Антологія дитячого анекдоту
Учителі та учні
Учитель фізики будить учня, що заснув:
— І кого ти бачив уві сні?
— Ломоносова. Він вам, Петре Івановичу, вітання передавав!
Під час класної години йшла розмова про ввічливість та культуру поведінки.
— 3 лексикону наших учнів, — сказала вчителька, — зникли такі слова, як «пробачте», «я невчасно», «я пізніше зайду» і т. д.
Пітер уважно слухав і навіть записав ці слова до зошита.
Наступного дня Пітер запізнивсь до школи. Він постукав у двері класу, потім всунув голову і ввічливо сказав:
— Вибачте, я невчасно, я пізніше зайду.
— Петренко ! Ти добре засвоїв сьогоднішній урок?
— Добре.
— А про що я говорив?
— Ви весь урок казали, щоб ми сиділи тихо.
— Чому ти приходиш до школи непричесаний?
Бо в мене немає гребінця.
— А ти не можеш причесатися батьковим?
— Ні!
— Чому?
— А батько лисий…
Сергій часто запізнювався. От і сьогодні на першому уроці його не було. Раптом у двері постукали. Вчитель гукнув:
— Заходь, заходь, Серього, і відразу щоденника на стіл!
Двері відчинилися, і до класу зайшов директор школи Сергій Петрович…
Учитель:
— Скажи, Данилко, які дні найкоротші?
— Святкові.
— Чому?
— Тому що швидко минають!!!
— Микито, ти приходиш до школи останнім, а йдеш першим...
— Але ж, пане вчителю, не можу я запізнюватися і вранці і ввечері!
Класний керівник:
— Як ви трудилися вдома?
Петрик:
— Вдома я трудився над тарілкою з пиріжками, а потім - над компотом.
— Голіков, — сказала Тетяна Борисівна, — чому ти такий неуважний на уроці?
— А що я зробив? — промовив у Коля свою завчену фразу.
— Що ти пишеш у диктанті? Я диктувала: «До кімнати зайшов і хлопчик років восьми — десяти». А ти враз перетворив хлопчика в дідуся: «До кімнати зайшов хлопчик років восьмидесяти».
Йдучи зі школи, маленький Василько переходив убрід рівчак. Раптом - почався дощ.
«Треба ховатися, а то промокну!» — подумав Василько і пірнув у воду!
Першокласниця на уроці декламувала вірш і збилася. Настала пауза. Учениця повернулася до вчительки, «чекаючи, що та підкаже. Потім запитала:
— Що, ви теж забули?
На перерві дівчатка розмовляли про улюблених і нелюбимих учителів. До них підійшла Агнешка.
— Агнешко, а ти кого боїшся?
— Мишей…
Першокласниця Таня прийшла до дитячої художньої студії показати свої роботи і запитала керівника:
— А тим, хто краще від усіх малює, дають подарунки?
— Не тільки подарунки, а й медалі...
— Шоколадні?!..
— Сергійку, в твоєму переказі я нарахував десять помилок. Їх не могло бути менше?
— Могло, звичайно, якби я все переказав у двох словах.
На уроці фізкультури вчитель карає учня, що запізнився:
— Стань у шеренгу останнім!
— Не можу, — відповів той, — це місце вже зайнято.
— Яно, що було задано на сьогодні?
Яна швидко ховає роман під парту і встає:
— Ось це!
— А точніше?
— Ну, ось це.
— Сідай. Ставлю тобі.
— Що?
— А ось це!
Мама запитує першокласницю:
— Тебе на яку парту посадили?
— На другу.
— А хто за тобою сидить?
— Не знаю. Учителька заборонила нам крутити головою.
Вранці Іванко старанно, довго тре губкою чоло.
— Що ти робиш? — хвилюється мама.
— Учора вчитель сказав, що коли я не знаю урока, в мене це на лобі написано. Але я й сьогодні урока не знаю.
Учитель розсердився:
— Ромчику, це вже занадто! Сьогодні в тебе немає не тільки зошитів, але навіть і підручника! Ти знаєш, як називають солдата без зброї?
— Так, знаю — генералом…
Учителька викликала Данилка до дошки. Він вийшов і мовчить.
— Я тебе слухаю.
— А як це? — здивувався Ян. — Я ж нічого не кажу!
У дитячому таборі вожатий оголошує:
— Сьогодні на сніданок чай.
— А він хоч солодкий?
— Може, ти ще й заварку попросиш?!...
Учитель викликає учнів до дошки розв’язувати задачі. Двоє ледарів злякалися і заховались під парту. Вчитель помітив це та й каже:
— Гей, ви, вилізайте! Заховатися вирішили?
— Та ні, ми тут ручку піднімаємо, що впала.
— А чому вдвох?
— Така важка та ручка..
Учитель ботаніки на екскурсії в садовому розсаднику:
— Подивіться, цей саджанець невдалий. Він не дасть гарних бананів.
— Звичайно, не дасть, пане вчителю. Це саджанець апельсинового дерева.
— Оленко, вимкни радіо, нехай не хрипить, — просить мама.
— А ти постав йому гірчичники…
— А у нас новий фізрук!
— Звідки ти знаєш?
— Я сам на власні очі чув.
Учень нерозбірливо читав англійський текст, перекручуючи слова.
— А тепер, — сказала вчителька, — переклади це на англійську!
* * *
— Хто такий «оратор»?
— Це котрий багато горланить
— Тоді у мене в класі половина «ораторів»
— Петрику, чому ти лінуєшся? Нічого, я візьмусь за тебе — до кінця року в мене працюватимеш, як японський телевізор!
* * *
—- Які рослини ростуть у степу?
— А я у степу не був…
* * *
— Мамо, чому ти завжди стоїш біля вікна, коли я співаю?
— Щоб люди не подумали, що я тебе б’ю!
На уроці перекладали англійський текст.
Учителька:
— Я повинна відзначити роботу Миколи. Він дуже справно переклав текст з Олесиного зошита до свого!
Учень:
— У насінні є білок... — Подумавши: — Жовток...
Учителька:
— Отож, виходить - яєчня!
Учень:
— Дніпро замерзає в деяких місцях узимку...
Учитель:
— А в деяких місцях улітку?..
Учителька звертається до класу: — Я змушена вас засмутити. На жаль, сьогодні контрольної з математики не буде!..
* * *
На перерві вчителька зупиняє учня, що біжить:
— Куди летиш?
Учень кепкує:
— У гніздо!
— Обережно, пернатий друже!
Вітя часто на перервах ображав дівчат.
— Тобі не соромно? — спитала вчителька.
— А вони самі боляче б’ються! — виправдовувався той.
— Але ж ти маєш бути рицарем!
— А у рицарів була зброя, — відповів Вітя, — і їм не так діставалося!
— Ложкін, ти чому запізнився?
— Григорію Петровичу, я проспав!
— Потрібно було попередити заздалегідь!
У класі було душно — дуже гріли батареї опалення. Раптом Андрій підняв руку.
— Чого тобі? — спитала Катерина Анисимівна.
Андрій відповів:
— Увімкніть, прошу, кватирку!
Почався урок співів. Вірніше, він не міг початися, бо діти гомоніли. А найбільше - Коля Сидоров. Руфіна Борисівна не витримала:
— Сидоров! Нумо, стань у куток! Потім учителька відкрила журнал
і почала перевіряти, хто присутній у класі. Дійшли до Сидорова.
— Сидоров!
—- А я в кутку! — радісно відповів Коля.
Учні писали диктант. Учителька диктувала:
— «Я люблю спостерігати за польотом птахів...»
Тут один учень запитав учительку:
— А якщо я не люблю спостерігати за польотом птахів, мені теж писати?
На уроці української мови до класу зайшов учитель фізкультури і попросив, щоб до кінця уроку кожен з учнів написав свій режим дня. Після дзвоника він зібрав аркуші і почав читати. Раптом на його обличчі з’явився подив.
— Послухайте, що написав Мишко: «Я прокидаюся о 8 годині, зарядку роблю о 7 годині 05 хвилин».
Ганна Григорівна кілька разів робила зауваження Віті Антонову, нарешті її терпець урвався:
— Усе, Антонов!
— Чого? — запитав Антонов.
— Завтра до школи без батьків не приходь!
— Угу, — сказав Антонов.
— Що — «угу»?
— Завтра до школи не прийду, — відповів Антонов.
Приходячи до школи, Денис завжди щось забував: то ручку, то підручник, то щоденник. При цьому вії знизував плечима і казав одну і ту фразу:
— Вдома забув…
* * *
Одного разу вчителька не витримала і суворо сказала:
— Усе! Завтра без батьків не з’являйся!
Наступного дня вчителька спитала:
— Де ж твої батьки?
Денис знизав плечима і відповів:
— Удома забув...
Одного разу до класу зайшов невідомий, з вигляду - старшокласник. Діти його оточили, а Васько вигукнув:
— Ей, довготелесий, дістань горобчика!
І всі засміялися.
-— Зараз дістану! — сказав «новенький».
Потім він дістав з портфеля класний журнал і сказав:
— Сідайте. Я ваш новий учитель!
Петро біля дошки розв’язував задачу. Довго пихтів, чухав потилицю і нарешті за допомогою вчительки розв’язав.
— Гаразд, — сказала Катерина Яківна, — ставлю тобі авансом «три»!
— А в получку буде «пара»! — прокоментував з останньої парти Сашко Зайцев.
За матеріалами: Бібліотечка «Однокласника». Антологія дитячого анекдоту . Учителі та учні. Малюнки Олександра Міхнушова. №9 (71), 1996 рік.
Більше гумору - про школу і не тільки - дивіться на "Малій Сторінці" за посиланням:
