Публікації за тегом: Казки

У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду". 

"Сьогодні останній день літа. Вже куплені ручки, зошити. Одягнуті у новенькі обкладинки книжки сьогодні ночуватимуть на письмовому столі. Відпрасована мамою форма гарно складена на стільці. Даринка вкладається спати. Другий клас – це не жарти, вже почнуть ставити оцінки. Як цікаво буде всіх побачити після літа! Сама Даринка знає, як змінилася за цей час – виросла, засмагла. Гарна була пора, але вже й вчитися хочеться!!! Ой, як кортить, щоб швидше наступило завтра!.." (Юля Смаль)

Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.

Читаймо романи, написані для дітей відомими українськими письменниками: Всеволодом Нестайком, Володимиром Рутківським, Галиною Пагутяк, Юрієм Яновським, Сергієм Оксеником, Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Яновським, Радієм Полонським, Миколою Руденком.

 

 

"Лесик, Толя й два Володі 
Сумували на колоді. 
Лесик скаржився: «Хлоп'ята, 
Страх як тяжко жить мені —
Слухай маму, слухай тата, 
Умивайся день при дні. 
Ох, і тяжко жить мені!» 
Толя теж сидить бідує, 
Вилива жалі свої..." (Василь Симоненко)

"Сумнолистого жовтневого полудня брів Віка додому. Ніщо не радувало його - ні погожий суботній день, ані завтрашній вихідний. На душі в хлопця шкребли коти. І не ті коти, яких часто ще можна бачити в рамочках на стінах квартир або ж базарного дня у тьоть чи дядь з червоними обличчями - пухнастеньких котиків з голубими очима й рожевими бантиками на шиях, - а брудні й жилаві коти, королі задвірків і горищ, котрі пружнисто никають містом, зневажливо скалячись на перехожих. Ті коти, що не вагаючись і миті, заводять одчайдушні бійки за парканами чи просто на вулицях і виповнюють моторошним нявчанням тишу поснулих вулиць уночі. І от сьогодні, тільки-но Віка вийшов із школи, п’ятеро чи шестеро харцизяк і допалися до його душі..." (Ярослав Стельмах)

Повісті Івана Андрусяка: «Стефа і її Чакалка», «Кабан дикий – хвост великий».

 

"Тихенько підкрадалася нічка, і маленька зірочка сором’язливо заглянула у віконце старого хліва. У солом’яному гнізді тулилося до купки п’ять яєчок. П’ять яєчок тулилося, а шосте не хотіло. Мама качечка уже усі пір’ячка розправила і підбила свіжу тирсу у гнізді. Усе-усе готово було до сну. — А я не буду спати,  — завередувало шосте яєчко. — Не буду — і все тут! — Синочку, нічка прийшла! Усе-усе лягло спатки, — почала мама-качечка, — он уже усі твої братики і сестрички готуються до сну. — Хай усі сплять, а я буду гратися! — протестувало яйце. — Але ж тоді ти будеш заважати їм! — захвилювалася качечка. — Як же це так? Це не дуже хо̀роше! — Пхе, і спати, коли не спиться — теж не дуже хо̀роше! — бурчало яйце. —  І  взагалі, хто це придумав спати по ночах? — Ну і що ж мені з тобою робити тепер? — запитала мама качечка. — Можливо,  давай я тобі казочку цікаву розповім чи пісеньку заспіваю?.." (Юлія Хандожинська)

 

"Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрошки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти,- де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з'їсть. Тільки й того, що завзятий був дуже, – є чого, нема чого, а він вже до бійки береться. Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже: "Мої зернятка! Я знайшов!" А чужий і собі: "Мої! Коли мої! Коли мої!" І почали битися. Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять, та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема!.." (Леся Українка)

 

"У невеличкій кімнаті лежить на ліжку слабий хлопчик. Лежить він, не спить, дивиться, широко розкривши оченята, на вікно, заслонене хустиною: хустина не зовсім заслонила вікно, збоку трохи видко шибку й видко, як палає смужка блакитного світла аж додолу. "Павлусю, куди ти так дивишся?" – спитала мама хлопчика, бо то ж мама сиділа й гляділа свого слабого синка. "Та я дивлюся на ту смужку. Мамо, звідки вона? З чого вона?" – сказав хлопчик..." (Леся Українка)

 

 

 

"Були собі три метелики: один білий, другий червоний, а третій жовтий. Вони весело літали цілий день у великому саду, в соняшному світлі, перелітали з квітки на квітку, куштували медок і летіли далі. Час їм дуже швидко минав. Вони так загралися, що й не зогляділися, що сонечко сховалося за хмари і пустився дощ. Змокли метелики. Полетіли вони до своєї хатки, аж там біда: двері замкнені, а ключа ніде не можна знайти..." 

Леонід Зіновійович Куліш-Зіньків — відомий український письменник, класик дитячої літературипоет-гуморист, автор дитячих віршів, краєзнавець, публіцист, член Національних спілок письменників і журналістів України,  лауреат премії ім. В. Кобилянського, дипломат Всеукраїнського конкурсу "Байка - 2001", лауреат премії республіканської газети "Веселі вісті".

 

"Одного разу ліфт поламався, і Стасці довелося йти пішки до своєї бабусі на восьмий поверх. Було це увечері, і лампочки на сходах не світилися. А в темряві, подумала Стаска, запросто можуть водитися страховиська. Але Стаска була дівчинкою хороброю, а тому страховиськ вона хоч і боялася, проте вирішила їх про всяк випадок трохи полякати." (Марина та Сергій Дяченки)

"Серед Казкового Лісу здіймалася висока Скеляста Гора, і на захмарній вершині тієї Гори у розкішному Мармуровому Палаці жила родина гологолових і голошиїх грифів-кондорів, найбільших і найсильніших птахів світу. Родина невелика, всього троє: Грифон Грифонович Кондор, його дружина Грифонія Грифонівна та синок Грифа. Грифон Грифонович був Президентом Пташиної Республіки. Хоча ніхто його, чесно кажучи, на цю посаду не обирав. Та коли проголосили Республіку, не було аніякісінького сумніву, хто буде Президентом. Адже всім відомо, що Президентом завжди обирають найрозумнішого і найдостойнішого. А такими, як правило, вважають себе найсильніші. І сорока Скрекекулія без усяких виборів облетіла всю Пташину Республіку і всім сповістила, хто віднині Президент..." (Всеволод Нестайко)

"Ось так починається казка:
Було королівство Будьласка.
Сусіда-король з королівства Ану́
Почав з ним таємну, підступну війну.
На вулицях міста-столиці
З’явились насуплені лиця..."  (Галина Малик)

"Василь Тимофійович побачив, що Петрик торкається клавішів, зістрибнув з підвіконня і влаштувався на своєму килимку під роялем. Кіт дуже любив музику. Коли його друг грав гами, Василь Тимофійович завжди сидів спокійно — хтось міг би подумати, що він спить. А тільки-но Петрик починав грати його улюблену мелодію, він чекав, коли розлетяться всі короткі ноти, і підспівував довгим звукам. Так було на початку і в кінці твору. А в середній частині, коли в басах звучала одна тривожна нота, кота наче накривало хвилею суму і на очах його з’являлися сльози. Василь Тимофійович любив дивитися на вулицю..." (Ніна Найдич)

 

У цьому розділі знайдете віршовані та прозові казки Лесі Українки: "Давня казка" (поема-казка), "Про Оха-чародія", "З казочки дядька Лева"; "Лелія", "Метелик", "Біда навчить".​

 

 

 

 

 

 

«Література для мене – це життя. Писати почала, відколи себе пам’ятаю. Мабуть, разом із малюванням, яке теж дуже любила. У власній творчості прагну поєднати багато складників, досягнути максимальної динамічності та ємкості сюжету, легкості й образності мови, правдивості, життєвості відображення, свіжості образів тощо. Хто зна, можливо, колись це і вдасться? Чим є для мене дитяча література? «Не відокремлюю дитячої літератури від «дорослої». Дитиною зображала з ляльками велику маму, зараз – по-дитячому прагну якогось вигаданого загадкового і захищеного світу – де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорослістю в кожній людині?..» (Марина Павленко)

До книги Марини Павленко "Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині" увійшли такі казки (усі вони зібрані тут, в одній добірці):

- Мандрівниця мимоволі (Казка про Казку)
- Хатка для Нехайка (Н е д б а л а  казка)
- Баба Віхола (Н е о б е р е ж н а  казка)
- Перевізник Микита (Н е й м о в і р н а  казка)
- Лілея (З а б у д ь к у в а т а  казка)
- Мельниківна (В е р е д л и в а  казка)
- Півтора бажання (О щ а д л и в а  казка)
- Як Реготушка врешті зажурилася (С м і х о т л и в а  казка)
- Удова й два сини (Т е р п л я ч а  казка)
- Хлопець, який нарешті переміг свій страх (П о л о х л и в а  казка)
- Золота шабля (М о т о р о ш н а казка)
- Мандрівниця повертається.

"Мишкові миші" Галини Вдовиченко -  казка про різних мишей, яким доведеться порозумітися й  посваритися, нареготатися й побитися - перш ніж вони створять супер-пупер мишачий рок-бенд... Дивіться та слухайте казочку, яку для вас читає Фоззі.