Публікації за тегом: Казки

Всеволод Нестайко — автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів багатьма мовами світу, в незалежній Україні — 53 видання. Загальний наклад — понад 2 млн. примірників. Його трилогія «Тореадори із Васюківки» внесена до Почесного списку ім. Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.

 

 «У лісі, лісі темному…» - наспівував Дмитрик, біжучи зимовою стежкою у лісок, що простягався неподалік його хатини. У тому лісі вовк не ходив, та й лісок був невеликим. Але саме тут Дмитрику було найзатишніше. А ще з минулої весни у хлопчика з’явилася подруга у ліску – маленька ялиночка, яку він посадив своїми руками і дуже її любив та доглядав. От і зараз він біг саме до неї – подивитися як вона зимує, привітатися, погомоніти. Ялиночка ж була чарівною...

(Ірина Мацко)

"Був колись на світі чоловік, який став великим мандрівником, бо йому якось забаглося довідатися, чому все є таким, як воно є. Прокинувшися однієї ночі в повню, чого з ним доти ніколи не траплялося, він вихилився з вікна, аби подивитися, чому це так сяє навколо. А що вночі кожен предмет згортає своє нутро, зосереджуючися на собі, й не заважає іншим, як удень, то майбутній мандрівник і побачив, що місяць тримає повну жменю ниток, які він вряди-годи смикає..." (Емма Андієвська)

 

"Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються. Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто..." (Емма Андрієвська)

"У великих водах, що існують від віків, серед табунів мовчазної риби у шанованих риб'ячою громадою батьків, народилася балакуща риба. Спочатку, коли риба була маленькою, засмучені батьки сподівалися, що з віком, як їхня дитина вбиватиметься в луску, це мине, як минають дитячі хвороби, але час ішов, риба ставала великою і пругкою, на ній полискувала вже луска, як викута з найліпшої дамаської криці, а балакущість риби, не тільки не зникала, а навпаки набрала такої вправности, що батькам уже незручно стало признаватися, що вони належать до одної родини..." (Емма Андієвська)

Емма Іванівна Андієвська – українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Вона створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX століття. Емма Андієвська зростала у російськомовному середовищі, проте ще у дитячому віці усвідомила власну українську ідентичність й прийняла українську мову, яку вперше почула у Вишгороді у віці шести років. Відтоді письменниця вирішила писати лише українською, яку вона сприймала як мову пригнічених. Завданням для себе авторка визначила «створити українську державу в слові».

 

 

У цьму розділі знайдете такі вірші Ігоря Калинця для дітей:

поезії з циклу "Пісні калинової сопілки": "Ярило", "Рось", "Калина", "Либідь", "Галич", "Хрещатик", "Королівна", "Золота орда", "Бояри", "Подолянка", "Китайка", "Гетьманівна", "Змій", "Мамай", "Кармалюк", "Сопілка"; вірші з циклу "Дивосвіт" (поезії зі збірки "Книжечка для Дзвінки"): "Стежечка", "Вітер", "Хмара", "Блискавка", "Грім", "Дощик", "Веселка", "Криничка", "Камінь", "Туман", "Роса", "Павутинка", "Дим", "Ліс", "Місяць", "Сонце", "Зірка"; ілюстровану книжечку "Небилиці про Котика і Кицю"; вірш "Писанки".

 

 

"Ганнуся поверталася додому трамваєм. Була пізня осіння пора, вікна запотіли, і на них можна було пальчиком намалювати що завгодно. То й дівчинка не втрималася: намалювала людинку. Потім подумала - і домалювала людинці великі окуляри: вийшов досить пристойний Хлопчик, Хлопчик-Фіґурка..." (Ігор Калинець)

"На повітряній кульці були дуже гарно намальовані червоні вуста, що усміхалися. Таких чудових кульок дуже мало на світі. Може, п'ять, а може, три. Ось таку кульку мала Настуся. Вона любила свою усміхнену кульку, але завжди тримала її за нитку. Настуся боялася, щоб кулька не вирвалася з рук і не подалася кудись із вітром. Або, не дай Боже, не накололася на гострі колючки рожі, що високим кущем росла на подвір'ї. Тому Настуся з кулькою не підходила до куща...." (Ігор Калинець)

... Було це,  на жаль,  не в тридев'ятому царстві,  а в нашій багатостраждальній Україні. І не так давно. «Застійними» називаємо ми тепер ті часи. Тоді за любов до свого краю легко було потрапити в «націоналісти», а щире зацікавлення  історією, культурою рідного народу вважалося нерідко злочином. Саме в цьому був звинувачений поет зі Львова Ігор Калинець. Він устиг видати лише  однісіньку  маленьку   книжечку  «Вогонь  Купала»  у 1966 році. І потім довго-довго, понад двадцять років, не чули на батьківщині його чистого голосу. Майже   все,   що   він   писав,   уперше   виходило   за   кордоном.   Тепер, нарешті, починають друкувати Калинцеві вірші і наші видавництва. Приходить запізніле визнання... Читайте казки Ігоря Калинця: "Хлопчик-Фiгурка, який задоволений собою", "Повітряна кулька", "Дурні казки". 

 

ЗМІСТ: Вуличка мого дитинства  Вечірній вірш  Весна і Мама  Калатало  Зимовий вірш  З добрим ранком!  Підкова  В гостях у Діда Мороза  Вечір гномів  Небесна пригода  Поні, коник і мандаринки  Бах-Тарах  Павучок  Казка про Золотого Півника

 

Поезії Ірини Жиленко: "Жар-птиця", "ПІдкова", "Гном у буфеті", "Сніг", "Лист до Діда Мороза", "Кіт-Воркіт", "Давайте дружити", "Ягуари",  "Нічна казочка".

"Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером" - повість-казка української письменниці Ірини Жиленко про передноворічні пригоди дівчинки Орисі, про виховання дітей в сім'ї, про нетерпиме ставлення до користолюбству, егоїзму і жорстокості, про перемогу доброти і чуйності  над підступними намірами  лиходіїв.

 

"Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п'яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина - він і її туди ж пре! А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біля Вороніжа), так що ж бо? Народ не дуже заглядується на їх танці, бо вже вони нікому не в дивовижу...." (Пантелеймон Куліш)

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).

Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла вона в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, активно виступала як видавець, громадський діяч. Її не дуже велика обсягом, але вагома своїм демократичним спрямуванням, гуманістичним змістом, реалістичним відтворенням дійсності літературна творчість посідає почесне місце в історії розвитку української літератури. 

 

"Був один князь і мав чотири дочки. Тих дочок повіддавав заміж  Та навкучилось йому самому, і він покликав до себе одну дочку в гостину. Дочка прийшла і привела з собою трьох синів. Красні були, молоденькі й веселі.  Та  які робітні! Перший ходив по полях і нивах, здіймав з них білі покривала  і застеляв килимами з зеленого шовку, а як закінчив, покликав свого брата і питається в нього: "Чи красно своєму дідові прибрав землю?" Братчик сказав, що красно і що він йому допоможе, щоб ще краще було. І розкинув по зелених килимах квіти білі, сині, жовті...." (Марійка Підгірянка)

"Посперечалися одного разу Олівець з Гумкою, хто з них достойніший і потрібніший малому учневі Юрку. А треба вам ще знати, що Олівець дуже гордився своїм чудовим  почерком, а Гумка була страшенно  вперта... Так Олівець писав, а Гумка витирала. Поки не залишилась від них  купка пилюки... Настав ранок. Зійшло сонце. В кімнату ввірвався свіжий вітерець і змів із письмового столу купку сміттячка - все,  що залишилося від Олівця  й  Гумки. Ось яка історія сталася, браття. Обидва наші герої загинули дарма. Так воно не раз і  між людьми буває." (Іван Керницький)

 

"Над Дніпром, коло славних порогів, в селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, всю вроду запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий! гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його з собою батько на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо зріс коло їх. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід і обливає бризками його гаряче лице..." (Іван Нечуй-Левицький)

 

"Торік хлопчик Саша був зовсім маленький. І він з великим нетерпінням чекав ялинки. А одного дня прокинувся й бачить - ялинка стоїть. І прибрана. Всі прикраси на ній висять. Він дуже зрадів і вже не відходив від ялинки. Так кожного дня. Але одного вечора, коли маленький хлопчик Саша вже спав, ми зняли з ялинки всі прикраси, заховали їх у ящик, а ялинку викесли. Другого ранку Саша побачив,що ялинки немає, й почав плакати..." (Микола Білкун)