Василь Сухомлинський. Ілюстрована збірка оповідань та казок "Пшеничний колосок"

 

 

Василь Сухомлинський

ПШЕНИЧНИЙ КОЛОСОК

Оповідання та казки (збірка)

 

Жив на світі педагог, учений, письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Він дуже любив дітей і написав для них багато-багато оповідань та казок про ласкаве сонечко і м’яку зелену травичку, про працелюбних мурашок і веселого метелика, про зайчика-хвалька та голосистого півника, про ласкаві мамині руки і добру бабусю. Він писав казки про доброту, бо сам був доброю людиною і дуже хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тата і маму, рідну домівку, нашу велику і прекрасну Батьківщину з її широкими луками, густими лісами, безмежними ланами. У цій книжечці ви познайомитеся з веселими жабенятами, маленькими курчатами, з хвалькуватим, півником, з синичкою та шпаком... Хай усі вони стануть вашими друзями.

(Ганна Іванівна Сухомлинська)

 

 

 

 

Завантажити текст оповідань та казок Василя Сухомлинського зі збірки "Пшеничний колосок" (txt.zip)

 

 

 

 

 

 

МЕТЕЛИК

Метелик народився ввечері. Злетів він зі свого листочка. Сонце вже сховалося за обрій. Летить метелик, дивиться з подивом на квіти, на місяць. Раптом бачить щось яскраве, світле. «Це, мабуть, сонце»,— думає метелик. Поспішає до нього. А то не сонце, а лампочка.
— Не поспішай, метелику, зупинись. Бо тільки-но доторкнешся до неї — згориш.

 

***********

 

 

 
ОСІНЬ ПРИНЕСЛА ЗОЛОТИСТІ СТРІЧКИ

Ростуть над ставком дві берези. Стрункі, високі, білокорі. Опустили берези зелені коси. Віє вітер, розчісує їх. Тихо шелестять листям берези. То вони про щось розмовляють.
Однієї ночі стало холодно. На траві заблищали білі кристалики льоду. Прийшла до беріз осінь. Принесла їм золотисті стрічки. Вплели берези стрічки в зелені коси. Зійшло сонце. Розтопило кристалики льоду. Подивилося сонце на берези й не впізнало їх — у зелених косах золоті стрічки. Сміється сонечко, а берези сумують.
 

 

***********

 

 

 

ПЕРШИЙ ЛЬОДОК

Вчора ввечері на ставку хлюпотіли хвилі. А сьогодні мороз: ставок узявся першим льодком. Тоненький, прозорий льодок. А під ним плаває маленький карасик. Пливе карасик, хоче глянути на берег, а льодок не пускає. Дивується карасик: «Що ж це таке?»
 

 

**********

 

 

 
 
ПИХАТИЙ ПІВЕНЬ

Ходить півень по подвір’ю. Побачив райдугу барвисту на небі. Побачив і сміється:
— У мене хвіст такий само барвистий — кращий, ніж райдуга.
Та ось пішов дощ. Замочив пихатому півневі хвоста. Звис хвіст аж до землі. Соромно стало півневі. Втік він на сідало й більше ніколи не хвалився.

 

***********

 

 

ПРО ЩО ДУМАЛА МАРІЙКА

Діти гралися в піжмурки. Це така гра, коли всі ховаються, а один шукає. Той, хто шукає, мусить знайти всіх.
Заховалася маленька синьоока дівчинка Марійка під високою вербою й чекає. Шукає хлопчик Коли.
Ось він знайшов Ларису. Скрикнула Лариса, засміялася, вибігла зі схованки.
Потім знайшов Коля Петрика. Скрикнув Петрик, засміявся і теж вибіг зі схованки.
Бігають діти, сміються, а Марійки ніхто не шукає.
«Чому ж це про мене забули?» — думає Марійка.
Прикро стало Марійці. Думає вона:
«Стоятиму під вербою літо, стоятиму осінь, зиму стоятиму. Засну, вкриє мене сніг і пробудить весна. Стану тоненькою вербичкою, шукатимуть мене тато й мама, шукатиме Коля, шукатиме Лариса, шукатиме Петрик. Ніхто не знайде мене і всі сумуватимуть».
Так думала Марійка, і від цієї думки з очей її на траву впало дві сльозини. Та в ту мить, коли сльозини торкнулися зеленої трави, хтось доторкнувся до Ма- рійчиної руки. То був Коля. Він таки шукав Марійку і знайшов. 

 

 

*************

 

 

 

ПШЕНИЧНИЙ КОЛОСОК

Сергійків старший брат Максим пішов служити в Радянську Армію. Незабаром надіслав додому листа. Пише, що служить далеко-далеко, біля самого моря. А там усе не таке, як удома: скрізь каміння, і море безкрає, суворе.
«Сергійку,— пише брат.— Піди в поле, зірви колосок пшениці, поклади в конверт і надішли мені».
Пішов Сергійко. Зірвав колоска й замислився: що в ньому, в цьому колоску? Навіщо він братові?
Поклав Сергійко колоска в конверт. І написав:
«Колоска я зірвав на ниві, що починається за нашою хатою». І як написав це — відразу ж збагнув, чому брат колоска просив.

 

*************

 

 

 

ФІАЛКА І БДЖІЛКА

Подружили бджілка і фіалка. Фіалка в полі дивилась на світ своїм радісним фіолетовим оком. А бджілка жила у вулику. Багато разів на день прилітала бджілка до фіалки — брала пилок і нектар. Раділа фіалка своїй подрузі.
Та ось прилетіла бджілка, дивиться, а фіалка закрила свою квітку, схилила журливо голівку.
— Чому це ти, фіалко, зажурилася, чому квітку свою закрила? — питає бджілка.
— Ой, лети, бджілко, додому, бо негода наближається. Буде великий дощ.
Прилетіла бджілка додому. І справді, пішов дощ. 

 

 

***********

 

 

 

ЧОМУ МАМА ТАК ХВАЛИТЬ?

Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шести-річна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.
Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.
Люда нагодувала курей і полила квіти. А потім думає:
«Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине».
Зварила Люда борщу, попробувала. Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.
Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:
— Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.
Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ, він несмачний. Думає Люда:
«Чому ж мама так хвалить?»

 

*************

 

 

ШПАК ПРИЛЕТІВ

Був тихий весняний ранок. Ще не зійшло сонце, тільки небо на сході стало рожевим.
На голій гілочці клена голосно заспівав шпак. Він тільки-но прилетів з далекого теплого краю. Знайшов свою шпаківню, сів біля неї й радісно сповістив:
— Я вже прилетів! Весна настала!
Снів шпака почув у своєму гнізді горобець. Він спав під стріхою в теплому кубельці. Йому не хотілося рано вставати. Та, почувши шпака, горобець стурбувався. Він розбудив горобчиху, що спала в сусідньому кубельці, й сказав:
— Шпак прилетів. Тепер нам доведеться раніше вставати. Бо за шпаком важко буде якусь їжу роздобути. Він скрізь устигне першим.
Горобчиха зітхнула й відповіла:
— Спасибі шпакові, що будитиме тебе, ледаря. 

 

************

 

 

 
 
ЩО НАЙСМАЧНІШЕ?

Діти влаштували на дереві годівницю для пташок.
Щодня приносили соняшникове насіння, пшеницю. А синичкам — шматочок сала. Ось і сьогодні повісили сало на ниточку.
Прийшов у садок Дмитрик. Йому дуже хотілося побачити, як снідає синичка. Сів біля вікна й дивиться. Прилетіла синичка, сіла біля шматочка сала і дзьо¬бає. Дзьобне й защебече. Дзьобне й защебече.
«Це вона дякує за сало»,— думає Дмитрик.
Захотілося Дмитрикові принести синичці чогось ще смачнішого. Він дуже любив вареники з сиром. Приніс Дмитрик вареника і поклав на годівницю. Не знав Дмитрик, що синички вареників не їдять. 
  

 

***********

 

 

 
ЩОБ МЕТЕЛИК НЕ ПОКОЛОВСЯ
 

Маленька дівчинка Зоя гуляла в саду. Вона підійшла до акації. На акації гострі-прегострі колючки.
Над акацією літав барвистий метелик. Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку — що ж тоді буде?!
Підійшла Зоя до акації. Зломила одну колючку, другу, третю.
Мама побачила та й питає:
Що ти робиш, Зою? Навіщо колючки зламуєш?
— Щоб метелик не поколовся,— відповіла Зоя.
— Це дуже добре, що ти метелика жалієш,- сказала мама,— але ж і акація без колючок жити не зможе.

 
 

*******

 

 

 

 

 

ЯК БДЖІЛКА ЗНАХОДИТЬ КВІТКУ КОНВАЛІЇ

Вилетіла з вулика бджілка. Літає над пасікою й дослухається. Чує, десь далеко-далеко дзвенять голосні дзвіночки. Летить бджілка на музику дзвіночків. Прилітає до лісу. А то дзвонять квітки конвалії. Кожна квітка — маленький срібний дзвіночок. Усередині зо¬лотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу — лунає дзвін, аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе бджілку. Прилітає бджілка, збирає з квітки пилок та й каже:
— Дякую, квітко...
А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає голівку. 

 
 

****************

 

 

 

ЯК ЗДИВУВАВСЯ МУРКО

В однієї бабусі був старий-престарий кіт Мурко.
Лежить Мурко на подвір’ї, на сонечку вигрівається. Заплющив очі, спить, поклавши голову на лапки. Тільки хвостом махає, мух відганяє.
На подвір’ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало. Побачивши кота, курча замовкло. Підійшло тихенько до кота, притулилось до нього й очі закрило. Тепло йому біля кота.
Кіт Мурко почув, що хтось до нього притулився. Відкрив очі, побачив курча. Здивувався кіт Мурко: ну й сміливе ж курча!
Дивиться кіт Мурко на курча з подивом і не знає, що йому робити. Чи злякати курча, щоб воно втекло, чи нехай собі гріється? 
 

*************

 

 

 

ЯК ЗЛЯКАВСЯ ЮРКО

Увечері мама сказала Юркові:
— Піди в сад, принеси яблук.
Юрко пішов у сад. Заліз на яблуню, нарвав яблук і вже зібрався було йти додому. Раптом побачив під яблунею щось кругле й чорне, мов клубочок. Клубочок ворушився.
«Що воно таке?» — здивувався Юрко. Нахилився до клубочка, доторкнувся до нього рукою, а він колючий. Злякався Юрко, аж скрикнув. Випустив з рук яблука й побіг додому. Розповів мамі про колючий клубочок. Мама сміється:
— Та то ж їжак!
Пішов Юрко в сад, щоб яблука забрати, а їх уже під яблунею немає. Довелося знову на яблуню лізти.
Соромно Юркові. Захотілося йому ще раз побачити їжака. Думає Юрко: «Тепер я його не злякаюсь».
Та їжака вже не було. Де ж він подівся?

 

************

 

 

ЯК КІТ РИБУ ЛОВИВ

 

Сів кіт на березі ставка. Думає:
«Рибку половлю».
Бачить, далеко від берега плаває рибка, а до берега не пливе,
— Чому ти, рибко, не пливеш до берега? — питає кіт.
— А як ти підеш, коте, додому, тоді я припливу до берега,— відповідає рибка.
Іде берегом маленький хлопчик та й питає:
— Що це ти, коте, рибку ловиш?
— Та ні,— відповідає кіт.— Гріюся на сонечку.

 

 

************

 

 

 

ЯК КОТОВІ СОРОМНО СТАЛО

Вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка. Раптом чує — горобці зацвірінькали. Принишк кіт, насторожився. Тихенько почав пробиратися до паркана. А там сидять горобці.
Підповз аж до паркана та як стрибне. Хотів горобця схопити. А горобчик — пурх та й утік. Кіт перелетів через паркан та в калюжу й упав. Вискочив мокрий, брудний.
Іде кіт додому. Соромно йому. А горобці позліталися з усього подвір’я, літають над невдахою і цвірінькають. То вони сміються з кота.

 

 

**********

 

 

 

ЯК МЕТЕЛИК ПЛАВАВ У СТАВКУ

Летів білий метелик над ставком. А хтось кинув у воду червону квітку. Пливе квітка. Побачив метелик червону квітку. Сів на неї, сидить, крильцями водить. Квітка пливе, і метелик пливе.
Летить ластівка над водою, дивується: «Що це таке? Як метелик навчився плавати?» Доторкнулась ластівка крилом до води. Сколихнулась вода, сколихнулась квітка, загойдався метелик. Весело йому пливти в ставку. 

 

 

***********

 

 

ЯК ПЕТРИК РОЗГНІВАВСЯ

Маленькому Петрикові п’ять років.
Тато розповів йому про подвиг молодого воїна в роки війни з фашистами. Воїн був тяжко поранений, та не кинув зброї. Він стріляв з кулемета і знищував ворогів.
Петрик пішов на берег ставка. Він відрізав гілочку бузини, щоб зробити сопілку.
Порізав палець. Стало боляче, потекли сльози.
Петрикові було жалко пальця, жалко самого себе. Та раптом він пригадав подвиг радянського воїна, і йому стало соромно.
Петрикові хотілося, щоб очі не плакали, а вони плакали.
«Невже я такий слабкодухий?» — подумав хлопчик.
Він розгнівався сам на себе.
Від гніву очі перестали плакати.
І палець вже не болів. 

 

************

 

 

ЯК СИНИЧКА БУДИТЬ МЕНЕ

Щойно посвітлішає, за вікном, прилітає маленька жовтогруда пташка. То — синичка. Шапочка в неї чорно-оксамитова, щічки біляві. На зеленкувато-сірих крильцях кожна пір’їнка ніби пензликом намальована. Синичка стукає гострим дзьобиком у заплакану шибку. Заглядає агатовим оченятком у кімнату. Розвиднюється, я піднімаюся з ліжка, виношу шматочок посоленого сала. Синичка дзьобає сало й співає: «Пінь- пінь». Це вона говорить: «Дякую, завтра вранці я знову прилечу».

 

 

Більше творів для дітей від Василя Сухомлинського на нашому сайті: