На відео: Галина Мирослава. "А на полі сівба".
Галина Мирослава
А НА ПОЛІ СІВБА
а на полі сівба
тільки сіють тут кров'ю
не зерном
наркотою заливши
тіла
як і вулики вух
дике поле дрижить
руки склавши на грудях
не вмерти б
скрізь удари гарматні
воно ж зобов'язане жить
пшеницями птахами ущебіт
і оркестрами коників
а
бій іде
навкрізь кожного
невідь
над глумом
резонує із вічністю
що і живе й неживе
воз'єдинює струмом
а на полі сівба
ЗНОВУ ВДАРИЛА ГРОЗА
Застогне ліс.
У високості
Птах лячно крилами стріпне.
Вчепіреним у душу страхом
Вій-не.
Блискавиця
Стрімко
Розітне
Зарубцьовані небом сліди.
Ніби повінь,
Розлиється сірість
Нав – кру – ги.
Звір запіє,
Неначе прип'ятий,
Заскавчить,
Занявчить,
Зареве.
Зойкне писком
Несамовитим.
Зав-мре.
Невигойні набрякнуть рани.
Пазурі увіп’ються в кору.
Осоружно зустрінеш зітханням
Гро – зу.
ЗМІНА НАГОЛОСІВ
наголоси
які прориваються змінювати Слово
наступом
викручують у своєму керунку
загойдують первісне значення
чавлять
кидаючи голу душу
в розгубленість
світло й темінь сплітаються в одне
і западать в морок
вихоплені обра́зи
перетворюються на Óбрази
множаться і множаться
поки не зависають образа́ми
на старих
намолених іконах
зверху
шарами штукатурки
смолою
забуттям
і це триває
поки наголоси не повертаються
стихають веселі танки́
і гуркаючи несуться
не оглядаючись ні назад
ні навколо
та́нки
в яких людей
вже
нема
У СЕРЦЯХ
Замість птахів у небі клекочуть снаряди,
Замість надій вибухає навколо земля,
Хтось після тебе цим полем ітиме без "градів",
Полем, яке
розривається кожного дня.
Небо — вогонь. Струменить нарозрив під рукою.
Поле — осколки, уламки, обрубки, пробита стерня.
Ангел між кулями місце шукає, щоб поряд
Сісти-присісти, а гуркіт у вухах. Хтозна
Що і коли,
Де і для кого,
Як буде,
Ким і навіщо,
Як скоро, як довго навпак.
Брате, тримайся, над цим навісним попелищем,
Над Україною серце своє, наче стяг,
Ти розстелив, щоб під стягом цим гралися діти,
І безтурботно, не знаючи, що таке жах.
Брате, тримайся
Любов'ю, молитвою, мітом,
Де б ти не був, завжди з нами ти в наших серцях.
Брате, тримайся.
ВІДБІЙ
(Бо-м* живий)
замовкає сигнал тривоги
на екрані читаєш
відбій
тільки серце не чує того
всіх питає
а ти живий
дай-но вістку
на милість Бога
аж благаєш
мовчати не смій
зараз вискочить серце
з нього
на всі боки частинки як рій
мить
і раптом церковним дзвоном
як невидимим ковпаком
накриває тебе озоном
я живий
Він*** живий
бом!** бом!**
і світ Є
і ти**** Є
і знаєш
що нарешті прийшов відбій
тож життя з ним нове починаєш
поки також живий
живий!
Примітки:
* Бо-м — те саме, що вираз "бо я є" (http://hrinchenko.com/)
** Бом! — одне зі слів, що передають різні за характеристиками (висота, довжина, гучність) удари дзвонів (до списку можна долучити також найбільш поширені: "бев!", "бов!", "бам!","дзень", "дзелень"), часто використовується в словосполученні "бім-бом!".
*** Він — тут означає Бог.
**** ти — у значенні "знайома тобі людина".
АНГЕЛ
плачуть ікони
і юшиться кров'ю земля
трусяться стіни
зриваються дико снаряди
друзками скло
розлітається
хто тут?
я... я
канонади
ти ще викрикуєш
леле
але
в світі нема вже
нема вже
невже?
лун і відлуння
твого земного
замовкло
не чують нічого
їм не побачити ще раз тебе
в очі поглянути
в очі ці очі
ти ж усе бачиш
й кажеш пророче
все буде добре
над вами я
не плач Україно моя
На відео: Галина Мирослава. «Бомба не розрізняє» (4 відео).
БОМБА НЕ РОЗРІЗНЯЄ
ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКИХ МУЧЕНИКІВ
Пам’яті закатованих
російськими фашистами
українців та українок
Та замовкніть, нелюди земні.
Ваші звірства видимі, їх бачать
Очі, скам’янілі від жахні,
Душі з неба, зорі, вічність.
Плачем
Ріки розбивають береги
І крізь камені проходять,
І над ними,
І змивають бруд.
Брехні шари не врятують,
Хоч кладіть у рими.
Зупиніться, поки не зійшли
У могили ваші діти й внуки,
Вам не буде прощення, вже ні,
Нанівець хоч не зведіть правнуків.
ВОСТАННЄ
і він видихався
ця швидкість була не його
і плутались кроки
і серце стискало без жалю
ховалося сонце лягаючи в очі на дно
і він відчував
що все далі від світу
все далі
і чув він як мозок
вже не відкидає шуми
немає різниці між мовами
відліком
часом
він не контролює на швидкості
не контролює він ні
і нахили водять його а не він ватерпасом
лишалось довірити
серце своє не собі
лишалось розчулення
і відчуття неземного
стелилося небо у стежку
десь там далебі
хтось кликав і кликав додому
БІЛЬ
болить душа
місця живого нема
а дати раду з тим болем
лем
не можеш
перестрибнути перелетіти пережити
опинитись над
не під ним
за не в
аби дихати
не задихаючись
бачити
але зі сторони
чути
тільки не в центрі себе
що йому до твого фолькотіння
він викручує як білизну
і не припиняє прати
поки не випере
ЛАСКАВО ВЕСНЯНЕ
Теплий вітрику, вітеречку,
Обігрій і найменше сердЕчко
М'яко помахом,
Ніжним порухом,
Би'м* піднялось до неба повагом
Понад болем, понад руїнами,
Над сльозами і над могилами,
Би'м росло тільки ввись у блакиті
Попід вишитим сонцем, між квітів,
Між любові, що в'яже долі
У надії з власної волі.
-------------
*Би'м - я би. (Ти би - би'сь, ми би - би-сьмо, ви би - би-сьте).
Спосіб запису збережено за словником Б. Грінченка
|
|
ЗАСВІТ
Тісто підходить у діжі. Війна. Засвіт стрільба з міномета. Час закипає, наче вода, й кане.
Піч розпікається. Обстріли йдуть. Але як тихнуть, то далі Садиш з молитвою.
Всмак від глухої печалі. Тихо. Гнітяться поволі, як світ Вранці опісля ночі, Пастві готуєш, що вірить у квіт І у слова пророчі.
Обстріли знову, навкіл сокорить. Тіло як прапор тріпоче. Пахне цілунком. Яка ж бо то мить!
Радості сльози на очі. Трісочку встромиш — Виймати пора. Під рушники... І в дорогу.
Паства чекає, Така, що життя Віддасть за святу перемогу. |
|
У ГЕРЦІ
дні
початі з азів
по азимутах
проритих війною
дихають Азовом сталлю
ніби болю
не знають
не знатимуть
по зову серця
як заклик віків
тримаючи віру
під ангельський спів
навіть у шахтах
де люди — вугілля
гріють собою землю мов зілля
яке зачароване на перемогу
від всіх кордонів
через знемоги
з Азоту
з азів
зораних в Бучі
о дні
холодні голодні хрипучі
навислі від букви до букви
по черзі
на дні не помножиш
з ніччю під серцем
змагатися будуть
живі бо живучі
у герці зі смертю
духом могучі
"Мій Маріуполь". Картина Ольги Курської.
