Марія Яновська. "Наш рідний край" — добірка віршів про Україну

    Марія Яновська

Дитинства мого колиска

Наш рідний край — земля чудова,
Де лине українська мова,
В’ють гнізда журавлі весною,
І гори манять таїною.

На цій землі — куточок раю:
Лани пшеничні та безкраї,
Цвіте ромен, волошки сині,
Червоні маки у долині.

Дитинства нашого колиска;
Стежина, де ішли колись ми,
Привітні друзі та родина,
Цей край на карті — Україна.

Тут люди добрі, працьовиті,
Талантами відомі в світі.
Лунає пісня на роздоллі
Про наш народ, що прагне волі. 

* * *

До Рахова

До Рахова поїде потяг, в гори,
Тунелі пройде, кам’яні мости,
Що через Прут... Пейзажі неозорі.
Яка краса, очей не відвести!

Стоять смереки гордою стіною,
В Яремчі скелі, як міцні форти.
Прадавні, оповиті таїною...
Дерева молоді, яким рости.

Минули Камінь Довбуша, тунелі...
Там охорона! Мигають вогні...
Привітні дальше бачимо оселі,
Гуцульські: дерев’яні, цегляні...

То Микуличин, а за ним Татарів.
За горами сховався Буковель.
Дорога на Ворохту повертає,
Де у ставках вирощують форель.

Трамплін високий дуже добре видно,
Підйомники... Продовжуємо путь
На Закарпаття,  там — відмінні вина,
Рододендрони в горах десь  цвітуть.

В Квасах — чудові мінеральні води.
Тож на зупинці — всі до джерела.
Дари цілющі матері-природи!
Стежина до водички повела.

Видніються пейзажі пречудові,
А місто Рахів — це Європи центр.
Угорську і румунську вчуєш мову,
Не забуваймо рідну ні на цент.

Посеред міста пробігає річка.
Бурхливі води повені несуть.
Та це проблема давня, споконвічна.
Любов до гір Карпатських — щастя суть. 

* * *

Водоспад  Пробій

Карпат курортних тут гаряче серце,
Ці  гори осяває зорепад.
У мальовничому,  гуцульському Яремчі,
На річці Прут — каскадний водоспад.

Вода біжить між скель міцних, стрімчастих,
Тому назвали водоспад  Пробій.
Каміння гостре і слизьке, мов пастка.
Тож близько до води іти не смій.

Краса незвична — струмені у чаші,
Що сильна повінь вибила колись.
В дитинстві тут знімались фото наші...
Ген-ген смереки вгору потяглись.

Ці скелі енергетику ввібрали
Пісень: "Червона рута", "Водограй".
Звучить мелодія  і лине Прутом далі
Про наш Карпатський, серцю милий, край.

* * *

Чи ви були  колись у горах?

Чи мандрували ви колись у горах,
Де б’ють громи, злітають блискавиці,
Ховається за хмари Чорногора,
Дзвенять потоки, запах моху, глиці.

Там пахне ялівець, рододендрони,
Цвіт арніки, мов сонце, в полонині.
Смереки і дуби, як охорона...
Чи ви колись були в Карпатах синіх?

Між скель гірська ріка біжить змією,
Вгорі на чатах — непролазні дебрі.
Орли злітають гордо над землею.
В лісах предвічних водяться ведмеді.

Спивають гори молоко туманів,
Йде спраглий олень вранці до потоку.
Чи ви ходили в гори на світанні,
Рюкзак узявши, мрію і неспокій?

* * *

На полонині

Раненько завтра по гриби підемо,
У гори, в наші рідні гори сині.
Я так давно була на полонині!
Раненько завтра по гриби підемо.

Підемо вздовж потоку, по стежині.
Хмільні, медові, запашні отави...
Сплету віночком полонинські трави.
Підемо вздовж потоку, по стежині.

Гаряче сонце, синьооке небо,
Піднімемось з тобою ген за хмари,
Там вівчарі пасуть овець отари.
Гаряче сонце, синьооке небо.

Горить яскраво полонинська ватра,
І зріє будз і бринза в бербениці,
Зірвемо спілі, запашні суниці.
Горить яскраво полонинська ватра.

Чорниці сині килимом встелені,
В мохах ростуть гриби поміж смереки...
Високо в горах наших, так далеко,
Чорниці сині килимом встелені.

Підемо вдвох у гори, у Карпати,
Туди,  де небо землю обнімає,
Орел над полониною літає,
Підемо вдвох у гори, у Карпати.

