МОРОЗОВА КАРА
Українська народна казка
Їхали раз зимою пан і мужик в ліс по дрова.
А було дуже холодно, морозно, то обидва лаялись.
- От проклятий мороз, - каже пан, кутаючись у хутро.
- От проклятий мороз, бодай ти сказився! - каже й мужик, щулячись у старій кожушині.
А шляхом гуляли собі старий Мороз і молоденький Морозенко.
- Е, - каже Мороз, - як вони мене лають! Треба ж їх провчити!
Як заходився старий Мороз біля пана, так той і коміра підіймав, і полами загортався, - ні, таки дойняв лютий Мороз. Ледве-ледве пан додому добрався.
А Морозенко подався до мужика та й собі почав його пробирать: то за комір лізе, то дірочку в кожушині знайде. А мужик приїхав у ліс, витяг сокиру та як почав рубати, то й упрів та й скинув кожуха.
- Ну, добре ж, - каже сам собі Морозенко, - я ж тобі так заморожу кожуха, що ти й не вдягнеш його. - та й уліз у кожушину.
Мужик нарубав дров; треба вже йому додому їхати. До кожуха - коли кожух так обмерз (бо був же перед тим мокрий), що аж дубом стоїть, не можна вдягнути!
Годі мужик як узяв дровину, як почав гатить по кожухові та ще й приказувати.
Вискочив Морозенко та мерщій од мужика далі.
Зустрівся з батьком Морозом.
- Ну, - каже старий Мороз, - я таки добре напер пана! А ти ж як там, синку, впорався з мужиком? Чи живий він зостався?
- Живий... Лихо його не візьме! - понуро відказав Морозенко і тільки чухав плечі.
За матеріалами: "Подарунки Святого Миколая". Журнал «Соняшник». Спеціальний випуск №10-12, 1993 рік. Редактор-упорядник Леся Воронина. Малюнок Ольги Колісник та Олени Харченко. Київ, 1993, стор. 30.
Читайте також на нашому сайті:
