"Стефа, яка нещодавно розміняла восьмий десяток, вже не мала сили підвестися з ліжка. Після падіння позаторік ноги відмовили. Але її голова залишалась світлою, тіло — підтягнутим, серце — напрочуд чулим. Приємно видовжене обличчя, яке вона за звичкою, прищепленою в дитинстві, щоранку змащувала соком огірка впродовж життя, вражало свіжістю, помітити на ньому зморшки було майже неможливо, от тільки великі каламутно зелені очі глибоко позападали всередину. Стукіт у двері змусив її здригнутися. Вона відчула, що щось зараз має статися. Арсен, чоловік Стефи, з яким вони разом понад 40 щасливих років, чомусь затримався біля дверей. Стефа прислухалась. Голоси з передпокою не впізнавала, вловити зміст не могла тим більше. Несподівано за Арсеном до невеличкої кімнати зі Стефиним ліжком, двома стільцями та шафою-білизняркою, зайшли двоє: молода розкішна жінка з чорним волоссям по плечі та її високий і досить худий чоловік. Навіть худіший за Арсена. Життєрадісна жінка, що пахла квітами, світилась усмішкою. Арсен лагідно поглянув на Стефу й промовив.." (Галина Мирослава)
"Якось метикуватий Матвій, якого діти жартома називали Метью, щедрий Даміан, вдома усі його кликали Демко, і максималіст Максим, що намагався усі завдання виконувати якомога краще і дратувався, коли не виходило, почули, що поруч з селом Хоробрів на Сокальщині, звідки їхній рід по одній з бабусь, розташоване село Старгород. Назву Старгород вони чули раніше, бо на світі чимало Старгородів, навіть ресторан поруч зі школою так називається, але що сокальський Старгород відомий ще з трипільських часів, дізнались уперше. - Хто такі ті загадкові трипільці? - відразу вирвалось у Максима. - Чому в слові трипільці зашифрована цифра 3? - загорівся бажанням довідатись Матвій. - Які пам'ятки по собі вони залишили? - закрутилось ґвинтиком у Демковій голові. Та з ними поруч не було жодного дорослого, а до вечора кожний з братів призабув, що мав би понавипитувати..." (Галина Мирослава)
Не можу з тим відійти на той світ, мушу виповісти. Болить воно, муляє. Хочу спокійно переставитись, воно ж не дає, хоч і давнє. Молодий я тоді був, мене совіти до війська забрали та на фронт кинули. Якраз перед кінцем війни. Ми в Секешфегерварі, дуже гарне місто, край угорський, в монастирі отаборились, довго звідти стріляли, а як втихло, дивлюсь — хлопці, з якими служив, солдатики молоденькі, черниць ґвалтують разом, у рот вкладати прутня змушують, у вуха випускають, одяг їхній монастирський на них роздирають і на ганучі беруть. Я ж з родини, що в Бога вірить, у мене душа навпіл рветься, того тягаря витримати не може, а заступитись не смію — розстріл на місці. Стою поруч, сльози ковтаю, брешу, що то піт, відмовляюсь, кажу: „Не стоїть”, а сам молитви безперестанку шепчу. „Ти што, вєрующій?” — питають, головою киваю, мов ні, а в Бога тут же пробачення прошу. Петром мене, мабуть, нарекли недарма, мав я на своїй шкурі відчути як то від Бога заради свого життя відмовляються..." (Галина Мирослава)
"Оповідання постало зі спогадів моєї мами. В основі лежать реальні події. Справжнього імені вчительки, пам'яті про яку присвячене оповідання, не пригадую. А от ім'я другої вчительки дійсно було Рая, цього не в стані забути. Трагедія сталась у Лопатині, тепер Радехівського району Львівської області, кінець 40-х -початок 50-х." (Галина Мирослава)
"Тітку Альберта, тету, всі родичі кликали тільки Анкою. А сьогодні Аль слухав розповідь про Єгипет у школі й почув, що єгипетський хрест, символ безсмертя й мудрості в Стародавньому Єгипті, називали анком або анкхом. Він аж здригнувся. "Ім'я Анка містить анк – єгипетський ієрогліф "життя"'', – подумав Альбертик і став розглядати на плакаті над дошкою зображення знака біля фараона, угорі він побачив коло, під яким своєрідний хрест. "Такий знак, – сказала Марія Іванівна, класний керівник хлопчика, – використовували також мая і скандинави, тільки вони не називали його анком". Отож, є якийсь зв'язок між анком і Анкою. Спершу Аль подумав, що ім'я Анк пасувало б до якогось чоловіка, хоча такого імені Альберт ніколи не чув. І чоловіка в Анки нема, вона живе сама, хоча поруч з їхньою квартирою. "Треба шукати інший розв'язок", – змикитив хлопець..." (Галина Мирослава)
Сергій Лифар – всесвітньо відомий танцівник із Києва, хореограф, педагог театру "Гранд-Опера" в Парижі.
"Виглушують виглупують везуть
Відсутнюють
Коліс стоїть дринчання
Впізнавана за способом стояння
Й ходою форма
Вимовкає
Путь.."(Галина Мирослава)
Радо читаймо оповідання української письменниці Галини Мирослави зі збірки «Маю Вам сказати».
ЗМІСТ КНИГИ:
1. Дивись
2. Плямки
3. Забути
4. Кульки
5. Шоколадні палітурки
6. Дерева
7. Отак
8. Нас було двійко
9. Фасетка
10. Зірка (читати та слухати, відео
11. Будь ласка
12. Тричі
13. Петро Павлович
14. Вперше
15. Батько
16. Колобок
17. Петлі (читати та слухати, відео)
18. Ножички
19. Від себе
20. Інтуїція
21. Не за держанце
22. Не в ногу
23. Звідки?
24. Мить
25. Потяг
26. Брамурна сукня (читати та слухати, відео)
27. Кохаю
28. Ґрунтознавство
29. Знаки
30. Обіди
31. Розширюючись (читати та слухати, відео))
32. Чоловік, що світиться
33. Мирон
34. Сонцелика
35. Килими
36. Метр на метр
37. Супутник
38. Інтрига
39. Швельбавий
40. Два (читати та слухати, відео)
41. Тео-досі-я
42. Репутація
43.Передвеликоднє
44. Дірочки
45. Вперед!
46. Хіба можна забути?
47. Перше купання
48. Знак
49. Червоний мак
50. Він
51. Доля (читати та слухати, відео)
52. Маг. І я
53. Неперервність
54. Люди в норах
"Горличка сиділа на димарі довго. Помітили ми її не відразу — садова турочка* мовчала. З таким горлечком та й не туркотіти?! Тутайка* не рухалась. Виглядало, ніби хтось прикріпив скульптуру самотньої птахи на вершечку складеного в одну цеглу вузького, геть невисокого, комина. Її неможливо було випустити з уваги — як дивовижний музейний експонат під голим небом, де єдиним вартісним об'єктом була брунатно-рожево-сіра горличка з чорним півмісяцем на шиї, оточеним білим ореолом. Промальований серпик виразно тримався ямки перед вигином спини. Він разом з чорним жуком дзьоба і пружними ніжками з червонястим відливом змушував зупинитись і завмерти..." (Галина Мирослава)
"Фрр! Здійнялись круки в небо. Зі свистом:"Ф'ю, ф'ю"... "Кра"... До кісток. Ти б теж хотіла так легко відірватись від землі, розправити крила рук і, вихитуючи пір'їнами пальців, кистями, відчувати пучками доторки повітря, чути кожен м'яз і нерв, що здіймає й опускає передпліччя, плечі, розрухуючи обидва горбики лопаток і викривлений часом рів поміж ними, що весь мав би служити віссю. Весь. Але не втечеш, бо вони заполонили все село. Вчора стояла фукавиця*, нанесла снігу, кожен крок тепер на всі боки видно. А у стрій який зодягнутися? Хоча ти знаєш, що з усіх сорочок ця, з вишитими густо рукавами, чорним по білому, з широкими поясами манжетів на зап'ястках, хрестик за хрестиком тобою при тьмяному світлі в кутку найменшого покою хати шита, тобі пасує найбільше. Лише ти знаєш, що твою голку вела не ти, а ти лише довірилась своїм відчуттям, не малювала на папері жодного взору, не рахувала, не прикидала, як зазвичай робиш.." (Галина Мирослава)
"... Марусенька, Марієчка, тендітная, ружі цвіт,
повела за Волю битись у свої 16 літ.
Горбулівське дитя сонця золотоволосе
не забуде Україна, поки сходить сонце!.."(Галина Римар)
Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. Це день пам’яті і скорботи про тих, хто загинув або постраждав в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму. День пам'яті відзначається відповідно до Указу Президента України від 23 березня 2017 року № 75/2017 «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років».
У цьому розділі наші любі читачі дізнаються про різні цікавинки від творців мультиплікаційних пізнавальних фільмів для малят українською мовою Сергія та Альони Тученків.
Вірші Анатолія Качана зі збірки "За нашим садом грає море", що зачаровують своєю образністю, ліризмом та мелодійністю: "Гойдалка біля Дунаю", "Рідні береги", "Після бурі", "Білі ночі в Одесі", "Райські дні", "До синього моря", "Дорога на Південь", "Туманний ранок", "Морський Туман", "Козак з казоК", "Козацький степ", "Мобільна розмова", "Сад над морем".
У добірці дивіться історичні пісні про боротьбу проти соціального та національного гніту:
"Чи не той то Хміль",
"Розлилися круті бережечки",
"Хмельницький та Барабаш",
"Засвистали козаченьки",
"Перемога Корсуньська".
Країна, в якій створили найбільший у світі літак, в якій є найдовший у світі музичиний інструмент, яка має найбільші запаси солі в Європі - це все наша Україна. Мультсеріал "Це - наше, і це - твоє" у легкій, яскравій і дотепній формі розповідає юним глядачам про здобутки і досягнення, якими пишається вся країна, і якими вони можуть також пишатися. У першій частині добірки дивіться мультфільми і фарбуйте розмальовки про заповідник Асканія-Нова, про гіпсову печеру, мапу, гасову лампу, сіль, шлях із варягів у греки.
Українські народні купальські пісні: "Ой, на Івана, ой, на Купала", "Ой на городі купайлиця", "Купало", "Заплету віночок, заплету шовковий", "Наша Маринка-купалочка*", "Кругом Мариноньки ходили дівоньки", "На Івана Купала купався Йван", "Під самого Купала...", "Наше Купайло з верби, з верби", "Ой, наші хлопці-недбайливці", "Ой місяченьку, наш братику", "Ой, на Івана на Купала", "Купайло, Купайло", "У вишневому садочку".
У цьому циклі статей-досліджень відомої майстрині-писанкарки Ірини Михалевич читаймо:
Українські традиції. Історія та символіка писанки
Про історію писанки - дослідження
Аспекти семантики кольору (тези)
"Писанка "Клиння". Червоно-чорний лабіринт
Червоно-чорна бессарабська писанка
Писанка "Юрдана" з колекції Володимира Ястребова
Історія колекції писанок Володимира Ястребова
Пелагея Литвинова-Бартош і традиційні писанки Сумщини (історія та символіка писанки)
"Від Пляшевої до Берестечка й Острова - широке поле. Влітку 1651 року тут лютувала битва, що вписала героїчну й трагічну сторінку в історію нашого народу. І хоча тоді доля відвернулася від України, та військо під проводом Богдана Хмельницького вкрило себе невмирущою славою..." (Євген Шморгун)
"Сварог був дуже працелюбний, завжди зайнятий ділом бог-коваль. Бачив Сварог із небесної висі, як тяжко люди працюють, щоб роздобути собі хліб щоденний. Бачив, що їхній труд, їхні старання далеко не завжди винагороджуються так, як це годилося б. І захотілося йому полегшити їхню працю. Отож і послав він людям на землю кліщі та навчив їх своєму ковальському ремеслу. Насамперед показав, як викувати плуг і як ним орати землю. Хлібороби, які доти дряпали свої нивки дерев’яними мотиками, почали збирати у кілька разів більші врожаї пшениці та ячменю. А коли на хліборобів напали із диких степів кочові племена, Сварог навчив, як захиститися від зайд. Він відкрив ковалям тайну кування мечів і броні..." (Євген Шморгун)