СЛІДАМИ ВІЙНИ
кривавились стіни
як стінки у бутлях з вином
зривалися корки з осколками вікон і крику
знаки питань
розкидані
ставились вздовж
іклами каменів
в небо
та вирвами
Тихо
смерті немає ти кажеш
а він каже є
і потопає в сльозах сивині та дрижанні
та на колінах цілує цю землю
й тебе
б’є в груди струм
що це робить він тут не востаннє
страх наступає як танки і як кулемет
можна здуріти від сили глухої напруги
спільний знаменник – війна
ламати хребет
та наступом горя йти по хребцях круг за кругом –
знаки питань
ГУСІНЬ
(Міль)
чи впізнаєш її після злочину
коли вона відсиджується
у шовковистому коконі
з ниточок брехонь
шарами яких повністю обмоталася
тиха
завмерла
непомітна майже
чи впізнаєш її у кО́ко*
її
боязку
ненажеру
що забрала в тебе все
спідтишка
і відпочиває
готуючись до обльоту земель
де її дітям
було б чим
поживитися
---------
* - яєчко
ВУЛКАНИ
вулкани воєн
вирвані з глибин воєм
наближаючись до твого дому
намагаються наблизити його теж
до дна
ціною спустошень пожеж
багна
дико
задля стискання горлечка
яке розривається криком
спротиву
вибухів болю
їх вистачить світ затопити вволю
а їм же призначено все оглушити
(тобі і мені в цьому світі не жити)
синглами музики
фабричної
симфонією витяжних труб
драстичною
яка не може закінчитись
за жодними ґратами
поки не стане попелом
над яким життя лунатиме
світлом піснею
землі красою
голосом любові великої-превеликої
пресвятої
поки не стане
СВОБОДА
за хрестами колючого дроту
у ''фільтраціях'' концтаборів
без вини відбирає свободу
хто до неї сам не дозрів
ґвалтувати готовий тіло
розтоптати пройтись по тобі
жеб відчути що має силу
над тобою
о ні
далебі
сам він гвинтик
яким хтось крутить
і як був так і буде сліпим
відібрати свободу у грудях
неможливо ніяк і нічим
На відео: Галина Мирослава. "Мамаю".
МАМАЮ
твоє поле засіяне
давниною
житами
жити б
літаючи
роками
віками
вільним небом
у вільному світі
ти не той птах
який житиме в клітці
і якщо йтимуть на тебе війною
кинеш усе
і постанеш стіною
ти не пішак шахівниці
мамаю
долю свою ти сам обираєш
ти не той птах
який житиме в клітці
ти з тих що будуть
давати відсіч
хоч би підривно за шахом йшов шах
й ворог зривав над життям твоїм дах
марив поставити мат над тобою
не упокоїть
не упокорять
тебе його вої
виприском з надр
з чорних шахт
його зброї
сіючи голод безправ'я і жах
їм не втиснути тебе у страх
ти не той птах
усе що є
за мить збуває
розплющиш очі
вже й нема
час твій до подиху стискає
війна
ані паркану
ні обійстя
ані води
ані хлібця
збуло
пішло під попелища
аж до останнього рубця
але що було
не збуває
в тобі воно
крізь яв живе
заплющиш очі
жаль без краю
невідь чому кудись все йде
у жмені крихітка землиці
у оці крапелька сльози
чи я живу чи то так сниться
як жити далі
куди йти
СОН (ПОМІЖ ЗАГРАВАМИ)
поміж загравами
крізь дим і крізь пітьму
йде в безмір кільчик сну
поза тремтіння
лишає болі
і вогні
і тління
співбути з вічністю
хоч мить
на цій землі
ВОДИ
води лишають сліди
завжди
в усьому
повсюди
почерез серце й роки
допоки дихають груди
поки пливе твій пліт
і серце твоє не зніміло
води розтоплюють лід
доторками
до тіла
та не як водять тебе
топлячи світ твій ласо
й ти неодмінно гребеш
випірнути над часом
води течуть у тобі
тягне повітря вгору
сохнуть сліди на землі
що так багато говорять
За матеріалами: http://poetry.in.ua/
Більше творів Галини Мирослави на "Малій Сторінці":
Читаймо також на "Малій Сторінці":
