"Данаїди" - з книги "Міфи Давньої Греції" (переказ Катерини Гловацької)

ДАНАЇДИ

(давньогрецький міф)

Завантажити давньогрецький міф "Данаїди" (txt.zip)

У царя Бела, що походив з роду Зевсової улюблениці, аргоської царівни Іо, було двоє синів: один із них – Данай – став володарем Лівії, а другий – Єгипт – дістав Аравію і згодом підкорив іще той край, де життєдайний Ніл впадає у море. Цю країну переможець назвав на шану собі Єгиптом.
Обидва брати мали від різних дружин – наяд, дріад чи смертних жінок – по п’ять десятків дітей: Єгипт – синів, а Данай – прекрасних дочок. Таким великим потомством вічні боги благословили рід Іо, але могутня Гера, яка нещадно переслідувала красуню-аргов’янку, ненавиділа і її далеких нащадків.
Мабуть, тому й не було згоди поміж синами старого Бела. Коли він помер, сини засперечались за владу, і Єгипт пішов війною проти Даная. Швидко забрав він володіння рідного брата і зажадав, щоб Данаїди поодружувалися з його синами.
Відчуваючи тут якийсь підступ, Данай звернувся до віщуна, і той провістив: Єгипт хоче вбити всіх його дочок, щоб на цьому припинився Данаїв рід. Жахнувся Данай і став швидко ладнатися з дочками до втечі. Недарма він завжди палко молився Афіні Палладі: з її допомогою Данай побудував великий, на п’ятдесят весел, корабель та разом із дочками втік на ньому від Єгипта і його синів.
Довго плив великий корабель, аж нарешті темною смужкою виник на обрії острів Родос. Тут Данай із дочками спинились, стали тут жити і спорудили на честь Афіни Паллади жертовник. Та невгамовна тривога гнала їх далі. Знову сіли вони на свій корабель і подалися до Арголіди – того краю, звідки походила Іо.
По довгому часі щасливо прибувши туди, вони нарешті пристали до берега. Радісно і страшно було Данаїдам ступати на землю їхньої праматері Іо. От вони, наче голубина зграя, поспішили до білого храму, що виднівся недалеко від берега. В руках дівчата несли маслинові гілки, повиті білою вовною, – знак, що вони благають про захист.
– Тримайтеся, діти мої, священного вівтаря, – порадив Данай, – він боронить краще за щит чи за кам’яний мур. А я з цього пагорба вже бачу, як здіймається вдалині велика курява, – певне, йде сюди численне військо.
І справді, то поспішав до берега із своїми воїнами цар Арголіди Пеласг, занепокоєний звісткою про великий чужинський корабель. Здивувався Пеласг, побачивши на березі не озброєних ворогів, а старого поважного чоловіка і вбраних у пишні заморські шати дівчат, що з маслиновими гілками в руках тулилися до вівтаря.
Розпитав чужинців Пеласг і дізнався всю правду.
– Царю Пеласгу, – шанобливо закінчив свою мову Данай, – оборони моїх дочок, не видавай їх Єгиптовим синам, якщо ті припливуть сюди, благаю тебе ім’ям всемогутнього Зевса.
– Я бачу в руках у дівчат маслинові віти, повиті білою вовною, – мовив Пеласг, – то чи можу гнівити Зевса і не боронити тих, хто благає про захист? Але тоді війна неминуча, і я вже чую лютий подих її буревію.
– О царю, якщо ти не прихистиш нас, – сказала найстарша з-поміж Данаїд, тамуючи сльози, – то всі ми позбавимо себе життя тут, у цьому храмі. І тоді Зевс жорстоко покарає тебе і весь твій народ.
Та Пеласг нічого не хотів сам вирішувати. Він звелів скликати в Аргосі на міському майдані народні збори і подався туди разом із Данаєм, що поніс маслинові віти до аргоського священного вівтаря.
Данаїди зосталися при березі в храмі чекати, як вирішать збори їхню долю.
Пеласги – так звався тоді аргоський люд за ім’ям свого володаря – дізнались, що притулку просять у них нащадки Зевса та аргов’янки Іо, яку вони шанували, наче безсмертну богиню. Тож народні збори поклали прихистити Даная з дочками, хай живуть спокійно в Аргосі і хай ніхто не відмовить їм у допомозі, а як такий кривдник знайдеться, то буде він вигнаний з рідного краю. Коли ж на пеласгів піде війною Єгипт із синами, то значить – бути війні.
І незабаром війна почалася. Один по одному приставали до арголідського берега чорнодзьобі кораблі, з них повиходили на берег Єгиптові сини зі своїм військом. Воно було таке величезне, що Пеласг злякався і втік на північ, а пеласги обрали царем Даная, як нащадка божественної Іо, і відтоді стали зватися данайцями.
Добре розумів старий Данай, що сила не на його боці і що немає тепер іншої ради, як віддати дочок за Єгиптових синів. Спершу Данаїди обурилися, зняли лемент і плач, та старий батько дав кожній по невеличкому гострому кинджалу і звелів добре заховати ту зброю. А після весільного свята, пояснив суворо Данай, як кожна залишиться сама із своїм чоловіком, хай безжально встромить у нього кинджал.
Данаїди послухалися батька, їм стало снаги і ненависті виконати його жорстокий наказ. Тільки одна з дочок – Гіпермнестра – не зважилась підступно вбити свого чоловіка ЛініЗея.
Ось відгуляли бучне весілля у високім Пеласговім палаці. Бучне, але не веселе. Дарма що раз у раз там лунало: «Гімен, Гіменей!» – бог шлюбу не прибув на це свято, і навіть Гера, дивлячись із захмарного Олімпу на молодих, відвернула своє гнівне лице.
Після довгої пишної учти, коли нарешті замовкли Гіменеєві гімни і один за одним погасли яскраві весільні смолоскипи, всі розійшлися по своїх покоях. Темрява й тиша запанували довкола. Чоловіки відразу поснули, бо в променисте вино, яке вони пили, Данаїди непомітно підмішали сонного зілля. Не знали Єгиптові сини, що неминуча загибель уже розпростерла над ними свої чорні крила.
Відразу заснув і Лінкей, а юна Гіпермнестра сиділа поряд, навіть не знявши квітучого вінка з довгих кіс і не скинувши пурпурового весільного вбрання. Дівчина тужно дивилася на Лінкеєве юне обличчя і не могла підняти батьків гострий кинджал. Нарешті вона приставила холодне лезо до юнакового горла, та кинджал випав їй з тремких рук, – видно, чисті руки не можуть тримати зброю убивці.
Безпорадні сльози полилися Гіпермнестрі з очей. Зненацька її чуйне вухо вловило приглушений зойк, тяжкий смертний стогін. Потім знову зойк, десь з іншого боку, і ще, ще… Здригнулася дівчина, схопилася на ноги і стала будити Лінкея:
– Мерщій тікай, коли хочеш жити на білому світі!
Сонний Лінкей спершу не міг нічого збагнути, але, побачивши збентежене, залляте сльозами Гіпермнестрине обличчя, миттю зірвався на ноги.*
– Тікай, Лінкею, або ця ніч стане вічною для тебе, – квапила дівчина. – Тікай просто на північ, а як будеш уже далеко, то розклади велике багаття, аби я знала, що ти в безпеці і що згадуєш мене.
Нечутною тінню щез Лінкей із палацу, а Данаїда зосталася сама. Блідий страх стискав їй горло: вона не послухалася батька, а той не подарує непослуху. Але ж не могла вона вбити людину, та ще того, хто став їй любий з першого погляду, з першого слова.
Була глупа ніч, коли Гіпермнестра у темному хітоні потай вийшла з палацу. Ніхто не бачив, як дісталася вона міського муру і, піднявшись на нього, довго вдивлялась у пітьму. Нарешті, далеко-далеко на півночі зіркою спалахнув серед чорного мороку вогник, він розгорявся, яскравішав, – певне, то горіло велике багаття. Щасливо всміхнулася Гіпермнестра і подалася додому.
Того ж ранку цар Данай став рахувати вбитих зятів, і страшний рахунок не збігся. Всі Данаїди, крім однієї, виконали батьків наказ і повбивали своїх наречених. Врятувався тільки Лінкей, і, дізнавшись про це, розгніваний Данай звелів покликати Гіпермнестру. Ридма ридаючи, припала дівчина батькові до колін, та її відтягли за коси й закували в кайдани.
Цар Данай сам зажадав суворого суду над рідною дочкою. Та коли старійшини міста зібралися на суд, раптом усе заясніло навколо, дивні пахощі полинули з неба, і поруч закутої Гіпермнестри стала вся у трояндах богиня Кіпріда, стала на захист кохання й життя.
На тому суд і скінчився. Старий Данай дозволив Лінкеєві повернутися до Аргосу і взяти шлюб з його прекрасною дочкою. Той шлюб був щасливий і довгий, він продовжив славетний рід Іо.
Яскраво палали в Аргосі жертовні вогнища – цар Данай звелів різати найкращих биків на жертву богам, і тоді жерці очистили Данаїд від пролитої крові. А потім у місті влаштували великі грища. Переможці в боротьбі, в перегонах, у метанні диска чи списа дістали від царя в нагороду його дочок, і довго ще в Аргосі гуляли весілля.
Але безсмертні боги не забули страшного злочину Данаїд і жорстоко покарали їх після смерті. У похмурому царстві тіней Данаїди без упину і відпочинку носять воду у величезну амфору, яку їм треба заповнити, щоб позбутися кари. Але в тій амфорі немає дна, і Данаїди навіки позбавлені спокою, як позбавлена спокою совість убивці.

