Втретє у Тернополі на запрошення талановитої майстрині Оксани Чмиленко та творчої майстерні "Палітра тепла". У Тернополі, 13 квітня 2019 року, відбулася презентація книги видавництва КСД "Українська народна писанка" та два майстер-класи з фарбування писанок природними барвниками. На зустріч завітали усі, хто завчасно зареєструвався на подію. Особливими гостями були люди поважного віку - учасники соціальної ініціативи "Єднання поколінь" та солдати-строковики, які створили неповторну атмосферу на заняттях. Майстер-класів було два. Писали ми за подільськими орнаментами гарні символи - квіти, фарбували в рожеву барву японським барвником sappan wood - деревиною цезальпінії.
"Коли у наших ЗМІ з’являлися перші повідомлення про таке мистецьке явище, як сучасне кобзарство, моя реакція була до певної міри суперечливою. З одного боку не міг не радіти – відроджується давня (і славна...) традиція! З іншого боку були і побоювання, а чи не буде у цьому явищі чогось надміру театрального... награного... так би мовити, декоративного. Але те, що потім удалося почути, переконувало: справжнє, пережите, що перейшло зі схвильованих душ у виконувані твори – переважило! Сучасні кобзарі таки зуміли по-справжньому оживити нев’янучі глибини українського кобзарства. Сучасні кобзарі зробили свою справу. І тепер уже всім нам, людям, небайдужим до національної культури, треба робити свою справу – не стояти осторонь цього цікавого мистецького явища! Прислухатися – а що ж вони співають... сучасні кобзарі. Придивитися – а хто ж вони... за своєю долею і пісенною суттю! Бо цим людям таки вдалося, наповнивши її кров’ю власної душі, оживити давню-прадавню традицію." (Володимир Даник)
"Там, де високі гори сплелися у довжелезний потяг, заховався і тихо спить вітер-вій. Гори одягнуті в пишні зелені дерева: ялиці, сосни, кедри, бамбуки. Під спів вітру дерева слухняно виконують різні вправи, ніби встають на ранкову зарядку. Потім п'ють холодну гірську воду, щоб зміцнити своє коріння. Листочки дерев полюбляють між собою шепотіти, розмовляти, приховувати якісь таємниці. Дерева такі високі, що на своїх плечах тримають небо. В таких лісах водиться багато звірів і повзунів..." (Юлія Хандожинська)
"Таких, як ти, напевно, не буває.
Таких, як ти, – проміле з одиниць.
І хай там як, дощенту й горілиць,
Та глибина твоя не зна кінця і краю.
Таких, як ти, не виросте ніколи,
Як бур'яни з-під сажі вироста..."(Ольга Шарко)
"Тосі-тосі рученята,
Тупу-тупу ноженята
Тішать маму, тішать тата.
– Чиї ручки й ніжки?
– Злати.
Золотого дитяти!"(Галина Мирослава)
"Урок виховання 1" - п'єса українського письменника Володимира Нагорняка, що має направду стати першим уроком по вихованню наших діточок. Шануймося!
"Як багато у небі доріг!
У височині літають, ширяють лелеки, гуси, лебеді, навіть жуки чи павуки на павутинні!
Якось летів папірець та й упав на лісову галявину.
Побачив його пелехатий метелик:
— Які цікаві лінії!
Сів на папірець, посидів, посидів — і полетів.
Почуло папірець руде цуценя:
— Що воно таке?
Понюхало, посунуло його лапою — та й полопотіло далі..." (Олена Більчук)
Програмні твори з літератури для 7 класу читаємо на "Малій Сторінці".
"Щоразу навесні, коли повертаюся з дачі, заходжу в ліс подивитися, як з’являється сон-трава. Серед сухого торішнього бадилля мовби починає куритися димок: то виростають сиві волохаті листочки. Дим здіймається вище, стає густішим - точнісінько так розгоряється вогнище. І ось нарешті пробиваються лілові з золотом язички полум’я - квіти сон-трави. До цього зілля в народі склалося добре, зворушливе ставлення, адже його вважають сиротою. Як і людських сиріток, мачуха будить його дуже рано: „Сон, сон, іди вон, усі квіти зацвіли, тільки тебе нема!”. Сон устає, виходить нагору, а воно ще й сніг, і лід, холодно йому в босі ніжки, а нікому пожаліти..." (Зірка Мензатюк)
Читаймо на "Малій Сторінці" програмні твори з літератури для 8 класу (тисніть посилання на твори на нашому сайті).
"Що є гарніше, ніж дзвінкий весняний ліс! Ще в ярах сніги лежать, а вже щебету! А вже сонця! А цвіту, цвіту! Ніби під землею справляють феєрверк - так і вибухають білі, сині, лілові, жовті барви. Лісові квіти дуже квапляться. Їм треба вирости, зацвісти, зав’язати насіння - усе це, поки не розкрилося листя на деревах, поки вниз вільно ллється сонячне світло. Найпершими - ще в лютому - зацвітають підсніжники... ...Коли Адама й Єву вигнали з раю, на землі також була зима, падав сніг. Єва замерзла й засмутилася. І тоді з Божої ласки, щоб її підбадьорити, кілька сніжинок перетворилося на підсніжники. Щоправда, інша легенда оповідає, ніби земних злигоднів не витримав Адам: він заплакав, і з його сліз виросли фіалки." (Зірка Мензатюк)
"Сім'я — сім поколінь і я.
