Публікації за тегом: Казки

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)

Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».

Наталя Забіла - улюблена українська письмениця усіх малюків України. Її цікаві вірши, казки, оповідання знають всі діти. Народилася Наталя Львівна 5 березня 1903 року у Петербурзі. У ії родині любили мистецтво – живопис, музику, літературу. Мати часто читала дітям вірші, які знала напам'ять. Тому Наталя змалку цікавилася літературою. У 1917 році майбутня письменниця разом із сім'єю переїхала в Україну, до селища Люботина, що на Харківщині. Тут пані Наталя працювала вчителькою. У 1924 році, коли Наталя Забіла ще  вчилася в Харківському інституті народної освіти, вона надрукувала свої перші вірші. Потім все частіше її вірші стали з'являтися на сторінках багатьох українських газет та журналів. А згодом вийшли друком і перші її книжки.  Майже всі книги Наталі Забіли написані для юних читачів, але і старше покоління із задоволенням читає-перечитує її чудові твори.

"Книжки повинні «працювати», а не стояти на полиці. Повинні вражати й давати «друге дихання». У доборі власної домашньої бібліотеки керуюся мудрою заувагою письменниці Люсі-Мод Монтгомері: як у своє життя ти маєш впускати тільки «споріднені душі», так і у свою хату треба «впускати» лише «споріднені книжки»…  Ті, які будеш перечитувати, вкотре насолоджуючись і надихаючись." (Марина Павленко) 

 

Великодні казочки для дітей, що увійшли до цієї добірочки, написали Леся Храплива-Щур, Зірка Мензатюк, Ірина Мацко, Петро Волиняк, Оляна Рута, Леонід Полтава, Марія Солтис-Смирнова, Андрій М’ястківський, Людмила Дорош, Юлія Хандожинська, Євген Дмитренко​.

"Отсі байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро. Багато такого ви почуєте в устах наших бабусь та дідів, а мало хто й подумає про те, що, оповідаючи ті байки, ми повторяємо тільки те, що перед тисячами літ повидумували мудрі люди в Вавілоні, в Єгипті, в Індії та в Греції. Тільки недавно вчені мужі, повіднаходивши стародавні книжки тих народів та порівнявши їх із нашими народними байками та казками, дійшли до погляду, що те, чим нині так любуються наші діти, було колись випливом мудрості царів, звіздарів та патріархів. Наша нинішня байка і казка, се та сама Попелюшка, що заклята живе в брудній одежі, в душній кухні, але направду вона царівна родом із високого, блискучого замку. Бажаючи вибрати для наших дітей книжечку щонайкращих казок різних часів і народів, я зупинився поперед усього на тих, де оповідається про самих звірів..." (Іван Франко)

 

"Але ж се все байки! — в один голос закричали Діти, коли я скінчив оповідати їм оте все, що написано в тій книжці.
— Так, дітоньки, байки. А знаєте ви, що то байка?
— Знаємо, знаємо! То щось таке, що не є правда.
— Овва! А хто ж то сказав вам се?
— Ми самі так думаємо.
— Ну, то подумайте ліпше. Хіба ж се не правда, що вовк їсть барана, лис курей, сови пташок?
— Та се правда. Але ж ти оповідав нам, що лисичка копала поле і їла паляниці з медом, що вовк їхав на ослі в село, бажаючи бути війтом, що крук ніс у дзюбі головню і розложив огонь, і всякі такі несенітниці. Се вже не може бути..." (Іван Франко)

 

"Старі перекази й книги оповідають нам, що в давню давнину люди були дикі, жили по лісах та вертепах, ховалися в печерах та яскинях. їх було мало, розум їх був нерозвинений, вони не знали ні вогню, ні заліза, ні жодного металу, жили плодами диких дерев, ягодами та корінцями ростин, одягалися в листя та кору дерев і мусили ховатися перед звірами, що були далеко сильніші, ліпше узброєні і численніші, ніж люди. Се тривало дуже довгі віки. Аж з часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя, викрісувати стріли, сокири та списи, далі пізнали різні метали, бронзу, мідь, залізо, присвоїли деяких звірів і при їх помочі запанували над землею..." (Іван Франко)

 

"В однім великім лісі гніздилося багато ворон. Вони жили тут такою збитою купою, що в цілім лісі не було іншого птаха ані звіра: весь ліс був одно вороняче царство. Тільки насеред лісу стояли великі голі скали, в них була велика, простора, темна печера, а в тій печері жили сови, так само великою купою, як ворони в лісі. Вдень ворони були повними панами, кракали, сиділи по деревах і скалах, чули себе вповні свобідними. Але коли прийшла ніч і ворони позасипляли в своїх гніздах, тоді вилітали сови зі своєї печери, летіли просто до Воронячих гнізд, забивали кожна по одній вороні і їли їх. Довгий час терпіли ворони се лихо, але далі не стало їм терпцю. Воронячий цар скликав одного дня весь свій народ на велику нараду і промовив до них..." (Іван Франко)

 

"Важко було Лисичці хліба добувати. Постарілася вже, послабла, а їсти хочеться. От вона вдалася на хитрощі. Забігла десь у комин, обмазалася сажею та й ходить по лісі, голову звісивши, важко зітхаючи, чотки перебираючи. Звірі зразу боялися; почали тікати від неї, та вона масненько вговорювала їх: "Бог з вами, дітоньки! Куди се ви? Мене боїтеся? Ні, не бійтеся, мої голуб’ята. Бачите, я черничкою зробилася, богу служу, постом тіло морю, поклони б’ю, на прощу до святого місця збираюся." Почув се Півень. Дуже його зворушила Лисиччина побожність, та й каже до неї: "Лисичко, божа черничко, возьми мене з собою на прощу."..." (Іван Франко)

 

"Вовчик-братик і Лисичка-сестричка хитрили, поки хитрили, грішили, поки грішили, а далі стали та й кажуть: "Годі нам грішити! Треба покаятися. Ходімо на прощу аж за море, аби відмолити свої гріхи." Ходімо, то й ходімо. Зібралися, йдуть. Ішли, йшли, аж надибали Осла, що пасся на пасовиську. "Здоров був, Ослику-братику! "— промовили до нього. "Здорові були, люди божі!" — відповідає Осел. Стали вони, ласо позирають на Осла, а далі Лисичка й мовить: "А може би, ти, Ослику-братику, пішов з нами в дорогу?"..." (Іван Франко)

 

"Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в тій хвилі йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: "Дядечку, голубчику! Змилуйся надо мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гонять, хотять мене віку збавити." Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, завдав собі на плечі на й несе. Надбігають ловці-молодці..." (Іван Франко)

 

До збірки Ігоря Калинця "Дурні казки" увійшли його твори: "Як намалювати Виглядька", "Дзуська та інші", "Фуркальце та інші", "Скрипцьо та інші", "Оля-ля-ля та інші", "Парасольцьо та інші", "Соляник та інші", "Соляник та інші", "Фон те та інші". Ці казки також входять до книжки Ігоря Калинця "Казки зі Львова", виданої у львівському видавництві у 1999 році. 

Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті",  "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима"​. Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.

Читайте віршовані ілюстровані казки Василя Симоненка: "Цар Плаксій та Лоскотон" і "Подорож у країну Навпаки".

"Хлопчик Валь", "Цінь-цвірінь", "Зайчик, що вважав себе сміливцем" – ілюстровані казки Михайла Слабошпицького для малят​.

"Кажу, кажу казку 
За бубликів в'язку. 
Один бублик — на зубок, 
Другий бублик — в козубок, 
Третій — у кишеню, 
А четвертий — в жменю. 
А онука — п'ятим 
Буду частувати. 
Хай він бублика смакує, 
Хай над казкою міркує. 
Починаєм... "  (Тамара Коломієць)

 

Поема-казка Лесі Українки "Давня казка", а також віршовані казки для дітей: "Про Оха-чародія" та "З казочки дядька Лева".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Письменниця Катерина Бабкіна поставила собі мету: зібрати за 2016-й рік за допомогою своєї нової книжки «Шапочка і кит» 1 млн гривень для благодійного фонду «Таблеточки», який опікується онкохворими дітьми.

 

Короткі оповідання та казки Василя Сухомлинського для дітей, які складають збірку "Сергійкова квітка": 

«Без хустини тобі некрасиво», 
«Веселка», 

«Він прийде...», 
«Говорити без дозволу не можна», 
«Жаль самого себе», 
«Коли Ваш день народження?», 
«Мерехтлива Зірочка», 
«Миколі стало легше».
«Петрик і Павлик», 
«Позбирай її сльози», 
«Сергійкова квітка», 
«Синій олівець», 
«Страшний черв’ячок», 
«Тепер ти станеш Учнем Людським», 
«Ті самі слова», 
«Усмішка», 
«Який слід повинна залишити людина на землі?», 
«Які вони бідні»,

«Які ж ви щасливі!» .