Статті для дітей та батьків

Творча студія "Безмежність" - це територія безмежної творчості для дорослих та дітей, найбільший вибір різноманітних майстер-класів у Києві. Завітавши сюди, ви маєте змогу відвідати різноманітні курси та уроки з живопису, велику кількість майстер-класів, що присвячені різним заняттям - навчитися валянню з шерсті та ліпки з полімерної глини, розпису речей, миловарінню,що таке квілінг та декупаж, скрапбукінг та мехенді, здобути навички з декору меблів, основ флористики, оригамі, мозаїки та багато іншого. Приємна, дружня атмосфера, що панує у студії, допоможе кожному у повній мірі відчути натхнення та впевненість у собі, повірити у свої сили. Під керівництвом досвідчених майстрів ви зможете оволодіти цікавими навичками та вміннями. А зручне розташування закладу та гнучкий графік забезпечать комфортні умови для відвідування уроків.

 

Складні випробування випало пройти характернику Іванові Сірку впродовж земного віку. У всіх героїчних битвах він виходив переможцем. Взявши у руки булаву отамана, вірою і правдою служив рідній землі. Рівного йому не було з-поміж козацтва. Ця книжка с продовженням історії змужніння та духовного зростання Великого Характерника Івана Сірка, якому судилося долею дорости чину славетного козацькою отамана та здобути па віки вічні усенародну шану і любов.

 

Зміст (продовження): Початок повісті читайте у попередній статті - тисніть на це посилання ------ Кобзар Тарас Вербовик Пагони козацького роду Розплата за зраду Три чисниці відліку На варті України Осінь — пора весіль Приречений на перемогу Кошовий отаман Післямова

 

Знайомтеся з улюбленими персонажами нашої юної талановитої художниці Лізи Слюсаренко з японського аніме "Милий у Франксі".

"...Минуло п'ять років.  Млин життя перемолов минуле, залишивши Віру, Надію та Любов, які збирала по зернині, хоча іноді вдавалася в розпач, але на поміч завжди приходили вірні сестри. "Мамо, я знайшов фотоальбом. Це ти?"  –  якось запитав син, показуючи на старі світлини. Усміхнулася і відповіла: "Мабуть, це не я. Придивися. Тут я безкрила, а зараз вже є крила." І плавно підняла руки до неба, ніби для злету..." (Людмила Кибалка)

 

"Бо й киплять події круто!
Гнат цікавиться завзято:
– Ти скажи... що ж воно буде!
Що нас... все ж... може чекати?!
Влас – той знає... Що і звідки!
А тому відверто й щиро:
– Політична сковорідка?!
Це... не в’їдлива сатира."

(Володимир Даник)

"Місяць – неначе люлька.
Зорі шепочуть: спати.
Тільки мені сьогодні
Хочеться небом стати.
Хочеться захистити
душу
наперстком волі
Від недо-
сконалого слова,
Від незро-
зумілого болю"  (Галина Мирослава)

 

"Скаче літо на коні,
Веселково усміхається мені.
Спить ранок на видноколі.
Гойдають його трави зелені,
Наче в човні.
У синій далечині
Линуть хмари окрилені –
Відкривають обійми долі."   

(Людмила Кибалка)

 

 

 

У цьому міфі знайшли відтворення уявлення давніх єгиптян про існування дня і ночі, а також про одвічну боротьбу добра і зла. Силу світла уособлює Ра, а силу зла — змій Апоп. Прийом антитези увиразнює основну думку давньої оповідки, де присутній Ніл як традиційний образ єгипетської міфології.

 

 

 

 

 

 

Як і в інших міфах різних народів, в індійській міфології закарбовані уявлення давніх людей про гармонію світу, мрія про щасливе життя. Це головна думка міфу про золоті часи.

У давнину Індія потерпала від різних природних стихій, під час яких люди боролися за виживання. Це знайшло відтворення в міфі про потоп. У цьому міфі людина дослухається до природи, а тому має шанс вижити. У міфологічній формі давні індуси утверджували, з одного боку, залежність людини від природи, а з іншого — здатність людини жити в злагоді з нею, відроджуватися разом із природою.

У міфі йдеться про смерть чоловіка, якого звали Яма. Він був сином Вівасвата й уважався першим смертним чоловіком на землі, а після смерті став володарем царства смертних, богом смерті. У формі міфу давні індуси намагалися пояснити існування дня і ночі, життя і смерті, а також такого важливого для людей поняття, як час.

