|
|
Юрій Гундарєв МОЛИТВА ДО ВСІХ СВЯТИХ (до Дня усіх Святих українського народу) Я на колінах попрошу Святих, щоб рідні всі були здорові, а поруч ти була завжди у буднях чорно-білих й кольорових.
хай біль такий не точить струмом душу, коли на цвинтарі на крихітній плиті сидить ведмедик під дощем із плюшу...
очистити від бруду і від блуду, щоб істини великі і прості нам нагадали: ми же люди!
для Веделя відкрились вуха, щоб квіти дарувала Білокур, і щоб Тарас озброїв вічним духом.
не дайте розіп‘яти Україну, щоб після «операції» катів онукам не дістались лиш руїни!
щоб небо щільно перекрили молитвою дзвінкої чистоти, яка летить на білосніжних крилах…
прошу не ліків від глухого болю, а щоби вистачило до останньої межі — любові. |
|
|
|
УКРАЇНСЬКИЙ АХІЛЛ
Це коли весна, неба свіжа блакить… А в труні - юнак, наче просто спить.
Це коли весна, чорний вітер зник… А в труні - юнак, твій і мій захисник.
Це коли весна, малюків голоси… А в труні - юнак, чоловік чийсь чи син.
Це коли весна, скрізь хорали птахів… А в труні - юнак, український Ахілл.
* * *
СИРЕНА
Спускайся до сховища! На кухні - термос із кавою, візьми для душі Андруховича чи, може, Акутагаву…
закрити молитвою небо, щоб нам повернути тишу… Щоб бути знов біля тебе.
* * *
БІЛИЙ ПТАХ З ЧОРНОЮ ОЗНАКОЮ
по «зебрі» весело крокують дітлахи, і дзеленчать, як дзвоники, трамваї, і неба посміхається блакить…
підводиться загиблий воїн із землі, руками сірий попіл отряхає і тихо посміхається в імлі.
Слова незграбно застигають на вустах. «Спасибі, що живий, - кричу. - Одужуй!» Та він - вже білосніжний птах.
і розчиняється ген-ген за небокраєм, лиш хмари пропливають на вітрилах… Приснився сон, що вже війни немає.
* * *
ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
Це вселенський стоп! Зупиняється рух, застигає у небі прозорім птах, завмирають квіти - свідки розлук, зупиняється страх.
застигають сльози на сивих очах, завмирає білявий маля на мить, що сидить, як козак у сідлі, на плечах.
справедливого Бога прочани… Зупинилось небо. Зупинилась земля. Хвилина мовчання.
* * *
ШОЛОМ АЛЕЙХЕМ!
Пане Соломоне, шановний киянине, хто розв‘язав руки катам? Ви бачите, що чинять сучасні Каїни? Мир вам!
скільки горя ще винести нам? Ви бачите міста, ракетами спалені? Мир вам!
скільки ще сліз виплакати матерям? Ви бачите тіла дітей розчавлені? Мир нам! Мир нам! Мир нам!
* * *
ЛЮБИТИ СЛОВОМ
на приміському вокзалі, самотній тепер перон… Їдуть до наших героїв Борхес, Ремарк і Снайдер - всі вони поруч з нами в битві за чисте небо, їдуть тому що треба, тому що це надважливо, тому що це наджахливо, коли помирають діти, коли засихають квіти, коли вже немає сліз, коли вже немає слів… Їдуть в купе на фронт Хемінгуей і Франко… Будуть у мерзлих окопах до віковічного скону словом, як автоматом, наших бійців захищати, стануть духовним заслоном, будуть любити словом, разом молитимуть Бога - за перемогу… за перемогу… за перемогу
* * *
ТРАВА
Земля змучена стогне. Сумно б‘є дзвін на спомин. Багряна трава.
Сонце цілує землю. Птах будує оселю. Зелена трава.
Неба прозора блакить. Вмить зупиняється мить. Життя триває.
АЛІЛУЯ!
«Алілуя!» - тихо промовляють уста. Уламки бомб розривають дітей, щодня ракети нищать міста… Отче, скажи - ти де?
завмер на разбитих рейках трамвай… «Алілуя!» - шепочуть зірвані квіти. «Алілуя!» - благає червона трава.
біль голкою серце точить… «Алілуя!» - багатоголосий стогін. Чи чуєш ти нас, Отче?
* * *
ТЕСТ
Той, хто мовчить, - зрадник. Він зраджує батька, дружину, землю, мову, країну.
на віру, на біль, на довіру, на будь-яку, хай маленьку, дію для перемоги й миру.
про наших святих загиблих… Це той на душі камінь, що з нами аж до могили.
* * *
РОЗРІЗАНЕ НЕБО
небо різали «кинджали».
небо в ранах, що від ночі кровоточать…
зашивають рани ці.
додаються зайві коми.
* * *
БЛАГА ВІСТЬ КРІЗЬ СТОГІН ВИБУХІВ
Нічого святого!
Благовіщення Святої Діви: до церков ідуть дідусі, до шкіл і садків - діти, а до Бога - ми всі.
над дахами - кривавий спалах, смертоносних «шахедів» злива повсюди - і зліва, і справа…
у небі блага вість від Бога - ластівок стайка грайлива… Отже, це перемога.
* * *
ВИСОКОТОЧНИЙ БІЛЬ
У Кремлі цинічно запевняють,
Високоточні удари… На когось чекає дитсадок чи робота… Високоточні вандали плюють на Бога.
У вогні палає будинок пологовий… Високоточні вандали плюють на Бога.
Голос з-під завалів кличе на допомогу… Високоточні вандали плюють на Бога.
Хтось вкотре втрачає чи руку, чи ногу… Високоточні вандали плюють на Бога.
До самого дна випито чашу скорботи… Високоточні вандали плюють на Бога.
* * *
ЧЕРНІГІВ: ДІТИ НЕ ВИННІ!
Старенький Чернігів - в крові без сил… Кремлінський палець униз: вбий його! Святі мовчки виходять з могил. Сльози в очах Коцюбинського.
Мати з-за хмари за сином тужить. А на валу бастіонні гармати відповідь готують потужну…
* * *
БІЛІ ХРЕСТИ
на святій самоті сяють наші молитви, наче білі хрести: про загиблих героїв, і, на щастя, живих, про потужнішу зброю і про захист від тих, хто вночі, як гопОта, б‘є по мирних містах: високоточна робота - «русский мир» на кістках… Душі підло убитих - на святій самоті… Наші світлі молитви, наче білі хрести.
* * *
БІСИ
всі темні справи коять саме вночі. Оскільки Бог спить і не чує нічого, а тому допоки, напевно, мовчить…
- Та що ж ти робиш? - Наказ виконую! Летять на місто пекельні комети, тремтять від вибухів шибки віконні.
він кличе маму, а краще - тата… А вранці з заплющеними очима до дитсадка за руку на самокаті.
він бачить очі без вини закатованих, Ірпінь, Маріуполь, Бахмут і Бучу, страждання і кров - знову і знову…
в його очах - відчайдушний щем… Він знає твердо - ніяких пробачень! Катам ніколи - жодних прощень!
* * *
ЗОРЯНІ ОЧІ
Справ щоденних й не так, щоб дуже, йду на балкон за повітря ковтком - раптом зірка срібною смужкою з неба збігає, мов крихітний гном.
гномику пункти всі перелічую: щоб повернулися воїни зморені тільки живими і нескаліченими,
їх матері напоїли теплом, щоб одне одного бачили зриміше, наче крізь збільшувальне скло,
враз припиняти чвари і склоки, хамство рубати під корінь одразу - адже життя надзвичайно коротке…
вмить розчинився у темряві ночі. Ти відчуваєш магічний погляд - зоряні… зоряні… зоряні очі.
НАМАЛЮЙ ПЕРЕМОГУ!
широка вільна дорога, вгорі - синьо-жовтий стяг і літери: «Перемога».
широка вільна дорога… А в серці лунає: «Так, це попроси у Бога!..»
