Юлія Хандожинська
Подарунок від Святого Миколая
Осіннє сонце зупинилося в лісі на високій яворині. Заклопотані звірята цього не помічали і займалися кожен своїми справами. Адже зовсім скоро наступить зима і потрібно до неї як слід підготуватися. Білка з більчатами старанно носили горішки, ховали в дупло, ведмідь лаштував свій барліг сухими гілочками з листям, лисиці міцними лапами виривали глибші нори, щоб не завіяв їх сніжок. От тільки зайчик довговухий бігав від одного куща до іншого і всього боявся. Впаде гілочка з дерева, вже боїться, затріщить сорока-білобока на дереві, зайчик вже весь тремтить.
Довго спостерігаючи за всіма звірятами, і радіючи їхнім клопотам, сонечко запитало в зайчика:
- Зайчику, а чому ти так метушися і всього боїшся, збудуй хатинку, як всі звірята і тобі там буде зручно і затишно. На мить зупинилося зайченя і мовить:
- А навіщо, в мене є хатинка і не одна, в мене їх багато.
Ось ці всі кущики в лісі це і є мої хатинки.
- Тобто весь, весь ліс? - здивувалося сонечко.
- А чому ти не можеш обрати одну хатинку так, як ведмідь чи інші звірята? - мовило сонечко.
- Е, я так не можу, бо всі інші кущі на мене образяться. Я ж їх відвідую кожен день.
- Тому ти і бігаєш цілими днями від однієї хатинки до іншої?
- Так! - відповів, зітхнувши, зайчик.
- То чому ж ти такий засмучений, якщо в тебе стільки багато хатинок?
- Хм,- нахнюпився зайчик, - зовсім скоро всі кущі і дерева струсять свої листочки, ліс стане не такий густий та затишний і мені ніде буде сховатися. І знову на мене буде полювати страшний, зубастий вовк, я його боюся.
- Коли дерева скинуть своє вбрання, щоб їм не було холодно зима їм подарує теплі снігові шуби. А невеличкі кущики загорне в біленькі кожушки, ось там ти зможеш і перезимувати. Зайчик слухав сонечко відкривши рот і настороживши вушка, а потім каже:
- Сніжок то випаде, але ж мені потрібно всі хатинки відвідувати, а шубка в мене сіра, далеко мене видно буде.
Вислухало уважно сонечко перекотилося через ліс і щоб хоч якось розрадити вухастого… голосно зареготіло і сказало…
- Не переймайся так, скоро наближається свято Святого Миколая і всім слухняним на землі Миколай приносить гостинці. От щоб ти хотів замовити Миколаєві?
- А що, правда є такий Миколай?
- Правда.
- І він приносить подарунки?
- Я ж кажу тобі, приносить - запевнило сонечко.
- Тоді я хочу, щоб в мене була така шуба, така шубка, щоб мене ніхто не впізнав, тоді я, мабуть, перестану боятися вовка.
Сонечко посміхнулося і заховалося за хмаринку. Зайчик ще довго дивився йому вслід, а потім знову бігав по всьому лісу, від одного куща до іншого шукав ще якусь там травичку і грівся.
Незабаром прийшла зима. Випав білий пухнастий сніг. У лісі так стало красиво, ніби в казці. Це був зовсім інший ліс, ніж влітку, він розцвів білими сніжинками, які падали на все: на дерева, кущі, травичку, стежини, сніг навіть падав на зайця, який став схожий на чарівний білий клубочок.
Переглянувшись лисичка з вовком запитали:
- І де це наш боягуз? То завжди першим прибігав до ялиночки, а це щось на нього геть не схоже.
- Можливо, захворів? - мовить вовк.
Синички заходились:
- Зайчику сіренький, довго не барися,
та на свято новорічне гарно приберися.
Лісом, піднявши вушка високо догори, зайчик гордо, повільно ступав по вузенькій стежині в своїй новій кожушині, він вже нікого і нічого не боявся, він відчував себе маленьким володарем зими. І коли він наблизився до своїх друзів, ті його спочатку не впізнали
- Хто це? - хтось прошепотів, в нас в лісі таких немає, це мабуть гість до нас завітав. Придивившись ближче звірята радісно вигукнули:
- Та це ж наш зайчик! Який дивний та красивий! Та його просто не впізнати! А шубка яка в нього! Ви тільки подивіться!
Шуба й справді так виблискувала на сонці, що всім мружила очі. Вона була не просто біла, а в сто раз біліша за сніг.
Усі раділи і заздрили зайчикові. Свято розпочалося.
А заєць з тих пір за його добре серце і ввічливе ставлення має дві шубки: літню - сіреньку, і зимову - біленьку.
Матеріал люб'язно надано автором.
Малюнки Олени Зенич, Елен Орро, Леоніда Кацнельсона.
Читайте також на нашому сайті: