|
***
Сніги біліють на Ділах —
Зими останнє скерцо.
Весна заквітчана прийшла,
І защеміло серце.
На сонці гріються бруньки,
Сережки на ліщині.
Зазеленіли моріжки,
Пісні дзвенять пташині.
Вітрець жене отари хмар,
З дощем відкриє дзбанок.
Готуй насіння, інвентар...
Душі чомусь так банно.
***
У надрання над горами сивий туман,
Та завія назавтра щось витне.
Кволий холод... Гай-гай! Відступає зима,
Трощить кригу проміння тендітне.
Легіт з гір — ніжні звуки октав...
Ген тужавіє брунька у коконі всує.
Вранці іній незграбно гілки обіймав,
Шепотів, що їм дуже пасує.
Ой, шукають поживку голодні птахи...
Роздягає земля білу тогу,
І бурульками в полудень плачуть дахи.
О, потічки біжать на дорогах!
Струменіють березові соки в гілках,
Виколисують шишки старезні ялини.
Тануть вогкі перини в полях і кутках.
Нам на згадку — зимові світлини.
***
Їдкий димок повився з димарів,
Вчорашній сніг за днину стік водою.
Нахмурилося небо угорі,
Пливуть хмарини сірою ордою.
Брунатно-сіре полечко навкруг.
Люблю сніги, як пух, сліпучо-білі,
М’які замети і кружляння хуг,
Тужливий спів нічної заметілі.
Пошиє день те, що покроїть ніч:
Морози, морозці, січневу студінь...
Усе живе спішить весні навстріч,
Проміння сонця, вір, її розбудить.
***
Як легко тануть міражі завії!
Завирували соки на сосні.
Ще, може, вітер трішечки повіє,
Натрусить їй на пишні крона сніг.
Розбурхане, проснулось чисте плесо.
Уламки льоду сточені із лез.
Десь у бору блукає Перелесник,
Шукає, мабуть, вранішніх імпрез.
Сніги збулися. Завмирання тиші.
Лиш де-не-де відрізки пелени.
Ген-ген берізка пташечку колише.
Очікує природа новизни.
***
Назустріч березню чи мо’ соковику?
Тож зимобор*! А вітер-свистунець
Приніс нам звістку, що зимі кінець,
Зливаються потоки у ріку.
Калюжник* він, прощальник*, сонцегрій*!
Так ладно хазяйнує, як торік.
У стовбурах беріз вирує сік.
Усе живе тамує спрагу мрій.
Мінливий марець*: дощик і сніжок...
То капотить, то віє, то мете.
Примхливий місяць, звісно, а проте —
Щодень міняє колір моріжок.
Ой, зачекалися квітучої весни!
Пора кохання, здійснення бажань.
Розкрився крокус... Березнева рань!
Ховає серце світло таїни.
*соковик,зимо бор, калюжник, сонце грій, марець — народні назви березня.
Квітень
Я люблю в цих квітах змалку
Оксамитні пелюстки:
Фіолетові фіалки
І смарагдові листки.
Ніжно вруниться барвінок,
Жмурить очі голубі,
У квітках небес відтінок.
Жовтий котик на вербі.
Вже й калюжниця розквітла,
Розвиваються листки.
Нам дива приносить квітень —
Стелить сяйні килимки.
Маргаритки зарясніли
У садах, на моріжках.
Примули, нарциси білі,
Гіацинти в квітниках.
Кольоровою палітра.
Заквітчались береги.
Спів пташиний у повітрі —
Свіжість сонце до снаги.
***
Пахучими медами цвіт кульбаби.
Весняний день розгойдує орелі.
До лісу, хоч на трішечки, пішла би
Думки свої згубити невеселі.
Осонцена земля, вирують соки...
Смарагди трав і килими квітчасті...
Щось таємниче гомонять потоки.
Лиш мить потрібно, щоб вдихнути щастя.
Буруниться вода. Гей-гей, мій Пруте!
З тобою набуватись насолода.
Мені би тугу, смуток геть забути.
Лікує душу сонячна погода.
Сережки губить молода ліщина.
Скипають цвітом в Обочі черешні.
Прорізав тишу переспів пташиний,
Душі розпуку вгамував, нарешті.
***
Коли цвітуть півонії
Коли цвітуть півонії,
Стихає шум вітрів,
У вишині бездонній
Дзвенить пташиний спів.
Ой, квіту ароматного
В садах, лугах, май-май!
Смарагдовими шатами
До себе кличе гай.
Проміння живодайне
Розкриє пишний цвіт.
Про радісне згадаймо,
Час мріям у політ.
Сидять в гніздечках бусли.
У росах пелюстки.
До тебе усміхнуся
Під музику ріки.
***
До сонця вишня тягне віти,
Долоньки — ніжні пелюстки.
Тендітні трави-малахіти.
З насіння з’являться ростки.
Рожево-білі абрикоси.
Земля квітує. До тепла.
Позеленили верби коси.
Середина весни прийшла.
Глибокі небеса похмурі.
Рясні дощі несуть вітри.
Немає місця для зажури
У час весняної пори.
Нап’ється дощику землиця,
І підросте озимина.
Магнолія вночі присниться…
Для цвіту, для життя весна.
|
