Галина Мирослава. Поезії воєнного часу в Україні


 

На відео: Галина Мирослава. "А на полі сівба".

 

 

Галина Мирослава

А НА ПОЛІ СІВБА

а на полі сівба
тільки сіють тут кров'ю
не зерном
наркотою заливши
тіла
як і вулики вух
дике поле дрижить
руки склавши на грудях
не вмерти б
скрізь удари гарматні
воно ж зобов'язане жить
пшеницями птахами ущебіт
і оркестрами коників
а
бій іде
навкрізь кожного
невідь
над глумом
резонує із вічністю
що і живе й неживе
воз'єдинює струмом
а на полі сівба    

 

 

 

 

ЗНОВУ ВДАРИЛА ГРОЗА

Застогне ліс.
У високості
Птах лячно крилами стріпне.
Вчепіреним у душу страхом 
Вій-не.

Блискавиця
Стрімко
Розітне
Зарубцьовані небом сліди.
Ніби повінь,
Розлиється сірість
Нав – кру – ги.

Звір запіє,
Неначе прип'ятий,
Заскавчить, 
Занявчить,
Зареве.
Зойкне писком
Несамовитим.
Зав-мре.

Невигойні набрякнуть рани.
Пазурі увіп’ються в кору.
Осоружно зустрінеш зітханням
Гро – зу.

 

 

 
 
 

ЗМІНА НАГОЛОСІВ

наголоси
які прориваються змінювати Слово
наступом
викручують у своєму керунку
загойдують первісне значення
чавлять
кидаючи голу душу
в розгубленість

світло й темінь сплітаються в одне
і западать в морок

вихоплені обра́зи
перетворюються на Óбрази
множаться і множаться
поки не зависають образа́ми
на старих
намолених іконах

зверху
шарами штукатурки
смолою
забуттям
і це триває
поки наголоси не повертаються

стихають веселі танки́
і гуркаючи несуться
не оглядаючись ні назад
ні навколо
та́нки

в яких людей
вже
нема

 

 

 

 

У СЕРЦЯХ

Замість птахів у небі клекочуть снаряди,
Замість надій вибухає навколо земля,
Хтось після тебе цим полем ітиме без "градів",
Полем, яке
   розривається кожного дня.
Небо — вогонь. Струменить нарозрив під рукою.
Поле
— осколки, уламки, обрубки, пробита стерня.
Ангел між кулями місце шукає, щоб поряд
Сісти-присісти, а гуркіт у вухах. Хтозна
Що і коли,
Де і для кого,
Як буде,
Ким і навіщо,
Як скоро, як довго навпак.
Брате, тримайся, над цим навісним попелищем,
Над Україною серце своє, наче стяг,
Ти розстелив, щоб під стягом цим гралися діти,
І безтурботно, не знаючи, що таке жах.
Брате, тримайся
Любов'ю, молитвою, мітом,
Де б ти не був, завжди з нами ти в наших серцях.
Брате, тримайся.

 

 
 
 
 
 
 

ВІДБІЙ 

(Бо-м* живий)

замовкає сигнал тривоги
на екрані читаєш
відбій
тільки серце не чує того
всіх питає

а ти живий

дай-но вістку
на милість Бога
аж благаєш
мовчати не смій
зараз вискочить серце 
з нього
на всі боки частинки як рій

мить

і раптом церковним дзвоном
як невидимим ковпаком
накриває тебе озоном
я живий
Він*** живий

бом!** бом!**

і світ Є
і ти**** Є
і знаєш
що нарешті прийшов відбій
тож життя з ним нове  починаєш
поки також живий

живий!

 

Примітки:

* Бо-м — те саме, що вираз "бо я є" (http://hrinchenko.com/)
** Бом! 
 одне зі слів, що передають різні за характеристиками (висота, довжина, гучність) удари дзвонів (до списку можна долучити також найбільш поширені: "бев!", "бов!", "бам!","дзень", "дзелень"), часто використовується в словосполученні "бім-бом!".
*** Він 
 тут означає Бог.
**** ти 
 у значенні "знайома тобі людина".

