Публікації за тегом: Відео українською онлайн

""Спокійний весняний вечір у передмісті Полтави," — думали місцеві жителі. Але... Близько 9 вечора пролунала повітряна тривога, до якої, будемо відверті, всі уже звикли, і далеко не всі спускаються в укриття. Так сталося і цього разу: люди збирались уже спати, як раптом почули вибух. Ворожа ракета поцілила у гуртожиток, в якому перебували люди. Приліт був настільки сильний, що чутно було далеко звідти. Відразу після цього туди виїхали швидка допомога та всі відповідні служби. Лікарі намагались врятувати життя всім постраждалим,  але.. одна жінка все ж таки загинула... Щирі співчуття..." (Карина Гусельникова)

 

"Виглядало на те, що дощ вщух остаточно. Узбіччями доріг збігала, подекуди пінячись, остання вода. Хоча вдалині за забризканими хатами згуста роїлись білими суцвіттями нові хмари, день відчайдушно раз за разом підморгував сонячними променями, з усіх сил підтримуючи благословенну атмосферу в домі. У духовці пеклись паски. Орися сиділа за столом навпроти духовки, втупившись  очима в журнал, привезений колись дочкою, старалась не шарудіти, аби нічим не порушити тишу, у якій мають вирости й випектись чарівні бабки. Але щойно з духовки вирвався разом з парою запах, знаний з дитинства, вона, затягнена ніжними спогадами, розмірено попливла в інший час. Згадала маму й випечені нею паски, що стояли вишикуваними, як почесна варта, під рушниками на підвіконнях, виповнюючи простір святочним духом..." (Галина Мирослава)

 

"Вітання Вам з Кропивниччини, друзі! Вчимося фарбувати писанку свіжою кропивою. Кропива дводомна (Urtica dioica L.) жалиться, але навесні виростає однією з перших по берегах річок, в лісі, тому бажання спробувати пофарбувати нею писанки переважує всі перестороги. Рецепт проготування кропив'яного барвника: беремо невелику пригорщу трави кропиви, заливаємо її на кілька годин холодною водою, віджимаємо, варимо 15 хвилин на малому вогні, води даємо 170 мл. Увага! Кропива при варінні піниться, тому варто ввесь час спостерігати за процесом. Готовий відвар проціджуємо через ситечко і кладемо галун (алюмокалієві квасці) на кінчику ножа. Барвника вийде десь з півстакана. Тобто Ви зможете фарбувати в такому барвнику тільки одну писанку за раз..." (Ірина Михалевич)

 

“After months of heavy fighting.
‘Orcs’ forces appear.
Close to surrounding.
The ruins of Avdiivka.
Where frostbite is taking its toll.
On ‘elves’ troops.
The man's fist looked unrecognisable.
Like a split and bruised peach...”

(Kurama)

 

 

"У перший день весни 2024 року в Кропивницькому відбувся Krop Fashion Day, де українські дизайнери показали нові колекції і де був проведений аукціон на підтримку ЗСУ, а саме 57 окремої мотопіхотної бригади. "Місто, не мовчи", "Великодні веснянки" та "Птахи Перемоги" - саме такі назви мають колекції одягу від кропивницьких виробників. Тетяна Лугинець та її бренд "Charwish" вже встигли привернути увагу глядачів колекцією з фотографіями відомого митця Олександра Майорова (на цих фото зображено Кропивницький). А 1 березня 2024 року глядачі побачили нову колекцію, яка присвячена Великодню і має назву "Великодні веснянки". Майстерня "Charwish", яка розпочала роботу в 2017 році, зосереджена на пошитті одягу з елементами сучасної вишивки. Відтепер їхні світшоти розшито писанковими символами, які майстри перенесли на одяг з традиційних писанок Кропивниччини (сучасна Кіровоградська область). На створення колекції "Великодні веснянки" Тетяну Лугинець надихнули писанки, які вона побачила в етнолабораторії "Баба Єлька", і які були створені олександрійською писанкаркою Іриною Михалевич за ескізами колекції краєзнавця й етнографа Володимира Ястребова..." (Ірина Михалевич)

 

"Стасю тягнуло до великого міста. — Міста здатні завжди здивувати, зачепити, щоразу якось по-іншому розвернутися до людини, занаджуючи у свої спокусливі лабіринти, —  так вона підсумовувала свої уявлення й знання. Юній красуні безмежно подобалась заклопотаність міст, вона з насолодою кілька разів спостерігала, як усі кудись поспішають, енергійні й заклопотані водночас. — Це так гарно, коли люди  снують туди-сюди, машини блимають, сигналять. Заворожує та аніскілечки не відволікає від власних думок, — ділилась з подругами враженнями й відчуттями Стася. Вона, якби мала можливість, блукала б цілими днями викрутасами сплутаних у пучки різношерстих міських вулиць. — Чому  життя таке несправедливе? Чого світ так збудовано, що жива душа мусить повертатися у реальність, яка не завжди їй до вподоби? —  мучило Стасю..." (Галина Мирослава)

 

"Сон літає по оселях, втома плечі огортає,
І вже хтось біля екрану, мене дуже виглядає!
Ви листи мені писали, про хвальків вам розказать,
тож умощуйтесь зручненько, буду казку починать!
Всі хвальки — то дивні люди, ніс задертий догори!
Є вони, і більш нікого, що ти їм не говори!
Не любив хвальків ніколи, не люблю і по цей час,
що ж, про півника миколку казочка сьогодні в нас!.."

(Дідусь Сашко)

 

"Місяць сидів на хмаринці й гриз бублика. Та ось, шматочок відламався й поцілив прямісінько у кота, що спав на даху. — Шшшшшш! — вигнувся дугою Кіт. — Ой! — злякався Місяць й сховав бублика в кишеню. — Втік з дому, щоб поспати… а ти…. — Вибач, Мурчику! А чого вдома не спиш? — Манюня не дає… — А хто це? — спитав Місяць й знову дістав бублика. — Дівчинка..., яка живе зі мною он у тій кімнаті, — махнув хвостом Кіт. — З того часу, як вона навчилася читати, то тільки тим і займається, що читає казки. В мене вже голова йде обертом від тих принцес і принців! Та якби ще тільки це…" (Ольга Зубер)

 

"Вечір добрий, мої любі! Зорі дивляться на нас!
Тож із казкою новою завітав Дідусь до Вас.
Я привіз її на возі, бо в руках би не доніс!
Дуже хочу розказати — так, що аж свербить мій ніс!
Казочка сьогодні буде — про брехню і брехунців!
Розвелося їх багато — як у стрісі горобців!
Є такі вже в світі люди — їм брехать як танцювать.
Що неправда комусь шкодить — їм на те на все плювать!
Отже, казочка у нас така: "Соловей-розбійник та Баба-Яга"..."

(Дідусь Сашко)

 

"Стефа, яка нещодавно розміняла восьмий десяток, вже не мала сили підвестися з ліжка. Після падіння позаторік ноги відмовили. Але її голова залишалась світлою, тіло — підтягнутим, серце  — напрочуд чулим. Приємно  видовжене обличчя, яке вона за звичкою, прищепленою в дитинстві, щоранку змащувала соком огірка впродовж життя, вражало свіжістю, помітити на ньому зморшки було майже неможливо,  от тільки великі каламутно зелені очі глибоко позападали всередину. Стукіт у двері змусив її здригнутися. Вона відчула, що щось зараз має статися. Арсен, чоловік Стефи, з яким вони  разом понад 40 щасливих років, чомусь затримався біля дверей. Стефа прислухалась. Голоси з передпокою не впізнавала, вловити зміст не могла тим більше. Несподівано за Арсеном до невеличкої кімнати зі Стефиним ліжком, двома стільцями та шафою-білизняркою,  зайшли двоє: молода розкішна жінка з чорним волоссям по плечі та її високий і досить худий чоловік. Навіть худіший за Арсена. Життєрадісна жінка, що пахла квітами, світилась усмішкою. Арсен лагідно поглянув на Стефу й промовив.." (Галина Мирослава)

 

До добірки увійшли пісні (слова — Юлії Хандожинської, музика — Надії Галабурди): «Україна», «Молитва за Україну», «Славетний край», «Рідна земле моя, українська», «Намалюю Україну», «Моя Україна – пісня колискова», «Українське слово», «Квітуча Україна», «Заспіваю про Карпати», «А я поділюся», «Батькова порада», «Для братів», «Доня-горошинка», «Коляда», «У гості йде свято», «Випускник», «Ми бажаємо миру», «Чому», «На здоров'я і добро», «Ми війні скажем — ні», «Припиніть стріляти», «Мої пісні».

 

 

"Я задихалась від самотності. Однак з кожним днем все сильніше зживалась з нею. Хто я така, щоб розраховувати на щастя у тридцять з хвостиком, коли навколо повно молоденьких звабливих дівчат? – думала собі. На що може розраховувати пересічна людина без особливих здобутків у житті у маленькій квартирі на п’ятому поверсі на околиці маленького провінційного містечка? Низенька, худенька, без пишних форм та виразного обличчя… Я підходила до дзеркала, сумно констатувала свої можливості. Хоча, – казала сама собі, – роки мене поки не псують, навпаки, з часом набираю королівської постави, витонченості, тільки її треба зауважити. Одного разу я таки спромоглась зареєструвати себе у кількох соціальних мережах, про які багато розповідали мої знайомі..." (Галина Мирослава)

 

"Жила в одному лісі вредна Лисичка. Ні з ким не дружила. З усіх кепкувала, обманювала, дражнила. Та найбільше дошкуляла Зайчику. Підстерігала, піймати грозилася. Та от, сталася халепа. Застудилася Лисичка. Лежить вдома, кашляє. — Хоч відпочинемо від неї, — радіють усі. Усі, окрім Зайчика. Шкода йому Руденьку. Спік він капустяного пирога, поклав до кошика та й пострибав до Мишки. — Дай, будь ласка, лікувальних трав для Лисички, які ти влітку збирала, — попросив він. — Для лисички? — здивувалася Мишка. — Так. Хворіє вона, допомогти треба!.." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Маленька дівчинка прилинула до вікна і легенько дихнула на круглу шибку, заквітчану морозом. Крижані квітки та завитки, швидко танули під теплим подихом, відкриваючи картинку засніженого двору. Все сяяло під холодним срібним поглядом місяця. Десь там навіть було видно яскраву зірку, засніжені дерева і шматочок городу, який наче хто залив молочним киселем. А осьдечки видно, як засипало стару кабичку — ту, що бабуся сама із цеглин та глини склала. Ой, як же хороше літніми вечорами було сидіти біля тієї пічки за старим столиком, допоки під вогняними язиками смажились смачні деруни! Як хороше було бігати малими ногами навколо та зацікавлено розглядати різномаїття квітів навкруг. А як же добре було весняними ранками розгрібати малими патичками цибульки перших квітів, а потім бачити, як з кожним днем все швидше ростуть квіти. Нюхати кожну квіточку іперебирати пальчиками її пелюстки. — Як же хороше, — про себе зітхнула мала і сірими круглими очима знову глянула на шибку. Морозні квіти, немов стрепенулися, і від теплого подиху залишився тільки маленький круглий отвір, схожий на дірку від бублика..." (Юлія Хандожинська)

 

До збірки увійшли такі пісні: «Берегиня», «Білка скаче», «В Україні», «В хаті не сидиться», «Великоднє свято», «Вербна неділя», «Веселий дощик», «Веселий сніг», «Веселка», «Весна», «Весніє», «Весну-красну зустрічай», «Весняні кульбабки», «Випускний», «Вихвалялася зима», «Вишиваю рушничок», «Гарна в нас ялиночка», «Гострокрилі прилетіли», «Диво весна», «Дід Мороз», «Дід Мороз не спав», «Дочекалися зими», «Дощик крап, крап, крап», «Жабка», «Загубилося курча», «Зайченя», «Зайчик-чеберяйчик», «Заховалася ялинка», «Заходився танцювати», «Зимонько», «Йде тихо осінь», «Квітень», «Квіточка весняна», «Кішка», «Кольоровий світ», «Кораблики», «Котику, коточок», «Крашанки», «Кульбабаба», «Літо», «Маленький гусь», «Малесенькі дівчатка», «Ми білки», «Ми веселі їжачки», «Мій любий край», «Мовою, рідною мовою», «Морозко–морозець», «На батьківській землі», «На весняне свято», «На мамине свято», «На санчатах», «Найкраща у світі матуся», «Нерозлучна двійка», «Новий рік до всіх приходить», «Новий рік спішить», «Осінь», «Осінь пахне», «Пісня Снігуроньки», «Плакали зайчата», «Прийшла весна», «Свято новорічне», «Сіє, віє, засіває», «Січень», «Скаче коник», «Слава козакам», «Сніг-сніжок», «Сніжинки», «Сонечко проснулось», «Сонячно», «Струмочок», «Травичка», «У засніженому лісі», «Хай буде мир», «Хмаринки», «Ходить літо», «Ходить осінь», «Хусточка моя», «Це весна», «Чомучка», «Шишки», «Я заспіваю», «Ялинка», «Ялиночка».

 

"Нам кажуть, що не витримав бетон,
а як же вої – витримали пекло,
коли на них скидали безліч тонн
й текла рікою кров солдатська тепла.
Нам кажуть, що не витримав бетон,
де "Кіборги" москвинів били вміло,
на смерть стояв Безсмертний Легіон
і невідомо звідки брались сили..."

