"Тече вода, тече бистра, а куди – не знає,
Поміж гори в світ широкий тече, не вертає.
Ми зайдемо в чисту воду біля водограю
І попросим його щиро – хай він нам зіграє..."(Володимир Івасюк)
"Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, –
Жде вона мене..."(Слова – Богдана Гури
Музика – Володимира Івасюка)
Цуценя привезли вдосвіта. Марта не бачила й не чула. Вона ще спала. А сон літнього світанку солодкий. Дівчинка зійшла з веранди – із-за гори Городище над Ясинецьким лісом сходило сонце. Велике, яскраве, купалося у синьому ставку, відбивалося і блищало в рясних росах на вишнях і, здавалося, викотившись на трасу, їхало селом. Небо палало, земля прокидалася. Дівчинка зняла вгору руки, постояла. Ступила, й руки опустилися: вона мляво, якось непевно збочила на сивий зарошений спориш, залишивши на ньому свої сліди. В її очах ще досипав сон. Ні тепле червоне проміння, ні холодна роса, яка струсилася на ноги, не могли її пробудити. Скоцюрбилася і невтішно притулила руки ліктями до свого худого тіла, вклавши голову в долоні. Була в трусиках, у майці. Білі довгі коси, поплутані й нечесані, спадали на плеченята, пасма закривали обличчя. Марта не знала: коси чи сонячне проміння лізуть їй до очей?.." (Борис Харчук)
Марійку і Костика веде перше кохання, яке допомагає пробачити друзям зраду, захищає від заздрісників і дає розуміння того, що матеріальне благополуччя не варте родинного спокою. Чим завершиться трилогія Степана Процюка, і чи стане перше кохання єдиним – дізнайся вже зараз.
"Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що зкраю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови..."(Павло Глазовий)
"Віталик любив бавитись зі своїм сусідом Глібом з квартири навпроти. Коли він був зовсім маленький, чомусь називав Гліба Хлібом, але Глібчик не ображався, бо сам, так не раз бувало, переплутував слова – якось навіть звернувся до Віталія: "Італь". Мабуть, згадав про Італію, де відпочивав з батьками. А тепер найкращого друга нема. Точніше, є, тільки дуже далеко, дуже-дуже – аж в Аргентині. На другій півкулі Землі, по другий бік від екватора. Там навіть вода в умивальнику закручується в іншому напрямку при стіканні в отвір, не так, як у нас – за годинниковою стрілкою, а проти. І пори року там теж інші. От коли у нас весна, до Гліба надходить осінь, і коли на календарі березень, як зараз у Віталика, за вікном у Гулька в позаекваторній Аргентині перший місяць осені. Тужить Вітась за Глібчиком, так би хотів з ним погратись..." (Галина Мирослава)
Читаймо цей цикл статей мовного блогу й усвідомлюймо для себе, як ліпше вчити й розвивати рідну мову, як допомагати в цій важливій справі іншим.
"Няв-няв, мур-мур, няв-мур-няяяяв!"
Спів по школі залунав,
Виступає Муза киця –
Перша в хорі учениця.
Діти кажуть: "От дива!
Киця краще нас співа!
Недаремно вчителі
Кличуть Музою її!""(Ксенія Бондаренко)
"Сіє жменями дива
Господарочка Зима,
Захурделила, засніжила,
Ніжним пухом землю вкрила.
В вовну вбрала всі хатини,
Розстелила скатертини,
І подвір'я ясно-біло
Прикрасила Зимка вміло..."(Ксенія Бондаренко)
"Мале кошеня прокинулося рано. А розбудило його буркотіння у власному животику. Малюк дуже зголоднів і не міг заснути. Бабці Христі в хаті вже не було. "Мабуть, бабуся пішла до корівки Квітки і незабаром прийде з повним цеберцем молока," – муркнуло кошеня собі під носик, перекрутилося на лежанці і заплющило оченята. Та буркотіння в животі не вщухало, а навпаки, гуркало, наче грім у небі. "Де ж забарилася бабуся з молоком?" – кошеня стрибнуло з лежанки на підлогу і вперлося носиком прямісінько в двері, що вели на вулицю. Дверцята відчинилися. Кошеня висунуло спочатку ніс. Щось його щипнуло. То був морозець. Малюк визирнув з хатини і не повірив своїм очам – двір побілів. Випав перший сніг. Усю зиму на нього чекали, та зима була занадто теплою. І лише на початку весни вона на прощання застелила село білою ковдрою..." (Ксенія Бондаренко)
"Їжачок міцно спав і снився йому зелений ліс, густі кущі з ягідками, товстелезні гриби з широкими капелюхами, теплий солодкий дощик, дзвінкий спів пташок. А сам він гойдався на пухкій хмаринці та хрумотів кислицею. Раптом щось гучно вдарило… Раз, два, три … Їжачок прокинувся розплющив одне око, друге. Літній яскравий сон розвіявся, в хатинці була тиша. Вогонь в печі ліниво тріскотів та ледь мерехтів. Їжак поглядом обвів кімнату. Віконце біліло зимовими візерунками. Морозець його щедро розмалював. Навіть не було видно, що відбувається в лісі. Віхола посмикала спочатку двері, намагалася відчинити їх, потім постукала в шибку вікна. Кілька сніжинок залетіли, мов дві голубки й враз заплакали маленькими краплинками. Їжачок подумав, що йому наснилося гупання, перекотився на інший бік і заплющив оченята… «Гуп, гуп, гуп, гуп!» – знову було чути глухе гупання з глиби лісу..." (Ксенія Бондаренко)
"В зоопарку батька
Запитав хлопчина:
– Чи то правда, що від мавпи
Походить людина?
– Правда, мовив батько. –
Наука доводить,
Що людина, безперечно,
Від мавпи походить."(Павло Глазовий)
Зміст:
1. Легенда про Ясеня-красеня, що всім серцем любив земленьку рідную (відео)
2. Легенда про Писанки (відео)
3. Легенда про сучасного Котигорошка (відео)
4. Про чарівні Зернятка (відео)
5. Чому собачки котиків недолюблюють (відео)
6. Про Сонце і планети (відео)
7. Про дивовижних майстрів-павучків (відео)
"Даринка йшла за дідом по стежинці, яку він розчищав від снігу. Йшли ближче до лісу. Був місяць лютий. Недаремно він отримав таку назву. Зима наче відчувала, що ґаздує останні дні і незабаром поступиться весні. Тому вона накидала снігу так багато, що дерева загорнулися в нього, немов в пухові хустки. Було занадто холодно. Дівчинка одяглася тепло, та мороз в'їдався в одяг і починав дошкуляти і кусати. Щічки одразу розчервонілися, мов стиглі осінні яблука, а вії вбралися в біле пір' ячко від морозу. Даринка вже хотіла кликати діда додому, бо її ніжки пекли й просили тепла. Та вона мала допомогти дідусеві. Там, в лісі, пташки та дрібна звіринка потребували людської допомоги. Ягідки і насінинки заховалися глибоко в снігу. Останні дні хурделило безперестанку, а поле, село та ліс замело. У пташок навіть не було можливості вилетіти у пошуках їжі. Дідусь набив торбину горіхами, насипав зерна, налив гарячої води в пляшку. Вони йшли в знайоме місце. Місце, яке добре знали лісові друзі. Годівнички, мов гойдалки, кружляли, закликаючи до себе." (Ксенія Бондаренко)
"Закотилось сонечко
І лягло в колиску,
Заспівала горличка
Надвечірню пісню,
Пташечка гніздечко
Звила недалечко,
Діткам - пташенятам
Пестила крильцята."(Ксенія Бондаренко)
"Бджілка меду наробила,
Заморились лапки й крила,
"Відпочила б, бідолашко!" –
Процвірінькала їй пташка.
"Треба квіти в полі жати
І нести нектар до хати,
Полечу в зелений гай,
Зазирну за небокрай,
Поцілую кожну квітку
Та й наповню глечик літом"."(Ксенія Бондаренко)
"Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла..."(Леся Українка)
У 2008 році в київському видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (Друга історія Марійки і Костика), «Аргонавти» (Третя історія Марійки і Костика). Події книги розгортаються в маленькому українському місті Старомихайлівка. Герої живуть своїм цікавим життям: зустрічаються, ведуть романтичні розмови, зізнаються в коханні.
"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)
"...Не хочу я нікого прирівняти,
Звиняйте, до Свині…
Ні, далебі, що ні!
Я тільки хочу щось спитати:
Траплялось на віку мені
Такеє бачити ледащо,-
Подивишся — не годне ані на що;
А як почне тебе судить,
То так оббреше, обчернить
Та рознесе таку погану славу,
Що соромно й сказать…
Так я се й хочу вас, панове, попитать:
Еге, не гріх таку прояву
Свинею величать?" (Леонід Глібов)
