"Гадаю, що «не відкрию Америку», сказавши, що війна змінила нас. Півтора роки тому п’ята ранку 24 лютого розділила історію України на «до» та «після». Моторошно згадувати ті перші часи, перші дні. Важко було повірити: хіба таке може статися у нашій мирній квітучій країні?!!! Страх, відчай, розгубленість…" (Катерина Колесник)
"Йшов Дощик. Поряд з ним тупцяв Їжачок. Дощик трудився: напував ялинки, наповнював струмки. А Їжачок швендяв без діла. Був ще той лінюх! От скортіло йому грибочками поласувати. Неабияк полюбляв їх. Особливо лисички. Та полінувався шукати. Провів він Дощика на узлісся, а сам повернувся додому та й вмостився спати. Крутився-крутився, а грибочків таки хочеться. А тоді думає: — Чого це мені ще за тими грибочками бігати? Хай самі до мене приходять! Виніс він на двір кошика, а сам вмостився хатинці та й почав кликати: — Лисички! Лисички!.." (Ольга Зубер)
"Понад 500 днів війни... Вже друге літо люди не мають повноцінного відпочинку. А розради хочеться! І вона конче потрібна. Хоча б заради того, щоб мати сили, щоб боротися, щоб допомагати тим, хто бореться. Щоб підтримувати тих, хто менше і слабше. Особливо зараз, влітку треба буквально "пити" це сонце, це тепло і красу. Маємо безліч чудових місць для відпочинку. Розповім про одне з них – просто поділюся враженнями. Пам’ятаєте, скільки чуток, жартів та анекдотів ходило про дачу Януковича у Межигір'ї!? Та й про самого хазяїна... Не так давно ваша покірна слуга там побувала. Дійсно, навкруги – благодать і краса! Недаремно це місце називають «український Версаль». Втім, якщо уважно придивитися, помічаєш досить дивні речі…" (Катерина Колесник)
"Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)
"За прилавком продуктового магазину продавчиня розкладала товар. Ось різнокольорові шоколадки в рядочку, а ось кульки-цукерки досипати в банку. Чого тільки там не було! Ну просто рай для ласунчиків! Тортики, рулетики, печиво запашне. Звісно, частіше за усе, як вбіжить яке маля чи школярик, то бере шоколадну копійку або ж насіння смажене посмакувати.Були то страшні й не спокійні дні надворі... Була війна... Але це ніяк не могло скасувати того, що діти любили солодке.Ось такого звичайного собі дня до крамнички зайшла жіночка з маленьким хлопчиком років п'яти.Видно було, що не місцева, бо ж продавчиня тут знала усіх..." (Юлія Хандожинська)
До тетралогії Володимира Малика «Таємний посол» увійшли чотири історичні романи: «Посол Урус-шайтана» (1968 р.), «Фірман султана» (1969 р.), «Чорний вершник» (1976 р.) і «Шовковий шнурок» (1977 р.). Задум цього полотна виник у Володимира Малика під впливом відомої картини художника-реаліста Івана Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Розглядаючи картину, письменник подумав, що художник зобразив на полотні лише мить з життя цих мужніх захисників своєї землі. Якщо ж написати роман, то можна показати, як вони жили, сіяли й збирали хліб, займались ремеслами, кохали, воювали зі своїми ворогами, страждали в неволі, гинули у війнах...
"Хрипка придбала собі це наймення з того самого часу, як стала Поторочею. Мало хто знав її молодість, бо прийшла вона з чужої, далекої сторони. Сама ж вона була неговірка, як і всі Поторочі, й ніколи нічого не розповідала про себе. Та й не було кому щось розповідати, бо Поторочі живуть собі цілком окремо від іншої Невидимої Сили і майже не бачать інших створінь. Вони здебільшого сидять тихенько по старовинних руїнах, покинутих будинках, пожарищах, старих млинах та пустках. Ніхто до них не приходить, так само й вони ніколи не виходять поза межі свого житла. Живуть самітно, цілком одинокі й тільки по черзі з'являються під Івана Купала на Лису гору. Часом ще їх викликає до себе Біс, щоб дати наказ перебратися на нове сідло. Мовчки приймають вони ті накази й нечутно переходять до нового житла, де й лишаються до іншого наказу. Там вони справно виконують свою невелику повинність: не допускати живих створінь до життя в небезпечному помешканні..." (Василь Королів-Старий)
"Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 році, був на Січі запорозьким кошовим отаманом Іван Сулима. За своїх молодих літ Сулима придбав собі великого войовничого хисту й завзяття, бо козакував саме під час славних походів гетьмана Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і Трапезонтза Чорним морем аж двічі руйнував, і околиці Царгорода огнем випалював, а нарешті під Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищі; скільки ж менших походів та сутичок з ворогами відбув він, так того й не підлічити. Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх під Хотином од турків, а Сагайдачний навіть смертельну рану собі там здобув,— вони полякалися козацької сили та й почали після того всякі утиски козакам чинити..." (Адріан Кащенко)
Kurama (Japan). «Poets dwarfed by ‘butterfly’» — a poem about 2022 russian invasion of Ukraine
“In the small town of Balakliya.
On a patch of land next to an apartment block.
His team have already found.
Six anti-personnel mines.
They'd earlier uncovered.
Around 200 nearby.
“My family calls me every morning.
To tell me to watch where I tread.””(Kurama)
"Зібралися якось козаки у похід проти турків. Збудували чи вісімдесят, а чи й сто чаєчок, повсідалися, веслами змахнули і – гайда! Пливуть, шаблі гострять, мушкетики заряджають, оповідки старих запорожців слухають та пісні співають. Так і спустилися Дніпром аж до Кінбурзької коси, а вночі й у Чорне море вийшли. Тільки виправили курс на Кафу, як розігралася на морі буря. Завив вітер, закружляв поміж чайками, побігли по морю сиві хвилі із білими чупринами, побігли та й на чаєчки кинулися. Схопила кожна хвиля по чайці, угору підняла і міцно тримає, не випускає. Не встигли козаки здивуватися, як випливають з глибин морських дивні риби. Луска в них червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають – ну справжнісінькі тобі запорожці! Підпливають риби до головної чайки, якою отаман козацький правив, вклоняються низенько й чемно промовляють..." (Еліна Заржицька)
"Жив-був Зайчик. А що він, ого-го як, полюбляв капусту, його називали Капустяним Зайчиком. А дехто, навіть, — капустянкою. Та Вуханчик не ображався. Хай. Не до того йому. А ось, чи є де в світі капустяний ліс, було цікаво. Щоб замість шишок на ялинках капуста росла. І на дубах. Замість жолудів. І під кожним пеньочком, замість грибів. І вздовж лісового струмочка. Бо, з того яка користь? А з капусти — ще й яка! А ще мріяв Зайчик, як побудує капустяну хатинку, змайструє капустяне ліжечко й вкриється запашним листком. І спатиме солодко. І насняться йому, малому, капустяні сни. От, одного разу, швендяв він поміж хатами. Та й забіг на город до Бабусі..." (Ольга Зубер)
Ольга Зубер. «Як Їжачок з колючками посварився» (казочка-горошинка) — читати та слухати, відео
"Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?! Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів. Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! – схопився було за голівку Їжачок..." (Ольга Зубер)
"Лише на один день виїжджала я з України, а відчуттів отримала величезну кількість. По-перше, цілий день мене не тривожили сигнали тривоги. По-друге, нарешті побачила найбільшу гідроелектростанцію Польщі, що розташована неподалік кордону з Україною в Бескидах (польською — Бещадах), на річці Сян (польською — Сан) й знамените озеро Солина (Соліна). Принагідно дякую туристичній фірмі ''Відвідай'', яка організовує туди тури й нашій чарівній гідесі, що розважала нас по дорозі ще й грою на сопілці, заохочуючи співати. Фантастичні краєвиди, чудовий інтерактивний музей, кабінкова (гондольна) дорога над горами, кораблики, вітрильники, катамарани. Усе доглянуте, вміло організоване. Десь трохи переборщили з пальмами й дельфінами біля причалу, та чого не зробиш задля розваги й заробітку. Незабутньо. Однак..." (Галина Мирослава)
"— Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом'як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу, хом'як частенько користувався годинником. Та не для того, щоб рано прокидатися, а для того, щоб послухати цікавий дзенькіт який звучить, коли грає будильник. Та цього ранку він спрацював за призначенням. — Якщо він дзеленчить, то значить хтось виставив таку годину для підйому. — пробуркотів хом'як — А це означає, що повинна бути причина! Але яка? Не пам'ятаю! Агрибос (так, до речі, звали хом'яка), не поспішав підвестися з ліжка. Врешті решт, якщо він згадає причину, переосмислить її та визнає, що вона не така вже й важлива, то можна буде продовжити сон..." (Євген Дмитренко)
Ольга Зубер. «Як хом’ячок мишку шукав» — весела казка для малят (читати та слухати, відео)
"Якось надумали Хом’ячок з Мишкою в схованки погуляти. Ховатися випало Мишці. — Не підглядай! — Не буду! — Хом’ячок вмостився під ялинкою й заплющив очі. Мишка відбігла подалі й сховалася за грибочком. Ще й листочком зверху вкрилася. А Хом’ячок сидів-сидів із заплющеними очима, та й заснув..." (Ольга Зубер)
"..Ми історію ту не забудем,
Що писали нам предки віками.
Берегти у серцях її будем,
Поки сонце палає над нами.
Ти мовчиш, моя рідна Вітчизно,
Але чуть твого серця биття,
Що нас всіх протинає наскрізно…
Україно – ти наше життя!
Я живу, поки чути тремтіння
України заквітчаних мрій,
Поки гідно історію пишем,
Українці не втратять надій!"(Інелла Огнєва)
"Настане скоро світлий день,
Війна скінчиться, ворог щезне,
Ми вирвемося з пекла, ми не вмрем,
В долонях Бога Україна вся воскресне!(Наталія Грегуль)
«Коли закінчиться війна» — картина 11-річного Максима Бровченка із Запоріжжя.
"Колись ми думали -
Героі лиш в кіно -
То десь далеко і давно бувало…
… в хустині чорній жінка
дивиться в вікно…
… у небо… яке з милим роз’єднало…
І це не фільм, не сон, а зараз…
тут-у нас, сьогодні й вчора…
…в нашій Україні…"(Алла Хоровко-Доманська)
У добірці представлені твори Ірини Мойсей, головної редакторки літературного журналу Союзу Українців Румунії "Наш голос": «Не цурайся свого роду», «Найкраща мама» (за В. Сухомлинським), «Куди поділось літо», «Oсінній сад, «Де знайти весну?», «Хто ж насправді винуватий?», «Лісова пригода Таркана» та «Пригоди Марусі в дідуся й бабусі».
Читаймо цікаві твори для дітей від української письменниці Людмили Дорош, яка мешкає у Румунії та працює редакторкою журналу для українських дітей «Дзвоник»: «Як вітерець азбуку вивчав», «Вовкова вдячність», «Чому Оксанка любила зиму», «Погана звичка», «Несподіване відкриття», «Незабутній день», «Крізь шпаринку в світ казковий», «Наполювався», «Сільські пригоди Ліни», «Андрійко-обливальник», «Вербова гілка».
