Статті для дітей та батьків

"Глянь сюди: ото будяк,
Він росте собі будь-як.
Росте сміло там і тут,
Не боїться жодних скрут,
А тягни його так-сяк,
Ради не даси − будяк,
Що росте собі будь-як."

(Галина Мирослава)

 

 

"Той зимовий день  23 січня 1921 року він провів у Тульчині. Клопотався про якісь важливі справи. Подеколи згадував, що сестра дуже просила його покласти на музику «Заповіт» Шевченка. На мить відволікаючись від нагального, він, може, ледь чутно мугикав, робив ескіз майбутньої мелодії. На вулиці він, певно, складав його про себе. Може, кутався в комір, старався йти швидше, щоб не змерзнути або, їдучи підводою по зимових вулицях, щільно вкривав ноги рядном. Ніхто не знає, яка того дня в Тульчині була погода, у що Леонтович був одягнений, із ким говорив. Достеменно відомо тільки, що «Заповіт» Шевченка він таки поклав на музику. І це був його останній мистецький акт. Символічно? Таки так. У долях геніїв схожі речі трапляються надто часто…" (Сергій Осока)

 

"Кажуть, що латиноамериканська кухня є досить гострою. Можна сказати, що далеко не для кожного шлунку… А українська?! Ну, нібито надмірною гостротою не страждає. Однак… теж не без гостроти. Бо і як не згадати жартівливе: "Куме, їжте солоні огірочки… вони гострі!" І у відповідь: "Та нічого… сало також не тупе…" А крім солоних огірків є ще один спосіб додати їжі гостроти – вживати часник... А до речі, яке ваше ставлення... до часникового соку? Не доводилося з чимось таким зустрічатись?!.." (Володимир Даник)

"Це знімок Святої землі та славнозвісного Галілейського моря. Тут геть усе промовляє: «Захід є Захід, а Схід є Схід». Ще й верблюди є. Я тобі маю докладно розповісти про бал. Залагоджу кілька справ – і знову засяду писати. Тато на день чкурнув разом із пані М., а повернувшись запевнив, що вона дивовижна жінка, яка до того ж знає життя." (Івлін Во у перекладі Ольги Шарко)

 

Катерина Міхаліцина (1982) - поетка, перекладач, редактор. Вона є володаркою премій конкурсів «Гранослов», «Привітання життя», «Смолоскип». ЇЇ вірші, проза та переклади друкувалися в різноманітній періодиці, зокрема у «Радарі», «Золотій Пекторалі» («Занепад брехні» О. Вайлда, есеї, поезія), «Кур’єрі Кривбасу» («Знак на стіні» В. Вулф, «Автостопник» Дж. Морісона), театральному журналі «Коза» («Свята куртизанка» О. Вайлда), «Українській літературній газеті». Поезія увійшла до антологій «Червоне і чорне: 100 поеток ХХ століття», «Шоколадні вірші про кохання», «Нова українська поезія», «М’якуш: антологія української смакової поезії», «На каву до Львова».

"... Марусенька, Марієчка, тендітная, ружі цвіт,
повела за Волю битись у свої 16 літ.
Горбулівське дитя сонця золотоволосе
не забуде Україна, поки сходить сонце!.."

(Галина Римар)

 

"Летіли дві хмаринки. Привіталися, розговорилися.
- Бачиш, он унизу Даринчині квіти?
- Бачу, зовсім зів'яли. Не полити сьогодні - геть пропадуть. Та мені шкода своїх дощинок-краплинок. Я ще мало їх назбирала. Виллю - розтану сама, - відповіла друга..."

(Галина Римар)

 

 

 

 

Богдан Рубльов — український математик та професор факультету комп’ютерних наук і кібернетики КНУ імені Тараса Шевченка. Він також є організатором математичних олімпіад в Україні й головою журі Всеукраїнської математичної олімпіади. З 2009 року Рубльов возить математичну збірну Україну на різні міжнародні олімпіади. Нещодавно українська команда стала четвертою на Міжнародній математичній олімпіаді, найстарішій з міжнародних наукових олімпіад серед школярів. Всі шестеро її учасників вибороли медалі — чотири золотих і дві срібні. Богдан Рубльов організовував поїздку. Досі найкращим результатом України на Міжнародній математичній олімпіаді було шосте місце, здобуте в 2014, 2007 і 1997 роках. В інтерв’ю для DOU Богдан Рубльов розповів, яка різниця у підготовці математиків в Україні та за кордоном, що далі робити тим, хто найкращий у цій науці, та як це — любити математику.

"За далекими-далекими морями, за густими і розкішними лісами, за річками з чистими співучими водами і прозорими озерами жила одна бабуся, яка дуже любила квіти. Вона щодня з ранечку й до вечора з радістю ходила біля них, доглядала, як діток, а вони ж росли такими чудовими, що ніде у світі й не знайдеш, бо у кожному пуп'янку виростала нова Казочка! В обідню пору бабуся брала сонячного кошика, парасолю і збирала свіжий урожай казок. По обіді до неї прилітали добрі феєчки на золотокрилих птицях. Бабуся садила казочки птахам на пір'ячко, і феєчки розносили їх увечері добрим діточкам..." (Галина Римар)

 

"...Світлі собори дивляться в небо –
молять прощення для нас.
Хай в наших дітях
б’є православний час!.."  

(Сергій Губерначук)

"Мале солов'ятко мало двох братиків-близнюків, жвавих і непосидючих. Вони вже вчилися літати. А воно було не таким. Одна його ніжка чомусь ніяк не хотіла розгинатись. І від того маля не могло підстрибнути, аби відштовхнутися для першого польоту. Його сердечко було сповнене смутку, бо воно було не таким, як його брати й сусідські пташата... Ніхто з нього не насміхався. Ні! Навпаки, дорослі й малюки приносили йому смачні личинки, жуків, навіть пелюсточку, що впала з чарівної квітки, як розповідали, з казкової галявини, принесли. Воно мріяло будь-що потрапити на ту галявину, побачити власними очима ті незвичайні квіти, вдихнути їх аромат і від тієї радості заспівати наймилішу, найніжнішу в світі пісню-гімн красі природи..." (Галина Римар)

 

"У далекій стороні живуть незвичайні й майстровиті ТКАЧІ, а країна зветься Королівством Золотих Умільців. Тож як тільки перші промінчики Сонечка позолотять край неба, усі прокидаються, вмиваються джерельною водицею (а це обов'язково! мами-павучихи самі вмиваються і пильно слідкують, аби всі діточки також вмилися, бо інакше Дива не станеться!!) і йдуть вітатися з Сонцем. Ще й виносять наткані звечора початки з сірими нитками-павутинками. Сонечко всміхається до милих павучків і цілує нитки, і тоді сірі павутинки враз стають золотими! І починається щоденна робота - заводяться хитромудрі верстати, з яких виходять найпрекрасніші в світі золоті тканини з дивовижними рослинними орнаментами! З неї феєчки замовляють павучкам-кравчиням і майстриням-швачкам неймовірно красивий одяг для принців, принцес, королів, королев, звичайних дівчаток і хлоп'ят та їх матусь, татусів, бабусь і дідусів. Навіть для звірят і пташаток.." (Галина Римар)

 

Ірина Мацко — письменниця, публіцистка, видавчиня, ілюстраторка дитячих видань, укладачка хрестоматій та прописів для дошкільнят, авторка оповідань, жиночих новелл, есе, дитячих казок. Пані Ірина є фіналісткою першого конкурсу малої прози „Сила малого” (її твір увійшов у 100 кращих творів та книгу „Сила малого”, що була видана за результатами конкурсу), призеркою конкурсу творів для дітей "Мистецької Сторінки" та часопису "Захід-Схід" (з казкою для дітей „Пригоди дубового листочка”), "Рукомесло 2009" (з казкою "Медовий Сухарик").

 

"Хто скаже нам, та хто ж ми є, 
якого роду-племені?
Яким молитися богам 
й що предки заповіли нам? 

Козак МАМАЙ в строю, ізнов 
БОРОНИТЬ землю ПРЕДКІВ ВІЛЬНУ,
його ПІСНІ, і біль, і щем — 
КИЄВОРУСЬКА УКРАЇНА,  
його слова, його любов — 
КИЄВОРУСЬКА УКРАЇНА..."  

(Галина Римар)

 

"Було це ще тоді, як у наших українських селах і містах щурі не водилися. Звісно, давненько було. Жили собі люди, багато працювали, та ж на себе робили, і добрячі запаси на довгу зиму мали. От якось прийшов вечір. Треба меншенькій дитині казочку казати. Аж не знають, якої. І дідусь не надумає, і бабуся, і тато, і мама, і старші братики й сестрички. Усі казки вже розказали... Аж тут бабуся згадала, як бачила, коли вносили хліб (урожай), одна Казочка на снопику сиділа. Пішов на тік* батько - не знайшов. Пішла мати - теж не побачила. Пішли старшенькі діти - марно. Тож пішла бабуся - віднайшла того снопика з гарним перевеслом, але казочки там уже не було. І пригадала вона, як її бабуся ще від своєї бабусі чула, і їй повідала, що колись дісталося їм від Святозара зернятко чарівне, яке вони мали щороку висівати і його діток-зерняток дбайливо збирати та знову сіяти й гарно доглядати. Бо прийде пора - і станеться Диво. Розповіла про це бабуся усім - якраз і малечі замість казочки..." (Галина Римар)

 

"У маленького Богданка
У торбинці – засіванка.
А іще вона в кишені,
А ще трохи і у жмені.
Нині хлопчик спозаранку
Всім розносить засіванку:
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю..."  (Марія Деленко)

"Іду я луками, між трав 
Я пахощі вдихаю літа
І де б я, досі, не блукав
На цій землі я хочу жити.
Цю землю хочу обіймать,
Гриби збирать, траву косити
Нічого кращого не знать, 
А лиш її весь вік любити...."

(Світлана Пасенюк)

У кожної країни світу Сходу, Заходу, Півдня і Півночі були свої правителі. Вони постійно збирали армії та нападали на сусідів. Правитель центральної частини Піднебесної Хуан-ді дбав про благо своєї країни і не любив війни, тому він ні на кого не нападав, а обороняв прикордонні міста. Але поки Хуан-ді відбивав атаки одного противника, інший готував свою армію до нападу. І центр Піднебесної слабшав...

 

 

Світ виник миттєво. Боги-камі і матерія дали собі раду: легка і чиста матерія відокремилася від важкої та мутної, утворивши небо і землю. Перші боги з’явилися самі собою та не дали себе побачити. Вони залишалися безстатевими, тому земля являла собою напіврідку багнюку, суміш двох стихій (Інь та Ян). У п’ятому поколінні боги-камі  роз’єдналися на чоловічі і жіночі божества, першими з яких стали бог Ідзанагі та богиня Ідзанамі. Вони отримали від богів-попередників священний спис і настанову перетворити землю на твердь. Вони почали перемішувати багнюку списом, аж доки тверда земля не відокремилася від рідкої води. Так утворились Японські острови. 

 

Словники, упорядковані Тарасом Березою, призначені для найширшого кола шанувальників української мов: викладачів, студентів, учнів і вчителів, урядовців, ділових людей, учених, письменників, перекладачів, журналістів, працівників редакцій і видавництв тощо, одне слово, для всіх, кому небайдужа доля рідної мови, культури й словесності. Також є кілька словників для тих, хто вчить англійську або користується нею.