ще чекати недовго…» Ось хлопчик малює: танк, у квітах вільна дорога… |
|
Дитячий малюнок про перемогу України 9-річного школяра Дмитра Забавського.
|
|
КУЛЬБАБКА
Лиш сум, наче тінь, біля тебе… Як вірити вже? Як любити? Чи чує нас хтось там, на небі?
хлопчик-кульбабка з телеекрану: «На фронті б‘ється мій батько, а я маю битися з раком!»
ти мусиш тепер пам‘ятати, що десь із тобою поруч б‘ються кульбабка і тато. |
|
ОХМАТДИТ: РАКЕТАМИ — ПО ХВОРИХ ДІТЯХ
Уранці 8 липня 3034 року російські окупанти завдали ракетного удару по дитячій лікарні Охматдит у Києві. Наразі там тривають розбори завалів, адже під зруйнованим корпусом можуть бути люди, зокрема діти…
|
|
Дитяча лікарня.
Ракетний удар. Розплющений камінь. Ридання. Кров. Гар.
притиснута до мами. Розкидані ліки, кардіограми…
з кривавої банди, крики з-під завалів онкокульбабок?!
Дитячі очі… Де твоя кара, скажи, Отче?! |
|
|
|
БЕЗЖАЛЬНО
Хай боїться той, хто віддає наказ! Подивіться уважніше на його портрет: руки тремтять, мов напав сказ, очі впали і покотилися по стОлу — довгому і мертвому, наче мінне поле, яким він відгородився від живого життя… Мабуть, сподівався дожити до ста, а ось чи встигне витратити свої мільярди, коли вже плачуть за ним гаазькі нари, а по ночах приходить вісімнадцятирічна Вероніка, харківська художниця — юна, але вже велика, яка малювала українських поетів і яку він безжально спалив ракетою?.. |
|
ПОЛТАВСЬКИЙ БІЛЬ
3 вересня окупанти завдали ракетного удару по Полтаві.
Дві балістичні ракети — одну за одною - вони скерували в Інститут зв'язку та
сусідню з ним лікарню. Атака сталася у той момент, коли люди спускалися в укриття після сигналу повітряної тривоги. Відомо про 55 загиблих та 328 постраждалих…
Ті, хто наказ цей віддавали,
мабуть, ніколи не були студентами,
а отже, ніколи не ховалися по підвалах
під вибухами ракетними,
не відчували ліктями холод стіни,
наче солодкий подих труни,
не стояли над прірвою в житі,
не кричали: мамо, я хочу жити!..
Ті, які наказ цей віддавали…
Вандали!
ЧОРНИЙ ДЕНЬ ЛЬВОВА
4 вересня у Львові сталася страшна трагедія. Внаслідок чергової російської ракетної атаки загинула вся родина Ярослава Базилевича — 43-річна дружина Євгенія і три дочки: 21-річна Ярина, 18-річна Дарина та Емілія, якій було лише сім рочків… Батько чудом залишився живий — саме у цей момент пішов по воду.
Пішов за водою —
зустрівся з бідою…
Євгенія, Ярина, Дарина, Емілія…
Надіялись. Прагнули. Вчились. Любили.
Пішов за водою —
зустрівся з бідою…
Євгенія, Ярина, Дарина, Емілія…
Чому така широка могила?
Пішов за водою —
зустрівся з бідою…
Євгенія, Ярина, Дарина, Емілія…
Господи, спаси і помилуй!
СУМ У СУМАХ
19 вересня російська авіабомба влучила у пансіонат для літніх людей у Сумах.
Одна людина померла, ще дванадцять поранено…
Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет
наші бабусі,
й дідусі —
теж воєнний об‘єкт?!
На відео: Суми: ворог вдарив по пансіонату (відео з місця події).
Матеріали люб'язно надіслані автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на нашому сайті:
Юрій Гундарєв — заслужений журналіст України. Художні твори публікувалися в Україні та за кордоном, зокрема в США — українською мовою. Виступав із концертними програмами — поезія і власні фортепіанні композиції — в Національній філармонії, Будинку вчених, Будинку актора та інших залах Києва.
