Доброго здоров'я, мої шановні читачі та читачки. Хтось із вас колись прохав мене створити добірку незатертих крилатих висловів про мову... Ловіть!!!
У цьому великому розділі мовного блогу зібрано усі статті про рекламу та її вплив на розвиток української у нашій країні. Читаймо, дивімося українське відео, робімо висновки...
"Можливі види роботи над текстом:
1. Скласти простий план.
2. Віднайти споріднені слова. (Ящірка, ящіронька; травиця, травичка; крило, крильце; маленький, помаленьку; цвітуть, квітоньці; черв'як, черв'ячок; бережно, обережно; питає, запитав)..."
Дивіться далі у літературному блозі Галини Римар.
"Бабусина пісенька лине,
Сміється, радіє вона,
Як сонце у небі єдине,
Бринить її слово-струна.
А часом з дідусем співають
І линуть пісні поміж хмар.
Від щастя їх очі сіяють
Бо в серці палає ще жар..."(Вікторія Стасів)
"Якось в річці Черемоші плили миші у калоші.
Ліва каже тій, що справа: – От забава, так забава.
Права каже тій, що зліва: – Я тобі ще не повіла
Одну дивную новину. То займе тобі хвилину.
Де це було, я не знаю: чи на тихому Дунаї,
Чи на Ворсклі, чи Дніпрі; але знаю: чималі
Вийшли з вод там дві рибини..."(Галина Мирослава)
"Я бачила сьогодні
У небі чудеса!
Пливла від сонцесходу
Хмаринкова краса.
Літали бегемоти,
Великі та малі,
Поважні, безтурботні,
Торкалися землі..."(Ксенія Бондаренко)
Пісні для дітей на слова поетеси Марії Дем'янюк (музика Миколи Ведмедері) — тексти, ноти, відео
"А дідусь узяв за руку
Наймолодшеньку онуку:
— Щоб дорогу перейти,
На зелений треба йти,
А на жовтий — зачекати,
На червоний — слід стояти.
— Я про це, дідусю, знаю,
Я завжди про тебе дбаю.
Тож тебе переведу,
Потім в дитсадок піду!"(Слова Марії Дем'янюк)
"Нині свята Великодні
І співає гучно дзвін,
А у кошичку духм'яні
Пасочки, ковбаска, хрін.
Масло, писанки чудові,
Шинка, хлібчик і сирок,
Сіль і свічечки воскові -
Все кладу під рушничок."
(Вікторія Стасів)
"Чи то в місті, чи в селі
Жили-були у теплі
У батьківській добрій хаті,
Невеличкій, небагатій,
Брат Іван, сестра Марічка,
Мов дві вишивані стрічки.
І усе було б як слід,
Якби раптом на обід
Не приплівся старий дід..."(Галина Мирослава)
"Вітерець дмухнув легенько
Та й кульбабку розсмішив,
Назбирав насіння в жменьки
Й далі в поле поспішив.
Розлетілися по світу
Насінинки, мов птахи..."(Ксенія Бондаренко)
Зміст другої частини "Казок на щодень" від Галини Римар:
Вікторія Стасів, студентка Львівської Політехніки, - творча та неординарна натура. Вона пише вірші для дітей українською та англійською мовами, втілює їх у папері, викладає на ютубі... Відтепер наші читачі можуть бачити твори Вікторії на "Малій Сторінці".
"Матуся вишивала рушника.
Вкладала біль, любов, молитву, віру,
Щоб Бог беріг життя дитиноньки
Й подарував їй славну долю й щиру.Вкладались ниточки у пелюстки
рожевії, червонії, блакитні...
Й листочки зеленіли на стеблі,
щоб радісно було дитині в світі..."(Галина Римар)
"Зустрілися якось у лісі Ведмедик і Мишка. І почав Ведмедик перед Мишкою вихвалятися: "Ось, дивись, який я! Кремезний, товстий, волохатий! Які в мене міцні й сильні лапи! А як зареву, всі навкруг розбігаються! Бо всі мене бояться! То це я ще не Ведмідь, а Ведмедик. То уяви, що буде, як я виросту! А ти оце що? Подивися на себе. Одні вуха та хвіст. А лапи! Ха-ха-ха! Хіба це лапи?! Сміх, та й годі! Яка з тебе користь?" Послухала Мишка Ведмедика, а тоді й каже:
"Велика користь. Ось цими малими лапами, я вже багато добра зробила!" №Ти? Багато добра зробила? Та хіба може добро робити той, кого й за березовим листком не видно?" – зареготався Ведмедик..." (Ольга Зубер)
Юлія Хандожинська. "Овечка Пхинька" (казка для малят) — читати та слухати, відео українською онлайн
"Жила колись на світі маленька овечка Пхинька. І все їй завжди було не те і не так. Піде, бувало, в садочок пастися і — "ме-ме", недобра травичка в садку ("пхе, пхе, пхе"), наллє їй мама свіжого молочка, а вона надіп'є трішки, скривиться і: "Ме-ме: не люблю таке, хочу молочко з вареннячком!" Отак вона собі і жила, що не так, одразу: "Ме!" За це її не дуже любили інші мешканці двору. Одного літнього жаркого дня Пхинька вирішила піти попити холодної водички у луг. Бігти треба було через садочок донизу, а там через кладочку і джерельце прохолодне. Біжить Пхинька, мекає по дорозі, як завжди, все їй не так, добігає вона до кладочки, аж на зустріч їй баран..." (Юлія Хандожинська)
"Жила собі у річці маленька рибка. Така собі срібляста і швидка. І більше за все на світі любила рибка поговорити. Та от біда, що не почує — перекрутить, як захоче, а потім і по-своєму розкаже. Любила рибка затаїтися в очереті, де жили по сусідству водяні раки, і слухати, про що вони говорять, а потім швиденько пливти і розказувати усім новини. Дуже вже їй подобалося усе про всіх наперед усіх знати. Отож, одного дня засіла рибка в зеленому очереті. Нагострила вушка і слухає, про що раки говорять — думає, що ніхто її не бачить. А раки того дня підрізали очерет, прибирали навколо своєї хатки. Раптом бачать — щось поблискує. Знають, що то вже рибка чатує. От і шепоче один рак до іншому..." (Юлія Хандожинська)
"Була собі мушка, а звали її Петрушка. Мушка була неповоротка, повільна. Нікуди ніколи не поспішала. Сяде, бувало, на квіточку і спить, нічого її не турбує — ну геть зовсім, аністілечки! Нічого Петрушці не цікаво, тільки б поспати, і побільше, і подовше. От так вона і жила: де не сяде — там і спить. Одного разу вирішила Петрушка–сонна мушка на листочку біля лісу поспати. Лежить собі на сонечку, загоряє. Аж раптом — чує якийсь шелест. Глянь, а то комарик внизу, бідний, один тягне соломинку. — Гей ти, комарику, ану не шелести там, невже не бачиш, що тут я на листочку сплю, — закомандувала мушка. — Ти знаєш, не бачу, а шелестіти буду, бо бачиш, білий день надворі і потрібно працювати, а не спати..." (Юлія Хандожинська)
"Мадонні незнаній
Віками лунали
Органні хорали
В густі небеса.
А я тебе знаю,
Тебе я кохаю,
Люба Маріє!"(Володимир Івасюк)
"Вже давно відбили куранти й відбахкали феєрверки. Навіть, найзавзятіші гуляки, й ті десь поділися. Мабуть, насвяткувавшись, спали без задніх ніг. А от Пончик не спав. Він сидів на підвіконні й дивився на небо. Він чекав на Санта−Клауса. З подарунками, звичайно ж. Як ви вже здогадалися, це була Новорічна ніч. Незвичайна і чарівна. Надворі було дуже гарно. Сніжинки поволі падали, на й без того вкриті снігом стежки. У світлі місяця вони блищали, наче дорогоцінні камені. Пончику закортіло спати. Але він не міг заснути! Он, минулого року заснув і не побачив, як Санта−Клаус приніс подарунки! Ні! Цього разу Пончик твердо вирішив дочекатися на Санта−Клауса. Він обов’язково повинен прийти! Пончик сам чув у новинах: по телевізору повідомили, що Санта-Клаус приходить у кожен дім, де є маленька дитина. А в їхньому домі була така маленька дитина..." (Ольга Зубер)
