З
До збірки Юлії Хандожинської "Незабутнє тепло" увійшли поезії, написані серцем...
І
"За сивими хмарами, високо в небі, де Місяць-молодик пасе золоторунні отари зірок, живе дядько Мороз. Не хатина у дядька — справжній палац. Двері різьблені, а на вікнах — візерунки, вгорі на гострому шпилі срібний човник горить. Коли сади та діброви, ліси і гаї своє вбрання поскидали й приготувалися до довгого сну-відпочинку, спустився на землю дядько Мороз. Була в нього шапка-бирка, мов з молока, довгий білий кожух з туману, на срібно-золотому поясі — чарівне кресало. Біля лісової заводі присів на старезний пеньок, вуса мов з льону пригладив, кресанув чарівним кресалом об берег — білі холодні іскри посипалися навкруги..." (Василь Мельник)
Олександр Єна. Абетка
Ведмедик попiд вишнею на вулик погляда,
Бджолиний рiй iз вулика сердито вилiта:
«Iди-но геть, ведмедику, ти тут не поласуєш,
Iнакше так пожалимо, що дуже пожалкуєш». (Олександр Єна)
"Заєць прокинувся від голосного «Б-ррр!». «Б-ррр!» - лунало знову і заєць сполохано насторожив вуха. "Це в мене в животі!" – дослухаючись, полегшено зітхнув заєць. І від гарячого заячого подиху пішов легенький пар. Заєць жадібно вдихнув морозяне повітря і йому на мить здалося, що його живіт прилип до спини. "Я не їв сім днів! – чмихнув заєць і висунув носа з-під міцного соснового гілля, під яким сьогодні ночував. – Треба шукати харчі!" – подумав заєць..." (Тетяна Винник)
"Недарма один з місяців року називається лютим. Навіть тоді, коли заметілі стихають, і в лісі стає тихо-претихо, морози не спадають. Трісь-трісь! Трісь-трісь! — тільки й чути довкола. То дерева, великі й малі, тріщать на холоді. І птаство, і дрібні й великі звірі туляться тоді до людських осель, шукаючи і захистку, і порятунку від голоду та холоду..." (Анатолій Давидов)
"Учитель фізики будить учня, що заснув:
— І кого ти бачив уві сні?
— Ломоносова. Він вам, Петре Івановичу, вітання передавав!".. ;)
"Були собі дід та баба. От раз у неділю бабка спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла в поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить...." (українська народна казка)
Й
"Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, мов знеохочені своїм положенням, творячи плиткі невеликі кітли, і якби не той великий ліс, що тягнеться по західній стороні села і творить зелений мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах. Пишний, майже безмежний великан, неначе у вандрівці, задержався ось тут та задумався над тихими полями, а недалеко нього, почувши за собою зеленого опікуна, попіднімалися сільські хати. Тут... і там... і там — розкинулося село. Ліс панський. Власність приватна. Тонкі ніжні берези поперепліталися з поважними дубами і ясними літніми ночами блистять, мов у срібло одягнені, їх листя дрижить неспокійно, а граціозні, легко повигинані пні приманюють до себе ніжністю та білістю, мов русалки..." (Ольга Кобилянська)
"Осіннє сонце зупинилося в лісі на високій яворині. Заклопотані звірята цього не помічали і займалися кожен своїми справами. Адже зовсім скоро наступить зима і потрібно до неї як слід підготуватися. Білка з більчатами старанно носили горішки, ховали в дупло, ведмідь лаштував свій барліг сухими гілочками з листям, лисиці міцними лапами виривали глибші нори, щоб не завіяв їх сніжок. От тільки зайчик довговухий бігав від одного куща до іншого і всього боявся. Впаде гілочка з дерева, вже боїться, затріщить сорока-білобока на дереві, зайчик вже весь тремтить..." (Юлія Хандожинська)
"... Як показали себе ягоди магонії в роботі? Барвник я готувала як звичайно: 230 мл води, варила на повільному вогні 15 хвилин, до готового відвару додала алюмокалієві квасці. Писанка спочатку набула сіруватого відтінку, та згодом стала синішати. У барвнику тримала її цілу годину. Результат – темно-синьо-сірий з зеленуватим відтінок. Яйце зафарбувалося нерівномірно, при знятті воску барва стала теж сходити місцями. Але то теж результат. Напевно, ягоди магонії – то більше кулінарний барвник, адже є інформація, що нею підфарбовують вина." (Ірина Михалевич)
"Щипати за щічку - має таку звичку.
Холодом лякає, сніжком посипає.
Заморозила річки, всіх вдягнула в кожушки,
В рукавички і вушанки. В сніжки гратись поспішає.
Хоч холодна це пора, діткам - весело: ...!" (Лариса Новацька)
"Вже ясне сонце припікає,
Синичка весело співає,
Квітуча, ніжна, запашна
Ця пора року. Це — ... (весна)!"(Тетяна Строкач)
"Кнопик та Димка були сусідами. Жили у великому місті, у високому будинку. Будинок світлими вікнами, наче блакитними очима, дивився на недалеку річку та ліс. Зустрілися Кнопик та Димка на прогулянці у тихому сквері, що півколом розлігся над берегом річки, як загостила на землю зима. Вийшов Кнопик на прогулянку поважно з вогнисто-червоною китицею під шиєю на блискучому паску. Стрівшись з Димкою, не привітався. Вдав, що не помітив сусідку." (Василь Мельник)
Василь Мельник. Казка "Малюнок на снігу"
"Могутній бук, що ріс між крутобокими горами над гамірним потічком, для смугастого Веприка був найріднішою домівкою. Тут він вперше віднайшов смачний горішок. Тут він любив качатись у пухкій траві і листі, вчився стрибати через оброслу мохом колоду. Не вгледів малий Веприк, як осінь ліс перефарбувала у свої розкішні кольори, як могутній бук почав своє листя на хвилі трусити. А незабаром зима снігу накидала навкруги білого, пухкого і холодного. Зрадів першому снігові Веприк. Ковзанку влаштував від бука до потічка. День катався, другий і не страшно йому було ні снігу, ні колючого морозу, ні того, що матері не було поруч. Якось уранці, як тільки Веприк прокинувся, чогось раптом бук сердито гіллям загудів. "Чого він гнівається?" — подумав Веприк..." (Василь Мельник)
Дитячі мирилки від Юлії Хандожинської
"Посміхнулось сонечко,
Засвітили зорі,
Ти і я сваритися
Не будем ніколи."(Юлія Хандожинська)
У первісному суспільстві відбулася міфологізація та ототожнення кольорів з важливими в житті речовинами і стихіями, а в період ранньої історії склалася канонізація кольорів згідно з будовою Космосу (світу богів та людей). Первісні народи ототожнювали кольори з найбільш важливими для них стихіями та речовинами: вогнем, кров'ю, землею та молоком. Їм відповідали червоний, чорний та білий. Ці три кольори надовго зберігають значення головних. Пізніш приєднуються жовтий колір світил, зелений (колір рослин у всіх народів), синій (небо, вода).
"Жив собі в лісі ведмедик. Дуже добрий він був, усім звірям допомагав. Одного разу закортіло ведмедику малини попоїсти. Та не знав він, де в лісі багато її росте. Ішов ведмедик стежкою, розглядаючи пильно все навкруги та вишукуючи кущі малини. Аж тут йому назустріч вибігла лисичка та й запитує.." Читайте далі цікаву казочку для малят, написану нашою новою авторкою Ольгою Подужайло.
