Статті для дітей та батьків

"Моя Україно,
Квітуча державо,
Для доньки і сина
Співаю я славу.
Для тих, хто сьогодні
Лиш крила здіймає,
Хто в серці гарячім
Надію плекає.
Для вас моя пісня,
Для вас мої мрії."

(Ната Гончаренко)

До збірки поезій Нати Гончаренко "Сверщик" увійшли такі: "Українська мова", "Весна-красна", "Великодній рушник", "Великодній кошик", "Весняне золото верби", "Бджоли гудуть про врожай", "Дощ", "Будній день", "Стежка", "Сенс життя", "Вареники з вишнями", "Гаряча пора", "Біла хата", "Іллі", "Дзвони", "Янгол на плечі", "Жоржина", "Червоне і чорне", "Серце неньки", "Один у полі воїн", "Місто-квітка", "Батьківщино моя", "Моя Україно", "Гімн Україні", "Пісня воїна", "Це моя Україна".    

"Тема і важлива, і цікава, і давня. І додам – актуальна і в теперішні часи. Про це писали у своїх творах і такі чудові поети, як Максим Рильський і Борис Слуцький. Писали не для того, щоб повчати. А щоб по-дружньому порадити і застерегти. І думка була проста – техніка… фізика… це дуже добре! Але забувати про духовні здобутки також не варто. І останні кілька років, які прожили ми з вами, переконують – це і справді ж важливо і для окремої особистості, і для держави в цілому. Так, хтось виявляє себе у фізиці і техніці, а хтось у справах гуманітарних. Та є люди, що їм удається так чи інакше поєднувати ці два напрямки людської діяльності..." (Володимир Лірик)

«Малюю. Створюю картини. На папері кульковою ручкою. Особливість їхня така, що не маю задач, і те місце, де зазвичай задум,— порожнє. Існують деякі «концепти сприйняття», які в’януть за кілька днів перерви роботи над зображенням. І я не намагаюсь їх воскресити — просто продовжую на тому ж аркуші, використовуючи весь вільний простір, поєднувати лінії та об’єми таким чином, яким вони самі дозволяють чи навіть бажають інколи. Реалізую їхні сьогоднішні взаємини. А вчорашні та позавчорашні вмерли для цього аркуша, та мене це нітрохи не турбує. Хоча й відчуваю незворотність та унікальність тих, що проминули. Трохи сумно, але така вже Воля Його. Якісь же з них все одно мали не залишити сліду на моєму аркуші. Так виникає графічний щоденник моєї агресивно підсвідомої свідомості. Є версія, нібито десь існує Велика Книга, куди занесено, занотовано все, абсолютно все без жодного пропуску. В тому числі й те, що не було поєднане мною на аркуші. В тому числі й те, що не було поєднане мною на аркуші до мого народження і після моєї смерті. Можливо, ті фрагменти, які мені вдається відобразити зараз, комусь допоможуть відтворити те, чого бракує саме йому.» (Віталій Лотоцький)

 

"Тільки після того ми все розумієм, 
Коли подолати труднощі зумієм, 
І ніхто на світі нам не перешкодить,
Коли дружба міцно за руку нас водить."

(Юлія Хандожинська)

"Це сталося тоді, коли я прочитала про найдовше слово. Слово — назва молекули. І щоби його вимовити — треба більше трьох годин! Так довго, що поки казатимеш, то можна й забути про нього. Може, найдовше слово — це те, яке звучить навіть тоді, коли закінчилося? Скажімо, дружба. Або таке, що відносить уяву аж-аж-аж, далеко-далеко..? Наприклад, Антарктида. Або вітер. Зараз чую його, і здається, що він є завжди. Навіть коли тихо-тихо. А тепер так голосно шелестить на деревах весняне листя..." (Олена Більчук)

"Вітаю всіх. Хто знайомий із моїм «Глосарієм типових і рекомендованих варіантів уживання сталих словосполучень української мови», напевно, заглядав і до джерел та бачив там таку чудову книжку Петра Одарченка «Про культуру української мови. Збірник статей» (Київ, Видавництво «Смолоскип», 1997). Окрім власне типових помилок слововжитку та питомих українських слів і словосполучень, які незабаром також  з'являться в новій версії «Глосарія…», пан Одарченко описав і міріади пояснень, уточнень та інших нюансів. Деякими з них я сьогодні з Вами й поділюся..." (Ольга Шарко)

"Усім доброго дня.  Як ви вже знаєте з попередніх дописів, філологія вивчає не лише мову, а й культуру, в якій вона виникає та розвивається. Однією з найкорисніших дисциплін, які я вивчала в універі, була міжкультурна комунікація. Викладала її чудова викладачка кафедри філософії гуманітарних наук, кандидатка філософських наук та доцентка Сєрова Юлія Володимирівна (пані Юліє, Вам вітання й низький уклін). Тож сьогодні я поділюся з вами деякими знаннями про культури, аби ви могли в них краще орієнтуватися. Що за мудрагельна назва «міжкультурна комунікація»?.." (Ольга Шарко)

"Для мене живопис - це спосіб маніпулювати різними колірними гармоніями і текстурами, щоб візуально залучити аудиторію. Створюючи розмову між кольором і текстурою, я ілюструю моменти, які демонструють людську драму в повсякденному житті. Моя тема - це моє повсякденне життя. Швидше, моє бачення світу через призму власних почуттів. Коли я бачу несправедливість, моя балерина плаче, коли я щаслива - вони танцюють. Арлекін - обличчя в масці, скелети - сатира на політиці ... Через широкий спектр предметів, я майстерно створюю інтенсивні особисті моменти багатошаровим способом. Масляна картина має унікальну можливість імітувати об'ємну текстуру через мазки і засклення, збільшуючи їх оптичні властивості. Щодо техніки малювання - я черпаю натхнення від класичного "італійського методу" до модерністської традиції. Чисті, глибокі кольори допомагають мені більш точно і лаконічно висловлювати свої думки, вони не порушують гармонію картини, навіть якщо контрастні кольори стоять поруч..." (Анна Равлюк)

Марина Куц – художниця, скульпторка, дизайнерка, ілюстраторка. Закінчила Мистецький інститут художнього моделювання та дизайну. З  березня 2008 року дотепер пані Марина тримає творчу майстерню у Києві, займається творчою роботою у сфері дизайну одягу, живопису, скульптури. Окрім того, пані Марина займається й викладацькою діяльністю; співпрацює з Національним банком України в сфері дизайну пам'ятних монет. Запрошуємо наших читачів до кількох залів онлайн-галереї прекрасних творів відомої художниці Марини Куц.

 

"Чорна ворона пробудила своїм криком ранок. Вона всілася на високу тополину, що росла понад водою і викрикувала своє невдоволення. "Всі сплять, ніхто мене не чує, ніхто зі мною не хоче розмовляти. Невже так довго можна спати? - Аж тут зирк донизу... - А хто це, хто це там внизу копошиться? І не відгукнеться на мій голос?" Неподалік від тополі ріс кущ калини, а на ньому сиділи горобчики..." (Юлія Хандожинська)

Цитати, цитати, куди не глянь – усі люблять цитати. На творі ЗНО як аргументи вживають цитати. У коментарях під гарячими постами – цитати. В шоу та інтерв’ю – цитати. Пафос, статус, цитата. :) Я вже за своє скромне життя зрозуміла, що більшість із цих афоризмів ми вживаємо просто до слова, аби викаблучитися, чи якось надати мовленню урочистішого регістру, емоційності чи просто зв’язності. Тому від цитат притомилася. Однак попит є. Тому пропоную вам відчути себе читачами українського ‘Esquire’, а саме його найпопулярнішої рубрики – висловів відомої особистості. (Ольга Шарко)

"Ніби сонце, що сходить над кручі,
Ніби сяйво стрімкої води,
Наша мова – це диво квітуче,
Без якого серцям не цвісти!"

