"Бабине літо" (легенда)
"Восени багато роботи для жінок. Не встигне жінка вибрати цибулю і часник, як вже квасоля проситься — тріскають стручки і показують білі зуби. А кукурудза, буряки, картопля... А сливи, яблука, груші! Треба ж назбирати і грибів, ожини, горіхів. Та що там казати: роботи по вуха. Бо треба й посадити, й пересадити, й розсадити... Зібрати, перебрати, перекласти, висушити, змолотити, очистити, поскладати, дозбирати... Зима спитає, де літо було. Зібралися жінки на раду. Вирішили вирядити до цариці Осені свою посланницю — чесну і працьовиту дівчину, щоб переказала Осені їх вічний жаль і попросила полегшити клопоти. А жила цариця Осінь не далеко, не близько, а за сімома горами, за п’ятьма лісами, за трьома річками. Та й дорога була небезпечна..." (з легенди)
"Жили собі в одному селі чоловік та жінка і був у них один-єдиний син. Коли син народився — зраділи вони: буде кому доглянути їх до старості. Ось виросте син і буде поле орати, худобу пасти, дрова на зиму запасати, а вони, старі, відпочинуть. Та от син виріс, батьки постаріли, а відпочинку їм немає. Син вийде на сонечко, розляжеться на траві і лежить, а батьки працюють. Лежить їхній син і мріє про те, як піде він у місто і знайде під кущем торбу із золотими монетами..." (з народного)
"Лаппі і Тапіо" (фінська легенда)
"Давно це було. Лаппі, сміливий мисливець, покликав друзів поганятися за оленями. Цілісінький день вони були в лісі. А коли настала ніч, заночували в лісовій хатинці. Уранці Лаппі погримів лижами й сказав..." (з фінської легенди)
Продовжуємо знайомство з традиційними зразками з центральної України. Пропоную розглянути, а потім і написати неймовірно красиву, з вдалим геометричним орнаментом писанку «Заступці». Походження: село Софіївка, Компаніївського району, Кропивниччина.
"Після жнив залишилася на полі пшенична зернина. З нетерпінням чекала вона дощу, щоб заритися в сиру землю до настання холодів. Мимо пробігала мурашка й помітила зернину. Зраділа знахідці, узяла на спину важку ношу й повільно поповзла до мурашника, щоб до вечора встигнути додому..." (Леонардо да Вінчі)
М
"Для нашого Федота не страшна робота.
До роботи в Гриця порвані чоботи.
Робота мучить, кормить і вчить.
Робота не дає журбі журитися.
Чи літо, чи зима, в мене робота одна.
Яка робота, така й зарплата.
До роботи боком, а з роботи скоком.
За роботу не платять тим, що на печі сидять." (з народного)
"Яблуня" (народна притча)
"Син спостерігав за стареньким батьком, котрий щодня багато трудився, а навесні взявся садити сад. Юнак підійшов до батька, поглянув на маленьку яблуньку, яку той старанно обкопував, і запитав: «Батьку, я бажаю тобі ще багато літ життя, але невже ти ще сподіваєшся їсти плоди із цієї яблуньки?»..." (з народної притчі)
14 вересня за церковним календарем — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження. З ним пов'язані напрочуд цікаві вірування і уявлення, котрі дійшли до нас ще з дохристиянської доби.
Пишемо писанки за зразками з колекції Володимира Ястребова. Пригадуємо астрономічні закони. Є писанки, в які вкладають багато праці, насичений орнамент забира чимало сил, зате потім готова робота дивує і притягує погляд лабіринтом ліній. А є писанки, які писати приємно, вони не відбирають сили, а навпаки – наснажують. До таких належить писанка «Зірочки». До колекції Володимира Ястребова вона потрапила з села Катеринівки, Ананьївського повіту (ймовірно, тепер це село входить до Одеської області). Орнамент зіткано з шести однакових восьмипроменевих рож, розташованих на рівній відстані одна від одної. Як же досягти такої точності?..
Поезії Анатолія Мойсієнка
"Анатолій Мойсієнко – поет не зі самоспонукання до творчості, не з нав’язливого самопримусу бути поетом, а від природи своєї, а за станом душі... за манерою письма – образний, метафоричний." (Євген Гуцало)
«Поезія Анатолія Мойсієнка відкриває унікальні можливості пізнання естетичної, зображальної, змістової, звукової цілісності поетичного твору». (Микола Жулинський)
"Либідь", "Сонет про Батиєву гору", "Сніг", "Дума про українську пісню", "Зимовий етюд", "Рідна мова", "Елегія", "Мить", "На спомин", "Над затокою", "На Дніпрі", "Елегія на березі Дніпра", "Запросини до мандрів" - поезії Володимира Підпалого, що увійшли до запропонованої добірки.
