"Одного разу пливло Дніпром кілька суден. А в суднах люди озброєні, грізні. Між ними були й жінки. Пливли і пісень співали - грізних, бойових!.. Провідник ураз підняв меча вгору і сказав гучно: "Тут станемо табором!" Причалили судна до берега, повисідали люди. Із-за лісу сонце озолотило галявину. "Гарна тут околиця! - сказав русявий юнак. - Тут би нам і осісти". "І звірини, мабуть, доволі в лісі, - сказав середущий". "Мені так і здається, що ми тут довше засидимось. Ліс є, звірини буде доволі, і паші для нашої худоби вистачить", - сказав начальник. Незабаром усі намети були готові, а жінки обід зготували..." (Іван Франко)
У давнину Індія потерпала від різних природних стихій, під час яких люди боролися за виживання. Це знайшло відтворення в міфі про потоп. У цьому міфі людина дослухається до природи, а тому має шанс вижити. У міфологічній формі давні індуси утверджували, з одного боку, залежність людини від природи, а з іншого — здатність людини жити в злагоді з нею, відроджуватися разом із природою.
"Колись давно в нашому краї, де буяли зелені ліси, височіли гори, квітувала природа, біля бурхливої річки жила українська сім’я. Мати була красивою, співучою і дуже роботящою. У заквітчаній хатині завжди було вдосталь харчів, спечений смачний хліб, вишиті рушники на стінах. Батько мав золоті руки – будь–яку роботу міг виконати, й усе йому вдавалося. Був у них син Тарас, талановита і розумна дитина. Він завжди допомагав батькам і справно виконував свої обов’язки. Сім’я жила весело, в достатку та здоров’ї, у мирі й любові, аж поки в їхньому краї не поселився дивний чоловік. Зовні він був дуже привітним, вітався з усіма, говорив приємні слова, але люди помітили, що після того, як до них примкнув чужинець, почалися між ними біди та нещастя, чвари та злоба. І ніби причин не мали, а неприязнь виросла така, що аж у повітрі відчувалось. І одного дня насупилося небо, зашумів злісно вітер, здіймаючи пилюку та зриваючи дахи на хатинах. А з двору чужинця потяглося по всіх усюдах чорне і страшне змійство. Від жаху та розпачу люди не знали, куди бігти, що робити..."
"... Багато було на святі в Кадмеї прегарних жінок, та молода вирізнялась і з-поміж них. Дочка самої Афродіти, гінка і тендітна, вона приваблювала погляди всіх смертних. Тільки не знати — чи надзвичайною вродою, а чи золотом, що в неї на стрункій, ніжній шиї дивно мерехтіло і мріло. «Як гарно воно мерехтить, як сяє, як відбивається блиском в очах у Гармонії!» — думав Кадм, сп'янілий від щастя, кохання й вина. Хіба міг знати Кадм, скільки чорного горя завдасть те блискуче золото всім смертним людям!" (з давньогрецького міфу)
Зміст книги:
Певно, ви чули вислови: «сізіфова праця», «танталові муки», «прокрустове ложе», «авгієві стайні», «троянський кінь», «самозакоханий нарцис», «яблуко розбрату». А чи знаєте ви, що ці та багато інших крилатих виразів, які стали органічною, невід'ємною частиною нашої мови, культури, прийшли до нас з міфології стародавніх греків? Знати грецьку міфологію дуже важливо. Образи грецьких міфів відбилися в численних творах літератури і мистецтва, вони міцно увійшли в наше повсякденне життя. Ця книга, дорогі друзі, ознайомить вас з найбільш відомими міфами Стародавньої Греції.
Зміст книги:
Деметра і Персефона
Дафна
Нарцис
Пігмаліон і Галатея
Адоніс
Мідас
Фаетон
Прометей
Пандора
Данаїди
Персей
Тантал
Ніоба
Аргонавти
Мелеагр
Геракл
Орфей і Еврідіка
Тесей
Дедал та Ікар
Тірренські розбійники
ЕрісіхтонСловник міфологічних імен та географічних назв
"...У неділю вранці, ще сонце не зійшло і темрява вкривала землю, а Марія Магдалина і Сальомея спішили вже до гробу Господнього. Вони бачили напередодні, як справедливий Йосиф з Ари-матеї клав тіло Христове у своїй скельній гробниці. А тепер ішли туди з пахучими олійками з мирри й альое, щоб намастити тіло Вчителя. Коли прийшли на місце, побачили, що камінь при вході відвалений, а гріб порожній. Збентежені, не знали, що це значить — аж ось з’явився над гробом янгол у білій, ясній як блискавка одежі і промовив: "Чому шукаєте живого між умерлими? Чи не провістив Він усе те, що з Ним сталося? Чи не провістив, що третього дня воскресне?" І жінки з радістю відійшли від гробу, щоб сповістити добру новину Його учням і вірним..." (Костянтина Малицька)
"Ішла Марія, Божа Мати, зі святим Іосифом у гостину до своєї тітки Єлисавети. Вони втомилися, бо день був дуже гарячий. Дорога вела степом, де росла тільки усохла травичка — ніде ні деревця, ні джерельця. Аж ось серед рівнини вони побачили одним одне невеличке дерево. Під деревом сидів вівчарик. Кругом нього паслися вівці; скубали суху траву, але вона їм не смакувала, бо хотіли пити..." (Роман Завадович)
Відому групу із семи яскравих зір, що нагадує за обрисами ківш, стародавні греки назвали Великою Ведмедицею. Якщо до неї приєднати менш яскраві зорі, розташовані поблизу «ковша», то за наявності гарної уяви можна провести межі цього сузір’я так, що вони нагадуватимуть обриси якогось великого звіра. У Давній Русі це сузір’я мало різні назви — Віз, Колісниця, Ківш; народи, які населяли в давнину територію України, називали це сузір’я Возом. За аналогією іншу групу із семи менш яскравих зірок, які розташовані поблизу Великої Ведмедиці й також нагадують за обрисами ківш, давні греки назвали сузір’ям Малої Ведмедиці. Це сузір’я народи Сибіру назвали Малим Ковшем, а народи, які населяли узбережжя Північного Льодовитого океану, бачили в ньому білого ведмедя із задертою догори головою, на носі якого красувалася Полярна зірка, розташована в самому кінці «держална» ковша. Про Велику й Малу Ведмедиць існує багато легенд. Ось одна з них...
Якщо середню зірку «хвоста» Великої Ведмедиці подумки з’єднати прямою лінією з Полярною зіркою та продовжити цю лінію далі, ми побачимо сузір’я Кассіопеї, яке за обрисами нагадує перевернуту й трохи розтягнуту літеру «М» (чи латинську «W»). Це сузір’я давні греки назвали на честь міфічної цариці Кассіопеї: у його обрисах вони вбачали царицю, яка сиділа на троні.
"...— Ні, ти не помреш! — відказав засмучений бог. — Ти житимеш вічно, щоб вічно сумувати. І знеможене тіло нещасного юнака раптом почало тверднути, братися корою, а волосся, яке щойно спадало на біле чоло, тепер зазеленіло, стало дрібненькою глицею, швидко потяглося вгору, і ось уже на тлі неба завиднів стрункий обрис досі не баченого дерева. Скрушно зітхнув Аполлон і врочисто промовив: — Я вволив твою волю, юний мій друже, хоч сам тяжко журюся, бо надто вже прихилився палким серцем до тебе. Тепер ти станеш деревом жалоби й плачу, і хоч ніхто не побачить твоїх сліз, та весь твій незрушний вигляд буде втіленням суму. Відтоді й росте на землі вічнозелене струнке дерево кипарис." (з давньогрецького міфу)
"Було це давно-давно, коли ще на нашу землю нападали кочівники-печеніги. В одному місті жили дуже вродливі дівчата. Хороводи водили, пісень співали. Побачили це печеніги і вирішили захопити дівчат у полон. Підстерегли вони, коли загін воїнів залишив місто і пішов у похід, та й оточили місто з усіх сторін. Зрозуміли дівчата, що їм прийшов кінець і вирішили врятуватися, втекти з міста через підземний хід. Вийшли вони на широке зелене поле і кинулись тікати до лісу..." (з легенди)
"Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувалися польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які завершувалися пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив цар морських глибин Нептун, надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії..." (з легенди)
"Нічого не бракувало малому Миколі – ні одежі, ні смачної їжі. Та він був сирота, мама померла рано, за нею тато. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Він часто виходив на вулицю погратися з дітьми. Це були діти небагатих батьків. Жили вони в глиняних хатках, спати вкладалися без вечері. Миколай їх жалів, але не знав, як їм допомогти..." (з легенди)
Зимовими вечорами над південною стороною обрію красується найефектніше сузір’я неба — сузір’я Оріона, що впадає в око своїми сьома яскравими зірками, з яких розташування чотирьох нагадує гігантську літеру X, а три інші, витягнуті в ряд, перекреслюють цю букву посередині. Праворуч від верхніх яскравих зірок, а також лівіше й вище від них видно дві дужки зі слабких зірок, звернені увігнутістю до яскравих зірок. Стародавні греки назвали це сузір’я на честь міфічного велетня — мисливця Оріона. Три середні яскраві зірки відображали мисливський пояс, до якого привішено меч — ряд слабких зірок, розташованих вниз від пояса. Сучасна астрономія теж часто користується цими термінами — «пояс» і «меч» Оріона. Надзвичайно цікавою є легенда, завдяки якій виникли сузір’я Оріон і Скорпіон.
Цю легенду про українську вишиванку записано від І. М. Розвадовського (1918 року народження) у місті Теребовлі, що на Тернопільщині, у 1978 році.
"Поляни ж жили в ті часи окремо і володарювали родами своїми... І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок в честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом...." (З української легенди)
Легенди про Великдень: "Поки люди пишуть писанки - диявол безсилий", "Писанки з каміння", "Дяка доброму чоловікові", "Звідки взялися писанки".
"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"(Михайло Старицький)
Рак — найбільш непримітне сузір'я на небі: його зірки можна побачити лише в ясну безмісячну ніч. Біля двох тисяч років тому за цим сузір'ям люди навчилися визначати період літнього сонцестояння — найтриваліший світловий день. Сонце, досягнувши в цей час граничного віддалення на північ, починало "задкувати". Після цього тривалість дня поступово починала зменшуватися...