 

 

 

 

АНГЕЛ

плачуть ікони
і юшиться кров'ю земля
трусяться стіни
зриваються дико снаряди
друзками скло
розлітається
хто тут?
я... я
канонади
ти ще викрикуєш
леле
але
в світі нема вже
нема вже
невже?
лун і відлуння
твого земного
замовкло
не чують нічого
їм не побачити ще раз тебе
в очі поглянути
в очі ці очі
ти ж усе бачиш
й кажеш пророче
все буде добре
над вами я
не плач Україно моя

 

 

 

 

 

На відео: Галина Мирослава. «Бомба не розрізняє» (4 відео).

 

 

БОМБА НЕ РОЗРІЗНЯЄ

 

бомба не розрізняє кольори шкіри
 
бомба не відрізняє тебе від твого ворога
 
не бачить націй і народностей
 
релігій і безбожництва
 
їй байдуже скільки тобі років
 
хто твої предки
 
де ти народився
 
чого досягнув
 
скільки в твоєму серці любові 
 
а в очах ніжності
 
як ти усміхаєшся
 
і як плачеш
 
ти для неї лише ціль
 
координата
 
вирахувана і проставлена рукою
 
так схожою на твою
 
тільки випущена тими гомінідами з ряду приматів
 
які так і не стали людьми
 
 

 

 

 

 

ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКИХ МУЧЕНИКІВ

 

                        Пам’яті закатованих 
                        російськими фашистами 
                        українців та українок

 

Та замовкніть, нелюди земні.

Ваші звірства видимі, їх бачать

Очі, скам’янілі від жахні,

Душі з неба, зорі, вічність.

Плачем

Ріки розбивають береги

І крізь камені проходять, 

І над ними,

І змивають бруд. 

Брехні шари не врятують,

Хоч кладіть у рими.

Зупиніться, поки не зійшли

У могили ваші діти й внуки,

Вам не буде прощення, вже ні,

Нанівець хоч не зведіть правнуків.

 

 

 

 

 

ВОСТАННЄ


і він видихався

ця швидкість була не його

і плутались кроки

і серце стискало без жалю

ховалося сонце лягаючи в очі на дно

і він відчував

що все далі від світу

все далі

і чув він як мозок

 вже не відкидає  шуми

немає різниці між мовами

відліком

часом

він не контролює на швидкості

не контролює він ні

і нахили водять його а не він ватерпасом

лишалось довірити

серце своє не собі

лишалось розчулення

і відчуття неземного

стелилося небо у стежку

десь там далебі

хтось кликав і кликав додому

 

 

 

 

 

БІЛЬ

 

болить душа

місця живого нема

а  дати раду з тим болем 

лем

не можеш 

перестрибнути перелетіти пережити 

опинитись над

не під ним

за не в

аби дихати

не задихаючись

бачити

але зі сторони

чути

тільки не в центрі себе

що йому до твого фолькотіння

він викручує як білизну

і не припиняє прати 

поки не випере

 

 

 

 

ЛАСКАВО ВЕСНЯНЕ

 

Теплий вітрику, вітеречку,

Обігрій і найменше сердЕчко

М'яко помахом,

Ніжним порухом,

Би'м* піднялось до неба повагом

Понад болем, понад руїнами,

Над сльозами і над могилами,

Би'м росло тільки ввись у блакиті

Попід вишитим сонцем, між квітів,

Між любові, що в'яже долі

У надії з власної волі.

-------------

*Би'м - я би. (Ти би - би'сь, ми би - би-сьмо, ви би - би-сьте).
Спосіб запису збережено за словником Б. Грінченка

 

 

 

 

 

       ЗАСВІТ 

 

Тісто підходить у діжі. 

Війна. 

Засвіт стрільба з міномета. 

Час закипає, наче вода,

                                 й кане. 
Бодай би не в лету...

 

Піч розпікається.

Обстріли йдуть. 

Але як тихнуть,

                         то далі

Садиш з молитвою.


Бачиш — ростуть

Всмак від глухої печалі.

Тихо. Гнітяться поволі,

                                як світ

Вранці опісля ночі,

Пастві готуєш, що вірить

                                у квіт

І у слова пророчі. 

 

Обстріли знову,

            навкіл сокорить.

Тіло як прапор тріпоче.

Пахне цілунком.

Яка ж бо то мить!

 

Радості сльози

                        на очі.

Трісочку встромиш —

Виймати пора.

Під рушники...

                   І в дорогу.

 

Паства чекає,

Така, що життя

Віддасть

   за святу перемогу.

 

 

 

 

 

 

У ГЕРЦІ 

 

дні

початі з азів

по азимутах 

проритих війною

дихають Азовом сталлю

ніби болю

не знають

не знатимуть

по зову серця 

як заклик віків

тримаючи віру

під ангельський спів

навіть у шахтах 

де люди — вугілля

гріють собою землю мов зілля

яке зачароване на перемогу

від всіх кордонів

через знемоги

з Азоту

з азів

зораних в Бучі

о дні

холодні голодні хрипучі

навислі від букви до букви

по черзі

на дні не помножиш

з ніччю під серцем

змагатися будуть 

живі бо живучі

у герці зі смертю 

духом могучі

 

 

Мій Маріуполь. Картина Ольги Курської.

"Мій Маріуполь". Картина Ольги Курської.

 

 

 

 

 

 

СЛІДАМИ ВІЙНИ

 

кривавились стіни

як стінки у бутлях з вином

зривалися корки з осколками вікон і крику

знаки питань

розкидані

ставились вздовж

іклами каменів 

в небо

та вирвами

Тихо

смерті немає ти кажеш

а він каже є

і потопає в сльозах сивині та дрижанні

та на колінах цілує цю землю

й тебе

б’є в груди струм

що це робить він тут не востаннє

страх наступає як танки і як кулемет

можна здуріти від сили глухої напруги

спільний знаменник – війна

ламати хребет

та наступом горя йти по хребцях круг за кругом –

знаки питань

 

 

 

 

 

ГУСІНЬ 

(Міль)

 

чи впізнаєш її після злочину

коли вона відсиджується

у шовковистому коконі

з ниточок брехонь

шарами яких повністю обмоталася

тиха

завмерла

непомітна майже

чи впізнаєш її у кО́ко*

її

боязку

ненажеру

що забрала в тебе все

спідтишка

і відпочиває

готуючись до обльоту земель

де її дітям

було б чим

поживитися

---------

* - яєчко

 

 

 

 

 

ВУЛКАНИ

вулкани воєн
вирвані з глибин воєм 
наближаючись до твого дому
намагаються наблизити його теж
до дна
ціною спустошень пожеж 
багна 
дико
задля стискання горлечка 
яке розривається криком 
спротиву
вибухів болю
їх вистачить світ затопити вволю
а їм же призначено все оглушити
(тобі і мені в цьому світі не жити)
синглами музики
фабричної
симфонією витяжних труб
драстичною
яка не може закінчитись
за жодними ґратами
поки не стане попелом
над яким життя лунатиме
світлом піснею 
землі красою
голосом любові великої-превеликої
пресвятої

поки не стане

 

 

 

 

 

 

СВОБОДА


за хрестами колючого дроту

у ''фільтраціях'' концтаборів

без вини відбирає свободу

хто до неї сам не дозрів

ґвалтувати готовий тіло

розтоптати пройтись по тобі

жеб відчути що має силу

над тобою

о ні

далебі

сам він гвинтик 

яким хтось крутить

і як був так і буде сліпим

відібрати свободу у грудях

неможливо ніяк і нічим

 

 

На відео: Галина Мирослава. "Мамаю".

