"А хмаронька в небі – легка, сумовита… –
Як полум’я цвіту, бентежного цвіту!
У посмішці тихій, у ніжному слові –
Криниця любові, криниця любові."(Володимир Даник)
Привіт усім. Цього разу поділюся кількома гарними легендами з мого нещодавнього студентського життя. Це - легенди про Тараса Шевченка, про Томаса Едісона, а також - про кмітливого хлопчину...
Юлія Хандожинська. Казка про їжачків
"Жили колись маленькі, кругленькі їжачки. І була у них сіра та гладенька шубка - м'яка, наче пух, і виблискувала наче той шовк. Їжачки дуже пишалися тими шубками і, бувало, як виходили зранку, то виблискували на сонці так, немов чарівні скляні дзеркальні кулі. Оселилися вони біля високих зелених ялиночок..." (Юлія Хандожинська)
"Проліски пробиваються крізь спресоване торішнє листя в хмарні холодні дні березня, для рясту все по-іншому - зацвітає він тоді, коли щедро світить і пригріває сонце. Дерева ще досі безлисті, тож сонця рослині вдосталь. Ряст росте попід тинами, поміж чагарями, в садках, парках, а найбільше - в лісі. Для барвника краще назбирати квітів у саду. Писанку ряст як і проліски фарбує в зелену барву, густішу і менш соковиту. Якщо у вашому саду росте багато-багато цих кучерявих бахканців, саме нагода спробувати ними пофарбувати писанку і створити неповторні твори мистецтва." (Ірина Михалевич)
Ольга Шарко. Як інтегрувати українську мову в життя. Друга порада: позбуваймося людського ока
Мої висновки: Платіть за готовий продукт, а не ідею. Справжні патріоти пропонують якісь конкретні (хай і не завжди безоплатні) послуги й товари. Більш того, ці товари й послуги мають бути інформативні та навчальні. Це може бути підручник з українознавства, української мови, української літератури, історії України чи просто якась художня книжка. Приклад: Галина Марчук (викладала в нас алгебру й геометрію) написала дві чудові книжки рустикальної тематики про життя пересічних українців доби радянщини – «Три долі» та «Борозною любові». Обидві чомусь мені подарувала. Ці книжки фіксують враження оповідачки та побут українства 20 століття. Це також може бути курс (онлайн чи офлайн), де вас навчатимуть мови, історії, культури тощо. Тобто в підсумку ви маєте набути знання й навички – опанувати мову, знати основні віхи історії, розумітися в українському кіно, образотворчому мистецтві тощо. Якщо нічого нового, окрім постулатів «Як треба рідну землю любити», ви не почули – не витрачайте свій час і гроші.
"Знову твоя могилка заросла бур’яном. Хваст так швидко і хвацько росте. Пробач — не встигаю. Вчора знову був аншлаг. Стільки квітів! Бачиш?! Я отут поставлю. Тобі сподобається. Ти завжди любив білі маки. Таким білим було твоє волосся, коли ми познайомились. Я тебе відразу запримітила. Ти сидів біля шофера з личком кругленьким, як сфера, і світився. Пам’ятаєш?! Коли простягнула тобі надірвану купюру, сама того не помітивши, ти поспитав: “А копійок нема?” Мене розвернуло на твій голос. Витягнула копійки. Рівно стільки, скільки коштував квиток. Ти взяв. А потім я, завмираючи від сорому, побачила свою нещасну гривню. І зрозуміла. Не знала, де очі подіти. Ти ж несподівано зробив жест, який, поки жити буду, пам’ятатиму, — так мене ніхто не вразив, бо ти... ти... поклав мою подерту купюру до скарбнички водія, наче так має бути, а мені абсолютно спокійно простягнув навзамін новеньку. При усій своїй доброзичливості я б на твоєму місці просто повернула б ту злощасну купюру власнику, втішаючись подумки, що мене нікому не вдасться надурити..." (Галина Мирослава)
"А було це, а було...
Дуже й дуже предавно.
Годі навіть тим згадати,
Хто уміє пам’ятати.
Після довгого дощу
З океану в вишину
Вистрибнув маленький острів.
Кажуть, гарний він і досі.
Втрапити ще й нині можеш,
Як читаєш книги гожі."(Галина Мирослава)
Галерея художника Сергія Кириченка
Сергій Кириченко - відомий художник з Луцька. Творчий шлях почався з художньої студії у місті Лубни в 1964 році. У 1972 - 1977 роках навчався у Львівському Державному Інституті прикладного декоративного мистецтва, де вивчав текстиль. По закінченню був направлений на Луцький шовковий комбінат, де працював дизайнером текстильного малюнку. Пропонуємо до Вашої уваги картини різних років з галереї пана Сергія.
"Коли метелик Фур, якого вітром занесло на довжезну зелену фуру і без його волі спершу понесло в подорож, а потім з такою ж легкістю викинуло з машини в якомусь тихому селі, отямився, то побачив поруч дивне на перший погляд товариство майбутніх мам: велику рум’яну поросну свиню, тільну красу корову, суягну тонкорунну вівцю, лошатну пишнохвосту кобилу та цуцняву чорненьку з рудизною собаку. Збідований, геть знесилений метелик, зачувши їхню розмову, таку теплу і спокійну, враз відчув, що оживає. Йому стало так легко на душі – крильця залопотіли, лапки зашаруділи, а очка заблищали. Вагітні мами мило лежали на зелененькій травичці, час від часу погладжуючи свої пукаті животики. „Куцю, куцю, поросятонька, як ви там, рибоньки?” – похропувала свинка. А кобилиця вела своєї легким іржанням: „Лошаточко моє, зозулько моя, я тебе кумисом частуватиму, щонайкращим у світі, тільки-но народишся”. Метелик дивився на них і відчував у повітрі випромінювання радості..." (Галина Мирослава)
"Смичок торкнувся срібних струн -
Відкрив театр музичних рун,
Закат розкрив нічний мольберт,
І місяць розпочав концерт.Над сонним світом – сонні ноти.
Це коні Феї сна - Дрімоти.
Несуть її у неба синь,
Чумацьким Шляхом вдалечінь."(Юрій Сафроненко)
Володимир Даник. Есе "Звернути увагу"
"Ми вдивляємося у світ. Ми дивимося на людей, що нас оточують. І щось нас і у світі, і у людях дивує... Спочатку. А потім до усього звикаємо і думаємо – та і чому тут дивуватися! Але ми все ж знаходимо, чому дивуватися. Бурхливе розмаїття нашого життя просто змушує нас до цього. Нещодавно заходжу до супермаркета, щоб придбати щось їстівне. Вибравши до пластмасової корзини необхідні товари, підходжу до каси. А біля каси – листочки з рекламою. На листочку помітний чолов’яга, елегантно одягнений. Зачіска у дядька така, що над нею, мабуть, довгенько морочився хтось з перукарів. Виявляється, це відомий у Європі кухар. А зображений він з цілком конкретного приводу. Можна придбати гарно видану книгу його рецептів. Книга дорогуща, але і щодо цього є вихід. Якщо ви робите покупки у цьому супермаркеті, то вам вручають фішки і, зібравши їх певну кількість, можна придбати книгу за прийнятною ціною..." (Володимир Даник)
Софія Мельник - учениця київської школи №26. З казкою "Свято Першого Листочка, або неймовірні пригоди сестричок-ельфів" юна письменниця стала срібною призеркою літературного конкурсу "ФантФест-2017" у Херсоні. На міському конкурс "Київ -місто моє" у 2017-му році школярка посіла друге місце з казкою "Гість з майбутнього на екскурсії у Києві".
Читаймо програмні твори з літератури на "Малій Сторінці" – тисніть на посилання.
"У березні мало рослин, які б цієї пори уже могли цвісти. Маємо первоцвіти. У міських парках, на особливо вогких ділянках по всій країні жовтіє вже пшінка весняна. До речі, на півдні (Херсон, Чернівці) заквітли на цей час кущі форзиції, з її жовтого цвіту теж можна варити барвник. Це так, до слова. У цьому дописі мова піде про пшінку. Цей красивий сонячний первоцвіт (Ficaria verna) - багаторічник, у період цвітіння він отруйний для тварин, хоча може використовуватися як лікарська рослина. Мою писанку жовтець-пшінка пофарбувала в ніжний бруднувато-жовтий відтінок. Радити фарбувати нею не можу, адже колір не з інтенсивних, та й запах дуже неприємний від рослини йде - і тоді, коли її вариш, і коли відвар вже готовий. Проте в мене є бажання попрацювати з цією рослиною ще..." (Ірина Михалевич)
Галина Мирослава. Казка-легенда "Світло"
"Тоді, коли Червоноград вже був містом та ще не називався Червоноградом, довкола знаменитого його палацу, хтось називав його Кристинопільським, хтось Христинопільським, був чарівний парк з басейнами, водними каналами, штучними каскадами, водограями та павільйонами. Якось там люди зауважили розтікання дивного білого світла вночі. Воно йшло з голландського павільйону. Про електрику тоді ніхто й не здогадувався, тим більше про лампи денного світла. Світло, яке точилося з будівлі, котилось неймовірно приємними смугами, проте йти на нього ніхто не наважувався. Люд вигадував різні байки, але що то було насправді?! Жоден мешканець міста не міг би нам сказати. Прислуга палацу щоранку ходила по цьому павільйону, оглядала всі кутки й закамарки, та нічого не знаходила. Загадка б ніколи не розкрилась, якби якось до міста не потрапила дівчинка років десяти, яку звали Христинкою..." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава. "Диво" (казка-легенда)
"Не відаю, як ви, а я люблю гори й воду. От стоїш на легкому висячому мостику, перекинутому через стрімку гірську річку, на тій хиткій лавці, і тобі здається, що для повного щастя нічого більше і не треба, а коли під мостом по воді пливе розкішний пліт зі з’єднаних колод з розкладеним посередині вогнищем і куренем, єдине, чого хочеться, — бути на тому плоті. Розказують, що якось у Карпатах з одним чоловіком, що якийсь час мандрував з плотогонами, почали відбуватись дивні речі, а до того ніхто про таке й не чув. Кажуть, міг той чоловік більшати та меншати на очах, викладати своє тіло за рухом хвилі та водночас глісувати по воді. Бувало й таке, що злітав, мов куля, урухомлений невідомою силою. На перший погляд чоловік видавався непоказним, присадкуватим, а в оті хвилини був він неймовірним красенем, його досконало зграбні рухи змушували затамувати подих навіть відвертих сміливців, отих шибайголів, якими повниться кожне гірське село..." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава. Казка-легенда "Камені"
"Років зо два тому, якраз під осінь, коли львівський дощ до блиску вилизував бруківку на вулиці Городоцькій, впав мені в око дивний дорослий чоловік. Він був високого зросту, широкий у плечах, а поводився, як малюк: стрибав з каменю на камінь - так діти зазвичай граються в „класики”. Я стежила за ним… Коли ж над’їхав трамвай, він раптом підстрибнув до чубочка вагона і кудись пропав за штангою. Здалось, розчинився. Це було щось неймовірне, проте страшливе. Коли мені спало на думку розпитати людей про дивака, виявилось, що багато хто його навіть знав. З усього почутого дещо прирозуміла, то й вам оповім..." (Галина Мирослава)
Олександра Бурбело. Життя та творчість
"І хай земне життя було недовгим,
Короткий спалах, мов яскрава мить.
ЇЇ дорога повела до Бога,
Десь в небі зірка Сашина горить!
І буде в полі жито колоситись,
Скорботні ночі зміняться знов днем.
І буде в небі зірочка світитись,
Яку ми Олександрою назвем!"(Тамара Артем’єва)
"Так, знаю, звучить страшно, парадоксально й провокативно. Але не купуймося на звучні слова й намагаймося усвідомити поняття й явища, яким подаровано ту чи іншу заморську назву. Бо запозичуємо ми не стільки слова, як досвід інших країн: техніки й технології, товари, послуги і навіть звичаї. Воно й не дивно – більшість хоче кращого життя й активно в нього крокує, та й дорікати цим людям нема за що. І лише потім, перейнявши закордонний досвід, ми звертаємо увагу на назви. Помилково ми називаємо іноземними словами явища, які до них жодним боком не причетні. Бо слово знаємо, а що воно значить – ні. Будь-якій українізації має передувати загальна для всіх народів освіченість. Тож пропоную всім розібратися..." (Ольга Шарко)
"Високо в небі весело вигравали хмаринки, як малі діти. Які ті хмаринки тільки не були: і великі, і малі, і пухнасті, і кучеряві! Їх так багато, і всі вони - зовсім різні! Вони - то прудкими кониками біжать вперед, то табунами-отарами тягнуться за сонечком, то човником пливуть, як поважні гості, то падають великими островами до землі..." (Юлія Хандожинська)