(Святослав Щербина)

 

Вірші про кіборгів написали: Марія Яновська, Ганна Верес, Наталка Слободянюк, Галина Онацька, Світлана Онуляк-Мінтенко, Святослав Щербина, Віктор Погуляй, Василь Ткачик (Т. Василько), Ігор Іванко, Микола Паламарчук, Надія Кошіль, Наталя Мазур, Роман Прус, Сергій Сергієнко, Зоя Енеївна.

 

"Вірю усім серцем і в душі
В синє небо чисте, неозоре,
В спокій, в сміх дитячий запальний,
В ясні ранки, в рідне Чорне море.
Круасани й кава... у кафе...
Буде Мир! В думках, в будинках, в сім'ях...
Круасани й кава... Це усе...
Заживе й розквітне Україна!"

(Юлія Гринюк)

Поезії про війну написали: Галина Потопляк, Олександр Висоцький, Лариса Юсковець, Валентина Матвіїв, Ольга Киця, Олеся Репа, Оля Голущук, Галина Савка, Олег Майстришин, Юлія Гринюк, Марина Лавришин, Леся Воробець, Яна Полікарпова, Віктор Остроух, Олександр Браверман, Віктор Лясковський, Василь Ковтун, Олег Побережний, Софія Федина-Прилуцька, Олександр Врублівський, Тетяна Власова, Олена Харитонова, Валерий Шульга, Світлана Дубницька, Наталія Матвієнко, Сергій Олійник, Олег Хромченко, Галина Савка, Галина Індиченко, Олеся Лісова, Марина Великоіваненко, Наташа Кищенко, Вікторія Ковтун, Надія Циба, Володимир Кручок, Сергій Найда, Ольга Пустовгар, Галина Білецька, Тетяна Прокоф’єва.

 

"Вітрусь щовечора прогулювався у засніженому садку. Він кружляв між деревами і мріяв, що коли  виросте, тато Шторм   візьме його з собою далеко-далеко, на океан. І вони разом будуть здіймати  хвилі вищі кораблів. Та поки Вітрусь був ще зовсім маленький.  І його сили вистачало лише на те, щоб здувати з гілок сніжинки. Ось, і зараз, він сидів на улюбленій вишні і  хитав гілочку.  Сніжинки сипалися на вулика,  а Вітрусь уявляв, що то зовсім не вулик, а велетень-корабель. Раптом,  почулися голоси. То  розмовляли бджоли. Вітрусь прислухався. — Що таке зима? — спитала маленька бджілка Джуня. Та у вулику про зиму майже ніхто нічого не знав. — Взимку дуже холодно і замість бджіл літають сніжинки, — заворушилася  бабуся-бджола. — А хто такі сніжинки? — Зимові комахи..." (Ольга Зубер)

 

"Стратегія видавництва “Склянка часу” і відповідного журналу, коли пошук нових творів для публікації проводиться і шляхом конкурсного відбору, себе виправдовує. Досвід щодо результатів подібних конкурсів підказує, що перемагають здебільшого вірші і коротка проза, а, скажімо, такий жанр, як есе, дещо відстає. Однак цікаві твори з'являються і у цьому напрямку,тож ситуація може змінитися. Бо есе — це популярний жанр. Бо це особистий погляд автора твору на світ, на нестримний вир життя. І це спонукує нас не тільки прислухатися до почутих і прочитаних думок, а і продукувати, і висловлювати думки власні, ще не звичні для нашого сприйняття і схвильовані. Отож на одному з конкурсів, що проводила “Склянка...”,  увагу журі привернуло есе Анни Губіної “Філософія почуттів”. А потім цей твір був опублікований і у журналі..." (Володимир Даник)

 

"Дерево. А за деревом дерево. А за деревом дерево. А за деревом паркан. За парканом стежечка, а за стежкою поріг. За порогом двері, що ведуть у дім. А у домі тому, брат разом із сестрою поспішають на подвір’я погратися першим грудневим снігом. — Давай швидше, а то поки одягнешся, то і сніг увесь розтане! — мовив Тарас. Поліна поспішала як могла та все одно не встигала за братом. Обоє чекали цього дня як ніби якогось свята й нарешті дочекалися. І хоч цієї ночі сніжних опадів було не так вже й багато, та на невеличкого сніговика повинно вистачити. А ще, якщо позбирати сніжок із верхівок різноманітних поверхонь, то можна буде й у сніжки пограти..." (Євген Дмитренко)