Публікації за тегом: Відео українською онлайн

"Зберу насінини, всі ночі і днини,
лузатиму їх, ідучи по стежині,
і кожного ранку саджатиму зерня,
щоб квіткою – сонце
й малюнком – майстерня".
        
(Сергій Ґуберначук)

 

 

 

 

 

"Автентичні традиції не в змозі знищити навіть війна. Ба схоже, навпаки, вони міцнішають, як колись у боях міцнішали стародавні богатирі. Тому, що у нас в душі завжди живе сонце, а сила духу підтримується вірою в Україну! Є у Києві одне (втім, не одне) сакральне місце. Це «Селище Козака Мамая» - «Мамаєва Слобода», котра розкинулась у тому самому урочищі, з якого бере початок легендарна річка Либідь! Це унікальний куточок стародавнього українського хутора прямо у столиці. І саме тут у неділю 23 червня відбулося надзвичайне дійство - святкування Івана Купайла. Гадаю, вже нікого не дивує, що ми відзначаємо це давнє свято 23 червня, а не 6 липня, – бо так власне й відбувалося у сиву давнину!.." (Катерина Колесник)

 

Цей ужинок симфо-віршів (коли ритмізована проза поєднується власне з віршами, утворюючи своєрідну поетичну симфонію) присвячено нашим героям. Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі, і тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу:

ВАСИЛЬ СЛІПАК ДМИТРО КОЦЮБАЙЛО АНДРІЙ ПІЛЬЩИКОВ ОЛЬГА СІМОНОВА ДМИТРО БУЙВАЛ СЕРГО ГОРНАКАШВІЛІ АНДРІЙ ХАЛОЇМОВ АНТОН СМЕЦЬКИЙ ДЖЕРІКО МАГАЛЛОН СВІТЛАНА ЛУК‘ЯНЧУК ІГОР БЄЛАНОВ ЄВГЕН НИЩУК ГАЛИНА АЛМАЗОВА МИКОЛА БІЛЕНЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ЮКОВ

 

«Злотоцінний» — це метафорічне слово пішло у світ із легкої руки геніального Павла Тичини, з якого я й хочу почати свою оповідь про видатних діячів української культури. Але це не просто традиційна поезія. Коли пишеш про таких неабияких людей, будь-яка трафаретність здається якоюсь недоречною. А тому я обрав новий жанр, який можна назвати маленькою поетичною симфонією, — своєрідний симфо-вірш. Це коли поетична проза і власне поезія утворюють, за словами того ж Тичини, щось енгармонійне… Читаймо симфо-вірші про визначних діячів української культури:

ПАВЛО ТИЧИНА МИКОЛА ЛЕОНТОВИЧ КВІТКА ЦІСИК МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО БОГДАН СТУПКА ВЛАДИСЛАВ ГОРОДЕЦЬКИЙ КАТЕРИНА БІЛОКУР ВОЛОДИМИР КОЖУХАР ВАЛЕР‘ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ ІВАН МАРЧУК ІГОР РИМАРУК МАРИНА СЕМЕСЮК ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО ЄВГЕНІЯ МІРОШНИЧЕНКО АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ МИКОЛА ГЛУЩЕНКО ВАЛЕНТИН СИЛЬВЕСТРОВ РОМАН КОФМАН ВОЛОДИМИР СОСЮРА ТАМАРА ЩЕРБАТЮК ТАРАС ПЕТРИНЕНКО ВОЛОДИМИР ШЕВЧЕНКО НАТА ЖИЖЧЕНКО

 

До цієї добірки увійшли такі легенди про козаків та козацтво:

«Як Іван Сірко татар переміг»;
«Легенда про козака-кобзаря»;
«Легенда про чуб козака»;
«Легенда про скарби козацькі»;
«Легенда про меч Єдності».

 

 

 

"Моя киця каже "няв",
Українську знає,
Має в день багацько справ,
І усі встигає.
О четвертій уже ранок, —
Подають нехай сніданок!
Усю ніченьку не спала,
Нечисть з хати проганяла..."

(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)

 

 

""Спокійний весняний вечір у передмісті Полтави," — думали місцеві жителі. Але... Близько 9 вечора пролунала повітряна тривога, до якої, будемо відверті, всі уже звикли, і далеко не всі спускаються в укриття. Так сталося і цього разу: люди збирались уже спати, як раптом почули вибух. Ворожа ракета поцілила у гуртожиток, в якому перебували люди. Приліт був настільки сильний, що чутно було далеко звідти. Відразу після цього туди виїхали швидка допомога та всі відповідні служби. Лікарі намагались врятувати життя всім постраждалим,  але.. одна жінка все ж таки загинула... Щирі співчуття..." (Карина Гусельникова)

 

"Виглядало на те, що дощ вщух остаточно. Узбіччями доріг збігала, подекуди пінячись, остання вода. Хоча вдалині за забризканими хатами згуста роїлись білими суцвіттями нові хмари, день відчайдушно раз за разом підморгував сонячними променями, з усіх сил підтримуючи благословенну атмосферу в домі. У духовці пеклись паски. Орися сиділа за столом навпроти духовки, втупившись  очима в журнал, привезений колись дочкою, старалась не шарудіти, аби нічим не порушити тишу, у якій мають вирости й випектись чарівні бабки. Але щойно з духовки вирвався разом з парою запах, знаний з дитинства, вона, затягнена ніжними спогадами, розмірено попливла в інший час. Згадала маму й випечені нею паски, що стояли вишикуваними, як почесна варта, під рушниками на підвіконнях, виповнюючи простір святочним духом..." (Галина Мирослава)

 

"Вітання Вам з Кропивниччини, друзі! Вчимося фарбувати писанку свіжою кропивою. Кропива дводомна (Urtica dioica L.) жалиться, але навесні виростає однією з перших по берегах річок, в лісі, тому бажання спробувати пофарбувати нею писанки переважує всі перестороги. Рецепт проготування кропив'яного барвника: беремо невелику пригорщу трави кропиви, заливаємо її на кілька годин холодною водою, віджимаємо, варимо 15 хвилин на малому вогні, води даємо 170 мл. Увага! Кропива при варінні піниться, тому варто ввесь час спостерігати за процесом. Готовий відвар проціджуємо через ситечко і кладемо галун (алюмокалієві квасці) на кінчику ножа. Барвника вийде десь з півстакана. Тобто Ви зможете фарбувати в такому барвнику тільки одну писанку за раз..." (Ірина Михалевич)

 

“After months of heavy fighting.
‘Orcs’ forces appear.
Close to surrounding.
The ruins of Avdiivka.
Where frostbite is taking its toll.
On ‘elves’ troops.
The man's fist looked unrecognisable.
Like a split and bruised peach...”

(Kurama)

 

 

"У перший день весни 2024 року в Кропивницькому відбувся Krop Fashion Day, де українські дизайнери показали нові колекції і де був проведений аукціон на підтримку ЗСУ, а саме 57 окремої мотопіхотної бригади. "Місто, не мовчи", "Великодні веснянки" та "Птахи Перемоги" - саме такі назви мають колекції одягу від кропивницьких виробників. Тетяна Лугинець та її бренд "Charwish" вже встигли привернути увагу глядачів колекцією з фотографіями відомого митця Олександра Майорова (на цих фото зображено Кропивницький). А 1 березня 2024 року глядачі побачили нову колекцію, яка присвячена Великодню і має назву "Великодні веснянки". Майстерня "Charwish", яка розпочала роботу в 2017 році, зосереджена на пошитті одягу з елементами сучасної вишивки. Відтепер їхні світшоти розшито писанковими символами, які майстри перенесли на одяг з традиційних писанок Кропивниччини (сучасна Кіровоградська область). На створення колекції "Великодні веснянки" Тетяну Лугинець надихнули писанки, які вона побачила в етнолабораторії "Баба Єлька", і які були створені олександрійською писанкаркою Іриною Михалевич за ескізами колекції краєзнавця й етнографа Володимира Ястребова..." (Ірина Михалевич)

 

"Стасю тягнуло до великого міста. — Міста здатні завжди здивувати, зачепити, щоразу якось по-іншому розвернутися до людини, занаджуючи у свої спокусливі лабіринти, —  так вона підсумовувала свої уявлення й знання. Юній красуні безмежно подобалась заклопотаність міст, вона з насолодою кілька разів спостерігала, як усі кудись поспішають, енергійні й заклопотані водночас. — Це так гарно, коли люди  снують туди-сюди, машини блимають, сигналять. Заворожує та аніскілечки не відволікає від власних думок, — ділилась з подругами враженнями й відчуттями Стася. Вона, якби мала можливість, блукала б цілими днями викрутасами сплутаних у пучки різношерстих міських вулиць. — Чому  життя таке несправедливе? Чого світ так збудовано, що жива душа мусить повертатися у реальність, яка не завжди їй до вподоби? —  мучило Стасю..." (Галина Мирослава)

 

"Сон літає по оселях, втома плечі огортає,
І вже хтось біля екрану, мене дуже виглядає!
Ви листи мені писали, про хвальків вам розказать,
тож умощуйтесь зручненько, буду казку починать!
Всі хвальки — то дивні люди, ніс задертий догори!
Є вони, і більш нікого, що ти їм не говори!
Не любив хвальків ніколи, не люблю і по цей час,
що ж, про півника миколку казочка сьогодні в нас!.."

(Дідусь Сашко)

 

"Місяць сидів на хмаринці й гриз бублика. Та ось, шматочок відламався й поцілив прямісінько у кота, що спав на даху. — Шшшшшш! — вигнувся дугою Кіт. — Ой! — злякався Місяць й сховав бублика в кишеню. — Втік з дому, щоб поспати… а ти…. — Вибач, Мурчику! А чого вдома не спиш? — Манюня не дає… — А хто це? — спитав Місяць й знову дістав бублика. — Дівчинка..., яка живе зі мною он у тій кімнаті, — махнув хвостом Кіт. — З того часу, як вона навчилася читати, то тільки тим і займається, що читає казки. В мене вже голова йде обертом від тих принцес і принців! Та якби ще тільки це…" (Ольга Зубер)

 

"Вечір добрий, мої любі! Зорі дивляться на нас!
Тож із казкою новою завітав Дідусь до Вас.
Я привіз її на возі, бо в руках би не доніс!
Дуже хочу розказати — так, що аж свербить мій ніс!
Казочка сьогодні буде — про брехню і брехунців!
Розвелося їх багато — як у стрісі горобців!
Є такі вже в світі люди — їм брехать як танцювать.
Що неправда комусь шкодить — їм на те на все плювать!
Отже, казочка у нас така: "Соловей-розбійник та Баба-Яга"..."

(Дідусь Сашко)

 

"Стефа, яка нещодавно розміняла восьмий десяток, вже не мала сили підвестися з ліжка. Після падіння позаторік ноги відмовили. Але її голова залишалась світлою, тіло — підтягнутим, серце  — напрочуд чулим. Приємно  видовжене обличчя, яке вона за звичкою, прищепленою в дитинстві, щоранку змащувала соком огірка впродовж життя, вражало свіжістю, помітити на ньому зморшки було майже неможливо,  от тільки великі каламутно зелені очі глибоко позападали всередину. Стукіт у двері змусив її здригнутися. Вона відчула, що щось зараз має статися. Арсен, чоловік Стефи, з яким вони  разом понад 40 щасливих років, чомусь затримався біля дверей. Стефа прислухалась. Голоси з передпокою не впізнавала, вловити зміст не могла тим більше. Несподівано за Арсеном до невеличкої кімнати зі Стефиним ліжком, двома стільцями та шафою-білизняркою,  зайшли двоє: молода розкішна жінка з чорним волоссям по плечі та її високий і досить худий чоловік. Навіть худіший за Арсена. Життєрадісна жінка, що пахла квітами, світилась усмішкою. Арсен лагідно поглянув на Стефу й промовив.." (Галина Мирослава)

 

До добірки увійшли пісні (слова — Юлії Хандожинської, музика — Надії Галабурди): «Україна», «Молитва за Україну», «Славетний край», «Рідна земле моя, українська», «Намалюю Україну», «Моя Україна – пісня колискова», «Українське слово», «Квітуча Україна», «Заспіваю про Карпати», «А я поділюся», «Батькова порада», «Для братів», «Доня-горошинка», «Коляда», «У гості йде свято», «Випускник», «Ми бажаємо миру», «Чому», «На здоров'я і добро», «Ми війні скажем — ні», «Припиніть стріляти», «Мої пісні».

 

 

"Я задихалась від самотності. Однак з кожним днем все сильніше зживалась з нею. Хто я така, щоб розраховувати на щастя у тридцять з хвостиком, коли навколо повно молоденьких звабливих дівчат? – думала собі. На що може розраховувати пересічна людина без особливих здобутків у житті у маленькій квартирі на п’ятому поверсі на околиці маленького провінційного містечка? Низенька, худенька, без пишних форм та виразного обличчя… Я підходила до дзеркала, сумно констатувала свої можливості. Хоча, – казала сама собі, – роки мене поки не псують, навпаки, з часом набираю королівської постави, витонченості, тільки її треба зауважити. Одного разу я таки спромоглась зареєструвати себе у кількох соціальних мережах, про які багато розповідали мої знайомі..." (Галина Мирослава)

 

"Жила в одному лісі вредна Лисичка. Ні з ким не дружила. З усіх кепкувала, обманювала, дражнила. Та найбільше дошкуляла Зайчику. Підстерігала, піймати грозилася. Та от, сталася халепа. Застудилася Лисичка. Лежить вдома, кашляє. — Хоч відпочинемо від неї, — радіють усі. Усі, окрім Зайчика. Шкода йому Руденьку. Спік він капустяного пирога, поклав до кошика та й пострибав до Мишки. — Дай, будь ласка, лікувальних трав для Лисички, які ти влітку збирала, — попросив він. — Для лисички? — здивувалася Мишка. — Так. Хворіє вона, допомогти треба!.." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Маленька дівчинка прилинула до вікна і легенько дихнула на круглу шибку, заквітчану морозом. Крижані квітки та завитки, швидко танули під теплим подихом, відкриваючи картинку засніженого двору. Все сяяло під холодним срібним поглядом місяця. Десь там навіть було видно яскраву зірку, засніжені дерева і шматочок городу, який наче хто залив молочним киселем. А осьдечки видно, як засипало стару кабичку — ту, що бабуся сама із цеглин та глини склала. Ой, як же хороше літніми вечорами було сидіти біля тієї пічки за старим столиком, допоки під вогняними язиками смажились смачні деруни! Як хороше було бігати малими ногами навколо та зацікавлено розглядати різномаїття квітів навкруг. А як же добре було весняними ранками розгрібати малими патичками цибульки перших квітів, а потім бачити, як з кожним днем все швидше ростуть квіти. Нюхати кожну квіточку іперебирати пальчиками її пелюстки. — Як же хороше, — про себе зітхнула мала і сірими круглими очима знову глянула на шибку. Морозні квіти, немов стрепенулися, і від теплого подиху залишився тільки маленький круглий отвір, схожий на дірку від бублика..." (Юлія Хандожинська)