На відео: Софія Мельник. "Гість з майбутнього на екскурсії у Києві" (Аудіокнига для дітей). Текст читає Геннадій Мельник.
Софія Мельник
Гість з майбутнього на екскурсії у Києві
Завантажити казку Софії Мельник "Гість з майбутнього на екскурсії у Києві" (txt.zip)
…Цього дня вона йшла на роботу з дивним передчуттям того, що сьогодні має щось статися . На Хрещатику як завжди, було повно людей, і їй довелося проштовхуватися крізь натовп. Був понеділок, усі поспішали на роботу. Вона підняла голову і подивилася на готель ”Україна”. Потім глянула трохи нижче, і тут її погляд зупинився на Монументі Незалежності. Прямо під ним сидів симпатичний песик. Він був приємного шоколадного кольору, з білою плямкою на лапі. Песик дивився просто на неї, і його очі були розумні і розгублені. Вона підійшла до собачки.
– Що таке? Ти загубився?
Песик дзявкнув і, схопивши її за край джинсів, потягнув кудись за собою.
– Куди ми ідемо, песику? – вигукнула вона, але не чинила спротиву.
Песик заволік її на малолюдну вулицю, де і зупинився.
– Собачко, куди ти мене привів? – вже зовсім здивовано спитала вона.
На її величезний подив, песик розумно подивився на неї і заговорив людським голосом. Він сказав:
– Мене звати Ішан, я прибув до Києва з майбутнього. Звичайно, скажеш ти, дивно, що я розмовляю, але це був експеримент наших вчених. Вони винайшли машину часу і відправили мене у минуле перевірити, як виглядав Київ у давнину. Я сюди прибув на п’ять днів. Чи не могла б ти показати мені місто?
– О, звичайно! Мене, до речі, звати Лана. Але зараз я поспішаю на роботу.
– Думаю, що я можу почекати тебе тут, а коли ти повернешся, то забереш мене.
Лана подивилася на Ішана і рішуче мовила:
– Ні! Я вирішила, що зателефоную начальнику і попрошу тиждень відпустки.
Песик радісно замахав хвостом, коли почув це, і вони разом пішли по Хрещатику. По дорозі Лана показувала Ішану окремі будівлі і розповідала про те, що історія Хрещатика, як міської вулиці, почалася від 1797 року, коли до Києва з Дубна перевезли контрактовий ярмарок. Собачка зацікавлено слухав. Роззираючись навкруги він питав про Поштампт, Київську міську раду, Центральний універмаг, Бессарабський ринок.
Після екскурсії Хрещатиком дівчина вирішила повезти Ішана до Києво-Печерської Лаври. Лана розказала песику про те, що Лавра була заснована у 1051 році за князя Ярослава Володимировича як печерний монастир, який у XII сторіччі отримав статус «Лаври» - головного монастиря князівства. А 21 квітня 1721 року згоріли усі церковні будівлі, але пізніше споруди відбудували.
Поки вони гуляли по Києву, настав вечір. Дівчина привела Ішана до себе додому. Вона жила сама у просторій квартирі. Вдома песик розповів дещо про своє життя в тому світі, звідки він прибув.
– Тобі не можна знати забагато про майбутнє, – поважно сказав він, коли Лана хотіла більше дізнатися про прийдешній світ.
Наступного дня Лана та Ішан пішли на Андрієвський узвіз.
– Андрієвський узвіз виник на шляху, який зв’язував старий Київ з Подолом. Спочатку тут могли ходити тільки пішоходи, але після того як його розширили у 1711 році за наказом міського губернатора, цією вулицею змогли їздити й вершники. Основна її забудова виконана в 90-х роках ХІХ сторіччя. Зараз це місце, де виставляють на продаж живопис, сувеніри та предмети народної творчості, – розповідала Лана.
Песик роззирався навколо і милувався будиночками. Він був щиро вдячний Лані за цю цікаву екскусію.
Пообідали вони в кафе у скверику біля Золотих воріт, і Лана розповіла Ішану про їхню історію.
– Золоті ворота були головною брамою стародавнього Києва. Іх спорудив князь Ярослав Мудрий. Тут неподалік стоїть пам'ятник йому. Приблизна дата зведення воріт – 1024 рік, а свою назву вони дістали за аналогією із Золотими воротами у Константинополі. Через ці ворота до Києва приїзджали гості з півдня, а ще вони також виконували оборону функцію, бо були оточені високими валами і мали бійниці. Але в ХVI – XVII cторіччях вони поступово зруйнувалися, а потім про них взагалі на деякий час забули. Та у другій половині ХІХ сторіччя їх реконструювали, і тепер це музей.
Наприкінці дня Лана з песиком відвідали ще одну гарну пам'ятку Києва – «Будинок з химерами».
– Цей будинок збудований у 1913 році. Його фасади оздоблені у стилі «модерн». Архітектор Владислав Городецький дуже любив полювання, тому він прикрасив свій будинок різними скульптурами тварин та рослин, які химерно переплелися між собою. Сам Городецький сказав такі слова: "Будинок, звичайно, дивний, але не знайдеться в Києві жодної людини, яка б, проходячи повз нього, не зупинила свій погляд". І він виявився правий, повз цей будинок байдуже пройти неможливо.
Ішан, розглядаючи будинок, з ентузіазмом закивав головою, погоджуючись з Ланою.
Під час вечері вдома у Лани Ішан гарно дякував дівчині за чудову екскурсію і на знак подяки лизнув її у щічку.
Наступний день вони провели у Ботанічному саду на Печерську, милуючись квітами та іншими рослинами. Ішан ганявся за метеликами, а Лана весело сміялася, спостерігаючи за ним. Потім вони поласували київським морозивом. Песик, з’ївши свою порцію, чемно подякував, але зауважив, що у майбутньому морозиво буде значно смачнішим.
По дорозі додому друзі зайшли до каси Національної опери та балету та взяли квитки на наступний вечір на оперу «Наталка Полтавка».
Ранок наступного дня видався таким теплим і сонячним, що Лані захотілося покататися разом зі своїм новим другом на катері по Дніпру. Сидячи на відкритій палубі, вони милувалися мальовничими київськими схилами і песик радісно впізнавав вже знайомі йому обриси Андрієвської церкви, Києво-Печерської Лаври та куполи Видубицького монастиря.
Зійшовши з катера, вони піднялися фунікелером до Михайлівського Золотоверхого собору. На вулиці просто під відкритим небом стояло фортепіано, розфарбоване у жовто-блакитні кольори, а маленький хлопчик завзято вигравав на ньому «Хороброго вершника» Роберта Шумана. Песик захоплено дзявкнув і вигукнув:
– О, мені дуже подобається цей твір! У наших початкових собачих школах його грають у першому класі.
Свою екскурсію Києвом вони продовжили у Софієвському соборі, де Лана розповіла Ішану, що Софієвський собор був заснований у 1037 році київським князем Ярославом Мудрим. Храм присвячено Софії – Премудрості божій.
Коли ввечері друзі прийшли до опери, то в театр іх не пустили, бо собакам в театр вхід заборонений! І хоч як Лана не переконувала, що цей собачка дуже чемний і є великим шанувальником опери, але всі слова були марні. Тоді друзі вийшли на вулицю і домовилися, що Ішан залізе в рюкзак, з яким Лана гуляла весь день по Києву, і таким чином потрапить в театр на виставу. Їхній задум спрацював, і вони без перешкод пройшли всередину.
Опера Ішану дуже сподобалася. Але собачці доводилось увесь час себе стримувати, щоб не підвивати від щастя. Ввечері він копіював арії із опери на свій манер, а Лана дуже над цим сміялася.
Наступного ранку Лана спитала Ішана:
– Куди б ти хотів сьогодні піти?
– Не знаю. Я довіряю твоєму вибору. – Відповів песик.
– Тоді підемо на Володимирську гірку. – Вирішила дівчина.
Вони довго гуляли звивистими аллеями парку, милувалися Дніпровським краєвидами і частиною міста на лівому березі Дніпра та отримували задоволення від спілкування один із одним.
Наступного ранку обидва прокинулися дуже рано, передчуваючи швидку розлуку. Вони поснідали, а потім Лана пішла проводжати Ішана до вулички, з якої він прибув. На прощання дівчина обійняла песика і сказала:
– Я знаю тебе недовго, але вже встигла полюбити. Сподіваюся, ти не забудеш мене.
– Звичайно ж ні! Я люблю тебе також Лано, і хотів би бути з тобою. Але я маю завдання і мушу його виконати.
– Я розумію. Що ж, прощавай! Всього тобі найкращого! Я тебе вже більше не побачу, так?
– Боюся, що ні, – із сумом в голосі відповів Ішан.
Він лизнув її обличчя і зник, засвітившись блакитним сяйвом. Лана зітхнула і пішла додому.
…За два дні вона, як завжди, йшла на роботу. Ішла, розмірковуючи чи не завести собі домашню тваринку. Її погляд, як і минулого разу, упав на Монумент Незалежності. Під ним сидів Ішан і весело махав хвостом.
За матеріалами: https://storinka-m.kiev.ua/.
Малюнок Анатолія Меланія.
Читайте також на "Малій Сторінці":
Софійка молодець