""То добре, що Чаєчка та Журавель сусідам лише трохи тин поламали. І не треба багато перероблювати," — каже мама Іванкові. А що ж це за чаєчка та журавель такі, що мають силу, щоб міцний новий тин зламати? Це не пташки дивні — волів так кличуть. Сірого — Журавлем, а чорного, із білою зірочкою на лобі, — Чаєчкою. "І нехай-но завтра Андрійко іде з вами, пастиме Зозульку, а вже не маленький, "— трохи м’якше продовжує мама. Зозулька — не віл, а ряба корівка..." (Олена Більчук)
""Він не боягуз, мій Тато не боягуз!"— на високий пагорб щодуху біжить хлопчина. Все вище і вище. Вже видно край поселення, оборонне укріплення, рів… Блакитну хвилю ранкової Ріки… Та Аджай, здається, нічого не помічає. Він раптом зупиняється, б’є палицею по високій траві й вигукує: "Він не тікав! Він не бачив!" "Ти… ти звідки?" — зненацька чує тонкий голос. Аджай озирається і бачить дівчинку. Дая, так її звати, одразу здогадалась за одягом, що хлопець — син воїна. Проте розгубилась — й запитала, що перше спало на думку..." (Олена Більчук)
У колі річних свят Купало — одне з найголовніших і відзначалося урочисто, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народним повір’ям у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров’я.
Сергій Петрович Плачинда (літературний псевдонім - Сергій Кожухар), — відомий український письменник, прозаїк, публіцист, літературний критик. "Серед степу широкого... (Гілея)", "Роксолана", "Міфи і легенди стародавньої України" - твори Сергія Плачинди, запропоновані у цьому розділі.
Українська історична повість з XII століття в двох частинах "Осмомисл" написана Осипом Назаруком у 1918 році. Ярослав I Володимиркович Осмомисл (1130(1) — 1187) — князь галицький у1153 — 1187 роках, син галицького князя Володимирка Володаревича. Літопис вперше згадує його 1150 роком у зв'язку з одруженням з Ольгою, дочкою князя Юрія I Долгорукого. Він був названий в «Слові о полку Ігоревім» Осмомислом (що має вісім смислів, тобто розумний, мудрий).
У романі «Роксолана» видатний письменник Павло Загребельний відтворює події XVI століття, розповідає про дивовижну долю української дівчини Настусі Лісовської. Її разом з іншими односельцями захопив у полон татарський військовий загін. А далі невільничий ринок, і юна красуня опиняється в гаремі турецького султана Сулеймана. Але вона не стала приниженою рабинею. Своїм незвичайним розумом, волею і вродою горда слов'янка виборює собі іншу долю. Запаливши серце могутнього султана вогнем любові, вона незабаром стає його законною дружиною, владаркою Сходу, відомою світові під іменем Роксолани...
В цьому розділі збираємо відомості про дні, коли вшановуємо пам'ять героїв чи згадуємо дати визначних подій.
«...Особливе спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитав і третій раз і все-таки не скажу більш нічого як спасибі...» Отак схвально зустрів вихід у світ першого українського історичного роману Тарас Шевченко. У хроніці 1663 року розповідається про претендентів на гетьманську булаву по смерті Богдана Хмельницького. Кошовий отаман Іван Брюховецький та переяславський полковник Яким Сомко менше дбають про долю України, а більше думають про свої власні інтереси...
Повісті, запропоновані у цьому розділі, написали такі відомі українські автори: Андрусяк Іван, Багмут Іван, Більчук Олена, Бічуя Ніна, Близнець Віктор, Васильченко Степан, Вдовиченко Галина, Вінграновський Микола, Вовчок Марко, Воронина Леся, Гаврош Олександр, Гридін Сергій, Гуцало Євген, Дерманський Сашко, Дімаров Анатолій, Донченко Олесь, Дрозд Володимир, Зубер Ольга, Іваненко Оксана, Ільченко Олесь, Кащенко Адріан, Квітка-Основ'яненко Григорій, Костецький Анатолій, Малик Галина, Мензатюк Зірка, Морозенко Марія, Мотрич Катерина, Нагорняк Володимир, Назарук Осип, Нестайко Всеволод, Павленко Марина, Пагутяк Галина, Пантюк Сергій, Процюк Степан, Роздобудько Ірен, Рутківський Володимир, Стельмах Ярослав, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Франко Іван, Харчук Борис, Чайковський Андрій, Чемерис Валентин, Чумарна Марія, Щербаченко (Стус) Тетяна.
" Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь;
Боровсь з своїм, сердега, горем,
Слізьми, бідняжка, обливавсь.
Хоть од Дидони плив поспішно.."(Іван Котляревський)
"Біда не по дерев'ях ходить,
І хто її не скоштував?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас — судьби устав!"
(Іван Котляревський)
Поема Івана Котляревського «Енеїда» - твір просвітительського реалізму, пройнятий справжнім гуманізмом. Усі свої симпатії в ній Іван Котляревський віддає людині праці. З гордістю говорить автор про героїчне минуле народу. Тут і згадки про жорстоку боротьбу з татарською ордою, про Сагайдачного, про битву «під Бендер’ю», про знамениту Полтавську баталію 1709 року, і про народного героя Максима Залізняка. Оспівуючи патріотизм народу, возвеличуючи героїчні національні традиції, Іван Котляревський не раз закликає співвітчизників до виконання високого громадського обов’язку - до захисту рідної Вітчизни.
"Зевес моргнув, як кріль усами,
Олимп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,
Олимпський потрух взворушивсь."
(Іван Котляревський)
Марія Яновська народилася і проживає в селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Авторка 7 поетичних збірок: «Квіти любові», «Не забувай», «Голос голубки», «Стежина до щастя», «Мереживо долі», «Намисто мрій», «Подаруй мені щастя», збірок віршів для дітей «Подарунок від зайчика» та «Український віночок». Результатом співпраці з композитором Миколою Ведмедерею є співаник «Я чую музику води». Співавторка більш, ніж 30 колективних збірок та літературно-художніх альманахів. Її поезії друкувалися в районних газетах «Народна воля» та «Яремчанський вісник», у всеукраїнській літературно-художній газеті «Гарний настрій». Учасниця ГО «Літературна студія «Бистрінь» ім. Н. Чира».
Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з 12 основних свят церковного календаря. Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається постійною – 25 березня. Ця дата відстає рівно на 9 місяців від 25 грудня, яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями давніх церковних істориків про те, що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року.
Про походження та історію писанки розповідає відома українська писанкарка з Олександрії Ірина Михалевич (фотографії - з блогу авторки).
"То не чорні хмари над Богуславом стояли, то турки-яничари на місто напали, людям руки путами в’язали і гнали їх у далеку землю турецьку, в тяжку неволю. Спіймали й дівчину-білявку, попівну Марусю Богуславку. Вродлива, справжня красуня була Маруся. Тож, коли її в Стамбулі на базарі продавали, вподобав її багатий паша турецький. "Не годиться таку пишну квітку важкою каторгою в’ялити, візьму її до свого дому, скажу її виховати в мусульманській вірі та в звичаях турецьких, туркенею стане, за дитину мені буде." Купив паша Марусю, у свою палату привів, у турецьку одежу зодягнув і найняв учителів, щоб дівчинку по-своєму вчили, щоб її потурчили-побусурменили. І пильнували вчителі, щоб вона українського слова не чула, хреста не бачила, щоб не до Христа, а до Аллаха молилася. Але дівчинка глибоко в серці, мов чарівний образок, носила спогад про рідний край — про чудовий краєвид із сріблистою рікою, крутими скелястими берегами й білими хатками у вишневих садках..." (Роман Завадович)
ЗМІСТ (першої половини книги):
