"У старому зеленому садочку, знайшла собі прихисток маленька Мишка. Вона зробила собі затишне кубельце за купою гілок, біля розлогої яблуні. Вдень Мишка була зайнята хатніми справами, а щовечора вибігала зі своєї затишної домівки й поспішала до хатинки, аби послухати вечірню казку, яку бабуся розповідала своїй онучці. Казки Мишка дуже любила. Нічого в світі вона не любила більше, ніж казки! Хіба, що зернята. Та ось, одного разу, трапилася така історія. Надворі цілісінький день ішов дощ. Спочатку Мишка дуже засмутилася. Та потім вирішила, що ніякий дощ не завадить їй послухати казку. І ось, діждавшись вечора, вона, перестрибуючи калюжі, подалася до хатинки. Вона, як завжди, заскочила на підвіконня й притулилася вушком до шибки. Та дощ барабанив так сильно, що їй ледь вдавалося розбирати, про що розповідала бабуся." (Ольга Зубер)
"Сонце радісно всміхнулось,
день почався знов новий.
Я до школи вже крокую,
усміхаюся усім.
Мені сонечко моргає,
чую спів я солов'я.
Я – маленька українка
і навкруг - земля моя.
Я – маленька українка
і навкруг - земля моя."(Галина Римар)
Галина Мирослава. Казки для дітей
Читаймо цікаві казки, які подарувала нам українська письменниця Галина Мирослава зі Львова: "Казка про коней, таксу і царя", "Рудик", "Пилип з Конопель", "Гавкіт", «Сяй і Сяя» (або «Данькові черевики та дивні чоботи»), "Три сини", "Стежка", "Диво", "Світло", "Камені", "Абетковий дім" та інші.
"А з долини на вершечок
Сонце усмішок мішечок
Вище й вище несе з долу,
Їх шнурочки все навколо
Обплітають,
День вітають –
З головою накривають.
Ти смієшся.
Я сміюся
І теплом навдзвін ділюся."(Галина Мирослава)
"Глянь сюди: ото будяк,
Він росте собі будь-як.
Росте сміло там і тут,
Не боїться жодних скрут,
А тягни його так-сяк,
Ради не даси − будяк,
Що росте собі будь-як."(Галина Мирослава)
Галина Римар. Казочка про дві хмаринки
"Летіли дві хмаринки. Привіталися, розговорилися.
- Бачиш, он унизу Даринчині квіти?
- Бачу, зовсім зів'яли. Не полити сьогодні - геть пропадуть. Та мені шкода своїх дощинок-краплинок. Я ще мало їх назбирала. Виллю - розтану сама, - відповіла друга..."(Галина Римар)
Галина Римар. Добра казка для малят "Про бабусині квіти і короля" — читати та слухати, відео
"За далекими-далекими морями, за густими і розкішними лісами, за річками з чистими співучими водами і прозорими озерами жила одна бабуся, яка дуже любила квіти. Вона щодня з ранечку й до вечора з радістю ходила біля них, доглядала, як діток, а вони ж росли такими чудовими, що ніде у світі й не знайдеш, бо у кожному пуп'янку виростала нова Казочка! В обідню пору бабуся брала сонячного кошика, парасолю і збирала свіжий урожай казок. По обіді до неї прилітали добрі феєчки на золотокрилих птицях. Бабуся садила казочки птахам на пір'ячко, і феєчки розносили їх увечері добрим діточкам..." (Галина Римар)
"Мале солов'ятко мало двох братиків-близнюків, жвавих і непосидючих. Вони вже вчилися літати. А воно було не таким. Одна його ніжка чомусь ніяк не хотіла розгинатись. І від того маля не могло підстрибнути, аби відштовхнутися для першого польоту. Його сердечко було сповнене смутку, бо воно було не таким, як його брати й сусідські пташата... Ніхто з нього не насміхався. Ні! Навпаки, дорослі й малюки приносили йому смачні личинки, жуків, навіть пелюсточку, що впала з чарівної квітки, як розповідали, з казкової галявини, принесли. Воно мріяло будь-що потрапити на ту галявину, побачити власними очима ті незвичайні квіти, вдихнути їх аромат і від тієї радості заспівати наймилішу, найніжнішу в світі пісню-гімн красі природи..." (Галина Римар)
"У далекій стороні живуть незвичайні й майстровиті ТКАЧІ, а країна зветься Королівством Золотих Умільців. Тож як тільки перші промінчики Сонечка позолотять край неба, усі прокидаються, вмиваються джерельною водицею (а це обов'язково! мами-павучихи самі вмиваються і пильно слідкують, аби всі діточки також вмилися, бо інакше Дива не станеться!!) і йдуть вітатися з Сонцем. Ще й виносять наткані звечора початки з сірими нитками-павутинками. Сонечко всміхається до милих павучків і цілує нитки, і тоді сірі павутинки враз стають золотими! І починається щоденна робота - заводяться хитромудрі верстати, з яких виходять найпрекрасніші в світі золоті тканини з дивовижними рослинними орнаментами! З неї феєчки замовляють павучкам-кравчиням і майстриням-швачкам неймовірно красивий одяг для принців, принцес, королів, королев, звичайних дівчаток і хлоп'ят та їх матусь, татусів, бабусь і дідусів. Навіть для звірят і пташаток.." (Галина Римар)
"Було це ще тоді, як у наших українських селах і містах щурі не водилися. Звісно, давненько було. Жили собі люди, багато працювали, та ж на себе робили, і добрячі запаси на довгу зиму мали. От якось прийшов вечір. Треба меншенькій дитині казочку казати. Аж не знають, якої. І дідусь не надумає, і бабуся, і тато, і мама, і старші братики й сестрички. Усі казки вже розказали... Аж тут бабуся згадала, як бачила, коли вносили хліб (урожай), одна Казочка на снопику сиділа. Пішов на тік* батько - не знайшов. Пішла мати - теж не побачила. Пішли старшенькі діти - марно. Тож пішла бабуся - віднайшла того снопика з гарним перевеслом, але казочки там уже не було. І пригадала вона, як її бабуся ще від своєї бабусі чула, і їй повідала, що колись дісталося їм від Святозара зернятко чарівне, яке вони мали щороку висівати і його діток-зерняток дбайливо збирати та знову сіяти й гарно доглядати. Бо прийде пора - і станеться Диво. Розповіла про це бабуся усім - якраз і малечі замість казочки..." (Галина Римар)
"В одному лісі працьовитий зайчик збудував собі гарну й міцну хатинку. Він був дуже дбайливим господарем, і все у нього мало своє місце. От якось уранці він підмів хатинку, застелив свіжу, чисто випрану постіль та половички й вийшов надвір зірвати кілька квіточок у букетик на стіл. А хатинки не замкнув. Примітила це лисичка, хитра, ледачої вдачі. Та й проскочила в зайчикову хатку. Закрила двері на засув і сидить. Прийшов зайчик додому, до хатки - а двері не відчиняються. Смикав, смикав - замкнені..." (Галина Римар)
"Прийшла зима. Засипала все навкруг снігом, замела доріжки, вікна морозом розмалювала. Вийшла Марічка надвір погуляти. Побачила величезні кучугури снігу і вирішила зліпити сніговика. Оскільки Марічка була маленькою, то й сніговик вийшов маленький. Не сніговик, а сніговичок. З оченятами-ґудзиками, віником-гілочкою, носиком-морквинкою. Змерзла Марічка поки ліпила сніговичка й побігла в хату грітися. Наступного ранку вийшла вона надвір. Дивиться, а в сніговичка носика немає. Взяла вона ще морквинку і зробила з неї сніговичку нового носика..." (Ольга Зубер)
"Ой не хмари чорнії весь світ заступали,
а то злії ворони сонце застилали.
Ой тим крукам чорним дзьоби нагострили,
щоби кращих діточок України вбили..."(Галина Римар)
"От і прийшла красуня Зима. Пора розваг і Новорічних свят. Взяв Миколка свої санчата, та й давай кататися з гірки! Летить, аж дух перехоплює! Ого-го! – кричить від радості. Побачив це кіт Васько, що сидів на лавці. От заманулося і йому на санчатах покататися. Аж не може всидіти на місці, так кортить! А попросити в Миколки соромиться. Бо вже має п’ять років, а на санчатах ні разу не катався! Е, ні! Посміховиськом Васько нізащо не буде! І вирішив він, що коли звечоріє і Миколка піде додому, візьме санчата, та й покатається. Так він і зробив: взяв санчата, та й потягнув їх до гірки. Умостився зручненько,відштовхнувся лапою, й понеслися сани з гірки, мов та блискавка. Васько такого не очікував..." (Ольга Зубер)
"Сутеніло… Потріскував мороз, сніг виблискував сріблом, переганяючи одна одну літали синички, щоб зігрітися. Перехожі поспішали додому зі святковим настроєм. Авжеж! Завтра – Новий рік! Всі були зайняті своїми справами та клопотами і ніхто не звертав уваги на малесеньке кошеня, що сиділо біля будинку. Сиділо воно вже давно. Щоб трохи зігрітися, скрутилося маленьким клубочком і з цікавістю позирало на перехожих. Темніло. Кошеня дивилося на вікна, що запалювалися жовтавими вогниками. Йому видно було людей, які щось робили, бігали, розмовляли, сміялися… Звідти пахло теплом і чимось смачненьким. То був зовсім інший світ. Не той, в якому жило кошеня. Воно не знало, що таке тепло і ласка, бо ніколи не відчувало цього. І ніколи не пило теплого смачного молочка..." (Ольга Зубер)
"Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками..." (Марія Дем'янюк)
Марія Дем'янюк. Зимові вірші для дітей
"Сніг – молоком,
Сосни – корицею,
Блюдечко – сонце,
Ясніє сторицею.
Озеро – гарний
Лискучий льодяник.
– Ось, тобі, Зимонько,
Сніжний сніданок!.."(Марія Дем'янюк)
"Дай, я буду таким, як хочу,
Щоб не всі мене розуміли...
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому — крила!.."
(Сергій Губерначук)
"Стояв літній погожий день. Сонечко ласкаво виблискувало промінчиками, небом плавали кучеряві хмаринки, співали пташки. Неподалік від озера, по якому плавали білі лебеді, стояв великий красивий палац. У палаці жила маленька дівчинка. Вона була не звичайною дівчинкою, а Принцесою. Маленька Принцеса спала у своєму ліжечку, прикрашеному великою кількістю рожевого мережива. І щойно, перший промінчик сонечка залоскотав личко дівчинки, вона одразу прокинулась. Але прокинулась сердитою. Надувши щічки, Принцеса встала й попрямувала до вікна. "Знову цей ранок!" — буркнула Принцеса й одягла мережане платтячко..." (Ольга Зубер)
Ольга Зубер. Казка-легенда для дітей та дорослих "Подарунок янголів" (читати та слухати, відео)
"Одного разу, на осяяну ранковим промінням Землю, спустився маленький Янгол. Він зістрибнув із золотавої хмаринки і потупцяв босими ніжками по росяній траві. Він роздивлявся все довкола: квіти, що прокидалися від сну, озера, гори, річки, заглядав у гнізда пташок, милувався метеликами, та маленькими крапельками роси, що перлинками переливалися на траві. Він ішов усе далі й далі. І вийшов до невеликого, але дуже красивого озера. Вода в озері була наче прозоре блакитне скло, і лиш тендітні хвильки дріботіли на поверхні. Янголятко нахилилося до води і посміхнулося до свого відображення, а потім, обережно, щоб не замочити крилець, помило у водичці свої крихітні ніжки..." (Ольга Зубер)