"В давнiх лiтописях наших
Єсть одно оповiдання,
Що зворушує у серцi
Найсвятiшi почування..."(Микола Вороний)
"Повстань!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Іде війна народная,
Священний бій кипить!
Повстань!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Нехай під окупантами
Завжди земля горить!"
"...От які богатирі були — земля не держала!.. У нього, у того запорожця, сім пудів голова!.. А вуса у нього такі, що як візьме, було, він їх у руки та як розправе одного туди, а другого сюди, то і в двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і трійка коней з повозкою проскочила. Вони на дванадцяти язиках уміли балакати; вони із води могли сухими виходити; вони уміли, коли треба, і сон на людей насилати, і туман, на кого треба, пускати, і в річки переливатися... Вони мали у себе такі верцадла, що, дивлячись у них, за тисячу верстов бачили, що воно у світі й робиться. Оце, як іти куди у поход, то він, хто там у їх був за старшого — чи ватажок який, чи сам кошовий - то він, кажу, візьме у руки верцадло, подивиться в нього та й каже: «Туди не ідімо, бо там ляхи ідуть, і туди не ідімо, бо там турки або татари заходять, а сюди ідімо, бо тут аж нікогісінько нема...»" (уривок з народного переказу)
"...Сказав Боян, піснетворець давній
Часу Олега ще й Ярослава,
Про дні сказав Святославові:
«Тяжко голові без плечей,
А зле тілу без голови».
Так само тяжко й Руській землі
Без князя Ігоря..."(переклад Максима Рильського)
"...Почнем же, браття, повість цю
від старого Володимира до нинішнього Ігоря,
який відтягнув ум твердістю своєю
і погострив серця свого мужністю.
Сповнившись ратного духу,
навів свої хоробрі полки
на землю Половецьку
за землю Руську..."(переклад Віталія Скляренка)
"Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло років чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий. Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх підганяють. Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків — та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить, як птиця. Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало — і давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків..." (уривок з народного переказу)
"А нам пам’ять гірка серце крає –
Скільки юних забрала війна!
Все під небом високим минає,
Тільки слава – повік не мина!.."(Володимир Даник)
"Славна в Рюрика дружина,
Всім далась вона взнаки,
А Аскольд і Дір — найперші,
Найславніші вояки."(Олександр Олесь)
"Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про С і ч,
Як в пікінери набирали,
Як мандровав козак всю ніч;
Полтавську славили Шведчину,
І неня як свою дитину
З двора провадила в поход.."(Іван Котляревський)
"Це було тоді, коли на Київську Русь нападали орди татарські. Одного разу в українському селі було весілля. Зібралося дуже багато вродливих дівчат. І саме в розпал гуляння на село налетіли татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді..." (з легенди)
"Жила колись в одному селі дівчина-красуня. Та налетіли на село вороги — турки. Старих порубали, молодих у полон забрали. Іде в невільничому гурті дівчина, і кожен крок їй дедалі важче дається, бо веде він далі від рідного дому. Вночі стомлені бранці поснули, заснула і варта. Тільки дівчина не спала. Тихо звільнившись від пут, втекла..." (з української легенди)
"Либідь", "Сонет про Батиєву гору", "Сніг", "Дума про українську пісню", "Зимовий етюд", "Рідна мова", "Елегія", "Мить", "На спомин", "Над затокою", "На Дніпрі", "Елегія на березі Дніпра", "Запросини до мандрів" - поезії Володимира Підпалого, що увійшли до запропонованої добірки.
"Над озерами, річками,
На полянах лісових,
На стрімких високих горах,
На просторах степових, —
Де лише сіріє стежка
Або вкрився збіжжям лан,
Скрізь розкидались оселі
Наших прадідів-слов'ян..." (Олександр Олесь)
У добірці історичних пісень дивіться:
"Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче",
"В Цареграді на риночку",
"Гей, не дивуйте, добрії люди",
"Максим козак Залізняк",
"Ой на горі женці жнуть",
"Ой на горі слобода".
"Палають огні при долині,
І північ заходить, і сон.
Татари сидять при долині
На всіх поділяють полон.."(Андрій Малишко)
Поезії для дітей Ігоря Калинця з циклу "Пісні калинової сопілки": "Ярило", "Рось", "Калина", "Либідь", "Галич", "Хрещатик", "Королівна", "Золота орда", "Бояри", "Подолянка", "Китайка", "Гетьманівна", "Змій", "Мамай", "Кармалюк", "Сопілка".
"Повертай на крилах вітру
У край родинний, наша рідна пісне,
Там, де співуча ти в своїй оселі,
Там, де призвілля нам було з тобою."(переспів українською мовою – Alex Marti)
"Геть за морем українським,
Понад склом Босфорських вод
Дивні вежі і палати
Розкидає Царгород..."(Олександр Олесь)
Дружина халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця, — Настя Лісовська, відома в історії під величним іменем Роксоляни, полонила уяву не одного покоління українців. Український письменник Осип Назарук захопився яскравою постаттю Роксоляни і 1930-го року надрукував цікаву історичну повість, яка, на жаль, була заборонена на багато десятиліть і тільки за часів незалежності повернулася до читача.
"Блакитний океан над головою. Золоте море хлібів перед очима. Спекотне сонце і сухий легкокрилий вітерець, що приємно освіжає. Прохолодно-сині озера попереду: вони «всихають», щезають, коли підходиш ближче... Степове безмежжя хвилює, бентежить, забиває дух..." (Сергій Плачинда)
