Василь Сухомлинський
ВЕСЕЛКА
У старого селянина тяжко захворів єдиний син Михайлик. Батько й мати дуже любили малого, їхні серця стискалися від болю при гадці, що той може померти. Що ж тоді робитимуть?
Другий син у них не народиться, бо вони вже старі. Два старші сини загинули на фронті. Михайлик же — їхня єдина втіха.
Хлопчик лежав біля вікна й важко дихав.
Лікар тихо сказав:
— У нього хворе серце. Ліки безсилі.
Михайлик розплющив очі, глянув у вікно. За вікном сіріло зимове небо, земля спала під сніговим килимом.
— Ой, як хочеться мені побачити веселку, — тихо прошепотів Михайлик.
Батько й мати схилилися над синовим ліжком у тяжкій задумі.
Потім батько встав, одягнувся.
— Куди ти йдеш? — питає мати.
— По веселку, — тихо каже батько. — Дивися, Михайлику, в вікно, там засяє веселка.
Пішов він до коваля. Розповів йому про своє горе.
Узяв коваль горно й міхи ковальські, взяв ковадло й переніс усе своє знаряддя до селянина в сад, під вікно.
Розпалив горно, поклав у вогонь леміш від плуга. Коли залізо розжарилося, мов сонце, коваль витяг леміш із вогню, поклав на ковадло й став бити по ньому важким молотом.
І залізний леміш засяяв, як веселка. В усі боки — на землю, на засніжені віти дерев — полетіли іскри, справжній барвистий вогняний дощ.
Зачудований хлопчик не міг відірвати очей від чарівної веселки, підвівся з подушки, бліді його щоки зачервонілися.
Серце хворого забилося рівніше й спокійніше.
— Мамо, що буде з того вогню? — питає хлопчик, показуючи на веселку.
— Леміш, — відповідає мати. — До плуга.
— Ой, як мені хочеться землю орати! — вигукує хлопчик.
Він підводиться й сідає на постелі.
— Тепер він житиме, — тихо каже лікар.
За матеріалами: Сухомлинський Василь Олександрович. Вогнегривий коник: Казки. Притчі. Оповідання. Упорядник і передмова О.В. Сухомлинської. Друге видання. Художнє оформлення Є.В. Запорожець. Київ, видання "Вікар", 2008.
Більше творів Василя Сухомлинського на "Малій Сторінці":