Н
Іван Франко. "Над Дніпром" (легенда)
"Одного разу пливло Дніпром кілька суден. А в суднах люди озброєні, грізні. Між ними були й жінки. Пливли і пісень співали - грізних, бойових!.. Провідник ураз підняв меча вгору і сказав гучно: "Тут станемо табором!" Причалили судна до берега, повисідали люди. Із-за лісу сонце озолотило галявину. "Гарна тут околиця! - сказав русявий юнак. - Тут би нам і осісти". "І звірини, мабуть, доволі в лісі, - сказав середущий". "Мені так і здається, що ми тут довше засидимось. Ліс є, звірини буде доволі, і паші для нашої худоби вистачить", - сказав начальник. Незабаром усі намети були готові, а жінки обід зготували..." (Іван Франко)
"У ніч на Івана Купала дівчата плели вінки, а потім кидали їх на воду Черемоша. Пливіть, мовляв, укаіть на судженого. Тільки Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс. Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати своїх подруг. Та дарма, лиш таємниче відлуння відгукувалося на її голос. А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині завели свій танок лісові мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяли розкрити якусь таємницю." (з народної легенди)
"Волошки" (народна легенда)
Одного разу Небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: "Усе, що населяє землю, дякує мені. Квіти підносять до небес свої пахощі, ліси — таємничий шепіт, птахи — чарівні співи; лиш ви стоїте, мов закам'янілі, і мовчите. Я наповнюю ваше коріння життєдайною вологою і допомагаю визрівати золотим зернам у ваших золотих колосках". "Це не так. Ми дуже вдячні тобі,— заперечило Колосся.— Наша вдячність у тому, що ми прикрашаємо землю морем зелені. У нас немає іншого способу свою вдячність. Ми не можемо піднестися до тебе. Дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов..." (з народної легенди)
"— Щось годинник, — каже тато, —
Раптом зупинився.
Треба в чистку віддавати,
Мабуть, запилився..."(Грицько Бойко)
Казка "Пихаті стрілки" (Валентина Дячук)
"Годинник на вежі був окрасою та й необхідністю для міста. Всі мешканці звикли звіряти за ним час. Закохані призначали під ним зустрічі, освідчувалися в коханні і милувалися його вишуканою оправою та стрілками. А стрілки були справді гарні, з чудернацько викуваними з заліза викрутасами і гострими носиками. І так справно перестрибували з однієї годинникової поділки на іншу!Люди часто казали: «Ох, які гарні ці стрілки ! І як вірно відлічують час!» Сестри-стрілки це почули й запишалися своєю красою, потрібністю, та стали зарозумілими. Гордо дивилися на свої витончені пальчики, вигадливо закручені на ручках, що впевнено стояли по боках тоненьких тіл..." (Валентина Дячук)
"Після теплого літечка, коли всі звірі починають готуватися до зими, Гусак-Розумак вирушив у дорогу в пошуках їжі. Пам’ятає, що коли він був ще маленьким, дідусь розповідав йому про пшеничне поле. Туди всі гусенятка бігали збирати колосочки. Ішов він, ішов, аж чує – хтось плаче. Зупинився Гусак і бачить: двоє мишенят сидять у траві і сльози витирають. "Чому ви плачете?" – запитав Гусак. "Як же нам не плакати, – відповіли мишенята, – колись нам було весело, ми бавилися і були щасливі. А тепер щастя покинуло нас: мама занедужала, а ми хочемо їсти й не знаємо, що робити. Ти не можеш нам щастя повернути?"..." (Ася Дєточкіна)
"Добрі сусіди", казка Олесі Лісової
"На одній невеличкій, проте затишній галявинці, порослій кущами дикої малини та ожини, мешкала не одна лісова родина. У хатинці під зваленим деревом жила сім’я їжачків, на сосні в дуплі оселилася білка, а під густим корінням облаштував собі нірку заєць із великою сім’єю. Весело і дружно жили мешканці галявинки. Працювали з ранку і до вечора, слухали спів соловейка та синички – і ніколи не нудьгували. "Послухай-но, сусіде, – гукнув якось зайчик Клаповух до їжака Будячка. – Я недавно бігав лісом і побачив неподалік велику грушу-дичку. Вона вже достигла і грушок під деревом – на всю зиму нашим родинам вистачить. Ходімо назбираємо!" – "Ходімо, друже, та ще й сусідку Вивірку гукнімо із собою"..." (Олеся Лісова)