Ната Гончаренко - про себе:
Мені 44 роки, за фахом інженер-математик, мама двох дорослих дітей.
Коли почала писати вірші:
Любов до літератури прийшла в дитинстві, коли почала читати перші віршики на святах. Потім була музична школа, яка дала відчуття мелодії, ритму.
Та на фінішній прямій перемогла математика і я вибрала професію програміста.
Дивним чином, коли спеціальність була опанована, захотілось повернутись до «м’яких» знань. Вчені вважають, що точні науки набагато легші, ніж музика, вірші, почуття.
Що мене надихає:
Українська мова. Перш за все це усна творчість, пісні, які я слухала в дитинстві.
Мову розвивають люди. То ж мене надихають українці, які створили цю родючу землю.
І природа, яка пестить кожну зернину та благословляє щедрим урожаєм.
Де я живу:
Живу у Яготині, де Тарас Шевченко написав поему «Тризна». Тут Катерина Білокур писала свої «нев’янучі квіти». Поряд Березова Рудка Дмитра Луценка¸ автора слів «Як тебе не любити, Києве мій». Біївці Василя Симоненка, автора «Лебедів материнства». Та Бориспіль, батьківщина Павла Чубинського, автора гімну України.
Заходьте:
"Моя Україно,
Квітуча державо,
Для доньки і сина
Співаю я славу.
Для тих, хто сьогодні
Лиш крила здіймає,
Хто в серці гарячім
Надію плекає.
Для вас моя пісня,
Для вас мої мрії."(Ната Гончаренко)
До збірки поезій Нати Гончаренко "Сверщик" увійшли такі: "Українська мова", "Весна-красна", "Великодній рушник", "Великодній кошик", "Весняне золото верби", "Бджоли гудуть про врожай", "Дощ", "Будній день", "Стежка", "Сенс життя", "Вареники з вишнями", "Гаряча пора", "Біла хата", "Іллі", "Дзвони", "Янгол на плечі", "Жоржина", "Червоне і чорне", "Серце неньки", "Один у полі воїн", "Місто-квітка", "Батьківщино моя", "Моя Україно", "Гімн Україні", "Пісня воїна", "Це моя Україна".