* * *

Тиша

Яка чудова зранку тиша!
Запахло глицею  і листям,
Кремезний дуб позолотішав,
Ввесь ліс чаруючий, барвистий.

Вітрець зриває пишні шати,
Бурштин і золото — додолу,
А я не смію не втішатись
Красою осені довкола.

Грибок видніється з-під листу,
Природи витвір — стрій опеньків.
Узвіз встеляє, мов колиску,
Царівна-осінь молоденька.

Люблю цю тишу! Ліс, як диво!
В кущі крилом змахнула пташка.
Стрибнула білка полохлива...
Я — в осені, навколо — казка.

* * *

Щасливе місце

Щасливе місце є на цій Землі.
Де предковічні верби і тополі,
Весною прилітають журавлі,
Пшениця золотиться в чистім полі.

Там мати народила нас на світ,
І пройдено в житті найперші кроки,
Бере початок звідси родовід,
З надією пішли ми в світ широкий.

Вдаль Прут ріка біжить між берегів,
А  люди — щирі, добрі, працьовиті.
Тут кожна вулиця, стежина — дорогі,
Вони найкращі, наймиліші в світі.

Куди б не йшов, та краще не знайти,
Де  мрії відігрієш захололі.
Всі  давні друзі — сестри і брати...
Свій рідний край не забувай ніколи! 

* * *

Я у Садки іду

Я у Садки іду. Там запахне живиця,
Та  розмову торочать з вітрами дубки,
Між бувалих смерек жебонить Слобушниця
І до Пруту несе всі печальні думки.

Зустрічає старезна сосна на узліссі,
Дзвінко пісню пташки проспівали в кущах.
Я вдихаю повітря, йду стежкою, лісом,
Між зелених дубів, забуваючи страх.

Тут знайоме усе і таке таємниче:
Царство квітів, чорниці, малини, ожин...
Я люблю це життя, без прикрас, мандрівниче,
Зустрічаю свій ранок в мережці стежин.

* * *

Українка

Твоє коріння на оцій землі,
Де колоски пшениці золотаві,
Де гори плачуть росами в імлі,
Струмки свої наспівують октави.

З відкритим серцем йдеш ти до людей.
Життя здається світлим і казковим.
Ти не шукаєш слави, привілей
Та віриш в щастя золоту підкову.

Хтось пожартує: "Чарівниця з гір!"
Всміхнешся мило, розсмієшся дзвінко:
"Для мене гори виткали узір.
Не чарівниця — просто українка!"

* * *

Прапор України

Святе полотнище врочисте.
Яскраві в ньому кольори.
Голубооке небо чисте 
Глядить замріяно згори.

У жовтім — золото пшениці,
Яка колоситься в полях.
Шануйте прапор, українці!
Був нелегкий у нього шлях.

Живе у ньому дух народу,
Історія землі батьків.
Всі волелюбні ми відроду.
Коріння в нас від козаків.

Политий кров'ю за свободу.
На барикадах з ним, у бій.
До незалежності та згоди
Наш прапор Україну вів.

Безсмертні "Слава Україні!"
Священний синьо-жовтий стяг.
Ми загартовані та сильні.
До волі в нас єдиний шлях.

* * *

Рідна земля

Сім'я, родина — це народу віть.
Якщо ми разом — то велика сила.
Мов скеля неприступна, моноліт.
Ми — нація безстрашна, незборима.

Прадавній і нескорений народ,
Що не впаде ніколи на коліна,
Ні перед купкою миршавеньких заброд,
Ні перед ворогом підступним — Україна.

Благословенна Богом ця земля.
Під ясним небо — золотистий колос.
Під колискову виросте маля,
Бо материнський — незрадливий голос.

Річки, озера, гори і ліси,
Поля родючі, щедрі та безкраї.
Такої в світі не знайдеш краси.
Лиш в Україні, більш ніде немає.

Шумить Дніпро, Говерла кличе нас.
Б'є хвилями грайливе Чорне море.
Хтось возвеличує Париж, Берлін,Техас.
Я — Україну і Карпати гори.

* * *

Над горами синіми впала імла

Над горами синіми впала імла,
Січе дрібен дощ від учора.
Сховалися люди, сховалась бджола,
Настирливі краплі прозорі!

Зігрітися хочу. Шукаю тепла.
Дрова тріскотять у каміні.
Радію, що все-таки вихід знайшла.
Жарини вогню — не проміння.

Похмурій погоді не раді усі.
Дощ вишні зриває, малину.
Ми босі ловили в долоні дощі,
Колись, як були ще малими.

Над горами синіми дощик шумить,
Наш Прут несе води бурхливо.
Як вигляне сонце — бджола забринить,
А я усміхнуся щасливо.

* * *

Смак черешні

Солодкий смак черешні на губах,
Додому повертаюся, нарешті.
Де б не були ми, у яких світах —
Додому кличуть батькові черешні.

На Україні літо золоте,
Зерном налиті колоски пшениці,
Жовтогарячий соняшник росте,
Виблискують зіницями криниці.

Проллється дощ поміж спекотних днів,
Земля нап'ється,  втомлена від спраги.
В розмові кучерявих ясенів,
У квітах польових візьму наснаги.

Чарує  нас Варшава, Прага,  Рим.
Шукає долю хтось  за океаном.
Хоча життя гірчить, немов полин,
Я — українка, іншою не стану.

* * *

Де Прут біжить

Де Прут біжить між берегів,
Смереки предковічні,
Там край мій з прадідів-дідів,
Усі стежки магічні.

Вони вертають нас завжди.
— Додому! — звуть. — Додому!
Приїдь! Всі справи відклади,
Забудь про далеч, втому.

Зайди у дім, вклонись батькам,
Що так тебе чекають,
І подаруй тепло рукам,
Спрацьованим до краю.

Віддай уклін землі святій,
Де дідова могила.
Початок шляху у житті —
Там, де тебе зростили.

* * *

Коріння роду

Де щовесни в’ють гнізда журавлі,
Там прадіди орали плугом ниву.
До мрії стежка є  у тім селі,
Де ми зростали радісні, щасливі.

Гніздо родинне. Там після війни
Дідусь нову побудував хатину.
Зростали швидко дочки і сини.
Він сироту узяв собі за сина.

У рідній  хаті — свій тепер, не гість.
Хоча було нелегко в рік "голодний".
Та стільки та мала дитина з'їсть!
Буває, Бога гнівимо сьогодні.

Був неврожай. Бабуся всі хустки
Взяла із шафи, корж дала в дорогу,
І дід пішов міняти на пайки,
Що лісорубам видавали в горах.

В торбині кукурудзяна мука.
Велику радість він приніс до хати,
Хоча дорога, звісно, нелегка,
Та ввечері кулешу* зварить мати.

Зимою  чоботи одні були на всіх.
Один на санях — інші всі у хаті,
Хоч так хотілось вибігти на сніг...
Були слухняні, бо суворий тато.

Помалу піднімалося село.
У праці дні минали дуже швидко.
Всі роботящі, батьку повезло,
Бо за дітей  йому було не встидно.*

Повиростали... Менший — тракторист,
Найстарший потягнувся до науки,
Вчителювати був у нього хист,
А середульший мав умілі руки.

Прийомний син до армії пішов,
Частенько присилав листи додому:
"Спасибі за науку, за любов,
Сумую я без вас в краю чужому."

Роки злетіли... Спочиває дід.
Я згадую ту радісну годину,
Великий стіл, духмяний житній хліб,
Коли збиралась разом вся родина.

Коріння роду в рідному краю.
Плече надійне — то моя родина.
Я — українка. Маю рід, сім'ю
І Україну, що на всіх єдина.

* кулеша ( діалект) - кукурудзяна каша
* встидно (діалект) - стидно 

* * *

Рідна земля

З далеких країв повернувся на рідні стежини,
Де цвіте давня груша, матуся зорить у вікно.
Рідна земле! З тобою не стали чужими,
Хоч у пошуках кращої долі поїхав давно.

Я пройдуся алеєю, там, біля школи,
Нагадаю дитинство і друзів, з якими зростав.
Світла юність всміхнеться мені веселково,
Ці каштани, ці верби плакучі і став.

Не забудеться вулиця, стежка і хвіртка.
Впізнаю, на щоках прокотилась сльоза.
А назустріч матуся біжить, виглядає сусідка,
Весь мій смуток гіркої розлуки щеза.

Поцілую натруджені мамині руки.
Щедра доля водила довгенько мене по світах.
Та додому ведуть всі найдовші маршрути.
Слово лагідне "мама" незмінно звучить на вустах.

Знов життя мене кличе у даль невідому,
Та зі мною живе незабутній шматочок землі.
Повертаюсь до мами, до рідного дому,
Де рожеві світанки Карпатам співають в імлі.