коханий продовжує далі: “Відсвяткуємо, квіточко. Це додасть святковості, ріднесенька. Я так потребую твоїх обіймів, зозулько, твого затишку, кохана. Бажаю, чекаю, мрію. Будемо ласувати смаколиками й кохатися, моя чарівна дружинонько.”
За матеріалами: https://poetry.in.ua/
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
Гарно!
Цікаво, чи багато наших сучасниць чують такі милі слова?
Красно дякую - це зразок спілкування у родині!
Красиво але мало хто так розмовляє. Мені так здається.
Маю щастя саме такого спілкування з коханим)))
Дякую! Публікуйте більше таких творів - нехай люди вчаться!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
РЕСПЕКТ ВАМ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!