За матеріалами: Міфи Давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Науковий керівник та автор передмови Андрій Білецький. Ілюстрації Рафаеля Масаутова. Київ, видавництво "Веселка", 1977 рік, стор. 52 - 56.

Більше давньогрецьких міфів на нашому сайті:

Певно, ви чули вислови: «сізіфова праця», «танталові муки», «прокрустове ложе», «авгієві стайні», «троянський кінь», «самозакоханий нарцис», «яблуко розбрату». А чи знаєте ви, що ці та багато інших крилатих виразів, які стали органічною, невід'ємною частиною нашої мови, культури, прийшли до нас з міфології стародавніх греків? Знати грецьку міфологію дуже важливо. Образи грецьких міфів відбилися в численних творах літератури і мистецтва, вони міцно увійшли в наше повсякденне життя. Ця книга, дорогі друзі, ознайомить вас з найбільш відомими міфами Стародавньої Греції.

Зміст книги:

Передмова Андрія Білецького

Деметра і Персефона 
Дафна 
Нарцис 
Пігмаліон і Галатея
Адоніс 
Мідас 
Фаетон 
Прометей 
Пандора 
Данаїди 
Персей 
Тантал 
Ніоба 
Аргонавти 
Мелеагр 
Геракл
Орфей і Еврідіка 
Тесей 
Дедал та Ікар 
Тірренські розбійники 
Ерісіхтон 

Словник міфологічних імен та географічних назв

Мандруючи стежками міфів, ми опинились у Давній Греції. «Прекрасна земля Еллади, прекрасні її квітучі долини, її гори в зеленім клечанні лісів, звідки весело мчать дзюркотливі струмки, зливаючись далі и річки, що несуть свої прозорі хвилі до лазурової морської безодні. Такою постає стародавня батьківщина греків у переказаному Катериною Гловацькою міфі про велетня Тіфона. Благодатна грецька земля дала світові народ з живою уявою і величезним літературним талантом, який відображено в багатій міфології. Відомий український літературознавець Андрій Білецький зазначає: «У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанунання повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія)». Давньогрецькі міфи вражають силою фантазії і величчю думки. Чимало людей з різних країн вважають їх знання обов'язковою складовою власної освіченості.