Юлія Хандожинська
Пасочка для Ганнусі
Маленька Ганнуся дивилася, як горить в печі вогонь. Він то розгорявся, то затухав... Його довгі червоні язики щось між собою гомоніли, ніби сперечалися, хто першим полізе в димар...
І тут Ганнуся не втрималася, і - до бабці:
- Бабцю, скажи, будь ласка, а чому вони ховаються? Вони ж можуть хату спалити, як вилізуть на горище!..
- Та ні, ну що ти таке говориш? Вони горять, поки в печі знаходяться - це їх день... А коли ховаються у димарі, то вже затухають, ніби спати лягають - так, як і ти вночі...
- А як же тоді дим виходить і десь тікає? Куди він біжить? Може, він дружить з кимось з неба - з якимось чарівником, який висіває цей дим, і він, як клубочки, збивається в хмаринки? Якщо чарівник вночі висіває, то хмаринки сірі і чорні, а якщо вдень - то біленькі?
- Ти маленька видумщиця, – мовила бабця. - Але це цікаво послухати...
Ганнуся усміхнулася і притулилася ближче до бабусі. Вогонь в печі то присідав, то підстрибував, ніби прислухався до розмови.
- Ось ми зараз з тобою візьмемо найбільшу миску, яка в нас є, і будемо готувати тісто на пасочки. - промовила, піднімаючись бабуся.
- Як цікаво! - підстрибувала дівчинка і увесь час дивилася на бабусині руки - як та справно місила тісто.
Через деякий час бабця промовляє до внучки:
- Дивись-но сюди, Ганнусю, наше тісто, яке ми приготували, вже потроху "підходить"...
- Куди підходить? – здивувалася дівчинка. - Хоче втекти від нас?
- Не "куди підходить", а підростає! Хоче, щоб ми його у форми викладали - у ті самі форми, які ми з тобою вранці підготували.
- А можна, я буду тобі допомагати, бабцю? Ну хоч один разочок, щоб і моя пасочка була!
- Он там візьми маленьку кружечку і поклади невеличку частинку тіста - на третину від висоти кружечки. - дозволила бабуся.
- А чого так мало тіста? Бо я маленька?
- Та ні, коли тісто "підросте", то займе увесь об'єм кружечки!..
Бабця вправно вимішувала тісто і викладала у форми. Ганнуся задавала сто запитань - її цікавило усе!!!
- А куди...?
- А коли...?
- А що...?
Невгамовна Ганнуся на замовкала ні на мить. Бабця лише дивилася та усміхалася допитливій внучці.
З часом вогонь у печі затух, залишивши після себе червоні розжарені вуглинки, які гріли піч.
Потім вуглинки ставали сірими пірамідками, деякі з них розсипалися на маленькі крихти.
Тим часом тісто виросло, як бабця каже, заповнило собою формочки і стало немов гладенькою шапочкою на кожній з них.
- Ось тепер я візьму велику дерев'яну сапу і вигорну всі жаринки в "скули" печі, щоб вони затримували тепло, - мовила бабуся і, перехрестивши пасочки, обережно усіх відправила в піч, тісно закривши піч затулою на якийсь час, допоки зарум'яняться пасочки.
Погомонівши з внучкою, бабуся не помітила, як швидко минув час, і вона урочисто відкрила піч. Звідти йшов пряно-ванільний аромат тіста - та такий, що вже зараз хотілося їх спробувати.
Справжні красуні–пасочки ніби вихвалялися одна з поперед одною розцяцькованими жупанчиками. Не можна було очей відвести від цього дива.
Минуло ще сорок хвилин, і бабуся до внучки говорить:
- Так, знову беремо нашу велику миску і будемо по одній витягувати наших красунь.
- Ура, ура , ура! - затупотіла мала, бігаючи біля бабці.
- Ого, ого, які пасочки! А от скажи, бабцю, а що є пасочки-бабки і пасочки–діди?
- Що це ти таке придумала?
- Ну, ось подивися: ось ці - рівненькі, гладенькі, як галуночки; а ось ці - зігнулися, ніби картузики одягли і кудись поспішають! Тож я і подумала, що ці, що зігнуті, і є - дідусі! Ось так! - гомоніла придумкувата Ганнуся. - А знаєш, що? Я зараз відшукаю серед всіх свою пасочку і подивлюся, на кого вона схожа... Ааа... Ось вона, ось вона - як грибочок! Вона схожа на маленький грибочок!
- Ганнусю, ми ще з тобою не закінчили всі справи, - гукає внучку заклопотана бабуся.
- А чому не закінчили? Пасочки вже спеклися!
- Так, пасочки спеклися, але ж ми ще їх маємо прикрасити!
- Прикрасити? А це як?
- А ось зараз побачиш.
Бабця швидко збиває у мисочці яєчні білки і поливає ними пасочки.
- Щось трішки схоже на хмаринки, - пошепки мовила дівчинка.
Потім бабуся посипає пасочки кольоровими горошинами і зірочками.
- А можна - я, а можна я спробую? - і, не дочекавшись відповіді, починає сипати прикраси на кожну пасочку. - А на свій "грибочок" я ще й ось квіточки "посаджу", щоб вона відрізнялася від усіх!
- Як красиво! - похвалила бабуся внучку. - Ти справжня помічниця!
Свято заходило до оселі, де на нього вже чекали і господарі, і великодні паски...
Оповідання люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Юлії Хандожинської на "Малій Сторінці":
