Збірка оповідань та казок Василя Сухомлинського "Щоб кіт мишку не впіймав" (читати та завантажити)


Василь Сухомлинський

Збірка "ЩОБ КІТ МИШКУ НЕ ВПІЙМАВ"

 

Оповідання та казки Василя Сухомлинського зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав":

Василь Сухомлинський, збірка оповідань та казок, Щоб кіт мишку не впіймав, читати та завантажити"А хто ж вам казку розповідає, бабусю?", 
"Аби швидше почути дзвоник", 
"Біда заставляє вчитись", 
"Будеш із гнізда випадати?"
"Вогник у вікні", 
"Дивний мисливець", 
"Доброго Вам здоров’я, дідусю!", 
"Завтра я вилізу на найвище дерево", 
"Їжак і місяць", 
"Кмітливий скляр", 
"Коли заснуть зорі", 
"Комірчина для дідуся", 
"Конвалія в саду", 
"Корисний чи шкідливий?", 
"Кустар і Різець", 
"Кущ вовчих ягід", 
"Лисиччук-першокласник", 
"Найгарніша мама", 
"Не видно, бо ніч", 
"Пекучий сонячний зайчик", 
"Перший день", 
"Поле і Луки", 
"Прийшла мама", 
"Сидить Юрко на санчатах...", 
"Смітник",
"Соловей і Жук", 
"Сорока-білобока", 
"Спіть, мамо, спіть...", 
"Старий пень", 
"Суперечка двох книг", 
"Сьома дочка", 
"Тетянка усміхається", 
"Тихо, бабуся відпочиває", 
"Хто ж муруватиме печі?", 
"Чванькувата буква"
"Чого мама тепер плаче?", 
"Чого синичка плаче?", 
"Чого ти, Юрцю, плачеш?", 
"Чого це дідусь такий добрий сьогодні?"
"Чому сьогодні черствий хліб?", 
"Чорні руки", 
"Що найтяжче журавлям", 
"Щоб кіт мишку не впіймав", 
"Щоб не наколовся", 
"Як визволити джмеля?", 
"Як Джміль нагодував Бджолу", 
"Як Дівчинка образила Букваря", 
"Як їжачок піч змурував", 
"Як Метелик напився березового соку", 
"Як Ніна не злякалась гусака", 
"Як носили півника продавати", 
"Як Ріка розгнівалась на Дощик?", 
"Ялинка для горобчиків", 
"Ярок через дорогу".

 

Завантажити книжку Василя Сухомлинського "Вогнегривий коник" (djvu.zip)

Завантажити повний текст збірочки оповідань та казок Василя Сухомлинського "Щоб кіт мишку не впіймав" (txt.zip)

 

 

А ХТО Ж ВАМ КАЗКУ РОЗПОВІДАЄ, БАБУСЮ?

Петрик і Миколка звити, що бабуся Марія дає їм вечеряти, стелить постіль і вкладає спати. 
Як покладе онуків у постіль, сідає на стільці й розповідає їм казку.
Бабусина казка заколисує маленьких онуків. Вони засинають.
А вранці прокидаються і бачать: бабуся Марія вже порається на кухні. Готує їм снідання.
Одного разу Миколка й питає:
— Бабусю, а коли ви спите?
— Як вас покладу...
— А встаєте коли?
— Як вам ще лишається три години спати.
— А хто ж вам казку розповідає, бабусю? Бабуся Марія усміхнулася й нічого не відповіла.
А Миколка думав: "Справді, хто ж розповідає бабусі казку?"


 

*******

 

 

АБИ ШВИДШЕ ПОЧУТИ ДЗВОНИК

Учитель розповів учням, як поширюється звук. Усіх дуже зацікавило, що звук поширюється не дуже швидко, — триста метрів на секунду.
— Зверніть увагу ось на що, — каже учитель. — Недалеко від вас грають у м’яча. Ви бачите, як м’яч ударився об землю, підскочив. М’яч уже в повітрі, а ви ще тільки чуєте його удар об землю.
Мишко похвалився, що він помічав таке явище, але не міг його пояснити. Тепер уже йому зрозуміло...
Та найбільше поширення звуку зацікавило Юрка. Він і питається вчителя:
— Ось ми чуємо, як у коридорі лунає дзвінок на перерву. Значить, звук дзвінка чути спочатку біля дверей класу, де стоять останні парти, а потім біля дошки, де передні?
— Справді, це так, — ві дповідає учитель.
— Пересадіть мене, будь ласка, на останню парту.
— Чому? — дивується учитель.
— Та хочу перший чути дзвінок. Щоб скоріше іти на перерву...


 

*******

 


БІДА ЗАСТАВЛЯЄ ВЧИТИСЬ

Сьогодні Оленка встала дуже рано, до схід сонця. І бабуся встала рано, виряджає Оленку до школи. Мами немає вдома, вона працює на фермі в нічну зміну, ще не повернулася з роботи.
Поспішає Оленка. Коли це на спідничці відірвався гапличок, і спідничка спала.
— Ой, бабусю, пришийте гапличок, — просить Оленка. Стала шукати бабуся окуляри. Якось необережно їх посунула, вони впали й розбились.
Підняла бабуся з підлоги порожню оправу, похитала головою.
— Без окулярів не пришию... — промовила тихо бабуся. — Не бачу...
Оленка заплакала. Вона пригадала, як бабуся казала їй: "Вчись, Оленко, шити". А Оленка не хотіла вчитись. Тепер вона просить:
— Бабусю, навчіть мене шити...
— Сідай, учись, — каже бабуся. — Ось голка, ось нитка.
Поки Оленка втягала нитку в вушко голки, бабуся сиділа мовчки. А як втягла дівчинка нитку, бабуся сказала:
— Біда заставляє вчитись... 


 

*******

 


БУДЕШ ІЗ ГНІЗДА ВИПАДАТИ?

У дятлихи в гнізді було четверо пташенят. Одно з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?
—    Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом. Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.
Прилетіла мати до малого.
—    Як же тебе врятувати, неслухняний сину? Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір’я та держись міцно.
Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Почетіла мати. 
Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:
—    Будеш із гнізда видадати?
—    Не буду, — сказало, плачучи пташеня й підняло голівку, щоб виглянути з гнізда.


 

********

 

 

ВОГНИК У ВІКНІ

Школа стоїть на околиці села. Микола живе за яром, за кілометр до школи.
Йому з дому видно, як світиться в школі вікно. На вікні стоїть акваріум із рибками. Вдень і вночі виду підігріває електрична лампочка — її видно Миколі.
Стояли люті морози. Одного разу навіть до школи малюки не поприходили — так було холодно. 
Сидів Микола якось увечері дома, дивився в темінь і милувався тремтячим вогником у шкільному вікні.
Коли це вогник погас. "Лампочка перегоріла. — подумав собі. — Рибки до ранку загинуть, мороз он який".
Микола одягнув пальто, шапку й рукавиці та й подався до школи. Була вже ніч.
Знайшов сторожа, попросив ключа. Відчинив школу, зайшов до класу, в якому акваріум. Вода була вже холодна. Він вийняв лампочку, що перегоріла, і вставив нову.
— Грійтеся, рибки, — тихо сказав Микола, зачинив школу й пішов додому.
Ще тричі взимку доводилося приходити хлопцеві серед ночі до школи — рибок рятувати. Тепер він не боявся ні морозу, ні темноти.
— Ти став мужній, Миколо, — сказав йому вчитель.


 

*******

 


ДИВНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть: дід — мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.
Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. 
Дід зробив із двох гілочок пов’язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя в поле.
Чого ж це дід Максим такий невдаха?
Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.
Зрозуміли тоді, чого дід Максим дивний мисливець.


 

*******

 


ДОБРОГО ВАМ ЗДОРОВ'Я, ДІДУСЮ!

Біля школи живе старий чоловік, дід Іван. Немає в нього нікого ні рідних, ні знайомих. Було два сини —    й ті загинули на фронті. А дружина померла недавно.
Щодня приходить дід Іван до школи по воду.
— У шкільному колодязі дуже смачна вода, — каже він сусідам.
Як тільки дідусь підходить до колодязя, до нього підбігають діти.
— Дідусю, давайте допоможемо вам витягти води, — кажуть вони.
Дідусь усміхається, не встигне й відпочити біля колодязя, як відро вже повне.
— Доброго вам здоров’я, дідусю! — щебечуть діти. Ці слова звучать для діда прекрасною музикою. Від них на серці стає тепло й радісно.
Ось і зараз вийшов дід Іван з хати та й сів на лавці біля тину. Сидить і прислухається. До чого ж він прислухається? 
На шкільні й садибі пролунав дзвінок. Дідусь бере відро й іде по воду. 
Як хочеться йому почути гарячі слова:
— Доброго вам здоров’я, дідусю!

 

 

*******

 


ЗАВТРА Я ВИЛІЗУ НА НАЙВИЩЕ ДЕРЕВО

Миколка сказав, як повернувся зі школи:
— Тату, сьогодні батьківськ і збори...
Пішов тато на збори. А Миколка сів готувати уроки. Коли вже усе поробив, зібрався було йти погуляти. Але не встиг, бо тато повернувся із зборів.
Сів тато край столу, схилив голову. Мама з тривогою дивиться на засмученого тата. Миколка стоїть біля столу, дивиться у вікно.
— Що ж говорили на зборах? — питає мама. Тато й каже:
— Про Петрика сказали: добре задачі розв’язує. Мишко вірша написав. Марійка й Наталя малюють — он які ж гарні малюнки показував учитель. Степан із дерева соловейка ножиком зробив... 
Василько — пустун великий: по трубі на дах виліз і не побоявся пройти від краю до краю...
— А про Миколку що-небудь говорив учитель? — питає схвильована мама.
— Про Миколку нічого не сказав учитель, — зітхнув батько.
— Не журіться, тату, — каже Миколка. — Завтра я вилізу на найвище дерево...


 

*********

 


ЇЖАК І МІСЯЦЬ

Ясно світить місяць. Вийшов зі свого будинку їжак. Тупотить ніжками по лісі, шукає поживи. Підходить до куща шипшини. Зірве червону ягоду та й наколе на голку. 
А кожух у нього колючий — багато голок. Уквітчався їжак червоними ягодами, повертається додому. На стежці калюжа. В калюжі — великий білий місяць. 
А їжак думає: "Яке велике яблуко. Зараз я наколю його на голку, а дома з’їм". Хотів наколоти на голку, а місяць гойдається й сміється:
— ТЦо це ти хочеш, їжаче?
Соромно стало їжакові. І потупцював він собі додому.


 

********

 

 

 Василь Сухомлинський. Щоб кіт мишку не впіймав. Збірка оповідань та казок Василя Сухомлинського. Художнє оформлення Є.В. Запорожець.

 

КМІТЛИВИЙ СКЛЯР

Звечора в ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво дивне. Весь ставок покритий тонким склом. А під склом вода грає. 
Питається Юрко в тата:
— Хто це покрив ставок?
Сміється тато й каже:
— Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок однією величезною склянкою. Живе той скляр далеко на півночі. 
А тепер до нас завітав.
— Хто ж той скляр? — запитав Юрко.
— Мороз.

 

*******

 
 

КОЛИ ЗАСНУТЬ ЗОРІ

Удосвіта вийшов Петрусь із татом надвір. Тато їхав у поле на роботу й пообіцяв узяти з собою сина.
Небо вже посвітліло, на сході зайнялася рожева смуга. Петрусь задивився на зорі. Вони мерехтіли на проясненому небі. Петрусеві здавалося, що хтось гасить їх одну за одною.
Ось на небі лишилась одна-однісінька зірка. Петрусь і просить:
— Татку, хай кінь наш, Буланко, йде тихо-тихо...
— Чому? — здивувався татко.
— Я хочу бачити мить, коли зірка гасне.
— Добре, тільки дивись пильно-пильно, бо мить та дуже коротка, — мовив тато.
Він спинив коня. Петрусь сидів непорушне, широко відкривши очі. Він боявся кліпнути, боявсь опустити повіки.
От зірка вже ледве-ледве блимає, мов світлячок на узліссі перед сходом сонця.
"Буду дивитись, очей не зімкну ні на мить, і зірка ніколи не згасне", — думає Петрусь, і серце радісно тремтить у його грудях.
Та якось не стримався. Зімкнув повіки. Ледве-ледве... То була така малесенька мить! 
Менша від макового зернятка, менша від росинки на бджолиній лапці. Та коли повіки відкрилися, зірки вже не було...
—    Я знаю, тату, коли гаснуть зорі, — тихо прошепотів Петрусь.
—    Коли? — питає тато.
—    Як тільки зімкнуться повіки...


 

*******

 


КОМІРЧИНА ДЛЯ ДІДУСЯ

Захворів Юрасиків дідусь, лежить і кашляє. Мати й тато мовчазні такі.
Одного разу приходить Юрко з дитячого садка, бачить: закопує тато стовпи коло хати.
— Що це ви будуєте, тату? — питається Юрко.
— Комірчину до хати прибудовую. Дідусь житиме в комірчині...
Юрко узяв маленьку лопатку, пішов на город, сів серед картоплиння й копає ямку.
— Що це ти копаєш, Юрасику? — питається батько.
— Та землянку будую...
— Навіщо тобі землянка?
— А ви з мамою житимете в ній, коли постарієте...


 

********

 

 

КОНВАЛІЯ В САДУ

Петрик уранці прийшов у сад і побачив конвалію. Зачарований дивною красою квітки, хлопчик довго стояв перед нею.
“Зірву квітку, поставлю в вазу на столі, — подумав Петрик. — Красиво буде в кімнаті”.
Він простяг руку, щоб зірвати квітку, та враз уявив собі: що ж станеться із садом без конвалії? Затулив долонями квітку, і в саду стало похмуро й незатишпо. 
На зелені листки впала сіра тінь, замовкли пташки.
Петрик відтулив квітку, і на деревах знову заграли зелені листочки, знов почувся пташиний спів.
"Он яка ти, дивовижна квітко, — подумав Петрик. — Хіба ж можна тебе зривати й нести до кімнати?"


 

********

 

 

КОРИСНИЙ ЧИ ШКІДЛИВИЙ?

Велика дерев’яна скринька. Дно її застелено синім шовком. До шовку пришито метелики — білі, червоні, сірі, жовті.
Скринька лежить на столі. Вчитель викликає до столу п’ятикласника Андрійка й питає:
— Ось перед тобою метелики. Розглянь кожного з них і скажи, корисний це метелик чи шкідливий?
Андрійко не може відірвати очей від найбільшого метелика. Крила — немов багряні вітрила, а на полі багряному — золоті смужечки й срібні краплинки. Здається Андрійкові, що ось зараз затремтять крила, пурхне метелик і полетить у сад.
Ні, не полетить, бо мертвий він. Назавжди пришитий ниткою до синього шовку, ще й голочкою маленькою приколотий. Зітхнув Андрійко, глянув у сад, потім знов на метелика.
— Ну, чого ж ти мовчиш? — дивується вчитель. — Ти ж знаєш. Ну, ось ти зараз розглядав цього великого метелика. Який же він зрештою — корисний чи шкідливий?
— Красивий, — тихо каже Андрійко.


 

*******

 

 

КУСТАР І РІЗЕЦЬ

Майстер працював Різцем по дереву. Вирізав троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. В руках у майстра він був слухняний і вправний.
Ще не закінчивши роботи, Майстер кудись вийшов, а Різець поклав на столі. Коли це в майстерню заходить Кустар. Бачить, лежить на столі блискучий ножик. А поруч — незавершена троянда. 
Взяв Кустар той Різець і спробував вирізати пелюстки троянди. Але в нього нічого не виходить. Кришить Різець троянду, псує роботу Майстра.
Здивувалась Троянда і каже:
— Різцю, чого це ти так погано став працювати?
Різець відповідає:
— Я просто шматочок сталі. А Різцем я стаю, коли мене візьме в руки Майстер. А коли бере Кустар, то я не Різець, а звичайний гострий ножик.


 

*******

 

 

КУЩ ВОВЧИХ ЯГІД

Помарніли без листя дерева, поблякла трава. Голому прозорому лісові зимно, холодно. Наскрізь продуває вітер. Не чути веселого гомону дітвори. 
Ні по що в ліс ходити: немає ні білих грибів, ні чорного терну, ні кисленької шипшини.
Стоїть на узліссі Кущ вовчих ягід. Гострі зелені листки — мов бляшані, а на гілках рясніють червоні грона. 
Милується сам собою Кущ: "Он який я гарний!"
Замело поля і дерева снігом. А на тому Кущі грона аж горять. Не сідають на нього ні дятел, ні дрізд, ні сорока.    
— Пташки, чого ви не куштуєте моїх ягід? — питається Кущ вовчих ягід.
— Бо вони отруйні, — відповідають пташки.
— Чого ж вони такі красиві?
— Отруйне часто буває красиве.


 

*******

 


ЛИСИЧЧУК-ПЕРШОКЛАСНИК

У Лисиці був син — рудий Лисиччук. Він навчався в першому класі. Щоранку мама проводжала Лисиччука-першокласника до школи.
Був Лисиччук не дуже старанний учень. Йому не хотілося зарані прокидатися, вмиватися, чистити зуби, снідати.
Одного разу Лисиччук подумав: "Не піду я сьогодні в школу".
— Мамо, — жалібно прошепотів він уранці, — у мене зуб болить.
Він думав, що мама скаже: "Біднч й мій Лисиччуче, лежи в ліжку, не ходи до школи, зараз я тобі солодкої кашки дам".
Але мама сказала:
— Зараз я сходжу по ведмедя — зубного лікаря. Він прийде і вирве хворого зуба.
Лисиччук перелякався. Кому це приємно, коли в тебе виривають зовсім здоровий зуб. І він сказав мамі:
— Мамо, в мене вже перестав боліти зуб. Я піду в шко¬лу. Але спочатку вмиюсь, почищу зуби й поснідав *.
Мама усміхнулась і сказала:
— Оті добре, що недуга пройшла. А солодка каша вже готова.


 

********

 

 

НАЙГАРНІША МАМА

Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда.
Побачили птахи малого — некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого. 
Побачили та й питають, дивуючись:
— Хто ти такий, де ти взявся?
— Я Совеня, — відповідає мале. — Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
— Хто ж твоя мама? — питає Соловей.
— Моя мама Сова, — гордо відповідає Совеня.
— Яка ж вона? — питає Дятел. — Моя мама найгарніша.
— Розкажи, яка ж вона, — питає Дрізд.
— У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, — відповідає з гордістю Совеня.
— Ха-ха-ха! — зареготали Соловей, Дятел і Дрізд, — а ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.
— Неправда! — закричало Совеня. — Мама в мене иайгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.
Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.


 

********

 


НЕ ВИДНО, БО НІЧ

Юля попросила в мами великий аркуш паперу.
— Навіщо тобі папір?
— Я намалюю всіх, хто живе в моїй кімнатці.
Дала мама аркуш паперу, сіла Юля за стіл і ну малювати.
За півгодини приносить мамі малюнок. Аркуш уже не білий, а чорний.
— Дивіться, мамо, що я намалювала, — радісно щебече Юля. — Ось ліжко, ось я сплю в ліжку. Під ліжком на килимку вогнегривий кінь. 
Поруч зі мною моя лялька Меланка. Рибка в акваріумі спить, кіт спить, а за вікном метелиця.
— Але чому ж нічого цього не видно? — питає мати. — Де ж тут тісечко, де вогнегривий кінь, де лялька і кіт?
— Не видно, бо ніч, — каже Юля.
І подумала: "Як це мама того не розуміє?"


 

********

 

 

ПЕКУЧИЙ СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК

Маленький Тимко прокидається влітку дуже рано. Треба вставати й братися до роботи: голубів годувати, квіти в саду поливати, книжку читати, казку малювати.
Тимко прокидається, дивиться, як рожевий сонячний зайчик наближається до його ліжка. Ось тільки зайчик торкнеться до подушки, — зараз Тимко встає й робить зарядку.
А сьогодні Тимкові не хочеться вставати. Чого не хочеться, — він і сам не знає. Ось уже зайчик і до подушки торкнувся, і на подушку стрибнув. "Що ж воно буде?" — думає Тимко й лежить собі в ліжку.
Та от зайчик перескочив подушку й торкнувся до Тимкового обличчя. Обпік, немов жариною. Соромно стало Тимкові перед зайчиком. Схопився з ліжка, зарядку робить.
Минуло багато років. Тимко вже дорослий. У нього в самого вже діти. Але все життя пам’ятає в душі отой сором перед пекучим сонячним зайчиком.

 

 

*******

 

 

ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Ось і останній серпневий день. Маленькому Петрикові до школи б іти, а він занедужав.
Боляче йому від думки, що всі завтра йтимуть уранці до школи, а він лежатиме.
От і світанок першого вересня. Ще тільки розвидняється, а Петрик уже не спить.
Зійшло сонце. Чує Петрик: ідуть діти, лунають веселі голоси. Защеміло серце.
Коли це скрипнули двері, хтось увійшов до кімнати. На дверях — учителька Марія Миколаївна, вона вчитиме його в першому класі. 
Усміхнулася вчителька, підійшла до Петрикового ліжка, поклала на ліжко велику-велику квітку.
І в Петрика сьогодні Перше вересня.

 

 

********

 

 

ПОЛЕ І ЛУКИ

З давніх-давен живуть поруч Поле і Луки. 
З ранньої весни до пізньої осені на поле приходить людина. Оре землю, сіє, вибавляє бур’яни, збирає врожай, знов оре... 
Вона радіє, коли на Полі вродить колосиста пшениця.
А на Луках трава росте. Весною цвітуть квіти, літають бджоли. Пасуться корови й вівці. Зеленіють Луки з весни до осені.
Якось Поле й питається Лук:
— Скажіть, будь ласка, чого це так — ніхто вас не оре й не засіває, а зеленієте від весни до осені?
Луки й кажуть:
— Нас напуває весняна вода. Вона і дає нам силу.
Поле каже:
— А я зеленію, бо засіває мене праця людська.


 

*******



ПРИЙШЛА МАМА

Зимовий вечір. За вікном гуде, виє завірюха. Мама ще не повернулася з роботи. І маленька Зоя жде. Вона прислухається до завивання завірюхи.
Зої здається, що за вікном великий, страшний звір. Ось він стукає в вікно. Зоя заплющує очі.
Прийшла мама. Підходить до Зої, обняла, поцілувала.
— Тобі не страшно було, доню? — питає мама.
— Ні, не страшно! — радо відповідає Зоя.
За вікном тепер уже не виє завірюха. Тихо шумить вітер. Мов ласкава хвиля на ставку. Ось вона лагідно доторкнулася до шибки. Зоя підходить до вікна. 
Над землею весело кружляють білі сніжинки.


 

*******

 

 

СИДИТЬ ЮРКО НА САНЧАТАХ...

Був добрячий мороз. Лежав сніг. Юрко, Микола й Петро вибралися на високу гору. З вершини її в долину пролягала ковзанка.
Хлопці сіли на санчата й поїхали вниз. Вони летіли так швидко, що аж у вухах співало. Як було радісно летіти з високої гори! Перехоплювало дух от стрімкого руху.
З’їхали. Спинились аж серед ставка, вкритого снігом.
Хлопці встали й оглянулись.
— Ой, висока ж гора! — сказали вони. — Треба ж на неї санчата тягти.
Микола й Петро потягли санки на гору. Йти було нелегко, але хлопці знали, що після важкого шляху буде легкий і стрімкий політ униз.
А Юрко ступив кілька кроків і спинився.
"Як важко на гору йти! — подумав він. — Посиджу тут, у долині".
Сів Юрко на санчата й сидить.
Ось Петро й Микола вже на вершині. Ось вони летять на санчатах... А Юрко сидить.
Ще раз Петро й Микола зійшли на гору, ще раз стрімко злетіли вниз, а Юрко сидить. Мерзне, а сидить.
Хочеться Юркові з’їхати вниз, ой, як хочеться... та не хочеться на гору санчата тягти.
До вечора так і просидів. А Петро й Микола раз за разом літали з гори на долину.


 

*******

 

 

СМІТНИК

Зіна вже в другому класі навчається. Мама хоче, щоб вона була їй за помічницю. От і каже:
— Зіно, щодня замітатимеш хату. А сміття винось на смітник,
Стала Зіна щодня хату замітати. Та не хотілося їй виносити. Бо смітв ик далеко — аж за городом. 
Глянула Зіна на той смітник, обгороджений низеньким парканом, та й подумала: "Можна ж сміття під шафу підмітати".
Замете Зіна хату, а сміття — під шафу. А шафа біля її ліжка.
Якось приходить Зіна зі школи, бачить — сидять мама й тато. 
Ось беруть вони шафу, переносять на інше місце. А там, де стояла шафа, ціла купа сміття.
Похнюпила Зіна голову, почервоніла.
Приносить тато знадьору низенький парканчик і ставить його біля сміття.
— Що це ви робите, тату? — питає Зіна.
— Та смітник треба ж обгородити. Тепер смітник буде в нас не за городом, а в хаті.
Ставить тато паркан і ліжко Зін ине пригороджує до смітника.
Знітилася Зіна й просить:
— Ой, тату, я винесу сміття! Не хочу, щоб у хаті був смітник.
Зіна бере відро й виносить сміття аж за город, на смітник. А тоді — миє підлогу. 

 

 

*******

 


СОЛОВЕЙ І ЖУК

У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дів-чинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.
А коло Соловейка літав великий рогатк й Жук. Він літав і гудів.
Соловей припинив свою пісню та й каже:
— Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.
Жук гідно відповів:
— Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
— Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей. — Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запиіаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.
Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:
— Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
— Хай собі будуть і Соловей, і Жук, відповіла дівчинка. 
Тоді подумала й додала: 
— Як же можна без Жука?


 

*******

 

 

СОРОКА-БІЛОБОКА

До старого кравця ворона прилетіла Сорока та й просить:
— Поший мені нове плаття. Та таке, щоб найкрасивіше було.
Узяв кравець Ворон великі ножиці, викроїв із сірого полотна їй плаття.
— Ні, — каже Сорока, — добав іще білого полотна. Хай будуть у мене білі боки.
Пошив кравець Ворон сіре плаття з білими боками. З того часу всі й кажуть на Сороку: білобока.
А вона, куди летить, усе хвалиться своїм платтям.


 

********

 


СПІТЬ, МАМО, СПІТЬ...

Сергійко тяжко занедужав. Він кидався в жару, іноді непритомнів. 
Коли до нього верталася свідомість, біля свого ліжечка він бачив зморене мамине обличчя. Мама розповідала йому казку.
Коли підступна недуга наступає на здорові сили людської душі й тіла, кажуть: настає криза. 
Якщо таємничі сили людського організму перемагають хворобу, якщо минає криза, — людина полегшено зітхає й засинає легким, здоровим сном.
Ось така перемога здоров’я над недугою відбулася й у Сергійка. Спітнілий, ослаблий, хлопчик заснув. Задрімала й знесилена мати, яка не спала кілька ночей. 
Вона заснула, коли помітила, що малому воі никові життя, який ледве жевріє в синовому тілі, вже нічого не загрожує.
Перший прокинувся син. Він побачив, що мама заснула, сидячи на канапі. 
Отож устав, підійшов до матері, обережно схилив мамину голову на подушку, ноги її поклав на канапу, вкрив ковдрою, а сам тихенько повернувся в свою постіль.
Коли мама проснулась, то найперше побачила усміхнені синові очі.
— Спіть, мамо, спіть, — почула вона ласкавий Сергійків шепіт.
"Що це — сон чи дійсність? — подумала мати. — Коли сон, то хай ще хоч трошки потриває".
Вона затамувала дух і боялася прокинутись.
— Повтори, синку, що ти сказав.
— Спіть, мамо, спіть, — знов прошепотів Сергійко.


 

*******

 


СТАРИЙ ПЕНЬ

Росло в лісі велике гіллясте дерево. Весною воно вкривалося зеленим листом, білими квітками. Прилітали до квіток бджоли і джмелі. Поселилися на дереві співучі пташки. 
Щовесни повертались вони з теплого краю, знаходили своє дерево й весело щебетали: "Доброї весни, рідне дерево, ось ми й прилетіли до тебе". Радісно жилося дереву, бо багато було в нього друзів.
Минуло багато років. Постаріло дерево, засохло. Прийшли до лісу люди, спиляли його й кудись повезли.
Залишився тільки пень. Від суму й самотності покрився він сірим пилом. Боляче йому було, коли пригадував, як зліталися до нього бджоли й джмелі, як співали пташки... 
Прилетіли, правда, якось пташки весною, покружляли над пеньком, защебетали тривожно та й полетіли.    
Пень аж заплакав із туги. Так захотілося йому чиєїсь прихильності, дружби.
Настала осінь. Якось прибіг до пенька їжак. Вирив ямку та й носить сухі листочки, жмутки пахучого моху, — стеле зимову постіль. Зрадів старий пень, лагідний такий до їжака. 
І їжак із пнем став ласкавий. Подружилися вони, розповіли один одному про своє життя. Аж помолодів пень, зацвів зеленим мохом. Бо є тепер у нього друг.


 

********

 


СУПЕРЕЧКА ДВОХ КНИГ

У бібліотеці на полиці стояли поруч дві книги. Одна — в шкіряній оправі, назву тиснено золотими літерами. Це книга про Великого Завойовника. Друга — в тонкій сіренькій обкладинці. Це книга про Плугатаря й Сіяча.
— Люди стають розумні завдяки тому, що читають мене. Якби не було Завойовників, не було б ні Могутності, ні Слави.
Книга про Плугатаря і Сіяча й питає:
— А де той Завойовник, про якого ти розповідаєш? Про якого Завойовника в тебе написано?
— Він пройшов увесь світ. Перед чим тремтіли народи. Він спалив тисячу міст і підкорив ото народів.
— А де ж він тепер?
— Книга про Великого Завойовника мовчала.
— А я знаю, де твій Завойовник, — каже книга рро Плугатаря й Сіяча. — Він зогнив у землі. А мої Плугатар і Сіяч живуть вічно.


 

*******

 

 

Василь Сухомлинський. Щоб кіт мишку не впіймав. Збірка оповідань та казок Василя Сухомлинського. Художнє оформлення Є.В. Запорожець.

 

СЬОМА ДОЧКА

Було в матері сім дочок. Ось поїхала мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.
Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною стали говорити, як вони знудьгувалися за матір’ю.
—    Я скучала за тобою, немов маківка за сонячним промінням, — сказала перша дочка.
—    Я ждала тебе, як суха земля жде краплину дощу,
—    промовила друга дочка.
—    Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, — сказала третя.
—    Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки,
—    щебетала четверта.
—    Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п’ята.
— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона роззула матусю й принесла їй води у ночвах — помити ноги.

 

*******

 


ТЕТЯНКА УСМІХАЄТЬСЯ

Тимка велика радість: є у ньою сестричка Тетянка.
Мама не відходить від колиски, усміхається до Тетянки, а вона все спить або ж плаче. Коли починає плакати, мама бере її на руки.
Тимкові хочеться, щоб Тетянка подивилася на нього. Він схиляється над сестричкою, показує їй ведмедика, а та мовби й не бачить нічого.
— Чому вона не хоче дивитися на мене? — дивується Тимко.
— Вона ще маленька, — відповідає мама, — ось як усміхнеться — тоді вже й на тебе подивиться, й на ведмедика.
Тимко щоранку підходить до Тетянки, як вона прокидається, жде, чи не усміхнеться сьогодні сестричка.
І ось одного ранку вона усміхнулася. Тимко радісно скрикнув:
— Мамо, Тетянка усміхається!
Мама прибігла, схилилася над малою, а вона до неї усміхається.
— Біжи, Тимку, в поле до тата, скажи йому, що Тетянка усміхається.
Побіг Тимко в поле до тата. А тато пшеницю сіє. Біжить Тимко, рукою махає. Зупинив тато сівалку, чекає Тимка. Занепокоївся.
— Тату, Тетянка усміхається! — кричить Тимко.
Тої ж миті у тата звеселіли очі. Він усміхнувся, обняв Тимка й поцілував.
І всі люди, що працювали з татом у полі, теж усміхнулись.


 

********

 


ТИХО, БАБУСЯ ВІДПОЧИВАЄ

Прийшла зі школи маленька Галинка. Відчинила двері, щось хотіла весело сказати мамі. 
А мама посварилася на неї пальцем і шепоче:
— Тихо, Галинко, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.
Галинка тихенько підійшла до столу, поклала книжки. Пообідала й зробила уроки вчити. Читає книжку тихо про себе, щоб не розбудити бабусю.
Відчиняються двері, заходить Оля, Галинчина подружка. Вона голосно й каже:
— Галинко, слухай...
Галинка посварилась на Олю пальцем, як мама на неї, і пошепки мовить:
— Тихо, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.
Сіли дівчатка до столу й розглядають малюнки. А із заплющених бабусиних очей впали дві сльозинки. 
Коли бабуся прокинулась, Галинка й питає:
— Бабусю, а чого ви плакали уві сні?
Бабуся усміхнулась, приголубила Галинку. В її очах світилася радість.


 

********

 


ХТО Ж МУРУВАТИМЕ ПЕЧІ?

Настала осінь. Треба топити, холодно в хаті. Тарасикова мати розтопила в печі, але дрова не горіли.
— Піч треба полагодити, — каже мати. — До діда Трохима піду.
Дід Трохим був єдиний у селі чоловік, що умів мурувати й лагодити печі.
Тарасик із повагою й острахом дивився на велику дідову бороду. 
Дід простукав ручкою кельми стінки слабої печі й сказав:
— Ця піч не грітиме, скільки не лагодь. Другу треба мурувати.
Мати й Тарасик винесли на подвір’я цеглу, печі не стало.
Дід Трохим став класти нову, Тарасик йому допомагав.
— Діду, це правда, що ніхто, крім вас, не вміє у нашому селі піч мурувати?
— Правда, сину, — каже дід Трохим.
— А як вас не стане?
— Не стане — нікому буде й цеглину покласти. Тарасик довго сидів зажурений. 
Потім підходить до діда Трохима й просить:
— Діду, навчіть мурувати піч...


 

*******

 


ЧВАНЬКУВАТА БУКВА

Була собі на світі Мудра Людина. Вона придумала букви. Вирізала їх із березової кори, склала в козубець і думає: "Ось піду завтра до людей і навчу їх читати й писати".
Минула ніч. Зібралася Мудра Людина йти до людей. "Треба, — думає, — розташувати букви в такому порядку, щоб людям легше було вчитися читати". Розкладає букви: а, б, в... 
Думає, як знайти такий порядок, щоб кожна буква підказувала, яка сусідка іде за нею.
Усі букви лежать смирно, чекають на свою чергу. Одне тільки "я" витерпіть не може. Все лізе в руки Мудрій Людині й нагадує про себе: а я куди?
Розгнівалась Мудра Людина й каже: 
— Ну, з тобою лиха не оберешся. Сиди й жди своєї черги.
Та букві "я" нетерпеливиться:
— А чого мене забуваєш?
Подумала Мудра Людина та й каже: — "Я" буде на останньому місці.


 

*******

 

 

ЧОГО МАМА ТЕПЕР ПЛАЧЕ?

У дівчинки Олесі є старший брат Микола. Він працює трактористом.
Прийшов час Миколі в армію.
Проводжаючи сина, мати заплакала. Олеся розуміла, чому плаче мама. Два роки служитиме Микола. Два роки не бачитиме його мама. От вона й плаче. І Олеся заплакала...
Минуло два роки. Прийшла звістка: повертається Микола з армії.
Поїхати мама з Олесею на станцію зустрічати Миколу.
Вийшов Микола з вагона, усміхається. А мати підбігла до нього, обняла й заплакала.
А Олеся не розуміє: чого мама тепер плаче?


 

*******

 

 

ЧОГО СИНИЧКА ПЛАЧЕ?

У хаті край села жили чоловік і жінка. Було в них двоє дітей — Мишко й Оля.
Біля хати ріс високий гіллястий осокір.
— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко. 
— Ой, добре буде гойдатися — зраділа Оля. Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки вірьовку. 
Стали на гойдалку Мишко й Оля та й давай гойдатися.
Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та співає, співає.
Мишко й каже:
— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.
Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі гніздечко синиччине, а в гніздечку пташенята маленькі.
— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Олм.
— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.
— Подумай чого, — відповіла Оля.
Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: "Чого синичка плаче?"


 

*******

 

 

ЧОГО ТИ, ЮРЦЮ, ПЛАЧЕШ?

Це було в одній восьмирічній школі.
За годину до початку занять у школу прийшли чергові — в кожен клас по одному. Чергові витирали пил із парт, мили дошки, поливали квіти.
Черговий восьмого класу хотів переставити стілець біля столу, та ледве доторкнувся, як від нього відпала ніжка.
"От халепа на мою голову, — подумав черговий. — Піднесу стілець у сьомий клас, поміняю".
Тихенько відчинив двері сьомого класу, поламаний стілець поставив, а цілий узяв. Черговий там поливав квіти й не помітив нічого.
Та ось черговий сьомого класу доторкнувся до стільця — й відпала ніжка. Він подумав: "Віднесу цей стілець у шостий клас, поміняю..."
Тихенько відчинив двері шостого класу, поламаний стілець поставив, а цілий взяв. І цього не помітили.
Та ось черговий шостого класу доторкнувся до стільця — і відпала ніжка...
Він одніс поламаний стілець у п’ятий клас, черговий п’ятикласник — у четвертий, четвертокласник — у третій, третьокласник — у другий, а другокласник — у перший клас.
Черговий першого класу доторкнувся ненароком до стільця — і в того відпала ніжка.
Маленький хлопчик стоїть біля зламаного стільця й плаче.
Заходить до класу вчитель. Бачить таке й питає:
— Чого ти, Юрцю, плачеш?
— Та... от стілець ненароком зламав..,
"Які в нас чесні, правдиві діти", — подумав житель.

 

 

*******

 


ЧОГО ЦЕ ДІДУСЬ ТАКИЙ ДОБРИЙ СЬОГОДНІ?

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.
Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити додолу, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. 
Вийшов після дощу в сад — у білій сорочці і голова біла як молоко.
—    Чому це ти сидиш на дереві, виучку?
—    Боюся краплі на вас струсити, дідусю...
—    Злазь, Андрійку...
Дідусь відійшов, Андрійко й зліз із шовковиці. Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. 
"Чому це дідусь такий добрий сьогодні?" — подумав онук.


 

*******

 


ЧОМУ СЬОГОДНІ ЧЕРСТВИЙ ХЛІБ?

У Сергійка тато пекар. Десять років працює він у сільській пекарні. Встає рано-рано, до сходу сонця, і йде на роботу. 
Опівдні з пекарні до крамниці привозять свіжий хліб. І до їдальні шкільної.
Сьогодні Сергійків тато занедужав. Уперше за десять років не встав, не пішов на роботу. Біля його ліжка сидить мама.
— Сергійку, скажи діткам у школі, що сьогодні буде черствий хліб... — тихо мовить батько.
Опівдні дітки ідуть у їдальню.
На столі лежать скибки хліба. Але він черствуватий.
Діти питають:
— Чому сьогодні черствий хліб?
Сергійко й каже:
— Мій тато захворів... Хліб сьогодні буде черствий. А може, й завтра.
Діти беруть скибочки хліба і дивляться, щоб ні крихти не впало додолу.


 

*******

 

 

ЧОРНІ РУКИ

Бабуся місила тісто. Тісто було пишне, м’яке, біте.
— Спечіть мені голуба, — просить Юрась.
Бабусині руки стали ліпити голуба. Ось появилися
крила, тонкі, ніжні. А руки в бабусі чорні, зморщені, з висохлими пальцями. Не може онук очей відвести од них — наче вперше побачив бабусині руки.
Дістала бабуся голуба з печі, поставила перед онуком. А його і їсти жалко: білий, пишний, немовби ось-ось злетить.
— Бабусю, — питається Юрась, — чого руки у вас чорні-чорні, а голуб білий-білий?
— Якби в мене руки були білі, то не було б ні тіста, ні голуба, — тихо сказала бабуся.
Юрась і задивився на голуба. Потім каже:
— Дайте мені лопату, бабусю.
— Нащо?
— Піду в сад копати землю.
— Навіщо ж її зараз копати?
— Щоб руки почорніли.
— Бери, Юрасю, лопату.


 

*******

 

 

ЩОБ КІТ МИШКУ НЕ ВПІЙМАВ

Маленькій Олі мама читала книжечку. В книжечці розповідалося про дивні речі.
Була собі на світі мишка-норушка. Вилізла вона з нірки погуляти. А за нею погнався кіт вусатий. Мишка злякалась — та в нірку. 
Тремтить мишка в нірці, від страху дрижить, а кіт біля нори сидить.
На цьому й кінчилась казка.
Оля й питається мами:
— А що далі було? Не впіймав кіт мишки?
— Хтозна, — каже мама. — Кіт біля нори сидить, а мишка в норі.
Ніч. Усі полягали спати. Книжечку про кота й мишку мама на столі поклала. Не спиться Олі. 
"Це ж мишка в книжечці, — думає вона. — Вискочить із книжечки, побіжить, а кіт вусатий її й упіймає".
Встала Оля тихенько, взяла книжечку про мишку та й заховала її в шафу. Щоб кіт не впіймав.


 

********

 

 

Василь Сухомлинський. Щоб кіт мишку не впіймав. Збірка оповідань та казок Василя Сухомлинського. Художнє оформлення Є.В. Запорожець.

 

ЩО НАЙТЯЖЧЕ ЖУРАВЛЯМ

Тихого осіннього вечора на узліссі сіли відпочити журавлі. Вони летіли в теплий край. Сонце вже зайшло, то й заночують.
Притулились журавлі до білокорої берези та й курличуть щось тихо-тихо. Береза прислухається, хоче зрозуміти, про що вони гомонять.
— Куди це ви летите, журавлі? — питається Береза.
— У теплий край, — відповідають журавлі.
— Ой, зима, зима... — бідкається Береза. — Вже й у мене листя осипається... Мабуть, далека й тяжка вам дорога, журавлі?
— Дорога тяжка, — відповідає найстарший Журавель. — Та не дорога нам найтяжча.
— А що ж вам найтяжче? — дивується Береза.
— Найтяжче нам жити кілька місяців на теплій ріці. Називається вона Ніл. Немає там ніколи зими. Нічно цвітуть квіти...
— То чому ж там найтяжче? — ще більше дивується Береза.
— Бо то не рідна земля, — каже найстарший Журавель, — бо немає там тебе, білокора Березо.


 

********

 

 

ЩОБ НЕ НАКОЛОВСЯ

Дівчинка Зоя гуляла в саду. Вона підійшла до акації. На акації гострі-прегострі колючки.
Над акацією літає барвистий метелик. Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку — що ж тоді буде!
Підійшла Зоя до акації. Зломила одну колючку, другу, третю.
Мама побачила й питає:
— Що ти робиш, Зою? Навіщо колючки зламуєш?
— Щоб метелик не наколовся, — відповіла Зоя.


 

*********

 

 

Василь Сухомлинський. Щоб кіт мишку не впіймав. Збірка оповідань та казок Василя Сухомлинського. Художнє оформлення Є.В. Запорожець.

 

ЯК ВИЗВОЛИТИ ДЖМЕЛЯ?

Залетів у клас джміль — жовтии, як мед, волохатий. Довго літав, припав до вікна. Бився в шибку, плакав, а вилетіти не зміг.
Коли діти прийшли до школи, він тихо лазив по шибці. Час від часу пробував злетіти, та не було сили. 
От повзає він по шибці. Ніхто не звертає уваги на бідного джмеля, тільки найменша дівчинка дивиться на нього пильно-пильно.
Хочеться Ніні підійти до волохатого, взяти його на долоню, підняти до відчиненої кватирки й випустити.
Жде Ніна перерви, не діждеться.

Хоч би скоріше час ішов.
Хоч би швидше пролунав дзвоник.

 

 

************

 

 

Василь Сухомлинський. Щоб кіт мишку не впіймав. Збірка оповідань та казок Василя Сухомлинського. Художнє оформлення Є.В. Запорожець.

 

ЯК ДЖМІЛЬ НАГОДУВАВ БДЖОЛУ

У конюшини квіти — мов дзвіночки. Але дуже довгі. Десь у глибині дзвіночка стоїть кухлик із солодким конюшиновим нектаром. 
Прилетіла на дзвіночок Бджола, спробувала дістати своїм хоботком, та дарма.
Сидить Бджола й плаче. Коли це летить Джміль — "Ж-ж-жу..."
Розповіла йому Бджола про своє горе.
— Добре, я допоможу, — каже Джміль.
Послав у конюшиновий дзвіночок свій довгий хоботок. Висмоктав нектар із кухлика.
Підлетіла до нього Бджола, простягла свій хоботок до Джмелиного. Джмелик дав їй півкухлика. Подякувала Бджола та й полетіла.
З того часу Джміль і Бджола приятелюють.


 

********

 

 

ЯК ДІВЧИНКА ОБРАЗИЛА БУКВАРЯ

Дівчинка пішла в школу. Мама дала їй Буквар. Новенький, із барвистими малюнками. Швидко навчилась Дівчинка читати. Та й закинула його. Лежить Буквар поміж давніми газетами. Боляче йому.
Якось прийшла Дівчинка із школи, поклала ранець, пообідала. Відкрила ранець, вийняла книжку з червоними вітрилами на обкладинці й читає. 
Коли чує, хтось говорить тоненьким-тоненьким голосом, як маленьке дитя:
— Чого ти про мене забула, Дівчинко? Я ж навчив тебе читати.
Здивувалася Дівчинка: як це Буквар заговорив?
Вийняла його з-під газет. Стало їй жаль Букваря — витерла пил із його обкладинки й каже:
— Пробач мені, Букварику. Я все життя буду пам’ятати, що ти навчив мене читати.
Поставила Дівчигка Букваря на полиці. Від того часу він стоїть поруч із найцікавішими книгами.


 

 

********

 

 

Василь Сухомлинський. Щоб кіт мишку не впіймав. Збірка оповідань та казок Василя Сухомлинського. Художнє оформлення Є.В. Запорожець.

 

ЯК ЇЖАЧОК ПІЧ ЗМУРУВАВ

У їжачка було гніздо. А їжачиха й каже їжакові:
— Узимку буде холодно нашим діткам. Змуруй піч. Наробив їжак цегли і склав піч. Принесла їжачиха дров. Запалили в печі. Стало в гнізді тепло, їжаченята раді, стрибають, граються. Полізли на теплу піч, казки розповідають. Так і поснули. 
А за вікном — завірюха, мороз тріщить, дерева від вітру стогнуть, пташка біля ополонки плаче.

 

 

*******

 

 
ЯК МЕТЕЛИК НАПИВСЯ БЕРЕЗОВОГО СОКУ

Ще в затінку під деревами лежав сніг, а маленький Метелик, якого збудило весняне сонечко, вилетів зі своєї зимової хатки. Летить він і відчуває: голова паморочиться від слабості. 
"Ось, — думає Метелик, — знайду пахучу квітку й нап’юся солодкого соку. Зараз голова й перестане паморочитись".
Але квітів ще немає. Один тільки голубенький пролісок виглядає з землі. Зрадів Метелик. Сів на голубеньку квіточку, а на ній солодкого соку немає. Холодна вона.
Летить знову Метелик. Уже й силоньки немає, ось-ось крильця складе й упаде на землю.
Аж чус Метелик ласкавий голосок:
— Лети до мене. Це я, Береза білокора. Дам тобі крапельку соку.
Прилетів Метелик до Берези. Дивиться — з тріщинки витекла крапля соку. Напився Метелик. Весело махнув крильцями.
— Дякую, — каже Метелик, — ти врятувала мене від голоду.


 

********

 

 

ЯК НІНА НЕ ЗЛЯКАЛАСЯ ГУСАКА

Ніна з острахом глянула на гусака. Який він великий і страшний, який у нього довгий дзьоб.
Боязко оглядаючись, вона зійшла зі стежки, щоб його обминути. А гусак витягнув шию, зашипів, підбіг до Ніни й ущипнув за ногу. Гуси весело ґелґотіли.
Ніна заплакала й утекла додому.
Вона розповіла мамі, як на неї напав гусак.
Мама сказала Ніні:
— Не треба боятися, він і не нападатиме. Дивись сміливо, йди прямо на нього, не обминай.
Ніна знову пішла тією самою стежкою. На стежці сидів гусак, а поруч із ним — гуси й гусенята, Ніна сміливо дивилася на гусака. Він сидів на стежці й ніби чекав, що ж воно буде.
А Ніна ішла прямо на нього й думала: "Не боюсь я тебе".
Гусак злякався й побіг оглядаючись, а за ним поковиляли гуси й гусенята.
А Ніна сміливо йшла стежкою.
Гуси про щось тривожно заґелґотали.


 

*******

 

 

ЯК НОСИЛИ ПІВНИКА ПРОДАВАТИ

Жили собі у бабусі Марії онучок Юрко і півник Панько. Були вони великі друзі. Рано-вранці Панько співав "Ку-ку-рі-ку" — і Юрко прокидався. 
Хлопчик ніс Панькові жменю пшона. Півник клював пшоно і дякував Юркові.
Та ось прийшла оіда: не вродив хліб, нічого півникові їсти. Посадила бабуся Марія півника Панька в корзинку й понесла на ярмарок продавати.
Несе бабуся Марія корзинку, Панько виглядає, гребінцем червоним хитає, а Юрко йде слідом і плаче.
Дійшли до Кленового мосту, сіли спочивати. Бабуся задрімала, а Юрко взяв півника й випустив на дорогу. Побіг півник додому.
Прийшли бабуся Марія з Юрком на ярмарок. Стала бабуся в пташиний ряд, до корзинки — а півника й немає.
Зраділа бабуся Марія, обняла Юрка й поцілувала.
Веселі поверталися бабуся й онучок із ярмарку.
— Ділитимемо із Паньком кашу, а не понесемо його продавати, — сказала бабуся Марія, коли вони підійшли до воріт.
— Я й борщ їстиму, — сказав Панько, почувши бабусині слова.


 

********

 

 

ЯК РІКА РОЗГНІВАЛАСЬ НА ДОЩИК?

Загордилася Ріка:
— Дивіться, яка я широка, повновода, які в мене зелені береги. І сонечко в мені відбивається, як у дзеркалі, і дерева високі, і небо блакитне.
Коли це небо затяглося хмарами й пішов сірий Дощик. День іде, другий, третій. Стала сіра Ріка, сірі стали береги. Посірів увесь світ, Розгнівалась Ріка:
— Доки ти хлюпотітимеш, нещасний? Через тебе я стала потворна.
Дощик і каже:
— Якби не я, сіренький, не була б ти широка, повно-вода.
Ось так і нам не треба забувати, звідки ми.


 

********

 

 

ЯЛИНКА ДЛЯ ГОРОБЧИКІВ

За три дні Новий рік, а Вітько хворий в постелі лежить. Поставила мама перед ліжком ялинку, повісила на неї чимало прикрас, цукерки, яблука. Увечері засвітились на ялинці лампочки.
Настав ос ганній перед Новим роком ранок. Подивився Вітько у вікно. Побачив трьох маленьких горобчиків. Скачуть, їсти шукають. Жаль стало йому пташок.
— Мамо, — каже Вітько, — влаштуймо і горобчикам ялинку.
— Як? — подивувалась мама.
— Гляньте як, — відповідає Вітько.
Застромив гілку ялинки в коробку з-під цукерок, насипав зерна і крихт.
Винесла мама ту маленьку ялинку й поставила на подвір’ї.
Побачили горобчики, прилетіли до зерна, бенкетують, весело цвірінькають.
Ну й радісний був Новий рік у Вітька!


 

*******

 


ЯРОК ЧЕРЕЗ ДОРОГУ

Андрійко й Ніна поверталися зі школи. Дорогу їм перепинив ярок. Пригріло сонце, розтанув сніг, і ярком потекла вода.
Бурхливо шумить потік. Стоять перед ним Андрійко й Ніна.
Ось хлопчик перебрів через потік і став на тому березі. Оглянувся — й соромно йому стало. Він у чобітках, а Ніна в черевичках. Як же вона перебреде?
"Ой, недобре я зробив, — подумав Андрійко. — Як не побачив, що Ніна в черевичках?" 
Він перебрів назад і каже:
— Це я хотів узнати, чи глибоко, бо переправлятися будемо разом.
— Як? — здивувалась Ніна. — Я ж у черевичках.
— Чіпляйся мені на спину, — сказав Андрійко. Піна почепилася Андрійкові на спину, й він її переніс.

За матеріалами: Сухомлинський Василь Олександрович. Вогнегривий коник: Казки. Притчі. Оповідання. Упорядник і передмова О.В. Сухомлинської. Друге видання. Художнє оформлення Є.В. Запорожець. Київ, видання "Вікар", 2008, стор. 46 - 82.

 

 

  Більше творів Василя Сухомлинського на "Малій Сторінці":

Василь Олександрович Сухомлинський - видатний український педагог, письменник і публіцист.У 1926 - 1933 роках В.О. Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв в колгоспі на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий.

Останні коментарі до сторінки
«Збірка оповідань та казок Василя Сухомлинського "Щоб кіт мишку не впіймав" (читати та завантажити)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka