Публікації за тегом: Відео українською онлайн

"Немає слів... лиш біль і гнів.
Горіть вогнем пекельним, вбивці!
А сльози діток й матерів
Ще віділлються вам, ординці.
Господи, збережи Україну!"

(Тетяна Строкач)

 

 

 

"На шостий день прийшла весна,
Проте зима не відпускає
На серці — біль, на серці — жах,
Війна — не домисли, триває...
Вже сьомий день гуде земля,
Сирени виють, не вщухають,
Лягають глибами дома —
Херсон і Харків не вмирають!
Не на колінах Київ наш,
Супротив чинить вся держава
Блакитно-жовтий гордий стяг
Наш захисник, і наша слава..." (Тетяна Мунтян)

У добірку увійшли поезії про російське вторгнення в Україну 2022 року, які написали: Роман Коляда, Наталка Поклад, Любов Сердунич, Сергій Осока, Галина Мирослава, Ольга Пустовгар, Наталія Бугай, Марія Солтис-Смирнова, Тетяна Мунтян, Алла Бійчук, Юрій Лях, Тетяна Семенченко, Ірина Галишко, Лариса Юсковець-Сєрікова, Марія Чайківчанка, Вікторія Ковтун, Людмила Добровольська, В'ячеслав Стрий (Прибузький), Галина Сливка, Антоніна Генелюк, Тетяна Радюк, Олег Криворот, Лариса Аврамчук, Антоніна Мелешко, Наталія Паснак (Мельник), Максим Коровниченко, Марко Терен, Рената Вольська, Тетяна Аколішнова, Сергій Чирков, Аліна Войтенко, Юлія Дмитренко-Деспоташвілі, Карина Гусельникова, Катерина Проценко, Оксана Аннич.

 

"...Ми усе здолаємо і вистоїм!
Потім ще і рештки приберем 
Тих усіх, котрі були тут прислані 
Вузькооким лисим упирем.
З вами й я і вистою, й вцілію,
Як у землю рідну міцно впрусь.
Я ніколи не прощу Росію.
Чом відводиш очі, Білорусь?"

(Олександр Ірванець)

 

"Україно наша, Україно-мати,
За що ж тебе, милая, прийшов ґвалтувати
Отой ворог з Московити, оті недолюдки?
За що принесли стільки горя й смутку?
Дітей наших убивають без жалю і болю,
Які встали боронити нашу честь і волю.
Проклинають у всім світі придурка і ката,
Який змусив росіян до рук зброю взяти..."

(Тетяна Аколішнова)

 

 

"Прийшли окупанти до нас в Україну
Форма новенька, воєнні машини
Та трохи поплавився їх інвентар
Байрактар… Байрактар…
Російскі танкісти сховались в кущі,
Щоб лаптем посьорбати довбані щі
Та трохи у щах перегрівся навар
Байрактар… Байрактар…"

(Тарас Боровок)

 

«Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас — оселю Твою.»

(Тропар Животворчому Хресту Господньому)

 

"Застогне ліс.
У високості
Птах лячно крилами стріпне.
Вчепіреним у душу страхом 
Вій-не.
Блискавиця
Стрімко
Розітне
Зарубцьовані небом сліди.
Ніби повінь,
Розлиється сірість
Нав – кру – ги..."
(Галина Мирослава)

 

Казки письменниці Лілії Гудзь давно полюбилися маленьким читачам і публікувалися у багатьох Всеукраїнських виданнях: «Малюк Котя», «Золоте левеня», «Вечірня казка», «Колобочок», «Джміль», «Пізнайко». У вересні 2021 року видала свою першу збірку казок «Від росинки до сніжинки», котру авторка присвячує своїм малим синочкам – Мишкові та Сашкові, а також усім діткам і дорослим, хто родом із Країни Дитинства. Дебютна збірка казкарки стала лауреатом Всеукраїнської літературної премії «Перша ластівка» від НСПУ та отримала спецвідзнаку ГО «Творча еліта України». 

 

 

"В одному поліському ставочку народилося незвичайне жабенятко. Воно було зовсім не таке, як усі у їх жаб'ячому родУ!

Маля
любило 
музику. 
І скрізь її шукало..."

(Галина Римар)

 

 

"Мово моя, мелодійна, ласкава, привітна.
Піснею линь, наче квітка барвиста, розквітни!
Плавно течи, немов води широкої річки,
І дзюркоти, мов весняні струмочки-потічки.
Ніжно звучи колисковою любим малятам,
Грізно кричи, коли просто не можна мовчати!
В пам»яті будь, закарбуйся у серці назавжди!
Гідно тримайся, бо ти — наша мово, найкраща!"

(Тетяна Строкач)

 

"Red-brick and stone walls.
Blue sky and a white cloud.
The glory of the heritage.
Survived two world wars.
Black smoke poured out.
Red flames blazed up.
Through a targeted shelling.
In the school of hard knocks..."

(Kurama)

 

 

"Одягну я вишиванку зраночку-раненько, 
Що мені подарувала моя люба ненька. 
Підбирала візерунки, ниточки яскраві, 
Заясніли на сорочці квіти різнобарвні,
Сонця промінь золотистий і блакитне небо, 
Пам'ять, сила, мудрість роду — вічні обереги. 
Одягаю вишиванку в будні і у свята. 
В мирі й щасті хай розквітне Україна-мати!"

(Тетяна Строкач)

 

"Яка незрівнянна, квітуча країна —
Єдина, незламна моя Україна!
А мова така милозвучна й багата,
Її розмаїття вивчаєм завзято.
Ми воїнам шану складаємо нині,
Бо хочемо жити у мирній країні.
Щоб наші домівки війни не зазнали,
Солдати живими додому вертались."

(Тетяна Строкач)

 

 

"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько  спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)

 

"Живуть у темному-темному лісі два найліпших друга: Ведмедик і Зайчик. Якось вранці Ведмедик вирішив піти порибалити. Взяв він вудку, кошик і пішов до озера, заздалегідь мріючи про смачну смажену рибку. Дорога проходила повз хатинку Зайця.
– Зайти до Зайця, чи не зайти? – вагався Ведмедик.
В цей час Заєць вийшов зі своєї хатинки і помітив Ведмедика.
– Привіт, Ведмедику! – голосно привітався Зайчик.
– Привіт, Зайчику, – тихо відповів йому Ведмедик.
– Ти порибалити зібрався?
– Та, от захотілося смаженої рибки на обід!
– Яка чудова ідея! – зрадів Зайчик. – Будь ласка, візьми мене з собою! Ведмедик замислився: «Ось візьму я його з собою. Сяде він поруч на бережку і почне мою рибку виловлювати. Це ж мені тоді рибки не вистачить». (Ольга Лапушена)

 

"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)

 

"— Цього року, напевно, буде багато снігу, — бурмотіла мала Софійка, дивлячись через вікно. Рудоволоса дівчинка з веснянками на носику, які прикрашали її, довго не могла заспокоїтися, вона вже так близько притулилася до вікна, що могла видавити скло. Все роздивлялася на сніг, який летів, як ніби хтось сипав його з відра, зачепившись то за дерево, то за паркан. — І ще летить, і ще летить! — раз по раз повторяла дівчинка. — Ти що, сніг рахуєш? – посміхаючись, запитала онуку бабуся. — Ні, я з ним розмовляю! У нас є свій секрет. Бабусю, ти тільки подивися, як гарно. Він своїми маленькими лапками до всього чіпляється, він якийсь казковий, а можливо  чарівник? — Можливо, — погодилася бабуся. — Ура! Придумала! Я хочу з ним зустрітися! Він мені теж подарує білу шубку — таку м’якеньку-м’якеньку, пухнасту, як он на тій гілочці, що нахилилася до горбочка! А, можливо, і ще кращу! Бабусю, я вже одягаюся, сніг мене чекає, я з ним домовилася!.." (Юлія Хандожинська)

 

"А у натхнення – все ж! – немає меж.
Воно – само! – долає всі кордони.
А у житті – що втратиш, що знайдеш... –
На рушнику і чорним, і червоним!
Співає серце – і коли мовчиш!
Навкруг трамваї – мов крилаті гори...
Травневий Львів і весняний Париж –
Це недалеко, це вже зовсім поруч!"

(Володимир Даник)

 

 

"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)

 

"Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)