(Володимир Даник)

"Вилетіла Бджола з вулика, покружляла над пасікою. Чує, десь далеко-далеко дзвенять дзвіночки. Полетіла Бджола на музику дзвіночків. Прилетіла до лісу. На галявині — конвалії. Кожна квітка — маленький срібний дзвіночок. Усередині — золотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу — лунає дзвін. І в степу, і на пасіці чути. Так Конвалія кличе Бджолу." (Василь Сухомлинський)

Певно, ви чули вислови: «сізіфова праця», «танталові муки», «прокрустове ложе», «авгієві стайні», «троянський кінь», «самозакоханий нарцис», «яблуко розбрату». А чи знаєте ви, що ці та багато інших крилатих виразів, які стали органічною, невід'ємною частиною нашої мови, культури, прийшли до нас з міфології стародавніх греків? Знати грецьку міфологію дуже важливо. Образи грецьких міфів відбилися в численних творах літератури і мистецтва, вони міцно увійшли в наше повсякденне життя. Ця книга, дорогі друзі, ознайомить вас з найбільш відомими міфами Стародавньої Греції.

Зміст книги:

Передмова Андрія Білецького

Деметра і Персефона 
Дафна 
Нарцис 
Пігмаліон і Галатея
Адоніс  
Мідас 
Фаетон 
Прометей 
Пандора 
Данаїди 
Персей 
Тантал 
Ніоба 
Аргонавти 
Мелеагр 
Геракл
Орфей і Еврідіка 
Тесей 
Дедал та Ікар 
Тірренські розбійники 
Ерісіхтон 

Словник міфологічних імен та географічних назв

 

"Марена красильна (Rubia tinctórum) доступна будь-якої пори. Засушені корені цієї рослини можна купити в "зеленій" аптеці, там, де продають трав'яні збори. Як розповідає писанкарка Ольга Завальнюк, у Херсоні марену вирощують на присадибних ділянках, продають просто на ринку, і недорого. Фарбує марена без протрави. Дарує писанкам жовто-гарячу барву (при накладанні на жовте) і темні відтінки червоного кольору. Цікаво, що заморожені ягоди бузини при накладанні на марену дають вишневі відтінки, світло та темно-коричневі барви. При накладанні на цезальпінію отримуються фіолетові відтінки, тому марену без перебільшення можна заносити до списку унікальних ґрунтів." (Ірина Михалевич)

"Вертатись пізно.
Вже гра – як битва…
На зміну пісні
Прийшла молитва..."

(Ігор Павлюк)

 

"В небі сонечко – блись!
– Не ховайся, озвись,
Ходить дід-вітровій.
Любе сонечко, грій!"

(Наталя Карпенко)

"У верби-вербиченьки таке миле личенько,
У верби-вербиченьки усмішка ясна.
Опустила вербонька коси на травиченьку,
Заплела вербиченьку квітами весна."

(Наталя Карпенко)

"Після подорожі спить
У воді краплинка.
Сниться крихітці блакить
І пухка хмаринка."

(Наталя Карпенко)

"Коли весна сягає свого зеніту, ці лісові квіти враз заполонюють міські вулиці прекрасними білими букетами. Тонкі незрівнянні пахощі струменіють тоді містом, і здіймаються в душі незбагненний щем і зачарування, і хочеться, покинувши все, мчати в ліс, під зелені шатра молодого листя, до солов’їного щебету, до прохолодної папороті, до сріблистих місячних галяв. Конвалія - то лісова знаменитість. Хіба ще фіалка може похвалитися такою ж увагою поетів і митців. А скільки легенд про ці квіти! Одна з них так пояснює появу конвалій..." (Зірка Мензатюк)