Линуть в ірій століття,
А кожне покоління
У скарбницю життя
Складає надбання,
Яке важливе для розуміння
Щастя й буття..." (Людмила Кибалка)
"А хмаронька в небі – легка, сумовита… –
Як полум’я цвіту, бентежного цвіту!
У посмішці тихій, у ніжному слові –
Криниця любові, криниця любові."(Володимир Даник)
Привіт усім. Цього разу поділюся кількома гарними легендами з мого нещодавнього студентського життя. Це - легенди про Тараса Шевченка, про Томаса Едісона, а також - про кмітливого хлопчину...
Юлія Хандожинська. Казка про їжачків
"Жили колись маленькі, кругленькі їжачки. І була у них сіра та гладенька шубка - м'яка, наче пух, і виблискувала наче той шовк. Їжачки дуже пишалися тими шубками і, бувало, як виходили зранку, то виблискували на сонці так, немов чарівні скляні дзеркальні кулі. Оселилися вони біля високих зелених ялиночок..." (Юлія Хандожинська)
"Проліски пробиваються крізь спресоване торішнє листя в хмарні холодні дні березня, для рясту все по-іншому - зацвітає він тоді, коли щедро світить і пригріває сонце. Дерева ще досі безлисті, тож сонця рослині вдосталь. Ряст росте попід тинами, поміж чагарями, в садках, парках, а найбільше - в лісі. Для барвника краще назбирати квітів у саду. Писанку ряст як і проліски фарбує в зелену барву, густішу і менш соковиту. Якщо у вашому саду росте багато-багато цих кучерявих бахканців, саме нагода спробувати ними пофарбувати писанку і створити неповторні твори мистецтва." (Ірина Михалевич)
Ольга Шарко. Як інтегрувати українську мову в життя. Друга порада: позбуваймося людського ока
Мої висновки: Платіть за готовий продукт, а не ідею. Справжні патріоти пропонують якісь конкретні (хай і не завжди безоплатні) послуги й товари. Більш того, ці товари й послуги мають бути інформативні та навчальні. Це може бути підручник з українознавства, української мови, української літератури, історії України чи просто якась художня книжка. Приклад: Галина Марчук (викладала в нас алгебру й геометрію) написала дві чудові книжки рустикальної тематики про життя пересічних українців доби радянщини – «Три долі» та «Борозною любові». Обидві чомусь мені подарувала. Ці книжки фіксують враження оповідачки та побут українства 20 століття. Це також може бути курс (онлайн чи офлайн), де вас навчатимуть мови, історії, культури тощо. Тобто в підсумку ви маєте набути знання й навички – опанувати мову, знати основні віхи історії, розумітися в українському кіно, образотворчому мистецтві тощо. Якщо нічого нового, окрім постулатів «Як треба рідну землю любити», ви не почули – не витрачайте свій час і гроші.
"Знову твоя могилка заросла бур’яном. Хваст так швидко і хвацько росте. Пробач — не встигаю. Вчора знову був аншлаг. Стільки квітів! Бачиш?! Я отут поставлю. Тобі сподобається. Ти завжди любив білі маки. Таким білим було твоє волосся, коли ми познайомились. Я тебе відразу запримітила. Ти сидів біля шофера з личком кругленьким, як сфера, і світився. Пам’ятаєш?! Коли простягнула тобі надірвану купюру, сама того не помітивши, ти поспитав: “А копійок нема?” Мене розвернуло на твій голос. Витягнула копійки. Рівно стільки, скільки коштував квиток. Ти взяв. А потім я, завмираючи від сорому, побачила свою нещасну гривню. І зрозуміла. Не знала, де очі подіти. Ти ж несподівано зробив жест, який, поки жити буду, пам’ятатиму, — так мене ніхто не вразив, бо ти... ти... поклав мою подерту купюру до скарбнички водія, наче так має бути, а мені абсолютно спокійно простягнув навзамін новеньку. При усій своїй доброзичливості я б на твоєму місці просто повернула б ту злощасну купюру власнику, втішаючись подумки, що мене нікому не вдасться надурити..." (Галина Мирослава)
"А було це, а було...
Дуже й дуже предавно.
Годі навіть тим згадати,
Хто уміє пам’ятати.
Після довгого дощу
З океану в вишину
Вистрибнув маленький острів.
Кажуть, гарний він і досі.
Втрапити ще й нині можеш,
Як читаєш книги гожі."(Галина Мирослава)
Галерея художника Сергія Кириченка
Сергій Кириченко - відомий художник з Луцька. Творчий шлях почався з художньої студії у місті Лубни в 1964 році. У 1972 - 1977 роках навчався у Львівському Державному Інституті прикладного декоративного мистецтва, де вивчав текстиль. По закінченню був направлений на Луцький шовковий комбінат, де працював дизайнером текстильного малюнку. Пропонуємо до Вашої уваги картини різних років з галереї пана Сергія.