 

"У той час, коли ще земля і небо не були відділені одне від одного, всесвіт був суцільним хаосом і виглядом своїм нагадував куряче яйце. В тому яйці зародився першопредок Паньгу. Він спав і ріс, важко дихаючи, в тому величезному яйці. Минуло вісімнадцять тисяч літ, перш ніж він прокинувся. Паньгу розплющив очі, але, на жаль, нічого не побачив: навколо нього був суцільний чорний та липкий морок. Серце Паньгу сповнила туга. Не знаходячи виходу з того яйця, він схопив невідомо ким приготовану сокиру і з усієї сили вдарив. Пролунав громовий гуркіт, такий, ніби тріскають гори,- і величезне яйце розкололось. Усе легке та чисте тієї ж миті піднялось догори і утворило небо, а все важке та брудне опустилось додолу і утворило землю. Так небо і земля, які спочатку були лише хаосом, завдяки удару сокири відділились одне від одного. Після того як Паньгу відділив небо від землі, він підпер його головою і стояв, змінюючись разом з ними: кожного дня небо піднімалося вище на три кілометри. Ставав вищим на три кілометри і Паньгу..." (з давньокитайського міфу)

"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита». І ця публікація буде для нього дебютною. Отож..." (Володимир Даник)

 

 

 

"Жив собі маленький соловей. І дуже він любив співати і пісеньки придумувати. Кожного дня він трудився над своїм голосом і вкладав душу у свої пісні. Одного ранку летів лісом соловейко і тихенько пісеньку співав: — Тьох, тьох, фіть, фіть, фіть, Хто є в лісі, ой не спіть, Ви мені допоможіть, Тьох, тьох, тьох, фіть, фіть, фіть. Так йому було весело та радісно, як ніколи. Всі дерева вушка-листочки розправили, тріпотять, ніби підспівують соловейкові. Аж тут, де не візьмись з-за шовкового куща показалася ворона. — О, привіт, соловейку, як же ти гарно співаєш! Так ніхто в лісі не вміє! Не вміє, повір мені! — Ось тільки трішки затихо, якби в тебе була сопілочка, це було б пречудово — тебе було б чути навіть в ті далекі ліси, що за крутими горами..." (Юлія Хандожинська)

 

"Якось зауважила, що мимоволі людей сортую, утримуючи в голові впорядковану інформацію в папочках. Кількість тих файликів не настільки велика, щоб не трималась у пам'яті. А класифікувати насправді легко, бо про кого б не йшлось, він так чи інакше у чомусь обмежений. Рівень обмеженості, безумовно, різний. Якщо починати розкладати за однією окремою ознакою, то папочок виходить дві — хтось має цю рису, хтось не має. Але так складати було би нудно — я вже пробувала. Назайво згайнований час. І почала їх розділяти за принципом - як та чи інша людина малювала би дерево. Часто, щоб бути певною, мені доводилось йти від протилежного, тобто як вона не може малювати дерево..." (Галина Мирослава)

 

Юна здібна художниця Ліза Слюсаренко творчо зростає з кожною своєю новою роботою. Японський мультфільм "Останній Серафим" надихнув мисткиню на нові малюнки.

"З давніх-давен шанували смертні люди Деметру – богиню родючості, сестру всемогутнього Зевса. Це вона навчила людей обробляти землю, користатися її дарами, вона щедро давала людям достаток і мир. Як і інші безсмертні, Деметра жила на захмарнім Олімпі, але більше любила ходити по землі. Висока, ясночола, у вінку із золотого колосся й червоних маків, встигала вона скрізь, пильнуючи, чи добре вродило у полі, чи гарно ліс зеленіє і чи соковита трава на пасовиськах. Деметра часто брала із собою юну дочку Персефону, чи, як звала її змалечку, Кору. Дівчина гралася на зелених луках та милувалася квітами і сама була наче пуп’янок, що от-от пишно розквітне..." (з давньогрецького міфу)

 

"Ангел, який сміється, –
Це уже трохи біс.
Маски – колишні лиця.
Трави – маленький ліс."

(Ігор Павлюк)

Петро Павлович Ребро - визначний український письменник, один із найвідоміших сучасних гумористів і сатириків, громадський і культурний діяч.

 

"Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м'яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…"

(Микола Вінграновський)