 

 

МАМАЮ

твоє поле засіяне
давниною
житами
жити б
літаючи
роками
віками
вільним небом 
у вільному світі

ти не той птах 
який житиме в клітці

і якщо йтимуть на тебе війною 
кинеш усе
і постанеш стіною

ти не пішак шахівниці 
мамаю
долю свою ти сам обираєш

ти не той птах
який житиме в клітці 
ти з тих що будуть
давати відсіч

хоч би підривно за шахом йшов шах 
й ворог зривав над життям твоїм дах 
марив поставити мат над тобою 
не упокоїть

не упокорять
тебе його вої
виприском з надр
з чорних шахт 
його зброї

сіючи голод безправ'я і жах 
їм не втиснути тебе у страх 

ти не той птах

 

 

 

 

 

ВТРАЧЕНЕ
 

усе що є

за мить збуває

розплющиш очі

вже й нема

час твій до подиху стискає

війна

 

ані паркану

ні обійстя

ані води

ані хлібця

збуло

пішло під попелища

аж до останнього рубця

 

але що було

не збуває

в тобі воно

крізь яв живе

заплющиш очі

жаль без краю

невідь чому кудись все йде

 

у жмені крихітка землиці

у оці крапелька сльози

чи я живу чи то так сниться

 

як жити далі

куди йти

 

 

 

 

 

СОН (ПОМІЖ ЗАГРАВАМИ)

 

поміж загравами

крізь дим і крізь пітьму

йде в безмір кільчик сну

поза тремтіння

лишає болі

і вогні 

і тління

співбути з вічністю

хоч мить

на цій землі

 

 

 

 

 

 

ВОДИ

 

води лишають сліди 

завжди

в усьому 

повсюди

почерез серце й роки 

допоки дихають груди 

поки пливе твій пліт 

і серце твоє не зніміло 

води розтоплюють лід 

доторками 

до тіла

та не як водять тебе 

топлячи світ твій ласо 

й ти неодмінно гребеш 

випірнути над часом 

води течуть у тобі 

тягне повітря вгору 

сохнуть сліди на землі 

що так багато говорять

 

 

 

 

 

 

Ілюстрація Марисі Рудської.

Ілюстрація Марисі Рудської.

 

 

БОМБОСХОВИЩЕ

 
розсікається тиша

сиреною

хором сирен

з голосних телефонів

зусебіч вусебіч

до страти

залишаються миті

тобі пропонують ховатись

але ти не грішив

і тебе роздирає чому


ти не само...убивця

тож маєш слухняно тікати

і коритися з власної

волі хоч віри не ймеш

що впаде саме зараз на тебе

на рідних на хату

і нічого не вдієш

не стримаєш

не відведеш


всього кілька хвилин

на останню

можливо спробу

залишитись живим

і повірити в вибраність доль

натягаєш наплічник

так кажуть і ти так робиш

опускаєшся в ''бункер''

як в гробницю над світом твоїм

 

атож

розсікаючи темінь

 

 

 

 

СИЛА ТЯЖІННЯ


вибухи розривають вчорашнє

на попіл

попід ногами

на травах сліди

травм

і поки

топиться олово

краплями скрапує скло

гаснуть слова

що тримали

як гори

цвіт горить

час горить

горем

і все ж

ти припадатимеш до землі

відкриваючи вуста

начебто риба

і стискатимеш долонями вуха

аби не оглухнути

та не втратити останнє

що тримає —

рівновагу

навіть коли світ заплющить на все очі

 

 

 

 

 

Галина Мирослава. Не до сну. Вірш циклу Поезії воєнного часу в Україні. Малюнок створено спеціально для Галини Мирослави штучним інтелектом Бінгом.

Малюнок створено спеціально для Галини Мирослави штучним інтелектом Бінгом.

 

 

НЕ ДО СНУ


дужка місяця ніби вушко

окулярів від сонця

сич

надувається мов подушка

його час шаленіти

ніч

на оголених пагорбах

долах

на тих шкірах де сховку нема

не до сну

в сон впадає лиш хворе

те що втратило сили

сповна

 

 

 

 

 

Картина Олени Борисової.

Картина Олени Борисової.

