Публікації за тегом: Казки

"Одного разу ліфт поламався, і Стасці довелося йти пішки до своєї бабусі на восьмий поверх. Було це увечері, і лампочки на сходах не світилися. А в темряві, подумала Стаска, запросто можуть водитися страховиська. Але Стаска була дівчинкою хороброю, а тому страховиськ вона хоч і боялася, проте вирішила їх про всяк випадок трохи полякати." (Марина та Сергій Дяченки)

"Серед Казкового Лісу здіймалася висока Скеляста Гора, і на захмарній вершині тієї Гори у розкішному Мармуровому Палаці жила родина гологолових і голошиїх грифів-кондорів, найбільших і найсильніших птахів світу. Родина невелика, всього троє: Грифон Грифонович Кондор, його дружина Грифонія Грифонівна та синок Грифа. Грифон Грифонович був Президентом Пташиної Республіки. Хоча ніхто його, чесно кажучи, на цю посаду не обирав. Та коли проголосили Республіку, не було аніякісінького сумніву, хто буде Президентом. Адже всім відомо, що Президентом завжди обирають найрозумнішого і найдостойнішого. А такими, як правило, вважають себе найсильніші. І сорока Скрекекулія без усяких виборів облетіла всю Пташину Республіку і всім сповістила, хто віднині Президент..." (Всеволод Нестайко)

"Ось так починається казка:
Було королівство Будьласка.
Сусіда-король з королівства Ану́
Почав з ним таємну, підступну війну.
На вулицях міста-столиці
З’явились насуплені лиця..."  (Галина Малик)

"Василь Тимофійович побачив, що Петрик торкається клавішів, зістрибнув з підвіконня і влаштувався на своєму килимку під роялем. Кіт дуже любив музику. Коли його друг грав гами, Василь Тимофійович завжди сидів спокійно — хтось міг би подумати, що він спить. А тільки-но Петрик починав грати його улюблену мелодію, він чекав, коли розлетяться всі короткі ноти, і підспівував довгим звукам. Так було на початку і в кінці твору. А в середній частині, коли в басах звучала одна тривожна нота, кота наче накривало хвилею суму і на очах його з’являлися сльози. Василь Тимофійович любив дивитися на вулицю..." (Ніна Найдич)

 

У цьому розділі знайдете віршовані та прозові казки Лесі Українки: "Давня казка" (поема-казка), "Про Оха-чародія", "З казочки дядька Лева"; "Лелія", "Метелик", "Біда навчить".​

 

 

 

 

 

 

«Література для мене – це життя. Писати почала, відколи себе пам’ятаю. Мабуть, разом із малюванням, яке теж дуже любила. У власній творчості прагну поєднати багато складників, досягнути максимальної динамічності та ємкості сюжету, легкості й образності мови, правдивості, життєвості відображення, свіжості образів тощо. Хто зна, можливо, колись це і вдасться? Чим є для мене дитяча література? «Не відокремлюю дитячої літератури від «дорослої». Дитиною зображала з ляльками велику маму, зараз – по-дитячому прагну якогось вигаданого загадкового і захищеного світу – де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорослістю в кожній людині?..» (Марина Павленко)

До книги Марини Павленко "Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині" увійшли такі казки (усі вони зібрані тут, в одній добірці):

- Мандрівниця мимоволі (Казка про Казку)
- Хатка для Нехайка (Н е д б а л а  казка)
- Баба Віхола (Н е о б е р е ж н а  казка)
- Перевізник Микита (Н е й м о в і р н а  казка)
- Лілея (З а б у д ь к у в а т а  казка)
- Мельниківна (В е р е д л и в а  казка)
- Півтора бажання (О щ а д л и в а  казка)
- Як Реготушка врешті зажурилася (С м і х о т л и в а  казка)
- Удова й два сини (Т е р п л я ч а  казка)
- Хлопець, який нарешті переміг свій страх (П о л о х л и в а  казка)
- Золота шабля (М о т о р о ш н а казка)
- Мандрівниця повертається.

"Мишкові миші" Галини Вдовиченко -  казка про різних мишей, яким доведеться порозумітися й  посваритися, нареготатися й побитися - перш ніж вони створять супер-пупер мишачий рок-бенд... Дивіться та слухайте казочку, яку для вас читає Фоззі.

"Колись дуже давно Папуга не вмiв розмовляти. А навчитися йому дуже хотiлося.  Полетiв вiн до великого болота, в якому лежали бегемоти. "Яке гарне болото!" — казали вони i занурювалися у те болото по самiсiнькi очi. Папузi болото зовсiм не подобалося. Але, щоб навчитися розмовляти, вiн повторював за бегемотами..." (Галина Малик)

Дитячі віршики Галини Малик з ілюстраціями: "Королівство Ану", "Капелюх", "Запросини", "Неділя та будень", "Веселий сніг", "Я морозу не боюсь", "Ізянські лозарі", "Неслухняний дощик", "Капітан", "Аптека", "Пілот", "Боягуз", "Бах і Бух", "У Карпатах", "Ходить чутка", "Ой!", "Дивний звір", "Медальйон і бульйон", "Троку-Фроку-Брик", "Уявляєш?".

"Жила собі Цяточка. Була вона маленькою і почувалася добре.  Одного дня вона побачила біля себе іншу цяточку. Від цього їй стало радісно і захотілося дружити. Нову цяточку звали Ляпкою. Вони перезирнулися, і так почалася їхня дружба. Незабаром Цяточка помітила, що коло них з’явилася велика Цятка. Вона ставала дедалі більшою й наближалася до її подружки. Цяточка поспівчувала подрузі. Адже велика Цятка може поглинути її! Однак Цятка не поглинула Ляпку, а обійняла її і почала з нею приятелювати..." (Катерина Єгорушкіна)

 

"Угода" – це уривок з повісті-казки українського письменника Володимира Рутківського «Гості на мітлі», в якій поряд із сучасними школярами діють персонажі із народних казок, вчить чесності, справедливості, бережливому ставленню до природи.

"Дракон Омелько понад усе на світі любив розповідати казки. Але усі, крім його дружини дракониці Килини, перелякано втікали від нього. Проте згодом в Омелька все ж з’явилися слухачі: жаби Кумка та Гамка, зайчик Сашко, лосі Ось, Осьось та Лосось. Друзі любили не тільки слухати, а й обговорювати казки дракона. Джини — істоти загадкові й навіть дивакуваті. Бо хіба буде нормальне створіння, хай навіть казкове, жити в старій лампі чи у тісному глеку? Та ніколи у світі! А джини ще й як живуть — і то тисячами років. Ці могутні чарівники могли б легко начаклувати собі просторі палаци чи хоча б трикімнатні квартири з балконами. Аж ні, протискаються у глиняні глеки через вузькі горловини..." (Сашко Дерманський)

"Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками. Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка... Хлопчикові стало жалко липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі. Минуло багато-багато літ. Хлопчик виріс, став дорослий. І діти його повиростали..." (Василь Сухомлинський)

"Цю історію на Святвечір любив оповідати мій дідусь... Не тепер і не колись жила собі в нашому містечку одна сім’я: тато, мама і троє діток — Тарасик, Настуня та Ільчик. У їхній привітній оселі завжди було багато радості і сміху. Яких лишень забав не вигадували вони — і «князівна», і «чіт-нечіт», і «скіки-скіки», і, звичайно ж, «смішний телефон». А на свята їхній татусь наймав бри́чку із золотогривим конем, і вони всі разом їхали за місто до лісу..." (Іван Малкович)  

 

 

 

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)

"В одному прадавньому лісі жило маленьке звірятко — Невідомо-Хто. Воно мало таку ніжну й тонку шкіру, що на сонці крізь неї просвічувалося тремтливе серденько. Крапля дощу чи листок, що зривався з дерева й падав на Невідомо-Кого, завдавали йому неабияких прикрощів. І тому Невідомо-Хто весь час ховалося у своїй нірці під жму́тком торішнього листя. Одного разу Невідомо-Хто вирішило: «Не можу так більше жити!» — і вийшло на прогулянку..." (Ірен Роздобудько)

У захоплюючій повісті Сашка Дерманського "Чудове Чудовисько" розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...

 

"Третій сніг" (уривок), "Як подружитися з Чакалкою" (мізансцена з п’єси для дитячого театру), повісті-казки "Стефа і її Чакалка" та "Вісім днів із життя Бурундука", повість "Кабан дикий – хвіст великий", кілька віршів зі збірок "Лякація", "Чупакабра та інші зайчики. Усе солодший сад", "М’яке і пухнасте" та інші казкові твори Івана Андрусяка представлені на "Малій Сторінці".

"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)