Публікації за тегом: Казки

"Восени багато роботи для жінок. Не встигне жінка вибрати цибулю і часник, як вже квасоля проситься — тріскають стручки і показують білі зуби. А кукурудза, буряки, картопля... А сливи, яблука, груші! Треба ж назбирати і грибів, ожини, горіхів. Та що там казати: роботи по вуха. Бо треба й посадити, й пересадити, й розсадити... Зібрати, перебрати, перекласти, висушити, змолотити, очистити, поскладати, дозбирати... Зима спитає, де літо було. Зібралися жінки на раду. Вирішили вирядити до цариці Осені свою посланницю — чесну і працьовиту дівчину, щоб переказала Осені їх вічний жаль і попросила полегшити клопоти. А жила цариця Осінь не далеко, не близько, а за сімома горами, за п’ятьма лісами, за трьома річками. Та й дорога була небезпечна..." (з легенди)

"Жили собі в одному селі чоловік та жінка і був у них один-єдиний син. Коли син народився — зраділи вони: буде кому доглянути їх до старості. Ось виросте син і буде поле орати, худобу пасти, дрова на зиму запасати, а вони, старі, відпочинуть. Та от син виріс, батьки постаріли, а відпочинку їм немає. Син вийде на сонечко, розляжеться на траві і лежить, а батьки працюють. Лежить їхній син і мріє про те, як піде він у місто і знайде під кущем торбу із золотими монетами..." (з народного)

 

"Годинник на вежі був  окрасою та й необхідністю для міста. Всі мешканці звикли звіряти за ним час. Закохані призначали під ним зустрічі, освідчувалися в коханні і милувалися його вишуканою оправою та стрілками. А стрілки були справді гарні, з чудернацько викуваними з заліза викрутасами і гострими носиками. І так справно перестрибували з однієї годинникової поділки на іншу!Люди часто казали: «Ох, які гарні ці стрілки ! І як вірно відлічують час!» Сестри-стрілки це почули й запишалися своєю красою, потрібністю, та стали зарозумілими. Гордо дивилися на свої витончені пальчики, вигадливо закручені на ручках, що впевнено стояли по боках тоненьких тіл..." (Валентина Дячук)

"Після теплого літечка, коли всі звірі починають готуватися до зими, Гусак-Розумак вирушив у дорогу в пошуках їжі. Пам’ятає, що коли він був ще маленьким, дідусь розповідав йому про пшеничне поле. Туди всі гусенятка бігали збирати колосочки. Ішов він, ішов, аж чує – хтось плаче. Зупинився Гусак і бачить: двоє мишенят сидять у траві і сльози витирають. "Чому ви плачете?" – запитав Гусак. "Як же нам не плакати, – відповіли мишенята, – колись нам було весело, ми бавилися і були щасливі. А тепер щастя покинуло нас: мама занедужала, а ми хочемо їсти й не знаємо, що робити. Ти не можеш нам щастя повернути?"..." (Ася Дєточкіна)

"На одній невеличкій, проте затишній галявинці, порослій кущами дикої малини та ожини, мешкала не одна лісова родина. У хатинці під зваленим деревом жила сім’я їжачків, на сосні в дуплі оселилася білка, а під густим корінням облаштував собі нірку заєць із великою сім’єю. Весело і дружно жили мешканці галявинки. Працювали з ранку і до вечора, слухали спів соловейка та синички – і ніколи не нудьгували. "Послухай-но, сусіде, – гукнув якось зайчик Клаповух до їжака Будячка. – Я недавно бігав лісом і побачив неподалік велику грушу-дичку. Вона вже достигла і грушок під деревом – на всю зиму нашим родинам вистачить. Ходімо назбираємо!" – "Ходімо, друже, та ще й сусідку Вивірку гукнімо із собою"..." (Олеся Лісова)

"Заклопотана їжачиха кинула хатні справи і ледве встигла схопити за вухо бідового синочка, який і гадки не мав повертатися додому. Він дзиґою крутнувся біля дверей і хотів було у дременути в ліс. "Попався, шибенику!" — промовила з полегшенням їжачиха. Придивившись до сина, вона аж лапками сплеснула: "А який занехаяний! Ти хоч глядівся в Голубе озерце?" Вигляд у малюка й справді був неохайний: мордочка замурзана, голочки позлипалися. Розпашілий від гри, він тільки хекав і підшморгував носом..." (Леся Мовчун)

"Сита кумася лисиця вийшла в поле погуляти, на травичці повалятися, за комашками жартома пострибати. Гуляла вона, гуляла, перекидалася і раптом побачила на березі рака. «Бач,— думає, — який незграба, все задки лізе, нема того, щоб по-нашому побігати та попустувати». І почала вона рака займати та глузувати з нього..." (Володимир Даль)

"Жили собі брат і сестра – півник та курочка. Побіг півник у садок та й почав клювати зеленісіньку смородину, а курочка й каже йому: "Не їж, півнику! Почекай, поки смородина достигне." Півник не послухався, клював та й клював і наклювався так, що насилу додому дійшов..."

(Костянтин Ушинський)

"У давню давнину, за казкових часів, кенгуру ходив на чотирьох ногах, як і решта тварин. Він не стрибав так, як тепер, зате вмів дуже швидко бігати. Кенгуру був соромливий і жив сам собі. Удень він звичайно лежав у затінку дерев, а вночі виходив у степ пастися. Якось, коли він спав під деревом, сталася страшна пожежа - зайнявся буш. Кенгуру прокинувся і метнувся тікати, але вогонь наздогнав його..." (з австраліської народної казки)

"Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі бурчить від голоду. Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч їжак. "Здоров був, їжаче!" — "Здоровенькі й ви будьте," — відповів їжак і згорнувся клубочком. "Як здоров’ячко?" — "Спасибі." — "А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось." Згорнувся їжак іще тугіше, засопів..." (з української народної казки)

"Був собі їжак. Якось вийшов він раненько зі своєї домівки подивитися на білий світ. Вийшов та й каже сам до себе: "А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки." Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць. Він саме в полі оглядав свою капусту, чи велика виросла..." (з української народної казки)

"Жили колись на білому світі троє гусенят. Не було в них ніяких клопотів-турбот. З ранку до вечора паслись собі на великому лузі. Дивилися на небо, як пролітають білі хмарки, слухали, як гомонить вітер, або грілися на сонечку. Ластівки, жучки-комашки, метелики, мухи — всі були гусенятам добрими друзями. Одного ясного ранку, коли троє гусенят умивались на березі струмочка, найстаршеньке побачило, що вода в струмочку піднялась і тече дуже швидко..." (з угорської казки)

"Усі птахи прилетіли до сороки і попросили її: "Навчи нас, як вити гніздо." Усім відомо, що сорока майстер вити гнізда. У неї вони набагато кращі, ніж у будь-якого іншого птаха. Зібрала сорока всіх птахів навколо себе і почала вчити..." (з англійської народної казки)

"Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже: "Добривечір, люди добрі!" — "Дай боже здоров'ячка." — "Пустіть переночувати!"..." (з української народної казки)

"Голодна лисиця бігла понад лісом, задерши голову вгору, приглядалася на ворон, зазівалась і впала в яму. Яма була глибока, викопана мисливцями, щоб зловити яку-небудь тваринку. Лисиця цілий день сиділа в ямі голодна, намагалася вистрибнути і ніяк не могла вибратися звідти. Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задерши голову. Хвостиком ворушив, борідкою потрухував, головою покивував. Побачила лисиця козла, почала його улещувати..." (з української народної казки)

"Було це давно-давно, коли ще на нашу землю нападали кочівники-печеніги. В одному місті жили дуже вродливі дівчата. Хороводи водили, пісень співали. Побачили це печеніги і вирішили захопити дівчат у полон. Підстерегли вони, коли загін воїнів залишив місто і пішов у похід, та й оточили місто з усіх сторін. Зрозуміли дівчата, що їм прийшов кінець і вирішили врятуватися, втекти з міста через підземний хід. Вийшли вони на широке зелене поле і кинулись тікати до лісу..." (з легенди)

"Стежка", "Диво", "Світло", "Камені" - чудові казки, створені пані Галиною, що виховують і змушують замислитись про найважливіше у житті...

"Жив був на світі КЛЮБИК. Маленький, кругленький і дуже веселий. Ще б пак! Адже він жив на горищі старого-престарого, але теж дуже веселого клубу. Чого веселого? Бо в ньому кожного дня збиралися діти. А для чого збираються діти? А для того, щоб погратися у яку-небудь гру! А хто вигадував для них ігри? Звичайно, ви правильно здогадалися! Ігри для дітей вигадував Клюбик! .."
(Галина Малик)​

Першою переможницею конкурсу "Напишіть про мене книжку!-2017» у номінації «Книжка про мене» стала Анастасія Ларенішина з Обухова Київської області. Її рукопис «Дрімучий ліс» захопив усіх учасників журі і отримав 24 бали з 25 можливих! Тож незабаром у видавництві «Фонтан казок» цей рукопис перетвориться на повноцінну книжку.

 

"Олександра Бурбело, безперечно, має багату фантазію, що надзвичайно важливо для письменника, у неї світле, романтичне світосприйняття. Душа авторки відкрита для всього доброго і прекрасного. Про це свідчать казки у збірці. Вони написані не зовсім за класичним зразком. Герої в них – романтизовані носії добра і всіх людських чеснот. Вони утверджують головну думку про важливість добра, доброти для людини. Казки юної письменниці ліричні, в них багато світла, вони мальовничі. Авторські емоції, думки, зокрема любов до рідної землі, до «Казкової України», органічно поєднуються з елементами фантастики. Олександра створює прекрасну, вимріяну країну дитинства. Її твори відкривають дітям світ добра і краси»." (Тамара Артем’єва)