Гімн України – музичний символ національної спільноти (історія створення та затвердження)

 

 

 

Марія Загайкевич

ГІМН УКРАЇНИ – МУЗИЧНИЙ СИМВОЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ

(популярно-історичний нарис)

Твір, який мільйони людей по справжньому сприймають як музичний символ своєї національної спільноти, не може бути створений штучно чи нав'язаний "згори" — лише від усього серця. Він мусить пройти перевірку часом, історичними подіями, стати невід'ємною часткою суспільного життя. Органічне поєднання піднесеної музики Михайла Вербицького з високопатріотичним змістом поезії Павла Чубинського якнайкраще резонувало з волелюбними прагненнями українського народу. Твір "Ще не вмерла Україна", в якому злилися найсокровенніші помисли представників Сходу й Заходу України, невідворотно йшов шляхом всенародного визнання, з плином часу дедалі впевненіше розширюючи простір свого духовного впливу. Для чотириголосого чоловічого хору без супроводу "Ще не вмерла Україна" була вперше опублікована у збірнику "Кобзар", що вийшов у Львові 1885 року під редакцією близьких до Вербиць-кого композиторів та музичних діячів А. Вахнянина та П. Бажанського.

Те, що твір сприймався сучасниками як своєрідний національний символ, доводить і той факт, що упорядники збірки "Кобзар" вмістили його чотириголосу розкладку для чоловічого хору у першому розділі, серед поширених у Галичині пісень-гімнів: "Мир вам, браття", "Щасть нам, Боже", "Я щасний, руську матір маю". Важливе місце "Ще не вмерла Україна" посіла у "Руському співанику" Костя Паньківського (1888) — одному із перших видань товариства "Просвіта", призначених для масового вжитку і навчання молоді.

Вперше пісню П.Чубинського та М. Вербицького "Ще не вмерла Україна" почули в Перемишлі. Окремі згадки про її виконання відносяться до 1863 року. Більш широке оприлюднення твору і його перший помітний громадський резонанс пов'язані з театральним середовищем. У грудні 1864 року на сцені Народного театру "Руської Бесіди" у Львові відбулася повторна вистава п'єси "Запорожці" — так званої комедіо-опери "Поворот запорожців з Трапезунду", написаної представником "української школи" в польській літературі Каролем Гейнчем. Прем'єрний спектакль не мав успіху й, очевидно, задля залучення публіки при його повторі у виставу було введено хор козаків — саме згаданий твір Вербицького. Щоправда, зі зміненими словами на початку: "Ще не згибло Запорожжє". Цей хор на вимогу публіки було повторено двічі, а преса назвала його "прекрасною піснею". Потужно, вільно й окрилено, як пісня-гімн, причому створена буцімто на слова Тараса Шевченка, "Ще не вмерла Україна" прозвучала під керуванням А. Вахнянина як заключний номер першого на західноукраїнських землях шевченківського концерту, влаштованого в Перемишлі 26 лютого (10 березня) 1865 року на роковини смерті Кобзаря. Рецензент журналу "Мета" з пафосом відзначав, що коли зі сцени пролунали слова про майбутнє воскресіння країни, "тоді молоді козаченьки, що стояли в-півкруга за декламатором гукнули сильним хором гімн Тараса: "Ще не вмерла Україна І слава і воля!" (Мета, 1885, ч. З, 15 (27) квітня, с 78-81).

Популярність твору Чубинського — Вербицького постійно зростала, він швидко завоював пріоритет у святкових патріотичних концертах, особливо шевченківських, набув офіційно-репрезентативного значення. Про це свідчить, приміром, виконання семінаристами у 1867 році "Ще не вмерла Україна" поряд з державним австрійським гімном на святковому прийомі, влаштованому з нагоди Нового року львівським митрополитом Спиридоном для вищих австрійських урядовців.

Вельми резонансним було виконання гімну "Ще не вмерла Україна" під час поїздки хору "Боян" у 1891 році до Праги на відкриття чеської Краєвої виставки. Він прозвучав в концерті, влаштованому у "Міщанській Бесіді" на честь української делегації.

А найважливіше, пісню сприйняв український загал. Вона стала по-справжньому народною, широко відомою і розспіваною. Ноти пісенного твору "Ще не вмерла Україна" можна зустріти в рукописних зошитах ентузіастів хорового співу (наприклад, у збірці Еміля Менцинського, де перші нотатки здійснені у 1863 році). Збільшується кількість згадок преси про її виконання під час проведення різних громадських заходів.

У побуті, подібно як це має місце з фольклорними зразками, пісня шліфувалася, видозмінювалася, і хоча загальна поетично-музична основа лишалася незмінною, в ній з часом, особливо на зламі XIX і XX століть, почали з'являтися деякі нові словесні й мелодичні нюанси. Як приклад такої фольклоризації твору Чубинського — Вербицького можна навести, приміром, заміну слова "вороги "на типову для народної поезії здрібнілу форму — "воріженьки '("Згинуть наші воріженьки..."). У спогадах сучасників Павла Чубинського та інших документах є свідчення того, що спочатку перший рядок звучав так: "Ще не вмерла України і слава, і воля". Пізніше утвердився і став загальноприйнятим варіант "Ще не вмерла Україна, і слава, і воля".

Процес перетворення патріотичної пісні на масову, закличну вимагав афористичності викладу, легкого запам'ятовування слів. Це спричинилося до значного скорочення поезії П. Чубинського. Так, не увійшли до популярного народного варіанту "Ще не вмерла Україна" історичні ремінісценції другого і третього куплетів: згадки про козацьких і гайдамацьких героїв — Наливайка, Залізняка, Тараса Трясила, взоровані на поезії Шевченка звернення-закиди Богданові Хмельницькому. Не "прижився" і четвертий куплет про "братів-слов'ян", котрі "вже за зброю взялись": його зміст вочевидь утратив актуальність. У пізніших версіях пісні не стало й жвавої, моторної другої строфи приспіву "Гей-гей, браття миле, нумо братися за діло!".
Внаслідок стрімкого зростання національно-визвольної боротьби з'явився, зокрема, ще один куплет, викликаний бажанням посилити наступальний дух твору, підкреслити ідею соборності українських земель:

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться і Дніпро зрадіє,
Що на нашій Україні доленька доспіє.

У такому вигляді пісню було опубліковано в багатьох пісенниках, агітаційних листівках (цей варіант можна почути й нині у виконанні ряду хорових колективів). Проте найбільшого поширення в народі набуло виконання зібраного і стислого, виразного й промовистого за змістом варіанту: перших восьми строф та приспіву.
Мелодія, на яку їх співали, дещо відрізнялася від зафіксованої у "гітарному зошиті" М. Вербицького. Проте, утверджена в народному побуті, вона впродовж десятиліть зберегла свої основні контури незмінними, друкувалася у призначених для широкого вжитку популярних масових виданнях.
А водночас множилися різні переклади і опрацювання "Ще не вмерла Україна", призначені для концертного, врочистого виконання. Серед здійснених наприкшці XIX — початку XX століть вирізняються аранжування для мішаного хору О. Нижанківського, Ф. Колесси, В. Барвінського; для жіночого хору з супроводом фортепіано — Д. Січинського; для дитячого триголосого хору — М. Гайворонського; з'являються суто інструментальні версії (Я. Ярославенко).

У процесі всенародного поширення та зростання популярності пісні Чубинського — Вербицького дедалі більше й міцніше утверджувався її статус національного гімну. У1891 році композитор О. Нижанківський у складеному ним збірнику "Слов'янські гімни" вперше назвав "Ще не вмерла Україна" "гімном русько-українським".
Твір увійшов до репертуару одного з найславетніших оперних співаків, українця-патріота Модеста Менцинського, котрий виступав на сценах найбільших театрів світу. У 1910 році він записав цю пісню на грамофонну платівку, вперше таким чином увічнивши її механічним засобом.

У 1914 році грянула Перша світова війна. Воєнне протистояння Російської та Австро-Угорської імперій, революційні події у Петербурзі дали могутній поштовх політичній активізації та посиленню визвольної боротьби недержавних націй, у тому числі й української. Створена 20 березня 1917 року Українська Центральна Рада, очолена Михайлом Грушевським, видала відозву до народу, де було сказано: "Настав час і твоєї волі і пробудження до нового творчого життя після більш як 200-річного сну. Уперше ти будеш мати змогу сам по собі сказати, хто ти і як хочеш жити як окрема нація". Почалися масові маніфестації, мітинги. У Києві, як свідчать очевидці, вулицями міста проходили тисячі людей, на Софіївській площі шикувалися військові з синьожовтими прапорами, збиралися численні групи молоді, гімназистів, представників різних товариств. Багато було одягнених в національні строї, скрізь панував піднесений, збуджений настрій, лунали патріотичні пісні.

Як символ звитяг українського народу, його змагань за незалежну, самостійну державу сприймали "Ще не вмерла Україна" була в різних національно-патріотичних осередках, зокрема й у військовому формуванні Українських Січових Стрільців. І коли революційно-визвольний рух увінчався здійсненням споконвічної мрії українського народу — проголошенням 22 січня 1918 року самостійної соборної Української Держави, уряд Української Народної Республіки затвердив "Ще не вмерла Україна" в якості державного гімну.

У приміщенні Центральної Ради його виконанням супроводжувалось прийняття доленосних Третього і Четвертого універсалів, що констатували волю українського народу жити у незалежній державі.
Гімн виконував важливі репрезентативні функції, звучав на різних офіційних зустрічах, урочистостях, у тому числі — на відкритті 14 листопада 1918 року Української Академії Наук.

Резонанс, викликаний у всьому світі спалахом державницького волевиявлення українського народу, сприяв появі перекладу гімну "Ще не вмерла Україна" іноземними мовами. В англійському варіанті, здійсненому поетесою Рендал Лайвсей, він був опублікований у збірці Song of Ukraine ("Пісні України", Канада, 1916). "Ще не вмерла Україна" відкривала збірку "Пісні України" (Die Lieder der Ukraine), видану великим тиражем українською та німецькою мовами у Києві 1918 року. Переклад належав С. Грицаєві, знаному творцеві німецькомовних версій творів І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка.  
Переклад гімну здійснила й відома німецька поетеса Анна Шарлота Вуцькі. Його вміщено у збірнику українських народних пісень, що вийшов у Лейпцигу 1919 року під назвою Вап-durklange ("Звуки бандури").

Ознайомленню світу з українським гімном значно сприяло й те, що його постійно виконувала Українська Республіканська Капела, очолювана прославленим диригентом Олександром Кошицем (1875—1944). Організована за розпорядженням Голови Директорату і Головного отамана УНР Симона Петлюри, капела виїхала за кордон на концертні гастролі, щоб своїм мистецтвом сприяти піднесенню престижу молодої української держави. Через більшовицьку окупацію цей колектив так і не повернувся на батьківщину.
Проте свою місію здійснив. Тріумфальні виступи Української Республіканської Капели (згодом — Українського Національного Хору) у численних містах Європи, Північної і Південної Америки, Канади багато зробили для того, щоб слово "Україна" асоціювалося з поняттями "окрема країна", "талановитий народ", з чимось високо духовним і неповторно самобутнім.

На початку XX століття поряд з "Ще не вмерла Україна" широко лунали й інші пісні гімнічного типу, що відтворювали бойовий дух українців, містили заклики до боротьби за волю Вітчизни. Адже бурхливий революційний час, емоційна насиченість народного волевиявлення завжди виплескує, виносить на поверхню суспільного життя патріотичні, піднесені пісні. Показово, що задля їх створення поєднували свої зусилля митці як Східної, так і Західної України, ще раз продемонструвавши єдність національних ідейних устремлінь.

Скрізь співали Франкове "Не пора, не пора", "Хмари зловісні зависли над нами" — переклад польської революційної пісні "Варшав'янка" в обробці К. Стеценка; "Шалійте, шалійте, скажені кати!", створену О. Колессою на мелодію хору норманів з музики А. Вахнянина до п'єси "Ярополк І Святославич" К. Устияновича; "За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ" — М. Вороного; "Ми — гайдамаки" О. Маковея.

Великого резонансу набули пісні-гімни Миколи Лисенка. У 1905 році він створив на широко відомий текст Івана Франка потужний, сповнений бойового пафосу хор-гімн "Вічний революціонер". А його твір, написаний для дитячого хору на вірші відомого письменника і просвітителя Олександра Кониського як задушевна і водночас піднесена молитва "Боже, великий, єдиний, нам Україну храни" одразу вийшла за межі релігійних піснеспівів, набула всеукраїнського значення, стала поряд з "Ще не вмерла Україна" другим національним духовним гімном.

Подальша історична доля України та її гімну сплелися в ланцюг трагічних подій і величних подвигів. Після поразки визвольних змагань 1917 — 1920 років, у розшматованих окупантами українських землях пісню "Ще не вмерла Україна" було загнано у глибоке підпілля, її виконання, надто в Радянському Союзі, загрожувало найсуворішими репресіями, тюрмами і катуваннями. Отже, вона вимушено змовкла, але "не вмерла", зігрівала надією серця людей і знов оживала у хвилини патріотичного піднесення, освячена кров'ю вірних синів і дочок Батьківщини, мужніх борців за її волю. "Ще не вмерла Україна" співали юні герої, ідучи 1918 року на смертельний бій під Крутами проти червоних полчищ Муравйова.
В Україні не затухали селянські повстання, спрямовані проти більшовицької влади. У1921 році задля їх підтримки було організовано великий бойовий загін з колишніх воїнів УНР, інтернованих в Польщі, під командуванням генерала Тютюнника. Він перетнув польський кордон і з боями просувався на схід, вглиб країни. Проти смільчаків більшовики кинули кінну дивізію Котовського. Повстанську армію оточили і розбили. А 359 полонених розстріляли 21 листопада 1921 року під містечком Базар. Ідучи на смерть, вони з піднятими головами до останньої миті співали національний гімн "Ще не вмерла Україна".
Численні емігранти, вимушені покинути Батьківщину і проживати в Америці, Канаді та інших країнах, свято берегли пісню-гімн "Ще не вмерла Україна". Вона стала символом нездоланності визвольних мрій і прагнень, віри в перемогу великої справи, звучала як офіційний гімн, коли уряд УНР функціонував в екзилі. Пісенні збірки, опубліковані українцями за кордоном, як наприклад, "Українська пісня", видана в Лондоні Союзом українців у Великобританії (рік видання не вказано), обов'язково включали текст і ноти "Ще не вмерла Україна".

Пісня "Ще не вмерла Україна" супроводжувала короткочасні спалахи української державності в буремні роки Другої світової війни. Твір був проголошений державним гімном 15 березня 1939 року Сеймом новоутвореної Карпатської України, а також під час Акту відновлення Української державності 30 червня 1941 року у Львові. "Ще не вмерла Україна" гартувала дух і бойові настрої воїнів УПА в їхній боротьбі проти фашистських і радянських окупантів.

А тим часом колесо історії невідворотно котилося далі. Наприкінці 80-х років XX століття радянський тоталітарний режим захитався. Набув нової сили національно-визвольний рух. Де-не-де замайоріли синьо-жовті прапори, ожив і гімн. У 1989 році на відновленні могили П. Чубинського в Борисполі одним із перших його привселюдно заспівав етнографічний хор "Гомін" під керуванням Леопольда Ященка. 9 березня 1990 року біля пам'ятника Тараса Шевченка у Києві виконали "Ще не вмерла Україна" нащадки запорозьких козаків — Кубанський народний хор під диригуванням В. Захарченка, що гастролював в Україні і за своє високе мистецтво був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
В оркестровому варіанті він прозвучав на святкових вечорах у Дрогобичі, Львові. Українське радіо здійснило фондовий запис пісні "Ще не вмерла Україна" з хором студентів Київської консерваторії ім. П. Чайковського під керуванням народного артиста України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка Павла Муравського.

Нарешті 1991 року перемогла історична справедливість: Україна знову — і остаточно — здобула свою незалежність. Церемонія затвердження "Акту проголошення незалежності України" 24 серпня 1991 року завершилась у Верховній Раді спонтанним виконанням присутніми в залі національного гімну "Ще не вмерла Україна".
Державне будівництво, природно, супроводжувалось затвердженням національних державних символів. У вересні 1991 року за ініціативою артистів Заслуженого академічного симфонічного оркестру України під керуванням народного артиста України І. Блажкова був здійснений перший запис і трансляція гімну на Українському радіо (в оркестровці В. Воскресенського). Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 року створена М. Вербицьким музика до пісні "Ще не вмерла Україна" дістала статус Державного Гімну. Було запропоноване його повсюдне виконання.
Музика гімну почала широко входити в офіційне громадське життя. Однак виявилося, що на практиці існували різні варіанти його виконання, причому надто довільні і не завжди досконалі, навіть з явними помилками мелодичного характеру.

Для виправлення становища й уніфікації звучання Гімну за пропозицією голови Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження Леся Танюка було створено творчу групу (комісію) по підготовці музичної редакції Державного Гімну України, до якої увійшли відомі діячі українського мистецтва А. Авдієвський, О. Білаш, Б. Верещагін, М. Гордійчук, М. Головащенко, В. Кирейко, Л. Коло-дуб, М. Линник, Ф. Погребенник, М. Скорик, Є. Станкович, Я. Якубяк, диригенти — В. Сіренко, А. Кирпань, А. Молотай, О. Морозов, а також народні депутати Л. Скорик, С. Пушик, помічник Президента України Ю. Богуцький, головний консультант Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження О. Кириченко.

Цей організаційно-творчий штаб з питань підготовки музичної редакції очолював М. Линник, який був тоді директором видавництва "Музична Україна". Перед його членами стояло вельми відповідальне завдання — адже йшлося про звучання музичної емблеми Держави!
Після ознайомлення з автографом пісні "Ще не вмерла Україна" М. Вербицького та різними публікаціями твору, а також прослухавши варіанти оркестровок за участю духових оркестрів Міністерства оборони України та Державного духового оркестру України 20 травня 1992 року комісія по підготовці музичної редакції Державного Гімну України вирішила зупинитися на найбільш поширеному варіанті мелодії, зафіксованому в багатьох популярних виданнях, зокрема, у "Шкільному співанку" К. Стеценка, надрукованому в Києві 1918 року. Найбільш довершеною визнали оркестровку для духового оркестру військового диригента О. Морозова.

Створення остаточної музичної редакції Державного Гімну України комісія доручила найавторитетнішим сучасним українським композиторам — народним артистам України, лауреатам Національної премії ім. Т. Шевченка Мирославу Скори-ку (1938) та Євгену Станковичу (1942), які у свій час вже здійснили аранжування пісні "Ще не вмерла Україна" для хору та симфонічного оркестру. Обидва митці мають у своєму доробку численні твори різних жанрів — опери, балети, симфонічні, вокальні, камерно-інструментальні, що стали здобутком світового музичного мистецтва.

За дорученням Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження 2 червня 1992 року М. Линник звернувся до Президента України Л. Кравчука. У листі йшлося про підготовчу роботу щодо затвердження музичної редакції Гімну та про його видання. І одразу, 3 червня, Президент виніс рішення: "Прошу забезпечити видання Державного Гімну України".
У вересні 1992 року комісія по підготовці музичної редакції затвердила клавір Державного Гімну України для чотириголосого хору в супроводі фортепіано (музична редакція М. Скорика та Є. Станковича), а на початку 1993 року була завершена робота над партитурами для симфонічного та духового оркестрів. І невдовзі (протягом лютого-березня) Державним духовим оркестром (головний диригент А. Кирпань) та оркестром Національної гвардії України (головний диригент А. Молотай), а також Симфонічним оркестром державної телерадіокомпанії України під керуванням В. Сіренка було здійснено фондовий запис Державного Гімну України.

Таким чином, пісня, створена Михайлом Вербицьким, немов відшліфована й очищена від непотрібних нашарувань, прибрана в багаті оркестрові шати, понеслась на хвилях ефіру по всьому світу, почала виконувати свої репрезентативні функції Державного Гімну.
А в грудні 1993 року у видавництві "Музична Україна" вийшла в світ партитура Державного Гімну України (музика М. Вербицького, редакція М. Скорика та Є. Станковича, оркестровка О. Морозова) для великого, малого та середнього складів духових оркестрів. Видання було здійснено державним коштом і поширено серед міністерств, відомств, громадських організації для урочистого виконання в Україні та за її межами.

Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України підтвердила рішення, ухвалене раніше Верховною Радою. У 20-й статті, де йде мова про Державний синьо-жовтий Прапор України, Державний Герб — тризуб, зазначено: "Державний Гімн України — національний гімн на музику Михайла Вербицького".

На жаль, довго залишалося невирішеним питання офіційного визнання тексту. Точилися гострі дискусії, лунали думки, що вірш Павла Чубинського застарів, не відповідає сучасним реаліям і політичній ситуації. Зрештою, означився намір створити нові слова і покласти їх на музику М. Вербицького. В листопаді 1996 року на виконання постанов Верховної Ради та Кабінету Міністрів України було створено Державну комісію з підготовки та проведення конкурсу на кращий текст Державного Гімну України. Зацікавлення громадськості цією проблемою було величезним. Досить згадати, що комісією розглянуто 784 проекти тексту гімну. Серед них були й талановиті, скажімо, вірш Дмитра Павличка "Встала мати-Україна", де і за змістом, і за фразеологією легко простежується перегук з першоджерелом — твором П. Чубинського. Водночас надходило багато звернень (в тому числі відомого літератора і журналіста Дмитра Чередниченка), з вимогою не нехтувати законами генетичної пам'яті і повернути текст, що десятками літ звучав з уст мільйонів, кликав на визвольну боротьбу, вселяв віру у майбутнє і став по-справжньому народним. Так і сталося.

6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила текст Державного Гімну зі словами першого куплету та приспіву вірша Павла Чубинського, повернувши згадуваний у ранніх документах варіант першого рядка.

Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду!

Офіційно затверджений Державний Гімн України з текстом Павла Чубинського на музику Михайла Вербицького для мішаного хору в супроводі фортепіано у точній відповідності до музичної редакції (Мирослава Скорика та Євгена Станковича) і тексту було опубліковано у видавництві "Музична Україна" 2003 року на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за Програмою випуску соціально значущих видань.

Функції твору Павла Чубинського та Михайла Вербицького як музично-поетичного символу України вельми різноманітні. Законом встановлено, що "урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України". Тож кожний день він звучить по радіо на початку і по закінченні програм, на національних святах і військових парадах, під час офіційних зустрічей зарубіжних гостей і на велелюдних громадських зібраннях. Широке застосування Гімну викликало необхідність його музичних аранжувань для різного складу виконавців. Є переклади для симфонічного, духового оркестру, що навіть без слів передають дивовижну енергетику і вольову наснагу пісні. Його співають багатоголосі хори а капела або ж з інструментальним супроводом.

Гімн "Ще не вмерла України і слава, і воля", створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо й гордо — як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності.
 
За матеріалами: Науково-популярне видання "Державний Гімн України". Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга".

  

Матеріали, публікації та дослідження, використані при складанні нарису:
   
– Павло Чубинський. "Ще не вмерла Україна" / Упорядник та коментарі Федора Погребенника. Київ, видвництво "Обереги", 1991.
– Погребенник Федір. "Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля". Героїчна і трагічна історія гімну. Рукопис. — К., 1993.
– Трембіцький Володимир. Національний гімн "Ще не вмерла Україна..." та інші українські гімнові пісні. Друге перероблене і доповнене видання. — Львів: НТШ, 2003.
– Чередниченко Дмитро. Павло Чубинський. — К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2005.
– Загайкевич Марія. Михайло Вербицький. Сторінки життя і творчості. — Львів: "Місіонер", 1998.
– Зелінський Олександр. Редакції гімну "Ще не вмерла Україна" в старих рукописах та першоджерелах.
– Зелінський Олександр. Виникнення та перші кроки життя національного гімну "Ще не вмерла Україна".  
– Актуальні проблеми внутрішньої політики. — К., 2004, №4, с 11-27.
– Musica Galiciana, т. 6, с. 257-307. - Львів, 2001.

Джерело: http://svatovo.ws/

 

                                                     

 

 

 

 

 

 

Читайте також на нашому сайті :

Найпотужніше і остаточно віщі слова "Ще не вмерла Україна" були окрилені музикою Михайла Вербицького - скромного священика з невеликого підкарпатського села і водночас обдарованого небуденним талантом митця, одного з основоположників української національної композиторської школи. Саме в такому співавторстві гімн і утвердився у свідомості всього українського народу.

Павло Платонович Чубинський — відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився на хуторі поблизу Борисполя. Павло Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.

"Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду."

(Павло Чубинський)