Марія Деленко. "Про дівчинку Яринку – маленьку українку" (казка)

Марія Деленко

Про дівчинку Яринку – маленьку українку 

(казка)

    Жила собі в татка і неньки Яринка – дівчатко гарненьке. А було це так давно, що не можна і вгадати, у якому то селі відбувалося усе те. А село те було гарне дуже. Хати чепурненькі, подвір'я чистенькі, попід вікна квітники та вишневії садки. І жили в тім краї всюди чесні й працьовиті люди. 
    Навесні, коли з'являвся з-під снігу на світ перший зелений горбочок, мами випікали із тіста пташки жайворонки. А діти збиралися у гурточки, брали у руки випечені пташки, піднімали їх високо над головою і йшли довкола села, сповіщаючи про прихід весни піснею: «А вже весна, а вже красна…». 
    А найбільше виспівувала своїм дзвіночком-голосочком маленька Яринка. Матері до цих весняних днів старалися приготувати своїм дітям гарні обновки. Де ж їх було взяти? Коли ні шовків, ні інших багатих тканин не можна було придбати. Це коштувало великі гроші. Хіба що панство могло собі такі розкоші дозволяти. Але у Яринчиної мами (та і в інших теж) були умілі та працьовиті руки, а ще прекрасний довколишній світ, яким радували око панни Весна, Літо,  Осінь та Зима.
    І ось із цього дивосвіту мама підібрала узори та барви для вбрання своєї любої донечки. Вишневий садок обдарував вишневою барвою, і пошила мама Яринці квітчасту  спідничку, яку панна Весна прикрасила дрібненькими квіточками. А квітник допоміг підібрати узори для вишиття сорочечки та ґорсетки. 
    Вишила мама на сорочечці мальви, рожі рядочками у зеленому барвінковому віночку, а на горсетці розмістила пишні червоні маки. І яке  ж то гарне вбрання вийшло! А як Яринці до лиця! Дівчатко дякувало і мамі, і вишневому садочку, і квітнику, і панні Весні за гарні обновки. 
    Якось розповіла Яринці бабуся, що десь на білому світі живе добрий дідусь Зільник – володар усього зілля на землі: і того, що в квітнику, і того, що на городі, і того, що в  лісі, і того, що в полі. Самого Зільника ні бабуся, ні Яринка не бачили. Але знаходили зілля, яке часто ставало у пригоді всім, хто лишень захворів. Казали бабуся, що найкраще зілля для ліку, зірване у день на Івана Купала, або Івана Зільника, як його ще називають. Тоді дідусь Зільник дуже добрий та щедрий. 
    Яринка з нетерпінням чекала того дня, щоб самій піти збирати цілюще зілля. І ось цей день настав. Дівчинка прокинулася до схід сонця. Встала, одягнула своє гарне вбрання, помолилася Богу (так бабуся веліли), аби не сердився, що порушиш Красу. Взяла Великодній кошичок, бо тільки у такий можна класти зірване зілля, яке ще після цього у церкві треба освятити, і вийшла з хати. 
    Наймолодший синок Ярила (так у давнину сонечко називали) ранковий Промінчик гладив Яринці золотаву голівоньку, Вітрик-пустунець цілував у щічки, прохолодна срібляста Росиця вмивала їй ноженята, а Жайворонок співав свою найкращу пісеньку.  
    Яринці було так гарно, так любо. Дівчатко гладило травичці зеленого чубчика, тулило до щічок квітки, заглядало їм у вічка.  І в кожної квітки було інше вічко – сердечко. У кожної був свій запах. І  справді, чудовий той світ, який створив для людей Бог. 
    Довкола розляглося пшеничне поле, уквітчане ромашками, волошками, маками. По обабіч стежки простягали світові свої долоньки грицики, кудись мандрував подорожник, петрові батоги тягнулися до сонця, спориш стелився м’якенькими килимочками. 
    Вклонилася дівчинка Ярилові, а потім полю, квітам, віднайшла потрібну, простягнула руку, щоб зірвати, і тільки промовила, як навчала бабуся: «Зільниченьку, Зільниченьку! Візьми мою рученьку! …» як тут перед нею появився звідкілясь дідусь. Був він у квітчастому зеленому вбранні, із золотою патерицею в руках, очі добрі та ласкаві, а усмішку в сиву бороду ховає. 

– Хто ви такий? – здивовано запитала Яринка. 
– А вгадай! – мовив дідусь. І дівчинка відразу вгадала:
– Та ви дідусь Зільник!
– Так, Яринко, я Зільник. Тебе я знаю, і твою маму теж. Як гарно ти виспівуєш мені веснянки, а мамі і в квітнику, і в хаті поратися допомагаєш. Ти і твоя мама до всіх добрі та привітні. І я люблю вас. Через те у вашому садочку і вишні дозрівають найраніше, а квіти в городчику квітнуть найгарніше. Я чекав тебе, Яринко, знав, що ти прийдеш сьогодні. Отож і приготував тобі подарунок. Чи не хочеш заглянути у мій зільник?  – Ой дідусю! – мовила Яринка радо. – Хочу! Дуже хочу!
    Тут Зільник торкнувся Яринки своєю золотою патерицею, на вершечку якої стримів голубенький дзвіночок, який при кожному порухові мелодійно видзвонював. І дівчинка незчулася, як опинилася у розкішному садку, де між дерев на грядках пишалися  розкішні  квіти, які привітно кивали Яринці голівками. Дівчинка впізнавала їх: ось барвіночок хрещатенький до всього придатненький, ось мальва –  панна пишна, а ще ось зозулині черевички й незабудок сині вічка. А онде бархатки – мамині квітки. А горошок кучерявий, наче хлопчик неслухняний,  з-поміж зіллячка сміється та на стовпчик пнеться-в'ється. 

Гляньте, онде грицики й маргариточки-сестрички, а ще півники мої хороші, нагідки і  маки та волошки. Усіх не перелічиш. 
– Так, Яринко, усі квіти тут тобі знайомі, бо це квіти твого краю, землі, на якій ти живеш – це квіти України. Бо ж є ще інші краї на землі.  І в кожному інші квіти, інші люди, інша мова…
    Саме із квіток твого краю я й приготую тобі подарунок, обнову, яка дуже личитиме тобі до твого одягу, до твого личка, а ще оберігатиме від усього лихого. Я подарую тобі віночок із стрічками. У твоєму віночку буде 12 квіточок. Ти будеш сама їх виплітати, а я  приноситиму лиш потрібні. І запам’ятай, Яринко, не зривай даремно жодної квіточки. А коли дуже захочеться зірвати для віночка чи для ліку, то перед цим щиро попрохай її ось такими словами: коло тебе приклякаю, бо тебе просити маю: ти лиши собі корінчик, квітку дай мені у вінчик. Аж тоді вже можеш зривати. А тепер, Яринко, ось тобі барвіночок. З нього виплети основу для віночка. Приміряй на голівку, чи буде якраз.  Барвінок життя дарує. А тепер вплети між барвінку квіти безсмертника – вони здоров'я бережуть. А цвіт калини додамо, щоб ти росла вродливою красунею. Ось ще квіти любистку і василечки – це, щоб ти була умілою та корисною людям. Ромашка – серденько заспокоїть, чорнобривці, щоб голівка не боліла. Мак – сон та думку оберігатиме. А цвіт яблуні буде нагадувати  про велику любов до тебе матінки твоєї. Незабудка у віночку берегтиме твої оченята, щоб вони були гарні та здорові.  А тепер прикрасимо віночок рожами, щоб ти була люба усім. Наостанку обів'ємо віночок хмелем, щоб голівка твоя була світлою та розумною. От віночок вже готовий. Такий віночок носять лише у нас на Україні. І за ним у світі впізнають – це україночка із України. Ану, лишень, приміряємо!
    І Зільник поклав віночок Яринці на голівку. 
– Спасибі вам, дідусю! Ви справжній чарівник, – весело прощебетала дівчинка. 
– Це ще не усе, Яринко. До віночка дуже личать стрічки. Ось земля-годувальниця дарує тобі світло-коричневу стрічку, а сонечко – золоту, від мене – стрічка зелена, голуба від неба, а синя – подаруночок води, жовтогаряча – від пшеничного поля, яке хліб дарує людям. Ось ще три стрічечки: фіолетова, малинова та рожева. Це, Яринко, щоб ти була розумницею, щирою та щоб завжди жила у достатку. Запам’ятай мої повчання, Яринко. Та й інших дівчаток теж навчи віночки плести та стрічки в'язати в певному порядку. Посередині –   коричнева, далі по обабіч – жовті, зелені, голубі, сині, жовтогарячі, фіолетові, малинові та рожеві. Бо дівчину завжди по віночку впізнають. Хто вміє віночок вити – той уміє життя любити, або ж який віночок – такий і голосочок. 
    А тепер нам пора прощатися. Але перед цим наповнимо твій кошичок, ти ж бо за зіллям цілющим прийшла. Ось тобі пучечок грициків та петрових батогів –   рани гоїтимуть, рутка апетиту придаватиме, а це конче усім дітям потрібно, щоб росли міцними та здоровими, дивосил серденько зміцнить, ромашка від простуди вбереже, м’ята корисна до чаю, заспокоїть, материнка та нагідки горло полікують. Ось ще зозулинець, веснівка, чебрець, калина, нечуйвітер, звіробій, полин – усі у пригоді стануть. 
– Спасибі, добрий дідусю, –  сказала Яринка, беручи до верху наповнений зіллям кошик, я вас ніколи не забуду. Як добре, що ви є! Бо ж як на світі без  дідуся Зільника?
    Ішла Яринка стежкою, а за нею золотим колесом котилося сонце. Вітер ховався в кущах, а тоді несподівано вистрибував і бавився стрічками віночка, метелик сідав на квіточки: то на одну, то іншу і теж був щасливий. 
    Десь далеко гуркотіла небесна колісниця і дощ поливав землю. А над річкою розвісила сушити свої стрічки райдуга-веселиця. Боже, яка краса!

Збірочка люб'язно надіслана автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Дивіться також на "Малій Сторінці":

                                                                 Твори Марії Деленко

 

Марія Деленко - автор дитячих книжок «Кольорова пісня слова», «Абетка», «Вчаться пальчики писати», «Пішов дзбанчик у танчик», «АБВГҐДЕЙКА», «Лічилка для Данилка», «У князівстві Світоярка», «Котячі історії», «Як Данилко Дзвоника знайшов». Член Всеукраїнського літературного об'єднання «Письменники Бойківщини» та Української Асоціації письменників.

Українські казки для дітей

Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших.  Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.

Казки різних країн світу для дітей

Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська, австралійська та угорська народні казки.

 

 

 

 

Українські оповідання для дітей

На цьому терені - оповідання для дітей - працювала ціла плеяда видатних українських письменників.