 

 

ВТРАТА


дихає ще могила

ходором ходить печаль

де тобі взяти сили

витримати

на жаль

крилами

сльози вкрили

важко злетіти і

поки не струсиш їх

сили

порозчиняються в млі

вирвись

молю

не гасни

з виру у вись пірни

птахом

міцним

металевим

якого не підсікти

Господи

дай початок

там де здається кінець

Ти ж обертаєш землю

Перемагаєш смерть

 

 

 

 

 

ШОВКОВІ КОСИЦІ*

(пам'яті загиблих воїнів)


підвішений язик дзвона

б'є в саме серце

збиваючи тіло з ніг

несуть

бачиш як стелиться за тим дзвоном зима

проковтнувши зовсім молоде літо

чуєш як розвалюються з усіх сторін стіни

як сльози стають дощами

і як з гострих виступів звуків над простором тиші

шовкові косиці

нещадно зірвані війною

стрімко летять

вплітаючись у коси пам'яті

завмерти зорями


* Квітка Leontopodium, інші назви: білотка, едельвейс.

 

leontopodium (білотка, едельвейс)

 

 

 

 

 

ЩАСТЯ

 

І обгорне тебе, запеленає,

Спочатку витримавши твій світ у горні,

Де пектиме й плавитиме усе,

До чого дотягнеться,

Як на початку життя,

НЕБО.

Ти притулишся до нього

Світячись кожною оболоночкою,

Мов уперше до грудей,

Звідки тече потоком любов,

Дякуючи за життя,

Навіть прошитою вогнем клітиною,

Й тією, яка кровитиме.

А якщо натрапиш,

Бодай очима чи вухом,

Яким ще довірятимеш,

На того, хто вижив також,

Відкриється друге дихання.

А як виявиться, що ти раніше його знав,

Хай побіжно,

Тут, на межі між пеклом і раєм,

Відчуєш себе найщасливішою людиною на усій землі,

У якої все попереду

(Позаду залишиться лише у пам'яті).

 

 

"Щастя — це коли ти знаходиш свого  кота живим серед руїн будинку, в якому ти жив.."
(світлина з ФБ-сторінки Olga Ruda)

 

 

 

 

 

ХОЛОДНО


у порожньому

і такому холодному

що пробирає наскрізь

домі

відучора порядкує вітер


кіптЯва стеля напівуцілілого будинку

пам'ятає

як у грубі спалювали

мумії древніх дерев

які час тримав для історії

вкриваючи пледами землі від вогню

від вітру

від злого ока


у безлюдному темному домі

вже нема нікого

і тих що поклонялись жовтому золоту

і білому

і чорному


вчора пішов останній

який так хотів миру

тепер має вічний

кажуть не витримало серце


холодно

 

 

Мурал у Покровську.

Мурал у Покровську.

 

 

 

 

 

ПРОЩАННЯ

-

чорним обрусом застелено клаптик землі

квіти на ньому

свічки

і вінки геть по пояс

сили стояти немає

летіти немає

і йти

важко у тишу

тут часточка серця

від болю

час може втишить         

та він як прийде так піде

і не віддасть

ані рук

ані поглядів

кроків

не подарує обіймів

солодких широких

дихання тіла

в якому тріпоче життя

безвість ковтнула

нема вороття

тільки надія зустрітися потім

там у світах де немає вже плоті

там де немає ні болю ні мук

боляче

стукає серце тук-тук

 

 

 

 

 

Галина Мирослава. «Квіти війни» (гроно поезій)

 

Мак голий (мак гладенький). Papaver laevigatum M.Bieb.

"по червоному чорні хрести
їх нести
маки голі
на полі
хрестик-нулик
на землі застигає минуле
рукавом часу сльози зітри"

(Галина Мирослава)

 

За матеріалами: http://poetry.in.ua/

 

 

 

  Більше творів Галини Мирослави на "Малій Сторінці":

Дитячі поезії Галини МирославиГалина Мирослава,  у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — із сім'ї вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.

 

Читаймо також на "Малій Сторінці":

Вірші про війну"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу 
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"
 
(Ірина Мацкова)​
 

 

Вірші про Україну

УкраїнаДумки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу — все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич, Грицька Бойка, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли,  Анатолія Камінчука, Анатолія Качана,  Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.


Останні коментарі до сторінки
«Галина Мирослава. Поезії воєнного часу в Україні»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми