Юлія Хандожинська. "Рибка-пліткарка" (казка для малят) — читати та слухати

На відео: Юлія Хандожинська. "Рибка – пліткарка" (казка для малят). Читає авторка.

Юлія Хандожинська

РИБКА–ПЛІТКАРКА

(казка)

Жила собі у річці маленька рибка. Така собі срібляста і швидка. І більше за все на світі любила рибка поговорити. Та от біда, що не почує — перекрутить, як захоче, а потім і по-своєму розкаже. Любила рибка затаїтися в очереті, де жили по сусідству водяні раки, і слухати, про що вони говорять, а потім швиденько пливти і розказувати усім новини. Дуже вже їй подобалося усе про всіх наперед усіх знати.

Отож, одного дня засіла рибка в зеленому очереті. Нагострила вушка і слухає, про що раки говорять — думає, що ніхто її не бачить.

А раки того дня підрізали очерет, прибирали навколо своєї хатки. Раптом бачать — щось поблискує. Знають, що то вже рибка чатує. От і шепоче один рак до іншому:

— От, видно, знову приперлася рибка-побрехушка, буде слухати, про що ми говоримо.

— А давай, її провчимо, — запропонував інший. 

— Давай! 

Навмисне підзадкували раки до рибки тихенько і говорять чим голосніше:

— Ото, друже,  вищипаємо сьогодні увесь очерет!

— Так-так, не залишим нічого! Усе начисто приберемо, ще й водорості повищипуємо, щоб не лазили тут усілякі риби.

Як почула це рибка, підскочила,  хвостиком махнула, аж очерет затрусився, швидко пливе і у кожен дім стукає. Підпливла вона до нірки, де видра живе, та й кричить: 

— Виходь, видра, прийшов тобі кінець. Бо казали раки, що сьогодні усі нори болотом заліплять, щоб у нашій річці більше не водилися видри!

— Та не може бути, — відповідає їй видра.

— Чесно тобі кажу, на власні вушка чула! 

Злякалася видра, швиденько попливла в бік очерету, а рибка часу не гає, далі собі пливе. Припливла вона до бобрів, стукає і гукає:

— Гей, виходьте, бобри. Тут вам і кінець прийшов, бо казали раки, що сьогодні будуть валити дерева, і усі ваші хатки теж будуть валити. Сказали, що більше в нашій річці бобрів не треба!

Злякалися бобрики і швидко в бік очерету кинулися. 

А рибка продовжує свою справу благородну та вже жодного корча, жодної хатки не минає. Гарно постаралася, що вже всі мешканці річки в очерет побігли.

Пливе рибка щаслива, задоволена собою.

— От вам зараз і влаштують! Будете знати, як над маленькою рибкою насміхатися! А вони думали, я глуха, шепоту їхнього не почую! Наївні!

Підпливла рибка ближче до очерету, хотіла було затаїтися та подивитися на шоу, аж раптом її тут усі мешканці річки зустрічають: і бобри, і видра, і скойки, і щуки, всі-всі прийшли.

— А ну, рибко, відповідай за свої слова, — крикнув бобер.

— Та які слова? 

— Відтепер будем її називати рибка-побрехушка і більше віри їй нема, — кричали скойки!

— Так-так, підтримали інші.

— Не хочу бути побрехушкою, не буду. Пробачте мені, я більше так не буду, — просилася рибка.

Але ніхто в її слова не вірив. Тож рибка вирішила всім довести протилежне, і з того часу усі рибки мовчать.