Ксенія Бондаренко. Казочка для малят "Весна прийшла!" – читати та слухати

На відео:  Ксенія Бондаренко. "Весна прийшла!" Аудіоказка для малят. 

Ксенія Бондаренко

ВЕСНА ПРИЙШЛА!

Мале кошеня прокинулося рано. А розбудило його буркотіння у власному животику. Малюк дуже зголоднів і не міг заснути. Бабці Христі в хаті вже не було. 

– Мабуть, бабуся пішла до корівки Квітки і незабаром прийде з повним цеберцем молока, – муркнуло кошеня собі під носик, перекрутилося на лежанці і заплющило оченята. Та буркотіння в животі не вщухало, а навпаки, гуркало, наче грім у небі.

– Де ж  забарилася бабуся з молоком? – кошеня стрибнуло з лежанки на підлогу і вперлося носиком прямісінько в двері, що вели на вулицю. Дверцята відчинилися. Кошеня висунуло спочатку ніс. Щось його щипнуло. То був морозець. Малюк визирнув з хатини і не повірив своїм очам – двір  побілів.  Випав перший сніг. Усю зиму на нього чекали, та зима була занадто теплою. І лише на початку весни вона на прощання застелила село білою ковдрою.

– Невже цеберце було заважким і  бабця Христя розлила все молоко? Як його багато надворі! – кошеня від власного здивування похитнулося та впало з порога хатини і пірнуло у молочне диво. Малюк навіть не встиг оговтатися, як сніг накрив його по самі вуха. Кошеня намагалося вибратися, вистрибнути та в нього нічогісінько не виходило. Сніг хвилями перекочувався – кошеня злякалося і  шукало вихід  з-під снігової ковдри. Ґава, що сиділа на старій груші й тримала у своєму дзьобі горіх, зареготала, зронила сніданок і плюхнулася на дах будки песика Буцика.  Пес, що міцно спав, від несподіваного гупання здригнувся, вискочив з будки й почав безупинно гавкати, наче на нього напали злодії. Кошеня з переляку вмить  вистрибнуло з-під снігу й опинилося на підвіконні. Напевно, гавкіт Буцика додав малюкові сил. Котик вже сидів на підвіконні, вмивався та вилизував себе від снігу. Сніг поналипав  на пухнасту шорстку й малюк був схожий на сніговика.

– Ніііііі, це не молоко. Молоко тепле і солодке. А це щось холодне й неприємне на смак, – промовило мале і в розпачі виглядувало бабцю. 

– Так ось хто  гармидерував! А я думала, що то кріт під снігом шукає вчорашній день, –процокотіла ґава.

– Під снігом? А що таке сніг? – здивувалося кошеня, яке ніколи у своєму житті ще не бачило сніг, бо було дуже маленьким, адже народилося воно серед зими.  – Він смачний?

– Смачний, смачний, коли не можна знайти горіх, який щойно через тебе загубила, – ґава незадоволено порпалася в снігу, вишукуючи горішок, який випав з її дзьоба. 

– У бабці Христі у коморі повний мішок з горіхами, – промовило кошеня і лизнуло ще раз сніг. Та одразу ж скривилося.

– Якби бабця Христя не збирала ті горіхи восени, то й у мене їх було б удосталь, – пробубоніла ґава. 

– Не чіпай малого – пес вмостився в своїй будці і лише лапи стирчали з неї. 

– Що таке сніг? – допитливе кошеня змерзлим носиком торкнулося  носа Буцика. Та у відповідь почуло лише хропіння. Сонечко випустило свої промені і гладило теплом песика. Пес заснув, а  ґава тим часом вже ласувала горіхом і начебто не помічала малого. 

Кошеня побачило курей, що бігали біля курника і купалися у снігу. Вони розгрібали його лапками, щоб дістати  зерно. Птахи були дуже  збентежені та галасливі. 

– Вибачте, скажіть, будь ласка, що таке сніг? – кошеня чемно запитало у курей.  Та кури клопоталися й ледь не збили малого з ніг. Раптом до кошеня підійшов півень і незадоволено затріпотів крилами та щосили закричав: 

– Ку-ку-рі-ку! 

Кошеня від гучного співу півня стрибнуло на курей, а ті полохливо закудкудакали і розбіглися у різні сторони. Малюк тікав так швидко, що ледь не загубив вуса. Та качки зупинили його. Сонце піднялося вже досить високо й зігріло землю. Сніг почав танути, зі стріхи хати стікали краплі води, а качки тим часом місили болото в новій калюжі. Вони були дуже брудні й задоволені. Одна з качок спіймала кошеня дзьобом за хвостика й потягнула його в калюжу, наче каченя. Малюк не гаяв часу:

– Пані качко, а що таке сніг? Я його ніколи не бачив і не знаю що це. Всі лише про нього й говорять. – промовило мале і опинилося у брудній калюжі. Качка не відповіла і  почала поважно показувати малому, як треба чистити пір'ячко, аби воно стало ще бруднішим. Пухнастому білому кошеняті це не сподобалося. Воно було завжди чистеньким,  адже бабуся добре дбала про малого. Кошеня почало сумувати за бабусею. Голодне… Замурзане… Самотнє… Воно загубилося на подвір'ї і заплакало. Малий лизнув ще раз сніжок, який нагадував  молочко. Та раптом він побачив невеличкий кущик квітів, що стирчав з-під останнього снігу. Квіти були крихітними і приємно пахнули. То були проліски. Поки малюк шукав відповідь на своє запитання що таке сніг, сонечко привітало землю теплом. А сніг… сніг розтанув. Кошеня почуло, як пташки угорі радісно зацвірінчали, небо сліпило своєю блакиттю, а гуси ґелґотіли: «Весна! Весна прийшла!»

– …Вибачте, а … що таке весна? – запитало кошеня, та раптом відчуло, як бабуся підхопила його й лагідно обійняла. 

– Маленький мій, загубився? Бідолашко… Ходімо, я тебе нагодую смачнющим молоком!

Кошеня  муркотіло й  ніжно притислося до бабусі. А повітря наповнювалося весняними пахощами і радістю. 

Матеріали люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".